Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.03.2018 року у справі №918/705/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 918/705/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача-1 - не з'явилися,

позивача-2 - не з'явилися,

відповідача-1 - Шумського Н.М. (адвокат),

відповідача-2 - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

прокуратури - Кандибової А.М. (представник за посвідченням),

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар" на рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2017 (суддя Політика Н.А.) та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 (головуючий - Дужич С.П., судді Коломис В.В., Тимошенко О.М.) у справі

за позовом заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Управління освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації; 2) Комунального закладу "Клеванська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів" Рівненської обласної ради

до 1) Приватного акціонерного товариства "Київстар",

2) Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів, - Рівненської обласної ради

про визнання недійсним договору сервітутного землекористування та зобов'язання звільнити земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2017 року заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Управління освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Управління освіти і науки Рівненської ОДА) та Комунального закладу "Клеванська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів" Рівненської обласної ради (далі - КЗ "Клеванська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів", Школа-інтернат) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київстар" (далі - ПрАТ "Київстар", Товариство) і Клеванської селищної ради, про визнання недійсним договору сервітутного землекористування від 01.12.2011 (далі - договір від 01.12.2011) і додаткової угоди від 22.05.2017 до нього, укладених між відповідачами, та зобов'язання Товариства звільнити займану земельну ділянку площею 0,12 га, загальною вартістю 125626,37 грн., і повернути її КЗ "Клеванська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів" шляхом підписання акта прийому-передачі.

Позовна заява обґрунтовується тим, що на підставі рішення Клеванської селищної ради №161 від 17.01.2007 Школі-інтернату було видано державний акт серії ЯЯ №260281 від 05.09.2007 на право постійного користування земельною ділянкою площею 7,5407 га, проте, пізніше в порушення вимог статей 96, 98, 99, 100 Земельного кодексу України (далі - ЗК) та статті 63 Закону України "Про освіту" частину вказаної земельної ділянки було передано ПрАТ "Київстар" за договором від 01.12.2011, а Управлінням освіти і науки Рівненської ОДА як органом, уповноваженим здійснювати управління майном, не здійснено захист інтересів держави, оскільки спірна земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням (не в цілях навчально-виховного процесу), а з метою ведення підприємницької діяльності.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 04.12.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.01.2018, позов задоволено повністю.

Рішення місцевого суду і постанова апеляційного суду мотивовані посиланням на статті 16, 203, 215, 235, 236, 261, 401 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 12, 34, 93, 96, 98, 99, 100 ЗК, статті 22, 56 Закону України "Про землеустрій", статті 11, 63 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній до 28.09.2017), статтю 44 Закону України "Про загальну середню освіту", пункт 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001 (далі - ДСанПіН 5.5.2.008-01), статті 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, та статті 162, 269 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, з урахуванням яких суди дійшли висновку про те, що оспорюваний договір є удаваним правочином, під яким сторони насправді приховали договір оренди земельної ділянки, однак, всупереч вимогам земельного законодавства селищною радою рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою та складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, не приймались, договір від 01.12.2011 не пройшов державну реєстрацію, а також спрямований на використання частини земельної ділянки, наданої у постійне користування загальноосвітньому навчальному закладу, не за цільовим призначенням, а з метою проведення підприємницької діяльності у вигляді надання послуг мобільного зв'язку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, 23.02.2018 ПрАТ "Київстар" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме статей 3, 235, 257, 261, 267, 627 ЦК і статей 98, 100 ЗК, наголошуючи на тому, що: 1) апеляційним судом не враховано того, що оспорюваний договір є змішаним та містить елементи різних договорів і його не можна визнавати удаваним, тоді як сервітут може належати конкретно визначеній особі (особистий сервітут), а не лише власнику чи користувачу суміжної земельної ділянки; 2) судом апеляційної інстанції не звернуто уваги на сплив позовної давності, оскільки обізнаність Школи-інтернату з наявністю договору від 01.12.2011 вбачається з надісланого землекористувачем на адресу ПрАТ "Київстар" листа №155 від 23.03.2011 про відсутність заперечень проти встановлення земельного сервітуту в межах земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні КЗ "Клеванська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів"; 3) презюмується той факт, що Управлінню освіти і науки як структурному підрозділу Рівненської ОДА було відомо або ж мало бути відомо про укладення оспорюваного договору.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Третя особа у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін з огляду на те, що: 1) Рівненська обласна рада як власник земельної ділянки площею 7,5407 га, розташованої в смт. Клевань, вул. Б.Хмельницького, 47, Рівненського району Рівненської області, не приймала жодних рішень про її передачу у користування ПрАТ "Київстар"; 2) Управління освіти і науки Рівненської ОДА довідалося про договори, недійсність яких є предметом цього позову, з листа Рівненської місцевої прокуратури від 25.09.2017 №33-11341.

Прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, які прийнято з вірним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі рішення Клеванської селищної ради №161 від 17.01.2007 було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №260281 від 05.09.2007, яким Клеванській санаторній школі-інтернат І-ІІІ ступеня для дітей із захворюванням серцево-судинної системи виділено у постійне користування земельну ділянку площею 7,5407 га для обслуговування шкільних будівель та дослідних і навчальних цілей.

15.11.2010 було зареєстровано Статут Комунального закладу "Клеванська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Рівненської обласної ради" у новій редакції, згідно з пунктом 1.2 якого санаторна школа-інтернат є правонаступником усіх прав та обов'язків комунального закладу "Клеванська загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів Рівненського району Рівненської області", створеного у 1964 році.

24.05.2011 Клеванська селищна рада прийняла рішення №112, яким надала ПрАТ "Київстар" у сервітутне використання земельну ділянку орієнтовною площею 0,12 га в смт. Клевань по вул. Б. Хмельницького для обслуговування тимчасових споруд контейнерного типу обладнання базової станції мережі стільникового мобільного зв'язку терміном на 3 роки за рахунок земель КЗ "Клеванська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів".

01.12.2011 між Клеванською селищною радою, як власником, та ПрАТ "Київстар", як землекористувачем, укладено договір сервітутного землекористування, за умовами пункту 1.1 якого власник на підставі статей 83, 98 ЗК та рішення Клеванської селищної ради №112 від 24.05.2011 встановлює обмежене платне користування на земельну ділянку площею 1200 кв.м. в межах смт. Клевань Рівненського району Рівненської області за рахунок земель, що перебувають в користуванні КЗ "Клеванська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів", нормативна грошова оцінка якої становить 94596 грн.

Згідно з пунктами 2.1, 3.2 договору від 01.12.2011 сервітутне використання встановлюється з дня реєстрації на термін 11 місяців. Плата за сервітутне користування земельною ділянкою встановлюється в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік і у грошовому виразі становить 11351,52 грн. на рік.

У пунктах 4.1, 4.2 договору від 01.12.2011 сторони погодили, що земельна ділянка передається в користування для встановлення та обслуговування лінійної споруди - базової станції стільникового мобільного зв'язку. Цільове призначення земельної ділянки - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

01.12.2011 відповідачами було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, у відповідності до якого Клеванська селищна рада передала, а ПрАТ "Київстар" прийняло земельну ділянку в межах смт. Клевань Рівненського району Рівненської області площею 1200 кв.м.

14.02.2014 було видано свідоцтво на право власності на нерухоме майно, згідно з яким власником земельної ділянки площею 7,5407 га, що розташована по вул. Хмельницького, 47 в смт. Клевань Рівненського району Рівненської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти (кадастровий номер 5624655400:02:018:0893) належить територіальній громаді сіл, селищ, міст Рівненської області в особі Рівненської обласної ради на праві комунальної власності.

22.05.2017 між Клеванською селищною радою та ПрАТ "Київстар" укладено додаткову угоду до договору від 01.12.2011, якою продовжено дію цього договору до 30.04.2018.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що відповідачами вчинено удаваний правочин, під яким сторони насправді приховали договір оренди земельної ділянки, однак, в порушення вимог земельного законодавства Клеванською селищною радою рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою та складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, не приймалися, точне місце її розташування не визначено, договір від 01.12.2011 не пройшов державної реєстрації, погодження від Школи-інтернату як постійного землекористувача на укладення цього договору не отримувалося, оспорюваний договір спрямований на використання спірної земельної ділянки з метою ведення Товариством підприємницької діяльності, тобто всупереч іі цільовому призначенню (для обслуговування шкільних будівель та дослідних і навчальних цілей), тоді як доказів прийняття будь-якого рішення про зміну вказаного цільового призначення матеріали справи не містять і сторонами не надано.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Статтею 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 215 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Згідно з частиною 1 статті 98 ЗК право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно до статті 99 ЗК власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Статтею 100 ЗК передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Частиною 1 статті 93 ЗК передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин 1, 5 статті 63 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній до 28.09.2017) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Пунктом 3.19 ДСанПіН 5.5.2.008-01 визначено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Відповідно до частини 2 статті 20 ЗК зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Пунктом "а" частини 1 статтті 96 ЗК встановлено обов'язок землекористувачів використовувати землю за цільовим призначенням.

Згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №260281 від 05.09.2007 Школі-інтернату надано в постійне користування земельну ділянку площею 7,5407 га із цільовим призначенням - для обслуговування шкільних будівель та дослідних і навчальних цілей, тоді як у пункті 4.2 договору від 01.12.2011 зазначено інше цільове призначення земельної ділянки - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

З урахуванням наведених норм цивільного та земельного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що за своєю правовою природою оспорюваний договір сервітутного землекористування є удаваним правочином, вчиненим відповідачами для приховання договору оренди земельної ділянки, що підтверджується змістом пунктів 3.3, 3.4, 3.5 договору від 01.12.2011, згідно яких Товариство зобов'язане щомісячно сплачувати орендну плату в грошовій формі, а також до цього договору додано в якості його невід'ємних частин експлікацію земельної ділянки, яка відводиться в оренду, викопіювання з плану землекористування та розрахунок розміру орендної плати.

Таким чином, оспорюваний правочин не є договором про встановлення земельного сервітуту в розумінні статей 98-100 ЗК.

Судами першої та апеляційної інстанцій достеменно встановлено і скаржником не заперечується той факт, що спірна земельна ділянка використовується ПрАТ "Київстар" з метою ведення підприємницької діяльності, тобто з порушенням її цільового призначення (для цілей навчально-виховного процесу), визначеного статтею 63 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній до 28.09.2017), пунктом 3.19 ДСанПіН 5.5.2.008-01 та державним актом серії ЯЯ №260281 від 05.09.2007, а рішення про зміну її цільового призначення компетентним органом не приймалося.

Крім того, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 9 статті 123 ЗК (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Частиною 3 статті 124 ЗК (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Отже, достовірно встановивши під час розгляду справи обставини укладення між відповідачами договору оренди земельної ділянки без попереднього її вилучення у постійного землекористувача (Школи-Інтернату), без розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження у встановленому порядку, суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з моменту його укладення.

При цьому касаційна інстанція враховує, що самі по собі помилкові посилання судів попередніх інстанцій на статті 22, 56 Закону України "Про землеустрій" та статтю 34 ЗК в редакції від 13.03.1992, чинній до 01.01.2002, не призвели до прийняття неправильних по суті судових рішень, а тому не можуть бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у зв'язку з недотриманням порядку передачі частини земельної ділянки Школи-інтернату в користування Товариства та порушенням її цільового призначення.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника про те, що оспорюваний договір є змішаним та містить елементи різних договорів і його не можна визнавати удаваним, тоді як сервітут може належати конкретно визначеній особі (особистий сервітут), а не лише власнику чи користувачу сусідньої земельної ділянки, оскільки судами попередніх інстанцій достеменно встановлено обставини укладення оспорюваного договору як удаваного правочину (договору оренди землі) з численними порушеннями цивільного та земельного законодавства, а в силу імперативних приписів частини 2 статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Крім того, помилкове посилання судів на частину 1 статті 100 ЗК в обґрунтування можливості встановлення земельного сервітуту лише власнику (володільцю) сусідньої земельної ділянки не призвело до прийняття неправильних по суті судових рішень, а тому не може бути достатньою підставою для їх скасування.

З урахуванням встановлених судами обставин справи, колегія суддів відхиляє бездоказові аргументи Товариства щодо неврахування судом апеляційної інстанції спливу позовної давності з огляду на обізнаність Школи-інтернату з наявністю договору від 01.12.2011, яка нібито вбачається з надісланого землекористувачем на адресу ПрАТ "Київстар" листа №155 від 23.03.2011 про відсутність заперечень проти встановлення земельного сервітуту в межах земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні КЗ "Клеванська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів", оскільки, по-перше, в матеріалах справи відсутній та сторонами не надано зазначеного листа, а, по-друге, навіть якщо припустити його існування, оспорюваний договір від 01.12.2011 укладено значно пізніше від цього листа, відтак, останній не може вважатися належним доказом обізнаності Школи-інтернату як з вчиненням відповідачами у грудні 2011 року оспорюваного правочину, так і з його змістом.

Касаційна інстанція також вважає безпідставними доводи скаржника щодо презумпції того факту, що Управлінню освіти і науки як структурному підрозділу Рівненської ОДА було відомо або ж мало бути відомо про укладення оспорюваного договору, оскільки, як правильно зазначено судами, Управління освіти і науки Рівненської ОДА, не будучи стороною договору від 01.12.2011, довідалося про його існування лише з листа Рівненської місцевої прокуратури від 25.09.2017 №33-11341, так як у матеріалах справи відсутні будь-які інші повідомлення, які б судом могли бути прийняті у якості інформації, що доводить до відома Управління факт укладення спірного договору.

Разом з тим, касаційна інстанція погоджується з викладеними у відзивах на касаційну скаргу доводами прокуратури і третьої особи, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про недійсність договору сервітутного землекористування від 01.12.2011 як удаваного правочину, вчиненого відповідачами для приховання іншого правочину (договору оренди землі) з порушенням прав КЗ "Клеванська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів" як постійного землекористувача, відтак, оскаржувані рішення і постанова ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права (статей 203, 215, 235, 261 ЦК, статей 93, 96, 98, 99, 100, 116, 123, 124 ЗК, статті 63 Закону України "Про освіту" в редакції, чинній до 28.09.2017, пункту 3.19 ДСанПіН 5.5.2.008-01) та без порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017 покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №918/705/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков