Історія справи

Постанова КГС ВП від 07.12.2023 року у справі №910/10469/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/10469/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Бакуліна С. В., Васьковський О. В.

за участю секретаря судового засідання - Денисюк І. Г.

розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Термал Віжн Текнолоджис"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2023

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023

у справі № 910/10469/22

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термал Віжн Текнолоджис"

про стягнення коштів,

(у судове засідання з`явилися представники: позивача - Гром А. М., відповідача - Яременко О. А.)

ВСТУП

1. Учасниками цього спору є Міністерство оборони України (далі - позивач, Міноборони) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Термал Віжн Текнолоджис" (далі - відповідач, ТОВ "Термал Віжн Текнолоджис").

2. ТОВ "Термал Віжн Текнолоджис" як виконавець неналежно виконало взяті на себе за державним контрактом зобов`язання в частині термінів поставки продукції, у зв`язку з чим Міноборони звернулося з позовом про стягнення нарахованої відповідачу штрафної санкції (пені).

3. Розглядаючи справу суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з ТОВ "Термал Віжн Текнолоджис" пені за порушення термінів поставки продукції, дійшовши при цьому висновку про відсутність підстав для зменшення розміру такої неустойки.

4. ТОВ "Термал Віжн Текнолоджис" з відмовою у зменшенні штрафної санкції не погодилося і звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

5. За викладеного, у даному касаційному провадженні перед Верховним Судом стояло питання правильності застосування судами попередніх інстанцій приписів частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тобто норм матеріального права, якими передбачено право суду зменшувати належні до стягнення штрафні санкції.

6. Спрощено це питання можна сформулювати таким чином: "Чи правомірно суди попередніх інстанцій відмовили у зменшенні нарахованої ТОВ "Термал Віжн Текнолоджис" штрафної санкції?".

7. Здійснивши касаційний перегляд судових рішень у цій справі, Верховний Суд констатує правомірність здійснених судами дій, а тому касаційну скаргу відповідача відхиляє, рішення судів залишає без змін.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

8. Міноборони звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Термал Віжн Текнолоджис" про стягнення штрафної санкції (пені).

9. Позовні вимоги обґрунтовані обставинами неналежного виконання відповідачем зобов`язань за державним контрактом в частині здійснення поставки продукції в обумовлений контрактом строк, у зв`язку з чим відповідно до пункту 7.2 контракту позивачем заявлено до стягнення 1 596 993,37 грн пені за порушення строків постачання продукції.

Узагальнений зміст і мотиви рішень судів попередніх інстанцій

10. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023, позовні вимоги задоволено повністю.

11. При вирішенні спору суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за контрактом, а тому визнали правомірними та обґрунтованими вимоги Міноборони.

12. Доводи відповідача (з посиланням на висновок Київської торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини) на підтвердження виникнення істотної зміни обставин, що вплинули на виконання контракту, як підстави для зменшення розміру штрафної санкції, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими, оскільки такі обставини мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності.

13. Щодо інших доводів відповідача в частині підстави для зменшення розміру неустойки з посиланням на відкриті виконавчі провадження, стягнення коштів та блокування його банківських рахунків, внаслідок чого останній був позбавлений можливості своєчасно здійснити митне оформлення комплектуючих виробів, то суд першої інстанції визнав такі доводи необґрунтованими, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Касаційна скарга

14. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Термал Віжн Текнолоджис" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

15. Також скаржник зазначає, що у випадку якщо Верховний Суд дійде до висновку про наявність підстав для задоволення позову, то з урахуванням статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України відповідач просить Суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій на 90 %.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

16. У касаційній скарзі відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21, від 30.03.2023 у справі № 904/392/22, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, від 15.02.2023 у справі № 920/437/22, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17, від 30.03.2018 у справі № 925/1587/17, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 , від 06.06.2023 у справі № 911/682/21, від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16.

17. Також скаржник зазначає, що оскаржувані рішення прийняті судами за неповного дослідження обставин справи, внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язань за державним контрактом на підставі частини першої-другої статті 614 та частини першої статті 617 ЦК України.

18. Скаржник вказує, що прострочення ним виконання зобов`язання за державним контрактом сталося за відсутності вини останнього у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні цього контракту та які відповідач не міг усунути, а саме:

- істотна зміна обставин виникла внаслідок неможливості поставки обладнання іноземною компанією-продавцем (контрагентом відповідача), необхідного для виготовлення продукції за державним контрактом, в той час як неможливість поставки обладнання цією іноземною компанією-продавцем зумовлена затримкою у виготовленні такого обладнання (імпортних комплектуючих) іншою іноземною компанію, яка є виробником імпортних комплектуючих (обладнання) та виникненням форс-мажорних обставин у компанії-продавця (контрагента відповідача);

- неправомірні дії Міноборони, що полягали в невиконанні вимог ухвали Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 910/18480/20 та неповідомленні державного виконавця про існування цієї ухвали у порядку частини четвертої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", призвели до накладення арештів на рахунки відповідача та списання з поточних рахунків відповідача всіх коштів за 9 днів до кінцевого терміну поставки відповідачем продукції за державним контрактом, що вплинуло на строки розмитнення частини комплектуючих елементів для виготовлення продукції.

19. Отже, на переконання скаржника при вирішенні цієї справи судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки доказам та безпідставно не враховано доводи відповідача в обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема:

- реальний ступінь виконання зобов`язання відповідачем;

- причини, за яких виконання зобов`язання відбулося із простроченням;

- невеликий термін прострочення виконання зобов`язання, яке не потягло за собою жодних наслідків, в тому числі і збитків для позивача;

- значний розмір заявленої до стягнення неустойки у порівнянні з можливим прибутком відповідача від державного замовлення, що не відповідає меті неустойки та порушує справедливий баланс між інтересами сторін.

20. Скаржник наголошує, що за відсутності доказів понесення позивачем жодних збитків внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання з поставки продукції, заявлений до стягнення розмір неустойки становить несправедливий та непомірний тягар для відповідача, а також є джерелом необґрунтованих додаткових прибутків для позивача.

Узагальнені доводи інших учасників справи

21. 05.12.2023 Міноборони через систему "Електронний суд" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу поза межами строку, встановленого в ухвалі Верховного Суду від 13.11.2023, а тому, з урахуванням приписів частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відзив залишається без розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

22. Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

23. Судові рішення у справі оскаржуються відповідачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо суті касаційної скарги

24. Предметом судового розгляду у цій справі є питання стягнення пені, нарахованої відповідачу за несвоєчасне виконання ним зобов`язань за контрактом, яку суд першої інстанції, з висновками якого також погодився апеляційний господарський суд, визнав обґрунтованою, дійшовши при цьому висновків про відсутність підстав для зменшення її розміру.

25. Зміст доводів касаційної скарги відповідача зводиться до тверджень щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій стосовно відсутності підстав для зменшення розміру пені, з урахуванням чого Суд зважає на таке.

26. Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

27. Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

28. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК України).

29. За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

30. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

31. Завданням неустойки є сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

32. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

33. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши обставини прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання за контрактом та наявність підстав для застосування до нього передбаченої пунктом 7.2 контракту відповідальності, дійшли висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1 596 993,37 грн.

34. У суді першої інстанції відповідач просив зменшити нараховану штрафну санкцію на 99 % на підставі статті 233 ГК України, частини третьої статті 551 ЦК України, вказуючи на те, що її розмір є надмірно великим, що суперечить принципу розумності, справедливості та носить не компенсаційний характер, а джерело додаткового збагачення, враховуючи неподання позивачем доказів понесення збитків у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язання відповідачем.

35. Суди обох інстанцій однаково визначилися з питанням зменшення заявленої позивачем до стягнення штрафної санкції, вказавши на відсутність підстав для такого зменшення відповідно до статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

36. Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для зменшення штрафної санкції з огляду на таке.

37. Право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено в статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України.

38. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

39. Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

40. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

41. При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

42. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у пункті 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21).

43. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

44. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20).

45. У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

46. З приводу доводів скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій винятковості випадку (обставин, які мають істотне значення) внаслідок істотної зміни обставин, що вплинули на виконання відповідачем контракту, колегія суддів зазначає таке.

47. Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

48. За статтею 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

49. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

50. Укладаючи контракт сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за контрактом, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені контрактом строки поставки продукції.

51. Оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суд від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21).

52. Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

53. Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.

54. Основи організації оборони та повноваження державних органів по її забезпеченню, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України "Про оборону України".

55. Статтею 3 Закону України "Про оборону України" встановлено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.

56. Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до статті 3 та частини першої статті 10 Закону України "Про оборону України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення до життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

57. Невиконання чи порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства оборони України (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суд від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21).

58. Крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

59. Особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

60. Колегія суддів відзначає, що спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду; забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави. Тоді як неналежне виконання своїх зобов`язань відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в контракті умовами здійснення поставки продукції, має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Міноборони.

61. З матеріалів справи також вбачається, що для позивача використання результатів отриманого за контрактом не становить комерційний інтерес, а спрямоване на виконання покладених на нього повноважень - державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань, а порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави.

62. У справі, що розглядається, суди, задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги Міноборони, встановили факт порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної поставки продукції, та на підставі оцінки наявних в матеріалах цієї справи доказів дійшли висновку, що встановлений в контракті розмір пені за порушення господарського зобов`язання відповідає розміру таких санкцій, визначених у законі, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1 596 993,37 грн пені підлягає задоволенню, оскільки є обґрунтованою, її розмір є арифметично правильним. При цьому судами відхилено доводи відповідача стосовно того, що прострочення ним виконання зобов`язання відбулось не з вини останнього, а у зв`язку із істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні контракту. Судами обґрунтовано не враховано посилання відповідача на те, що порушення строків виконання ним зобов`язань було вимушеним та не залежало від нього через порушення третіми особами своїх зобов`язань перед відповідачем. Так, оцінивши вказані обставини та надані відповідачем відповідні докази суди попередніх інстанцій зауважили, що встановлені у висновку Київської торгово-промислової палати від 03.09.2021 № 1703-4/352 обставини не мають безумовного та невідворотного характеру, оскільки такі висновки зроблені на основі наявності неможливості виконання зовнішньоекономічного контракту, укладеного відповідачем з іншим контрагентом та документів на підтвердження цих обставин (свідоцтва Крайової Торгово-промислової палати Пардубіцького краю (Чеська республіка)). Отже, у даному випадку такі обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення умов контракту. Також, як зазначено у пункті 13 цієї постанови, судами надана відповідна оцінка і доводам скаржника щодо обставин, пов`язаних із виконавчим провадженням у справі № 910/18480/20, які (доводи) не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

63. При цьому Суд враховує позицію Верховного Суду про те, що Закон України "Про торгово-промислові палати в Україні" не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів (постанова Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/15637/19; пункт 6.18 постанови Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 910/13436/19; пункт 49 постанови Верховного Суду від 08.12.2020 у справі № 910/11888/19; пункт 10 постанови Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21, пункт 5.12 постанови від 26.10.2021 у справі № 910/18402/20).

64. Крім того, сталою та послідовною є позиція Верховного Суду також про те, що сам по собі сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

65. Водночас, щодо доводів відповідача про відсутність його вини у простроченні виконання своїх зобов`язань з посиланням на положення статей 614 617 ЦК України, як підстави для звільнення від відповідальності у вигляді стягнення пені, колегія суддів зазначає таке.

66. Згідно з частинами першою та другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

67. Статтею 617 ЦК України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а саме: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

68. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

69. З аналізу цих норм вбачається, що у спірних правовідносинах зменшення неустойки за рішенням суду (частина третя статті 551 ЦК України) належить відрізняти від звільнення від відповідальності за відсутності вини (умислу або необережності) (статті 614 ЦК України).

70. Так, зменшення розміру неустойки полягає у зміні кількісних показників - суми коштів, яку боржник має сплатити кредиторові у разі порушення зобов`язання. Однак із наведених вище положень ЦК України не вбачається, що у такому разі відповідальність у вигляді неустойки для боржника припиняється і не залишається суми коштів, яку він (боржник) має сплатити кредиторові у разі порушення зобов`язання.

71. Звільнення ж від відповідальності означає, що особа не має зобов`язання із сплати неустойки (штрафу, пені), у такому разі не залишається суми коштів, яку він (боржник) має сплатити кредиторові у разі порушення зобов`язання.

72. Отже, зменшення неустойки за рішенням суду полягає у зменшенні кількісних показників, але не до такої міри, що б у боржника взагалі був відсутній обов`язок із сплати певної суми коштів.

73. Подібні висновки щодо застосування статей 614 617 ЦК України в контексті подібних правовідносин викладено Верховним Судом у постанові від 20.09.2023 у справі № 910/5033/22.

74. Відтак, враховуючи викладене вище та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин суди дійшли заснованого на законі висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин статей 614 617 ЦК України.

75. Верховний Суд зазначає, що під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлені та досліджені всі обставини справи та їм була надана правова оцінка, а аргументи скаржника переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

76. З огляду на що, також відхиляється викладена у прохальній частині касаційної скарги заява, в якій відповідач просить Верховний Суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій на 90 %, оскільки вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

77. При цьому проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов Верховного Суду (пункт 16 цієї постанови), колегія суддів відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у вказаних скаржником справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди (щодо вирішення питання зменшення розміру неустойки) виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. Колегія суддів зазначає, що оскільки зменшення розміру неустойки є правом суду, таке право було реалізоване у вказаних скаржником справах за наслідками оцінки обставин кожної конкретної справи, які не є подібними з встановленими обставинами у справі № 910/10469/22.

78. При цьому відхиляючи аргументи скаржника, Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях щодо наявності/відсутності підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення (відмова у зменшенні) штрафних санкцій. До того ж, Верховний Суд у наведених скаржником справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення (відмови у зменшенні) розміру неустойки так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16 та від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21).

79. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах у наведених скаржником постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

80. Отже підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України відсутні.

81. Усі інші доводи касаційної скарги, у тому числі з посиланням на неврахування судами обставин щодо здійснення виконавчого провадження у іншій господарській справі № 910/18480/20, (1) не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України; (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права; (3) спрямовані на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду, та їм була надана належна правова оцінка (про що також зазначалося в пункті 13 цієї постанови), що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

82. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

83. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

84. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

85. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

86. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

87. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

88. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

89. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

90. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

91. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Термал Віжн Текнолоджис" залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду і рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

92. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Термал Віжн Текнолоджис" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 у справі № 910/10469/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді С. В. Бакуліна

О. В. Васьковський