ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 911/3574/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Баклан Н. Ю. (прокурор за посвідченням),

позивача - не з`явилися,

відповідача - Крайнік Д. В. (керівник), Захарчук І. А. (адвокат),

третя особа-1 - Забур`янов (у порядку самопредставництва),

третя особа-2 - не з`явилися,

третя особа-3 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2018 (суддя Ейвазова А. Р.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 (судді: Чорногуз М. Г. (головуючий), Агрикова О. В., Хрипун О. О.) у справі

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Міністерство екології та природних ресурсів України,

2) Національний природний парк "Голосіївський",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі - ТОВ "Грінінвест") за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міністерства екології та природних ресурсів України (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 перейменовано на Міністерство енергетики та захисту довкілля України), Національного природного парку "Голосіївський" (далі - НПП "Голосіївський"), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0130, вартістю 93 711 грн (далі - спірна земельна ділянка).

2. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому наявні правові підстави для витребування цієї ділянки з незаконного володіння відповідача згідно із статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 02.03.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019, позов задоволено повністю.

4. Судові рішення аргументовано положеннями статей 122, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і статей 330, 387, 388 ЦК України, а також тим, що спірне майно вибуло із володіння держави поза її волею, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а отже набуття відповідачем у власність на підставі акта прийому-передачі від 30.12.2015 № 1 нерухомого майна як внеску до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест" відбулося із порушенням норм чинного законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду з позовом у межах позовної давності (30.11.2017), оскільки підстава для витребування спірного майна із володіння ТОВ "Грінінвест" виникла тільки після 28.12.2015 (з моменту передачі цього майна до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест").

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі ТОВ "Грінінвест" просить рішення і постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування вимог, викладених у касаційній скарзі, ТОВ "Грінінвест" акцентує на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій положень статей 257, 267, 388 ЦК України, частини 4 статті 75, статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та наголошує, що: 1) рішення суд першої інстанції ухвалив без участі відповідача, оскільки відповідних судових повісток товариство не отримало через неналежне виконання працівниками Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" (далі - ПАТ "Укрпошта") своїх обов`язків; 2) посилаючись на обставини, встановлені судом першої інстанції у справі № 367/3573/13-ц як на преюдицію, суди попередніх інстанцій не врахували, що ці обставини стосуються Коцюбинської селищної ради (далі - селищна рада), яка не бере участі у справі; 3) суд апеляційної інстанції не обґрунтував співмірності із порушенням балансу приватних і державних інтересів та не врахував механізму державного управління і принципу "належного урядування"; 4) суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення про позовну давність.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. У відзиві на подану касаційну скаргу прокурор просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 (судді: Чумак Ю. Я. (головуючий), Дроботова Т. Б., Пільков К. М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 у справі № 911/3574/17, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 18.06.2019.

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2019 провадження за касаційною скаргою ТОВ "Грінінвест" зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах в іншій справі № 587/430/16-ц.

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 провадження у справі № 911/3574/17 поновлено у зв`язку з офіційним оприлюдненням 30.09.2019 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц; провадження за касаційною скаргою ТОВ "Грінінвест" зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах в іншій справі № 914/3224/16.

11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2019 провадження у справі № 911/3574/17 поновлено у зв`язку з офіційним оприлюдненням 18.12.2019 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 21.01.2020.

12. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ТОВ "Грінінвест" до 04.02.2020.

13. 21.01.2020 від ТОВ "Грінінвест" надійшли клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в яких товариство звернуло увагу на неоднозначність застосування судами попередніх інстанцій положень частини 4 статті 75 ГПК України та наявність правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, та про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначено у частинах 3- 6 статті 302 ГПК України, згідно з якими суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Розглянувши у судовому засіданні 21.01.2020 подане клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду під час розгляду справи № 911/3574/17 наведених процесуальних підстав не виявила, тому клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не може бути задоволено.

Щодо клопотання про зупинення розгляду справи колегія суддів у судовому засіданні 21.01.2020 дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки у справі, яка розглядається, та у справі № 912/2385/18, яку передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, підстави та предмет позовних вимог є різними, а також встановлено різні фактичні обставини, тобто правовідносини не є подібними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14. 25.12.2008 селищна рада прийняла рішення № 2199/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Травневій , 58 в смт Коцюбинське" (далі - рішення № 2199/25-5), яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безкоштовно у приватну власність громадянці ОСОБА_2 спірну земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

15. На підставі рішення № 2199/25-5 ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 922166 на право власності на спірну земельну ділянку.

16. На підставі договору купівлі-продажу від 07.10.2009 спірну земельну ділянку у ОСОБА_2 придбав ОСОБА_1 .

Про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 на державному акті серії ЯЖ № 922166 нотаріус вчинив відповідний запис.

17. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07.08.2013 у справі № 367/3573/13-ц визнано недійсними рішення № 2199/25-5 та державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 922166.

У цьому судовому рішенні встановлено, що на момент прийняття селищною радою рішення, межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Селищна рада, приймаючи спірне рішення, не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки у межах чи за межами селища, тому спірне рішення не відповідає вимогам земельного законодавства.

18. 30.12.2015 ОСОБА_1 відповідно до акта № 1 прийому-передачі нерухомого майна як внесок до статутного капіталу передав ТОВ "Грінінвест" нерухоме майно, у т. ч. і спірну земельну ділянку, про що 27.07.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 15707000 про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ТОВ "Грінінвест".

19. У позовній заяві прокурор зазначив, що на теперішній час спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме НПП "Голосіївський", що підтвердило Міністерство екології та природних ресурсів України у наданих суду письмових поясненнях.

20. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі НПП "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу НПП "Голосіївський" без вилучення у землекористувача. Відповідно до пояснювальної записки та проектних матеріалів до цього Указу розширення зазначеного заказника відбулося за рахунок лісових земель Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", у тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.

21. Відповідно до листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 № 472 земельні ділянки (501 шт.), незаконно надані у власність громадянам згідно з рішеннями селищної ради і розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства, увійшли до території НПП "Голосіївський".

За змістом акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 18.03.2015 № А50/180 спірна земельна ділянка відповідно до картосхеми території, перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський", попереднього функціонального зонування належить до 101 кварталу.

Позиція Верховного Суду

22. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.

23. Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У частині 1 статті 328 цього Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України.).

За змістом частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

24. Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 встановлена рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07.08.2013 у справі № 367/3573/13-ц, яке набрало законної сили, тобто є доведеною.

Приймаючи зазначене рішення, Ірпінський міський суд виходив з того, що на момент прийняття селищною радою рішення № 2199/25-5 межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не було визначено та встановлена, тобто Коцюбинська селищна рада прийняла спірне рішення з порушенням вимог пункту 12 Перехідних положень ЗК України, оскільки розпорядилася земельною ділянкою, розташованою за межами смт Коцюбинське.

При цьому у колегії суддів у цій справі немає повноважень надавати оцінку належності та допустимості доказів, оцінивши які, суд прийняв зазначене судове рішення, тому твердження скаржника, що рішення у цивільній справі прийнято без урахування іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежне, є неналежними.

25. За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

26. Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним вибуттям земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачею цієї ділянки у приватну власність.

У статті 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом частини 8 статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

27. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

28. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (пункт "г" частини 3 статті 83 цього Кодексу).

Частина 2 статті 56 ЗК України обмежує можливість передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини 3 статті 83 і в частині 2 статті 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Суди попередніх інстанцій з урахуванням наведених норм, акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 18.03.2015 № А50/180, листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014, схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки та схеми розширення НПП "Голосіївський" установили, що спірна земельна ділянка розташована у межах НПП "Голосіївський" та, відповідно, належить до земель природо-заповідного фонду, віднесених до НПП "Голосіївський".

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (стаття 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. У частині 8 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Суди попередніх інстанцій установили, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на день створення становила 14167 га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.12.2001 № 2715 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493 перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились у 1945- 56, 1952- 59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель прийнято не було.

Відповідно до викладеної у ЄДРОУ інформації засновником ВО "Укрдержліспроект" є Державне агентство лісових ресурсів України, до видів діяльності ВО "Укрдержліспроект" належить надання допоміжних послуг у лісовому господарстві, що, в свою чергу, свідчить про правомірність врахування наданої зазначеною особою інформації.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Колегія суддів також ураховує, що відповідно до статті 6 ЛК України (у редакції, чинній до 29.03.2006) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному ЗК України та ЛК України.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Із набранням чинності нової редакції ЛК України (редакції діє з 29.03.2006), у статті 7 було закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

При цьому у статті 8 ЛК України було визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Разом із тим у статті 11 ЛК України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси, зокрема право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

У такий спосіб, з огляду на обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, з урахуванням оцінки доказів, наданих судам, а також позиції сторін та обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, колегія суддів погоджується із висновком про те, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

За таких обставин Верховний Суд погоджується, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокуратури Київської області з вимогою про витребування спірної земельної ділянки із володіння ТОВ "Грінінвест" у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

29. Верховний Суд погоджується, що повернення спірних земельних ділянок позивачу відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу і заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними.

До того ж земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина 3 статті 52 ЗК України).

Отже, передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило положенням ЗК України (аналогічний висновок викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц).

30. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (схожі висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц ).

Зазначене не впливає на висновки щодо суті касаційної скарги, зокрема, з огляду на те, що суд апеляційної інстанцій дослідив обставини початку перебігу позовної давності та встановив, що прокурор не пропустив трирічний строк на звернення до суду з дня, коли дізнався або міг дізнатися про порушення права державної власності на спірну земельну ділянку, оскільки позовна давність не застосовується до негаторних позовів.

Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем, прокурором і судами першої та апеляційної інстанцій позовної вимоги про витребування з незаконного володіння спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення як вимоги, до якої слід застосувати положення статей 330, 387 і 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки судів щодо суті спору, до неправильного його вирішення, тому не може бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, однак мотиви оскаржуваних судових рішень слід змінити з урахуванням цієї постанови.

31. Щодо наведених у касаційній скарзі доводів ТОВ "Грінінвест" про те, що оскаржуване рішення суд першої інстанції ухвалив без участі відповідача, який не отримував судових повісток через неналежне виконання працівниками ПАТ "Укрпошта" своїх обов`язків, колегія суддів зазначає про таке.

Ухвалу Господарського суду Київської області від 01.12.2017, якою порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 03.01.2018, ухвалу Господарського суду Київської області від 26.01.2018, згідно з якою відкладено підготовче засідання на 16.02.2018, ухвалу Господарського суду Київської області від 16.02.2018, якою закрито підготовче засідання та призначено судове засідання на 02.03.2018, направлено на наведену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача та повернуто на адресу суду разом з довідкою ПАТ "Укрпошта" - "за терміном зберігання".

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до частини 3 та 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ТОВ "Грінінвест" брав участь у судовому засіданні (26.03.2019), мав можливість надати суду свої аргументовані пояснення, заперечення, додаткові докази, заяви/клопотання та вирішити інші необхідні процесуальні питання.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17).

Отже, колегія суддів вважає, що права скаржника на участь у судовому розгляді справи не були порушені.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

32. Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

33. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

34. Згідно з частиною 4 статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

35. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, проте оскаржувані судові рішення необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

36. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що хоча доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанції про обґрунтованість позовних вимог, проте наразі наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

37. Згідно з частиною 14 статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

38. За змістом пункту 1 частини 4 статті 129 цього Кодексу у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

39. Зважаючи на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено повністю, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 у справі № 911/3574/17 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В інших частинах рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 у справі № 911/3574/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков