Історія справи

Постанова КГС ВП від 07.12.2022 року у справі №910/11949/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/11949/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорт В.В.,

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі»

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Васильченко Т.В.)

від 12.11.2021,

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Васильченко Т.В.)

від 30.11.2021,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Ткаченко Б.О., судді - Алданова С.О., Зубець Л.П.)

від 22.09.2022,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Омега-Київ»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі»,

про стягнення 4 647 721,84 грн,

В С Т А Н О В И В:

у липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Омега-Київ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» 4 647 721,84 грн, з яких 792 592, 63 грн - 3 % річних, 3 855 129, 21 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором поставки № 53-129-01-20-02041 від 10.01.2020, не оплатив товар у встановлений договором строк, а тому до нього необхідно застосувати відповідальність у вигляді стягнення 3% річних і інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 позов задоволено.

Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ТОВ «НВП «Омега-Київ» 3 855 129,21 грн інфляційних втрат, 792 592,63 грн 3 % річних.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ТОВ «НВП «Омега-Київ» 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 залишено без змін рішення суду першої інстанції від 12.11.2021 та додаткове рішення суду першої інстанції від 30.11.2021.

04.11.2022 ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2021, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким у їх задоволенні відмовити. Просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 30.11.2021 та постанову суду апеляційної інстанції від 22.09.2022 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Підставами для скасування судових рішень зазначає п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування п. п. 4, 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 614 ЦК України, ч. 1 ст. 6, ст. 42 ГК України у подібних правовідносинах відсутній. Вважає, що суди застосували ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині стягнення 3% річних без урахування висновків, щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, що призвело до неправильного застосування ст. 233 ГК України, ст. ст. 86 236 ГПК України та є підставою касаційного оскарження, встановленою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Зазначає про недотримання судами положень ст. 331 ГПК України та порушення вимог ст. ст. 236 237 ГПК України. На думку скаржника, додаткове рішення суду першої інстанції від 30.11.2021, залишене без змін постановою апеляційного господарського суду, прийняте без урахування рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» про те, що стягуються лише витрати на професійну правничу допомогу, які є необхідними та неминучими. Зазначає, що стягнення цих судових витрат може призвести до неплатоспроможності відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Як вбачається із касаційної скарги, відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції від 12.11.2021 та постанову суду апеляційної інстанції від 22.09.2022 в частині стягнення з нього 3 % річних, а тому Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення лише в цій частині вирішення позову з огляду на вимоги ст. 300 ГПК України.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.01.2020 між ДП «НАЕК «Енергоатом» (покупець) та ТОВ «НВП «Омега-Київ» (постачальник) було укладено договір поставки № 53-129-01-20-02041, за умовами якого постачальник зобов`язувався в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити низьковольтну електроапаратуру виробництва ПрАТ «Самбірський приладобудівний завод «Омега» для ВП «Хмельницька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», а покупець - прийняти та оплатити продукцію в порядку та на умовах договору.

У п. 3.1 договору сторони досягли згоди, що сума договору становить 44 032 602,00 грн.

Згідно з п. 4.2 договору оплата продукції проводиться покупцем шляхом перерахування коштів протягом 150-ти робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі № 910/20505/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021, позовні вимоги ТОВ «НВП «Омега-Київ» до ДП «НАЕК «Енергоатом» задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 42 032 334,00 грн боргу.

Провадження у справі № 910/20505/20 в частині позовних вимог щодо стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» 1 500 000,00 грн боргу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Під час розгляду справи № 910/20505/20 судами встановлено, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт належного виконання ТОВ «НВП «Омега-Київ» своїх зобов`язань щодо поставки товару на загальну суму 44 032 602 грн, з урахуванням ПДВ, та факт неналежного виконання ДП «НАЕК «Енергоатом» свого обов`язку за договором, внаслідок чого у нього виник борг в сумі 43 582 334,00 грн, з яких 1 500 000,00 грн було сплачено в процесі розгляду справи № 910/20505/20.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, у постанові об`єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19).

Отже, наявність у відповідача грошового зобов`язання зі сплати 42 032 334,00 грн за договором поставки № 53-129-01-20-02041 від 10.01.2020 підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі № 910/20505/20 (набрало законної сили), у якій беруть участь особи щодо яких встановлено ці обставини і, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню при розгляді справи № 910/11949/21.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі № 910/20505/20 було виконано відповідачем 20.05.2021, про що свідчить банківська виписка з рахунку позивача.

У зв`язку з несвоєчасною оплатою товару відповідачем, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 3 855 129,21 грн інфляційних втрат, 792 592,63 грн 3 % річних за період з 25.09.2020 до 19.05.2021.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

Судове рішення про стягнення заборгованості засвідчує факт неналежного виконання стороною свого зобов`язання відповідно до цивільно-правових договорів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 міститься висновок, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Отже, наявність судового рішення про стягнення, у якому вказана заборгованість за договором, який боржник належним чином не виконав, свідчить про наявність у кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за невиконання грошового зобов`язання за увесь час прострочення.

Врахувавши вказане, встановивши, що відповідач зобов`язання з оплати товару за договором поставки № 53-129-01-20-02041 від 10.01.2020 виконав 20.05.2021, про що свідчить банківська виписка з рахунку позивача, тобто з простроченням, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених позивачем 3% річних, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 792 592, 63 грн 3 % річних за спірний період.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди застосували ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині стягнення 3% річних без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, що призвело до неправильного застосування ст. 233 ГК України, ст. ст. 86 236 ГПК України, що фактично є підставою касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами п. 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі № 910/11949/21, яка переглядається, відсотки річних нараховані за встановленою у ст. 625 ЦК України ставкою у розмірі 3%, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних судом не встановлено.

Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеного у п. 84 постанови від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у cправі № 910/9905/21, прийнятими у подібних правовідносинах.

Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішень (в частині стягнення 3 % річних), не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення.

Отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення спору про стягнення 3 % річних з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У касаційній скарзі скаржник зазначає п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування п. п. 4, 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 614 ЦК України, ч. 1 ст. 6, ст. 42 ГК України у подібних правовідносинах відсутній. При цьому, зазначає, що порушення строків оплати продукції за договором сталося за наявності законодавчих обмежень, які існують на ринку електроенергії, оскільки законодавець фактично обмежив вільний продаж електроенергії в частині вільного вибору покупця (гарантований покупець), що не зовсім співвідноситься з загальними принципами господарювання і, що підтверджує відсутність вини відповідача у порушення зобов`язання за договором.

Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

За ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За приписами ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Норми ст. ст. 614 617 ЦК України кореспондуються із нормами ст. 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 910/9905/21З зазначено, що кредитор не має нести негативні наслідки відносин боржника з його контрагентами. Крім того, вступаючи у договірні відносини, боржник несе ризики можливої відсутності на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, та відсутності у нього необхідних коштів.

Отже, посилання скаржника на те, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини, а з вини його контрагентів не є підставою для невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем за договором № 53-129-01-20-02041 та не може бути підставою для зменшення 3 % річних.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає необхідності для формування висновку щодо застосування ст. ст. 3 614 ЦК України, ст. ст. 6 та 42 ГК України щодо того яким чином можливо встановити вину сторони зобов`язання у випадку коли загальні принципи здійснення підприємницької діяльності обмежуються державою (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 910/9905/21).

Щодо доводів скаржника про недотримання судами ст. 331 ГПК України та порушення ст. ст. 236 237 ГПК України, необхідно зазначити таке.

За ч. ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З аналізу вказаної норми права вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Відповідно до приписів ст. ст. 74 76-79 ГПК України саме на заявника покладається обов`язок доведення існування відповідних обставин.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження неможливості виконання ним рішення суду, а саме лише посилання на тяжке фінансове становище, без підтвердження цього належними доказами, не свідчить про існування виключних обставин, які давали б можливість відстрочити виконання судового рішення.

Господарськими судами встановлено, що незадовільний майновий стан відповідача утворився саме внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об`єктивних, незалежних від нього обставин.

Врахувавши вказане, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення у справі і цей висновок зроблений судами з правильним застосуванням норм ст. 331 ГПК України.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення спору про стягнення 3 % річних є законними і обґрунтованими, прийняти відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

У касаційній скарзі відповідач також просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 30.11.2021 та постанову суду апеляційної інстанції від 22.09.2022 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п. п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

У заяві від 15.11.2021 позивач просив стягнути з відповідача 9 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у місцевому господарському суді (а.с. 124-126, т. 1).

На підтвердження понесення цих витрат надав такі документи:

-копію договору про надання правової допомоги № 201001, укладеного 01.10.2020 між ТОВ «НВП «Омега-Київ» (клієнт) та Григор`євою К.Є. (адвокат), за умовами якого адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень надає клієнту консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, в органах прокуратури, МВС та СБУ, Національної поліції, державної виконавчої служби, державної фіскальної/податкової служби, державними та приватними виконавцями, на підприємствах, установах та організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема, у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі при оскарження дій чи бездіяльності службових та посадових осіб; представляє інтереси клієнта з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, у тому числі з правом пред`явлення позову, зміни підстав або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред`явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов та ухвал суду, одержання рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред`явлення його до виконання, з правом підписувати та подавати документи; вчиняти інші дії в інтересах клієнта (а.с. 35-37, т. 1);

- копію додатку № 10 від 01.07.2021 до договору про надання правової допомоги № 201001 від 01.10.2020 «опис завдання та позиції, деталізація та узгодження вартості послуг», в якому сторони узгодили надання адвокатом позивачу таких послуг: підготовка тексту позовної заяви, розрахунку штрафних санкцій, формування доказової бази, додатків до позовної заяви та подання позовної заяви, відслідковування призначення до розгляду, вартістю 3 700,00 грн; виправлення недоліків позовної заяви (у разі необхідності), надання відповіді на відзив відповідача, вартістю 1 400,00 грн; представництво інтересів у трьох судових засіданнях, вартістю 4 500,00 грн (1 500,00 грн за засідання); у п. 2 додатку № 10 сторони погодили, що гонорар адвоката визначається у фіксованому розмірі та становить 9 600,00 грн (а.с. 129, т. 1);

- копію акту приймання-передачі послуг № 6 від 01.10.2021, за яким адвокатом Григор`євою К.Є. надано такі послуги позивачу у суді першої інстанції: підготовка позовної заяви, розрахунку штрафних санкцій, додатків до позовної заяви формування доказової бази та подання позовної заяви до суду, відслідкування призначення до розгляду, вартістю 3 700,00 грн; виправлення недоліків позовної заяви (у разі необхідності), надання відповіді на відзив відповідача, вартістю 1 400,00 грн; представництво інтересів у трьох судових інстанціях, вартістю 4 500,00 грн (1 500,00 грн за засідання). Загальною вартістю 9 600,00 грн (а.с. 130, т. 1);

- копію ордеру серії ВІ № 1050506 від 19.07.2021 на надання правової допомоги, виданого ТОВ «НВП «Омега-Київ» на Григор`єву К.Є. (а.с. 39, т. 1);

- копію свідоцтва серії ПТ № 2189 від 19.06.2018 на право зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Григор`євої К.Є. (а.с. 40, т. 1);

- копія довідки № 4UN36922С6HODCGU від 12.02.2021 (а.с. 127, т. 1);

- копію виписки № FH8QCPJME7PHACRK від 09.11.2021 про зарахування коштів (а.с. 128, т. 1).

Надавши оцінку документам ТОВ «НВП «Омега-Київ», що підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, місцевий господарський суд встановив, що в додатку № 10 від 01.07.2021 до договору про надання правової допомоги № 201001 від 01.10.2020 «опис завдання та позиції, деталізація та узгодження вартості послуг» та в акті приймання-передачі послуг № 6 від 01.10.2021 вказано про надання адвокатом позивачу таких послуг як виправлення недоліків позовної заяви (у разі необхідності), надання відповіді на відзив відповідача, вартістю 1 400,00 грн, однак позивачу такої послуги як усунення виправлення недоліків позовної заяви не надавалось, як було помилково зазначено у вказаних вище документах.

Врахувавши вказане, результат розгляду справи у суді першої інстанції, застосувавши правильно ст. 123 126 129 ГПК України, взявши до уваги заперечення відповідача щодо цих витрат, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції. Витрати у цій сумі є співрозмірними з наданими адвокатом послугами у суді першої інстанції, обґрунтованими та відповідають критерії «розумності їх розміру».

Додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції від 22.09.2022 (в частині залишення додаткового рішення без змін) прийняті з правильним застосування норм процесуального права, з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» про те, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір та з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу може призвести до неплатоспроможності відповідача, необхідно зазначити, що ці доводи є безпідставними і зводяться до нічим не підтверджених припущень.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Верховний Суд, переглядаючи касаційну скаргу відповідно до вимог ст. 300 ГПК України, дійшов висновку, що судові рішення в оскаржуваній частині прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування в оскаржуваній частині немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2022 року у справі № 910/11949/21 в частині вирішення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Омега-Київ» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» про стягнення 792 592, 63 грн 3 % річних - без змін.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2022 року (в частині перегляду додаткового рішення) у справі № 910/11949/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко