Історія справи

Постанова КГС ВП від 05.12.2024 року у справі №910/7378/23
Постанова КГС ВП від 05.12.2024 року у справі №910/7378/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7378/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Міністерства оборони України - Хлань В. М.,

відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» - Глушпенко В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 (колегія суддів: Іоннікова І. А. (головуюча), Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 (суддя Мудрий С. М.)

у справі за позовом Міністерства оборони України

до Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»

про стягнення 84 892 819,66 грн,

УСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Міністерство оборони України (далі - позивач, Міноборони) подало до господарського суду позов (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), в якому просило стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (далі - відповідач, Держпідприємство) 160 589 137,63 грн, з яких:

- 59 352 882,83 грн - пеня за прострочення термінів надання послуг з ремонту військової техніки, а саме: 17 504 400,19 грн за період з 05.04.2023 по 01.05.2023 (щодо 20 од.) та 39 546 978,17 грн за період з 02.05.2023 по 31.08.2023 (щодо 10 од.);

- 45 381 778,31 грн - штраф за прострочення термінів з надання послуг з ремонту понад 30 днів;

- 39 124 686,07 грн - штрафна санкція у вигляді облікової ставки НБУ за неповернення попередньої оплати у визначений термін;

- 4 807 102,60 грн - 3 % річних, нараховані за період з 05.04.2023 по 11.07.2023;

- 11 922 687,82 грн - інфляційні втрати, нараховані за період з 11.03.2023 по 11.07.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за державним контрактом від 07.10.2022 № 370/3/5/2/1/305 в частині дотримання термінів надання послуг з ремонту техніки та передачі її позивачу, а також щодо повернення суми попередньої оплати у визначені контрактом строки, що є підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 21.11.2023, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 24.07.2024, позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача штраф в розмірі 4 538 177,83 грн, пеню за прострочення термінів надання послуг у розмірі 5 935 288,28 грн та суму судового збору. В іншій частині позову відмовив.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами контракт є змішаним договором, що містить елементи договору підряду та надання послуг. Проте, встановивши що з суті спору вбачається, що предметом розгляду у даній справі є правовідносини, що регулюються нормами, які регламентують підряд, до спірних правовідносин застосував положення ст.ст. 837 843 846 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Висновки суду в частині задоволених вимог мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджується, що техніка з ремонту передана позивачу 05.04.2023 у кількості 13 од., 02.05.2023 - 9 од., 12.07.2023 - 1 од., тоді як за умовами контракту ремонт усіх 33 од. техніки мав бути виконаних до 10.03.2023, отже, з 11.03.2023 виконавець є таким, що прострочив виконання робіт за контрактом, відповідно, наявні підстави для стягнення пені за прострочення виконання послуг з ремонту у розмірі 59 352 882,83 грн та штрафу за прострочення терміну надання таких послуг понад 30 днів у розмірі 45 381 778,31 грн на підставі ст. 549 ЦК України та п. 7.2 контракту, розрахунок яких в частині визначення періодів є правильним, однак розмір яких підлягає зменшенню. В іншій частині позовні вимоги суд визнав необґрунтованими.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні апеляційних скарг як позивача, так і відповідача.

У поданій касаційній скарзі Держпідприємство, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також на наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі рішення в частині задоволених вимог, прийняти нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

На переконання скаржника укладений між сторонами державний контракт є змішаним договором та містить в собі елементи договору підряду та поставки, а не надання послуг, як визначили суди, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню ч. 1, 2 ст. 662, ч. 1 ст. 663, ч. 1 ст. 664, ч. 1, 2 ст. 675, ст. 712 ЦК України.

У контексті таких висновків, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач вказав, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування: (1) ст.ст. 655 664 712 ЦК України - у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 21.09.2021 у справі № 918/1026/20, від 04.08.2022 у справі № 922/19/21, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22; (2) ч. 1, 2 ст. 662, ч. 1 ст. 663, ч. 1 ст. 664, ч. 1, 2 ст. 675 ЦК України - у постанові від 07.02.2023 у справі № 910/8872/21.

Також за доводами касаційної скарги техніка поставлена позивачу в повному обсязі вантажоодержувачу та з огляду на характер правовідносин між сторонами щодо приймання виробів з ремонту, зокрема, необгрунтоване зволікання позивача з прийняттям виробів, яке в деяких випадках тривало майже 6 місяців замість встановлених 5 робочих днів, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, вину у затримці ремонту не доведеною, а дії позивача стосовно тривалої затримки в підписанні актів приймання-передачі виробів порушенням зобов`язання прийняти роботу в розумінні ст. 853 ЦК України.

З огляду на таке скаржник, мотивуючи підставу касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказав на неврахування судами правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 853 ЦК України у постановах від 27.03.2018 у справі № 927/414/17, від 04.06.2018 у справі № 908/3519/16, від 05.06.2018 у справі № 910/16804/17, від 26.06.2018 у справі № 902/1370/15, від 06.08.2018 у справі № 911/662/17, від 19.09.2018 у справі № 905/1090/17, від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18, від 20.04.2021 у справі № 905/411/17, від 21.03.2023 у справі № 910/11215/20, а також у постанові Верховного Суду України від 02.02.2012 у справі № 3-42гс12.

Посилаючись на підставу касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Держпідприємство стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ч. 1 ст. 614 ЦК України та ч. 3 ст. 219 ГК України у подібних правовідносинах, а саме щодо питання, чи виникає вина у афілійованого підприємства за прострочку надання послуг в розумінні ч. 1 ст. 614 ЦК України у випадках, коли (1) орган управління доручає своєму афілійованому підприємству на виконання державного контракту укласти зовнішньоекономічний контракт, за яким кінцевим споживачем товару є орган управління, та який на виконання зовнішньоекономічного контракту надає сертифікат кінцевого споживача, (2) самостійно проводить передконтрактну роботу з визначення строків ремонту та технічного стану виробів, що призводить до помилкового визначення строку виконання робіт, та чи можливе у таких випадках застосування ч. 3 ст. 219 ГК України щодо звільнення афілійованого підприємства від відповідальності.

На думку скаржника в цій частині, державний та зовнішньоекономічні контракти вчиненні на виконання доручення Міноборони як замовника та органу управління Держпідприємства, який запевнив, що не вбачає ризиків стосовно невиконання нерезидентом умов зовнішньоекономічного контракту та самостійно (без участі відповідача) встановлював такі строки виконання робіт, яких не можливо було дотриматись, і в подальшому не вживав заходів контролю виконання державного контракту, зокрема, шляхом продовження строків виконання робіт, тому штрафні санкції у цьому випадку носять не компенсаційний, а каральний характер та є надмірним тягарем для відповідача.

Відповідач відзначає, що вчасно передав вироби з ремонту вантажоодержувачу, що підтверджується відповідними актами, проте приймання послуг за контрактом тривало більше, обумовленого строку, що було зумовлено зволіканням замовника, а тому прострочення зобов`язання відповідачем не є наслідком його вини, що свідчить про наявність підстав для звільнення Держпідприємства від відповідальності за часткове невиконання договірних зобов`язань.

Окрім того, відповідач зазначив, що суди не дослідили зібраних у справі доказів у своїй сукупності (контракту, актів приймання-передачі техніки вантажоодержувачу, листування між сторонами тощо), в результаті чого допустили неповне з`ясування фактичних обставин справи щодо відсутності вини в діях відповідача, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у сукупності з п. 1 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу.

Одночасно у касаційній скарзі відповідач просив здійснити розподіл судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної, а також апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України у разі, якщо Суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, однак, з врахуванням заперечень у касаційній скарзі щодо висновків апеляційного суду про суму судового збору, яка мала бути сплачена за звернення з апеляційною скаргою. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції зобов`язав Держпідприємство сплатити більшу суму судового збору за подання апеляційної скарги ніж належало, враховуючи оскарження ним рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог.

Верховний Суд в ухвалі від 05.11.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

20.11.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Міноборони заперечило доводи касаційної скарги, просило залишити її без задоволення, а оскаржувані в частині судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи відповідача, врахувавши заперечення позивача у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що згідно з п. 1.1 статуту відповідача Держпідприємство - єдина національна агенція, що забезпечує централізовану закупівлю товарів, робіт і послуг, призначених для виконання державних програм у сферах національної безпеки і оборони, за кошти державного бюджету та інших джерел фінансування, засноване на державній власності як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міноборони.

Підприємство утворено з метою створення інтегрованої системи закупівель в Міноборони, забезпечення життєвого циклу продукції оборонного призначення, укладення компенсаційних (офсетних) угод, визначення етапності виконання договорів (контрактів) із забезпечення продукцією оборонного призначення, а також одержання прибутку від здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, у тому числі оборонного призначення, для гарантованого забезпечення потреб Міноборони та Збройних Сил України, реалізації та забезпечення виконання державних цільових оборонних програм, у тому числі, в якості служби державного замовника у сфері оборони, здійснення державних оборонних закупівель, реалізації взаємодії із спеціалізованими організаціями, забезпечення ефективного використання державного майна та коштів Державного бюджету України (п. 2.1 статуту).

07.10.2022 Міноборони (замовник) та Держпідприємство (виконавець) уклали державний контракт про закупівлю послуг за державні кошти № 370/3/5/2/1/305, відповідно до пп. 1.1, 1.2 якого виконавець зобов`язується надати замовникові послуги з ремонту і технічного обслуговування техніки спеціального призначення за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у календарному плані надання послуг (додаток 1 до контракту), що є невід`ємною частиною цього контракту, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці послуги. Місце надання послуг - виробничі потужності, які авторизовані оригінальним виробником техніки (Італійська Республіка).

Відповідно до п. 1.3 контракту результатом надання послуг з ремонту виробу є боєздатний стан виробу та відповідність робочих параметрів технічній документації виробника виробів.

У контракті сторони погодили, зокрема, такі умови:

п. 2.1 - виконавець повинен надати замовнику передбачені контрактом послуги з ремонту виробів, якість яких відповідає технічній документації на відновлювальний ремонт;

п. 3.1 (в редакції додаткової угоди від 22.02.2022 № 2) - договірна ціна послуг на момент укладення цього контракту становить 1 069 713 345,69 грн. Обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом у 2022 році складають 733 624 184,50 грн. Обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом у 2023 році складають 336 089 161,19 грн;

пп. 4.1, 4.1.1, 4.1.2 - замовник здійснює оплату послуг з ремонту виробу за цим контрактом, шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця у наступному порядку: замовник має право здійснювати попередню оплату за контрактом у разі надходження коштів на рахунок Міноборони. За письмовим погодженням між сторонами, відповідно до належним чином оформленого рішення Міноборони, замовник має право здійснювати попередню оплату у розмірі 97 % від вартості послуг за контрактом, але не пізніше терміну надання послуг за контрактом, встановленого календарним планом надання послуг згідно з п. 5 постанови Кабміну від 28.02.2022 № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану». Виконавець у строк протягом 30 днів з моменту закінчення ремонту виробів, повинен надати замовнику документи, що підтверджують фактичне надання послуг, визначені в п. 4.3 контракту;

п. 4.3 - усі платіжні документи за контрактом оформлюються з дотриманням вимог законодавства виконавець надсилає замовнику рахунок протягом 10 календарних днів з надання послуг. До рахунку виконавець додає:

1) протокол погодження договірної ціни на надані послуги:

2) калькуляцію договірної ціни по кожному виробу;

3) акти приймання-передачі виробів;

4) посвідчення, видане ВП МОУ про приймання наданих послуг з ремонту виробу (додаток 5 до контракту);

пп. 5.1, 5.3, 5.14, 5.15 - термін надання послуг з ремонту виробів встановлений у календарному плані надання послуг, що є невід`ємною частиною цього договору. Виконавець забезпечує транспортування виробів до місяця надання послуг і в зворотному напрямку. Виконавець письмово, не пізніше ніж за 10 робочих днів, направляє замовнику та ВП МОУ письмове повідомлення про дату закінчення ремонту виробів та готовності їх до проведення технічної інспекції. ВП МОУ у термін 10 робочих днів після одержання повідомлення забезпечує прибуття представників для участі у технічній інспекції виробів. Приймання виробів після проведення ремонту здійснюється представниками військової частини за місцем передачі вказаним у п. 5.16 контракту відповідно до вимог нормативно-технічної документації на здачу виробів в ремонт та їх видачу з ремонту та оформляється актом приймання-передачі виробів (додаток 3 до контракту), підписується уповноваженими особами виконавця та представниками військової частини, та затверджується виконавцем;

п. 5.8 - після передачі виробів виконавець надає замовнику належним чином оформлені акти приймання-передачі виробів;

п. 5.17 - після кінцевого приймання послуг з ремонту виробів ВП МОУ оформляє та надає замовнику посвідчення (додаток 5 до Контракту) в цілому по завершенню надання послуг з ремонту виробів за контрактом або кожного окремого виробу, яким підтверджується відповідність наданих виконавцем послуг з ремонту виробів вимогам п. 2.1 контракту;

п. 5.18 - приймання наданих послуг з ремонту замовником здійснюється на підставі наданих виконавцем:

1) калькуляції договірної ціни на кожен виріб;

2) актів приймання-передачі виробів представнику військової частини;

3) посвідчення, видане ВП МОУ про приймання наданих послуг з ремонту виробів;

4) підписаного виконавцем протоколу погодження договірної (фактичної) ціни надання послуг з ремонту виробів;

За результатом приймання наданих послуг з ремонту виробів складається акт приймання наданих послуг з ремонту виробів (додаток 4 до контракту). Акт приймання наданих послуг з ремонту виробів підписується уповноваженими особами замовника та виконавця та затверджується замовником та виконавцем не пізніше 5 робочих днів. Зобов`язання виконавця по наданню послуг з ремонту виробів за контрактом вважаються виконаними в повному обсязі після підписання та затвердження акта приймання наданих послуг з ремонту виробів замовником (додаток 4 до контракту);

п. 7.2 - у випадку ненадання послуг в зазначений у додатку 1 термін, з виконавця стягується пеня в розмірі 0,1 % вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання зобов`язань, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості; у випадку не повернення попередньої оплати в зазначений термін, виконавець сплачує штрафні санкції в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неповернутих коштів;

пп. 8.5, 8.6 - продовження строку виконання зобов`язань можливе у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за контрактом у разі, якщо вони змінились на стільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б цей контракт або уклали б його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні контракту він може бути змінений або розірваний за згодою сторін. Сторона, що не може виконати зобов`язання за контрактом унаслідок виникнення істотної зміни обставин, повинна не пізніше як протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону. У разі не повідомлення у строк, який визначений у 2 абзаці цього пункту, у письмовій формі іншої сторони про настання істотної зміни обставин вона позбавляється права посилатись на ці обставини, навіть, при наявності відповідного документа, виданого ТПП України та/або регіональними ТПП України. Доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за контрактом є документ про істотну зміну обставин, що видається ТПП України або регіональними ТПП;

п. 10.1 в редакції додаткової угоди від 29.06.2023 № 5 - контракт набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 30.11.2023, в частині розрахунків - до повного виконання сторонами фінансових зобов`язань, з питань гарантійних зобов`язань - до закінчення гарантійного терміну. Продовження строку дії контракту не звільняє виконавця від сплати штрафних санкцій;

п. 10.3 - зміни до контракту можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до контракту. Питання щодо внесення змін до контракту може вирішуватися сторонами не пізніше ніж за 7 календарних днів до закінчення його строку.

За результатом приймання наданих послуг з ремонту виробів складається акт приймання наданих послуг з ремонту виробів. Акт приймання наданих послуг з ремонту виробів підписується уповноваженими особами замовника та виконавця та затверджується замовником та виконавцем не пізніше 5 робочих днів. Зобов`язання виконавця по наданню послуг з ремонту виробів за контрактом вважаються виконаними в повному обсязі після підписання та затвердження акту приймання наданих послуг з ремонту виробів замовником (додаток 4 до контракту).

Згідно з додатком 1 в редакції додаткової угоди від 28.12.2022 № 1 термін надання послуг з ремонту і технічного обслуговування техніки та систем озброєння визначено до 10.03.2023, вартість - 1 069 713 345,69 грн, кількість виробів, що підлягають ремонту - 33 од.

Також додатковою угодою від 28.12.2022 № 1 викладено специфікацію виробів, для яких надаються послуги з ремонту, в новій редакції.

08.10.2022 позивач на підставі свого рішення перерахував відповідачу суму попередньої оплати за контрактом у розмірі 1 037 621 945,32 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 370/3/1380.

26.12.2022 виконавець на вимогу замовника повернув невикористану суму попередньої оплати у розмірі 303 997 760,82 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 331, яку замовник повторно сплатив 10.03.2023, що вбачається з платіжної інструкції № 370/3/219.

Підрядні роботи безпосередньо виконувались не відповідачем, а приватною компанією - нерезидентом (виконавець) та Держпідприємством Міноборони іншої країни (підрядник) на підставі контракту на надання послуг від 12.09.2022 № 21/2-15-К1-22, укладеного відповідачем. Згідно з умовами вказаного контракту кінцевим споживачем послуг є Міноборони України.

28.12.2022 сторони уклали додаткову угоду № 1 до контракту, якою внесли зміни щодо строку дії договору до 30.03.2023 та в календарний план надання послуг, продовживши строк надання послуг до 10.03.2023.

До матеріалів справи долучено лист від 07.03.2023 підрядника, що безпосередньо виконував ремонтні роботи, в якому вказано про виробничі проблеми, що сповільнили темпи ремонту техніки. Через тривале невикористання наданої для ремонту техніки, вона потребувала заміни деталей, які зняті з виробництва і потребували індивідуального виготовлення. Оскільки справність техніки напряму впливає на безпеку екіпажу, це потребує суворого контролю якості, а тому спростити і прискорити процес контролю якості практично неможливо. Крім того, попередній зовнішній огляд техніки, яка тривалий час не використовувалась, не дозволив встановити всі реальні пошкодження та потреби в ремонті, які були виявлені після розбирання техніки. Вказані обставини свідчать про необхідність збільшення строку ремонту кожної одиниці техніки на 120 % у порівнянні з запланованим. Підрядник прогнозував завершення ремонту та поставки техніки до 15.05.2023.

Про вказані обставини відповідач повідомив позивача, надавши, в тому числі, висновки ТПП України від 12.12.2022 № 2315/1.2, від 10.03.2023 № 675/1.5-7.1 про істотну зміну обставин. У висновку від 10.03.2023, зокрема, вказано, що виконавець не будучи суб`єктом публічного права не міг передбачити, як і замовник, що за державним контрактом під час виконання зобов`язань з ремонту застарілої техніки оборонного призначення виявиться безпосередньо під час демонтажу цієї техніки більший об`єм ремонтних робіт ніж той, що був заявлений на початку робіт, та за відсутності необхідних запчастин до застарілої техніки, яка знята з виробництва з часів радянського союзу, про що повідомив підрядник у листі до виконавця від 07.03.2023, запропонувавши поставку техніки до 15.05.2023.

08.03.2023 відповідач з листом № 21/1-831 повторно звернувся до позивача з проханням внести зміни в календарний план та продовжити строк виконання зобов`язань з ремонту за контрактом до 15.05.2023, а також продовжити строк дії контракту. Як доказ існування об`єктивних обставин для внесення змін до специфікації до контракту відповідач надав, зокрема, лист інопостачальника від 07.03.2023 та висновок ТПП України від 10.03.2023 № 675/1.5-7.1 про істотну зміну обставин.

Додатковою угодою від 30.03.2023 № 4 сторони продовжили строк дії контракту до 30.06.2023. Однак продовжити строк виконання зобов`язань з ремонту замовник відмовився.

12.03.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією № 2 щодо неналежного виконання умов контракту, в якій зазначив про закінчення терміну, наданого контрактом для надання послуг та пропонувало сплатити штрафні санкції, на що відповідач у листі від 22.03.2023 повідомив про істотну зміну обставин, підтверджену раніше наданим висновком ТПП України, та повторно просив продовжити строк надання послуг до 15.05.2023.

На підтвердження обставин щодо надання послуг з ремонту за контрактом до матеріалів справи долучено акти приймання наданих послуг з ремонту виробів, а саме: від 05.04.2023 № 1 на суму 421 402 227,09 грн (передано з ремонту вироби у кількості 13 од); від 02.05.2023 № 2 на суму 291 740 003,37 грн (передано з ремонту вироби у кількості 9 од); від 12.07.2023 № 3 на суму 32 415 555,93 грн (передано з ремонту вироби у кількості 1 од.), загалом 23 од.

До матеріалів справи долучено також акти приймання-передачі виробів, складені відповідачем та військовими частинами, а саме: від 21.02.2023 № 1 про передачу 4 од. техніки, від 01.03.2023 № 2 - 5 од. техніки, від 08.03.2023 № 3 - 3 од. техніки, від 08.03.2023 № 4 - 1 од. техніки, від 29.03.2023 № 5 - 4 од. техніки, від 06.04.2023 № 6 - 5 од. техніки, від 22.05.2023 № 7 - 2 од. техніки, від 26.05.2023 № 8 - 2 од. техніки; від 02.06.2023 № 9 - 3 од. техніки, від 15.06.2023 № 10 - 1 од. техніки, від 15.06.2023 № 11 - 3 од. техніки, а всього 33 од.

29.06.2023 додатковою угодою від № 5 сторони продовжили строк дії контракту до 30.11.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами фінансових зобов`язань, з питань гарантійних зобов`язань - до закінчення гарантійного терміну.

30.11.2023 додатковою угодою від № 6 строк договору продовжено до 31.12.2024, однак строк виконання послуг з ремонту залишився в межах дати, визначеної у додатковій угоді від 28.12.2022 № 1, що сторони не заперечують.

Порушення відповідачем строків виконання зобов`язань за контрактом стало причиною звернення Міноборони з цим позовом до суду. Позивач зазначив, що станом на 31.08.2023 відповідач за контрактом не надав послуги з ремонту 10 од. техніки, які мав надати у строк до 10.03.2023 за додатковою угодою № 1 до контракту.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується передача позивачу техніки з ремонту 05.04.2023, 02.05.2023, 12.07.2023 у загальній кількості 23 од., тоді як за умовами контракту ремонт усіх 33 од. техніки мав бути виконаний до 10.03.2023, отже, з 11.03.2023 виконавець є таким, що прострочив виконання робіт за контрактом, що надає підстави для стягнення з відповідача суми пені за прострочення виконання послуг з ремонту та штрафу за прострочення терміну надання таких послуг понад 30 днів. В іншій частині позовні вимоги суди визнали необґрунтованими.

При цьому суди дійшли висновку, що за умовами контракту передбачено, що роботи з ремонту виробів виконавцем вважаються наданими та завершеними після підписання та затвердження акта приймання наданих послуг з ремонту виробів, в якому фіксується вартість ремонту виробів, а не акта приймання-передачі виробів, який свідчить про факт передачі зразка озброєння вантажоодержувачу, але не завершення робіт з ремонту та факту надання послуг.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень лише в частині задоволених позовних вимог в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. В іншій частині рішення судів не оскаржуються жодною зі сторін спору, а тому не переглядаються Судом.

Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

У розгляді доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на принцип диспозитивності, підстава, вимоги та межі касаційного оскарження визначаються самим скаржником у касаційній скарзі, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.

Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Також Верховний Суд не раз наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Суд вкотре звертає увагу, що з огляду на принцип диспозитивності, підстава, вимоги та межі касаційного оскарження визначаються самим скаржником у касаційній скарзі, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Щодо правової природи державного контракту та доводів касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду стосовно питання застосування ст.ст. 655 664 675 712 ЦК України

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків.

Спірні правовідносини у цій справі виникли на підставі державного контракту, за умовами якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з ремонту і технічного обслуговування техніки спеціального призначення (п. 1.1, 1.2); виконавець зобов`язаний забезпечити надання послуг з ремонту виробів, а також надання експлуатаційної документації на українській мові у терміни згідно з календарним планом надання послуг (додаток 1), якість яких відповідає умовам, установленим р. 2 контракту (п. 6.3.1).

Вироби, які входять до комплекту зразків виробів відповідно до відомостей поставки й отримані виконавцем для їх ремонту, є майном та власністю держави (п. 1.4).

Згідно з п. 1.3 контракту результатом надання послуг з ремонту виробу є його боєздатний стан та відповідність робочих параметрів технічній документації виробника техніки.

Також сторони погодили, що в договірну ціну послуг з ремонту виробу включено, зокрема, витрати на митне оформлення і транспортування виробів, запасних частин тощо до місяця надання послуг та в зворотному напрямку, а також витрати на перевантаження виробів під час їх транспортування (п. 3.2); передавання виробів представнику замовника (вантажоодержувачу) після проведення ремонту здійснюється з попереднім оформленням документації виробів. Транспортування виробів після надання послуг з ремонту до місця передачі здійснюється власними силами та засобами виконавця (п. 5.16).

Суди встановили, що контракт укладався для потреб Міноборони і в ньому було зазначено, що роботи виконуватимуться в іноземній країні, тобто не відповідачем безпосередньо.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги замовника до виконавця про стягнення штрафних санкцій за прострочення строків виконання робіт з ремонту техніки.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами контракт є змішаним договором, що містить елементи договору підряду та надання послуг. Проте, встановивши, що з суті спору вбачається, що предметом розгляду у даній справі є правовідносини, що регулюються нормами, які регламентують підряд, до спірних правовідносин застосували положення ст.ст. 837 843 846 ЦК України.

Відповідач, посилаючись на пп. 3.2, 5.16 контракту, вважає, що вчинений контракт є змішаним договором та містить в собі елементи договору підряду та поставки, а не надання послуг, як визначили суди, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню ч. 1, 2 ст. 662, ч. 1 ст. 663, ч. 1 ст. 664, ч. 1, 2 ст. 675, ст. 712 ЦК України.

У контексті таких доводів касаційної скарги Суд зазначає таке.

За ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

У ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Натомість відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Загальними ознаками, які об`єднують усі договірні зобов`язання про надання послуг у єдину групу, є особливості об`єкта. Вони полягають у тому, що по-перше, це послуги нематеріального характеру, а по-друге - вони нероздільно пов`язані з особистістю послугонадавача.

Основною розмежувальною ознакою зобов`язань про надання послуг та підрядних зобов`язань є результат діяльності, що здійснюється послугонадавачем. Якщо у зобов`язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має оречевлену форму, то у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця немає оречевленого змісту. Сама послуга споживається у процесі її надання, тому її визначення дається як діяльність, спрямована на задоволення будь-яких потреб.

Деякі види послуг у результаті їх надання можуть вносити певні зміни в матеріальну сферу, але визначальною ознакою при їх наданні буде сама діяльність послугонадавача, оскільки при послугах продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Звідси друга розмежувальна ознака полягає в тому, що послуга не може існувати окремо від виконавця, оскільки споживається в процесі діяльності останнього. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.

Враховуючи зміст п. 1.1, 1.2 у сукупності з умовою п. 1.3 контракту, виконавець продає сам результат, що втілюється у боєздатність техніки за наслідками проведення ремонту, однак не дії, які до цього призвели, що вказує на речову форму виконаних робіт, а не полягає в самому процесі надання послуг.

При цьому зміст контракту, в тому числі п. 1.4, не вказує на наявність ознак, які характерні для договору поставки (купівлі-продажу), адже не містить будь-яких умов, що свідчать про закупівлю відповідачем товарів для подальшої передачі їх у власність позивача і зміст п. 3.2, 5.16 контракту, на які посилається скаржник, не підтверджує протилежного.

З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що укладений між сторонами контракт містить в собі елементи договору підряду та надання послуг, а не поставки, як помилково зазначає відповідач, та надавши оцінку характеру спірних правовідносин, які випливають зі змісту контракту, цілком обґрунтовано вказали на застосування до спірних правовідносин положень глави 61 ЦК України, які регламентують підряд.

Звідси Суд не надає юридичного аналізу аргументам скаржника щодо неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 21.09.2021 у справі № 918/1026/20, від 04.08.2022 у справі № 922/19/21, від 07.02.2023 у справі № 910/8872/21, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22 щодо питання застосування ст.ст. 655 664 675 712 ЦК України, які регулюють правовідносини, які виникли з договору поставки (купівлі-продажу), оскільки за наведеного вище обґрунтування до спірних правовідносин вказані норми матеріального права застосуванню не підлягають.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами правового висновку Верховного Суду та Верховного Суду України стосовно питання застосування ст. 853 ЦК України у відповідних постановах, яка встановлює обов`язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником

У справі № 927/414/17 предметом розгляду Верховного Суду за первісним позовом були вимоги про стягнення заборгованості за виконані підрядні роботи на підставі направлених позивачем актів виконаних робіт, які отримані без зауважень та заперечень відповідачем, за зустрічним позовом - стягнення з виконавця авансу та пені внаслідок односторонньої відмови від виконання договору підрядником та не підписання акта виконаних робіт;

у справі № 908/3519/16 - про стягнення з підрядника суми невикористаного авансу за договором на виконання робіт з капітального ремонту житлового будинку;

у справах № 910/16804/17, № 911/662/17, № 905/1090/17, № 910/2184/18, № 921/254/18, № 921/262/18, № 910/11215/20 - про стягнення з замовника заборгованості за реально виконані роботи у зв`язку з безпідставною та необґрунтованою відмовою від підписання актів та несвоєчасним повідомленням про наявність недоліків у виконаних роботах; за обставин, коли замовник безпідставно ухилився від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття;

у справі № 902/1370/15 - про стягнення збитків, завданих підряднику неналежним виконанням відповідачем як замовником будівництва своїх зобов`язань за договором, внаслідок чого підрядник був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору;

у справі № 910/11191/18 - про стягнення з генерального підрядника пені та штрафу за порушення строків виконання будівельних робіт за обставин, коли замовник здійснив остаточні розрахунки з генеральним підрядником без використання права зупинити або не здійснювати оплату, якщо вважав, що роботи належним чином не виконуються, при цьому роботи підрядником були виконані в строк, а замовник відмовився від підписання актів в день їх надання, що і стало підставою для відмови у позові;

у справі № 910/6491/18 - за первісним позовом про стягнення з підрядника вартості оплачених, але не виконаних робіт та недопоставленого обладнання, стягнення передплати на послуги та роботи, а також пені за прострочення виконання робіт, та за зустрічним позовом про стягнення заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат за нездійснення замовником оплати обладнання та робіт за змішаним договором, який містить в собі елементи договору поставки (в частині поставки матеріалів) та елементи договору підряду (в частині виконання робіт), за обставин недотримання виконавцем строків виконання робіт за договором через порушення замовником своїх зобов`язань щодо передачі проектної документації та забезпечення будівельної готовності об`єкта;

у справі № 917/1489/18 - за первісним позовом про стягнення попередньої оплати та штрафу за порушення строку виконання робіт, а за зустрічним позовом про стягнення заборгованості за фактично виконані роботи за обставин, коли замовник без погодження з підрядником змінив місце виконання робіт, що й призвело до недотримання виконавцем строків поставки обладнання та виконання монтажних робіт, при цьому роботи реально виконані, а замовник безпідставно відмовлявся від підписання відповідних актів, що свідчить про відсутність вини підрядника та наявність у замовника оплатити фактично виконані роботи;

у справі № 905/411/17 - про стягнення з генерального підрядника на користь субпідрядника боргу за виконані роботи з ремонту автодороги та визнання довідок форм № КБ-3, № КБ-2в такими, що були передані генеральному підряднику за встановлених обставин, коли зобов`язання з оплати за договором субпідряду у генерального підрядника не виникло, оскільки не було повідомлено про закінчення виконання робіт, і йому не було направлено акти виконаних робіт.

У справі № 3-42гс12 Верховний Суд України розглядав вимоги про стягнення з замовника боргу за виконані підрядні роботи за умови реального виконання робіт, які замовник не оплатив і обґрунтованих причин від прийняття робіт не навів.

У всіх наведених вище справах Верховний Суд та Верховний Суд України дійшов одного й того ж правового висновку, відповідно до якого, передання і прийняття виконаних робіт на підставі підписаного підрядником в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків з оплати замовником можливе за наявності реального виконання робіт за договором, у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.

Якщо замовник на порушення вимог ст.ст. 853 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є, відповідно, порушенням умов договору і вимог ст.ст. 525 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, тому замовник не звільняється від обов`язку оплатити виконані за договором підряду роботи.

Крім того, за висновками суду касаційної інстанції, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

Отже, висновки Верховного Суду та Верховного Суду України у наведених справах стосуються питання застосування ст. 853 у сукупності зі ст. 882 ЦК України при вирішенні спорів щодо виконання договорів підряду за обставин безпідставної та / або несвоєчасної односторонньої відмови замовника від прийняття реально виконаних робіт та негативних наслідків від такої відмови для замовника.

Натомість у справі, яка розглядається, предметом розгляду є вимоги Міноборони як замовника до Держпідприємства як підрядника (надавача послуг) про стягнення штрафних санкцій за прострочення строків виконання робіт з ремонту техніки за договором про закупівлю послуг за державні кошти. Тобто, спірним питанням у цій справі є наявність / відсутність підстав для застосування до відповідача заходів відповідальності у вигляді стягнення пені та штрафу за прострочення негрошового зобов`язання.

При цьому з огляду на предмет спору у межах цієї справи не вирішується питання про стягнення з замовника заборгованості за реально виконані роботи (надані послуги) за обставин невмотивованої його відмови від підписання актів виконаних робіт (наданих послуг) та здійснення повної оплати, відповідно, висновки Верховного Суду та Верховного Суду України щодо питання застосування ст. 853 у взаємозв`язку зі ст. 882 ЦК України не релевантні до справи, яка розглядається.

Отже, постанови Верховного Суду та постанова Верховного Суду України у вказаних вище справах, на які посилається скаржник, прийняті за іншого правового регулювання, за суттєво інших фактичних обставин, що формують зміст правовідносин у цих справах, за іншими доказами, поданими сторонами на їх підтвердження та оціненими судами, тобто зазначені справи і справа, яка розглядається, є відмінними за предметами та підставами позову, а також фактично-доказовою базою, відповідно, за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них за змістовним критерієм.

У п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Ураховуючи що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Держпідприємства в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України

Умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень з підстави за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України є: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.

Зі змісту положень п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що дана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Держпідприємство посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ч. 1 ст. 614 ЦК України та ч. 3 ст. 219 ГК України у подібних правовідносинах.

У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 в аналогічній справі № 910/5550/23 за позовом Міноборони до Держпідприємства про стягнення штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язання за цим же контрактом від 07.10.2022 № 370/3/5/2/1/305, однак за інший період ніж у справі, яка розглядається.

Вирішуючи питання щодо наявності / відсутності підстав для стягнення з Держпідприємства штрафних санкцій в тотожних спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначив таке.

За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг / виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі.

Умовами пп. 5.1, 5.3, 5.14, 5.15, а також пп. 5.17, 5.18 контракту передбачено, що передача виробів військовим частинам за актами приймання-передачі є однією із необхідних дій / процедур, що передують здійсненню завершальної стадії приймання наданих послуг з ремонту саме замовником (Міноборони).

Акти приймання-передачі виробів (підписані виконавцем та представниками військової частини) входять до виключного переліку документів, необхідних для здійснення приймання замовником (стороною договору) наданих послуг та відповідно підписання сторонами контракту акта приймання наданих послуг з ремонту виробів, як завершального етапу виконання виконавцем у повному обсязі зобов`язань за контрактом.

Разом з тим Держпідприємство, окрім як на підписання актів приймання-передачі з вантажоодержувачем, не посилається на обставини вчинення ним інших дій / подання інших документів замовнику, передбачених п. 5.17 контракту, необхідних для здійснення приймання наданих послуг з ремонту виробів Міноборони та підписання замовником акта приймання наданих послуг.

Отже, Верховний Суд виснував, ураховуючи що зобов`язання виконавця вважаються виконаними у повному обсязі лише після підписання акта приймання наданих послуг з ремонту виробів замовником, що передбачено умовами контракту, а відповідачем не доведено обставин ухилення замовника від прийняття спірних виробів після подання виконавцем усього пакету документів відповідно до п. 5.17 контракту, посилання скаржника щодо своєчасного виконання ним взятого на себе зобов`язання за контрактом у повному обсязі та відсутності з наведених міркувань підстав для притягнення останнього до відповідальності за порушення умов договору є безпідставними.

Як вбачається, Верховний Суд у наведеній вище аналогічній справі, розглядаючи такі ж самі доводи касаційної скарги Держпідприємства як у справі, яка розглядається, щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання контракту, вже сформував правовий висновок щодо питання застосування зазначених скаржником в касаційній скарзі норм матеріального права у подібних правовідносинах, який є чітким, зрозумілим, сприяє однозначному застосуванню норм права у подібних правовідносинах, від якого колегія суддів не вбачає підстав для відступу.

У справі, яка розглядається, відповідач також не посилається на обставини вчинення ним інших дій / подання інших документів замовнику, передбачених п. 5.17 контракту, необхідних для здійснення приймання наданих послуг з ремонту виробів Міноборони та підписання замовником акта приймання наданих послуг, та аналогічно не доводить обставин ухилення замовника від прийняття спірних виробів після подання виконавцем усього пакету документів відповідно до п. 5.17 контракту, тому висновки судів попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, щодо наявності підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій за таких обставин не суперечать висновками Верховного Суду у названій справі, а навпаки - відповідають їм.

З огляду на вказане підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Держпідприємства в частині підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у сукупності з п. 1 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пп. 1, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Враховуючи положення п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України та те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пп. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердились після відкриття касаційного провадження, доводи скаржника про неповне та неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів є недостатніми і відхиляються судом касаційної інстанції.

Загалом усі аргументи касаційної скарги в цій частині ґрунтуються на тому, що відповідач не погоджується з оцінкою доказів, яка була здійснена судами, і встановлених на їх підставі обставин, спрямовуючи свої доводи на необхідності переоцінки Судом доказів і встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень в оскаржуваній частині та прийняття в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Однак зміст судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій надали оцінку обставинам та наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, позаяк є судом права, а не факту.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги Держпідприємства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги Держпідприємства, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постановлених у справі судових рішень в оскаржуваній частині - без змін, у зв`язку із чим судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/7378/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос