ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2023 року

м. Київ

Справа № 357/5940/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В. , Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

Державної казначейської служби України: Пальчик В. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лентюгова Андрія Вячеславовича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023

у складі колегії суддів: Ткаченка Б. О. (головуючого), Гаврилюка О. М., Ходаківської І. П.

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Лентюгова Андрія Вячеславовча

до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України

за участю третьої особи Білоцерківський міський відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області

про відшкодування шкоди, заподіяної злочином

Вступ

1. Фізична особа -підприємець звернулася із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням на підставі статті 1177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Суд першої інстанції задовольнив позов частково, проте апеляційний суд рішення першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову, пославшись на передчасність висновку про задоволення вимог позивача, з огляду на відсутність закону, що регулює відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення не з вини спеціального суб`єкта.

3. З урахуванням доводів касаційної скарги та змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд вирішив питання:

- щодо застосування статті 1177 ЦК України в контексті відповідальності держави України за шкоду, спричинену злочином, що не була відшкодована засудженим потерпілому - фізичній особі-підприємцю.

4. Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги та залишив без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст та підстави наведених у позові вимог

5. У травні 2019 року Лентюгов Андрій Вячеславович звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 56 485,62 грн на підставі статті 1177 ЦК України, заподіяної злочином, що підтверджується вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 30.12.2014 по справі № 357/14433/14-к стосовно ОСОБА_2 у кримінальному провадженні від 19.03.2014 № 12013100030000527 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

6. Звертаючись до суду із заявою про зміну предмета позову, позивач на підставі статей 22 1166 1177 1192 ЦК України просив суд стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Лентюгова А. В. (далі - ФОП Лентюгов А. В. ) матеріальну шкоду в розмірі 117 637,60 грн.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

7. Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.12.2014 у кримінальній справі № 357/14433/14-к ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 191 КК України, призначено йому покарання у виді двох років обмеження волі. Потерпілим у цій кримінальній справі визнано позивача ФОП Лентюгова А. В. , якому нанесена майнова шкода шляхом привласнення майна (грошових коштів) у розмірі 71 485,62 грн. На підставі підпунктів "в", "д" та "е" статті 1 Закону України "Про амністію у 2014 році" ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання.

8. Під час розгляду цієї кримінальної справи судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 , працюючи менеджером з продажу у ФОП Лентюгова А. В. відповідно до трудового договору між працівником та фізичною особою від 01.09.2008, будучи матеріально-відповідальною особою згідно з договором про повну матеріальну відповідальність від 01.09.2008 в період з 15.12.2011 до 10.03.2012 привласнив грошові кошти ФОП Лентюгова А. В. в сумі 71 485,62 грн, чим завдав останньому шкоду на зазначену суму. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 частково відшкодував 15 000,00 грн, судом стягнуто з нього 56 485,62 грн на користь ФОП Лентюгова А. В. в якості відшкодування завданої шкоди.

9. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18.03.2015 по справі № 357/14433/14-к вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.12.2014 стосовно ОСОБА_2 залишено без змін.

10. Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано позивачу виконавчий лист від 27.03.2015 № 357/14433/14-к про стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь стягувача ФОП Лентюгова А. В. 56 485,62 грн.

11. 11.06.2015 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві Москаленко О. П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1.

12. 17.05.2019 головним державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Л. Ю. Лебедєвою винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна боржника, на яке може бути звернено стягнення. У пункті 2 резолютивної частини постанови зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 17.05.2022.

13. Станом на 29.05.2019, відповідно до автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавче провадження № НОМЕР_1 визначено як завершене.

14. Заочним рішенням Сквирського районного суду Київської області від 14.11.2019 у задоволенні позовних вимог Лентюгова А. В. до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди заподіяної злочином було відмовлено.

15. Постановою Київського апеляційного суду від 17.09.2020 у справі № 357/5940/19 апеляційну скаргу ОСОБА_3 діючого в інтересах Лентюгова А. В. залишено без задоволення, а заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 14.11.2019 залишено без змін.

16. Постановою Верховного Суду від 29.06.2022 рішення Сквирського районного суду Київської області від 14.11.2019 та постанову Київського апеляційного суду від 17.09.2020 скасовано, провадження у справі закрито, повідомлено Лентюгову А. В. , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

17. 11.07.2022 Лентюговим А. В. подано до Верховного Суду заяву про направлення справи за встановленою юрисдикцією до Господарського суду міста Києва.

18. Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2022 матеріали справи № 357/5940/19 за позовом Лентюгова А. В. до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди заподіяної злочином, передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

19. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 у справі № 357/5940/19 позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ФОП Лентюгова А. В. 56 485,62 грн шкоди та 60 446,39 грн інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовлено.

20. В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив про наявний безпосередній причинний зв`язок між винними протиправними діями відповідача та заподіяною позивачу шкодою, оскільки відсутні сумніви, що позивач зазнав збитків внаслідок вчинення ОСОБА_2 злочину, що мало наслідком його кримінальну відповідальність.

21. До того ж суд першої інстанції спростував твердження відповідача щодо безпідставного посилання позивача на положення статті 1177 ЦК України, зазначивши, що відсутність спеціального закону, до якого містить відсилання у частині другій названої статті, не перешкоджає потерпілій від кримінального правопорушення особі звертатись до суду за захистом порушених прав, в тому числі, шляхом подання позову про відшкодування шкоди в цивільному судочинстві на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, такий позов є ефективним для захисту її прав та підставним, за умови встановлення факту вчинення відносно такої особи кримінального правопорушення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

22. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 задоволено апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 у справі № 357/5940/19 з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

23. В оскаржуваній постанові зазначено про відсутність закону, що регулює відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення не з вини спеціального суб`єкта у зв`язку з чим логічно дійти висновку про відсутність передбачення законом про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки видатків держави, які можна спрямувати для здійснення відповідних виплат.

24. Тож колегія суддів апеляційної інстанції, проаналізувавши зокрема положення статті 1177 ЦК України, констатувала передчасність висновку суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, зважаючи на відсутність закону, що регулює відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення не з вини спеціального суб`єкта.

Рух касаційної скарги

25. 03.03.2023 ФОП Лентюгов А. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі № 357/5940/19.

26. Ухвалою Верховного Суду від 06.04.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 357/5940/19 за касаційною скаргою ФОП Лентюгова А. В. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023, призначено розгляд касаційної скарги, з урахуванням частини шостої статті 301 ГПК України на 04.05.2023 у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

27. Верховний Суд ухвалою від 04.05.2023 справу № 357/5940/19 за касаційною скаргою ФОП Лентюгова А. В. передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 24.06.2019 у справі № 720/412/16-ц, від 03.04.2019 у справі № 756/10786/16, від 15.04.2020 у справі № 757/59951/16 щодо застосування статті 1177 ЦК України.

28. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21.06.2023 повернула справу № 357/5940/19 для розгляду Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, виснувавши, що за наявності висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 1177 ЦК України в контексті відповідальності держави України за шкоду, спричинену злочином та неподібності правовідносин у справі № 357/5940/19 та у справах № 756/10786/16, № 720/412/16-ц, № 757/59951/16 відсутні підстави для прийняття справи № 357/5940/19 до розгляду для вирішення питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

29. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.07.2021 прийнято до провадження справу № 357/5940/19 за касаційною скаргою ФОП Лентюгова А. В. та призначено її до розгляду на 03.08.2023.

30. 20.07.2023 до Верховного Суду надійшло клопотання ФОП Лентюгова А. В. про розгляд без його участі справи № 357/5940/19, призначеної на 03.08.2023.

31. У судове засідання 03.08.2023 учасники справи, окрім представника Державної казначейської служби України, своїх представників не направили

32. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

33. Участь представників сторін у судовому засіданні, призначеному на 03.08.2023, обов`язковою не визнавалася.

34. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявного у судовому засіданні складу її учасників.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог та підстав касаційної скарги

35. У касаційній скарзі ФОП Лентюгов А. В. просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 і залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 у справі № 357/5940/19, яким позовні вимоги задоволені частково.

36. В обґрунтування доводів касаційної скарги касант стверджує про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення приписів процесуальних норм, посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження, та стверджує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ФОП Лентюгова А. В. до держави в особі Державної казначейської служби України, оскільки відсутність спеціального закону, до якого містить відсилання у частині другій статті 1177 ЦК України, не може перешкоджати потерпілій від кримінального правопорушення особі звертатись до суду за захистом порушених прав, в тому числі, шляхом подання позову про відшкодування шкоди, про що Верховний Суд зазначив у постанові від 01.06.2022 у справі № 757/59501/19-ц.

Доводи інших учасників справи

(Державна казначейська служба України)

37. 13.04.2023 до Верховного Суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому викладено заперечення щодо доводів скаржника з проханням відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін, з огляду на таке:

- Верховна Рада України передбачила, що першою та основною необхідною умовою для застосування частини другої статті 1177 ЦК України є ухвалення закону, який би передбачав випадки та порядок компенсацію шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення. Наразі відповідно до ухваленого Законом України ?Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду? позивач у справі № 357/5940/19 не має права на компенсацію шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення;

- наразі видатки (асигнування) для відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення не передбачені;

- в силу приписів статей 6 і 19 Конституції України суд не наділений повноваженнями підміняти Верховну Раду України та визначати, в яких конкретно випадках і в якому порядку має компенсуватись шкода внаслідок вчинення кримінального правопорушення;

- нецільове використання бюджетних коштів є кримінальним правопорушенням.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

38. Щодо наведеного у пункті 3 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, зазначає таке.

39. Предметом розгляду у цій справі є вимога фізичної особи - підприємця до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди на підставі статті 1177 ЦК України, яка була завдана кримінальним правопорушенням і не відшкодована через відсутність у засудженого майна, на яке може бути звернено стягнення в порядку примусового виконання судового рішення.

40. У касаційній скарзі позивач на обґрунтування підстав оскарження, зазначає, що неприйняття закону про компенсацію шкоди Державою Україна відповідно до вимог статті 1177 ЦК України порушує принцип обов`язковості судового рішення.

41. Переглядаючи постанову апеляційного суду Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.11.2022 у справі № 757/59343/19-ц, що в силу приписів частини четвертої статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при застосуванні статті 1177 ЦК України тією мірою, якою вони застосовні за специфіки спірних правовідносин у даній справі.

42. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені приписами статті 1166 ЦК України, за якою завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

43. Цьому загальному правилу (генеральному делікту) кореспондують правила частини першої статті 1177 ЦК України про відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення та встановлений у КПК України механізм відшкодування шкоди, здійснюваний передусім за рахунок особи, яка вчинила кримінальне правопорушення: добровільно (частина перша статті 127 КПК України); примусово за рішенням суду (частина друга статті 127 КПК України).

44. Отже, структура та зміст статті 1177 ЦК України (у редакції, чинній з 09.06.2013) визначають, що за загальним правилом шкоду, завдану потерпілому в результаті вчинення кримінального правопорушення (злочином), має відшкодовувати винна особа, діями якої її завдано, що відповідає частині першій цієї статті.

45. Системний аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що законодавець встановив певну логічну послідовність у визначенні особи, яка має відшкодувати/компенсувати потерпілій особі шкоду, завдану кримінальним правопорушенням.

46. Така правова конструкція означає, що за загальним правилом державу не можна визнавати зобов`язаною й винною за дії приватних осіб з покладенням на неї обов`язку з повного відшкодування завданої злочинами таких осіб шкоди. Тож, за загальним правилом, держава не бере на себе обов`язок відшкодовувати шкоду, заподіяну будь-яким кримінальним правопорушенням. Втім, із загального правила можуть бути певні винятки, про що законодавець зробив застереження у частині другій статті 1177 ЦК України (частині третій статті 127 КПК України), коли держава може компенсувати потерпілому шкоду, завдану йому кримінальним правопорушенням, згідно із законом, який має схвалити Верховна Рада України (такий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.11.2022 у справі № 757/59343/19-ц, постанові від 17.05.2023 у справі № 643/8218/21).

47. Відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

48. За конструкцією частини другої статті 1177 ЦК України держава фактично не взяла на себе зобов`язання з відшкодування шкоди усім потерпілим від усіх правопорушень в Україні (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.11.2022 у справі № 757/59343/19-ц).

49. Також, щодо застосування цієї норми Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 виснувала, що держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими.

50. Більш того, міжнародно-правовими актами не встановлено для будь-якої держави, й України зокрема, позитивного обов`язку для такої повної компенсації.

51. У статті 2 Європейської конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів від 24.11.1983, підписаної Україною 08.04.2005, врегульовано, що коли відшкодування збитків не може бути забезпечене з інших джерел, держава повинна це взяти на себе для таких категорій: «a» для тих, кому внаслідок умисних насильницьких злочинів було завдано серйозної шкоди фізичному стану або здоров`ю; «b» для тих, хто перебував на утриманні загиблих внаслідок такого злочину. Відшкодування збитків, передбачених першим абзацом цієї статті, здійснюється навіть у тому випадку, якщо злочинець не може зазнати судового переслідування або бути покараним.

52. Також мають бути враховані положення Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 29.11.1985 № 40/34, яка містить норми "м`якого права", у статті 12 якої встановлюються мінімальні стандарти та обсяг відповідальності соціально-правової держави в разі неможливості отримання відшкодування шкоди жертвами кримінальних правопорушень (злочинів). Відповідно до зазначеної статті у тих випадках, коли компенсацію неможливо отримати в повному обсязі від правопорушника чи інших джерел, державі варто вчиняти заходи для надання фінансової компенсації: а) жертвам, які в результаті тяжких злочинів отримали значні тілесні ушкодження чи суттєво підірвали своє фізичне чи психологічне здоров`я; b) сім`ям, зокрема утриманцям осіб, які вмерли чи стали фізично чи психічно недієздатними в результаті такої віктимізації.

53. Тож, за загальним правилом нині не існує чинних для України актів міжнародного права, в яких би було закріплено зобов`язання для усіх країн беззастережно брати на себе обов`язок з відшкодування всім потерпілим шкоди, завданої вчиненням будь-яких кримінальних правопорушень (злочинів). Взяття на себе та виконання такого обов`язку правовою державою є реалізацією її соціальної функції, межі виконання якої мають корелюватися з правовою політикою та економічними можливостями кожної окремої країни.

54. Системне та лексичне тлумачення приписів частини другої статті 1177 ЦК України з урахуванням міжнародних зобов`язань України у цій сфері, не дає підстав стверджувати, що ця норма сама по собі може бути підставою для застосування безумовної та повної деліктної відповідальності держави за будь-яку шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, адже нею передбачено компетенцію законодавця визначити у законі випадки за яких така шкода компенсуватиметься потерпілому за рахунок Державного бюджету України та порядок здійснення такої компенсації.

55. Таким чином, держава може брати на себе відповідний обов`язок з компенсації шкоди за частиною другою статті 1177 ЦК України шляхом прийняття спеціального закону щодо конкретних випадків (за категорією кримінальних правопорушень, їх наслідками, суб`єктом чи за особою потерпілого тощо) з визначенням порядку компенсування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України.

56. Так, зокрема, механізм відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України на сьогодні законодавчо визначений Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

57. Цей Закон передбачає можливість реалізації норми цивільного законодавства про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України лише у випадку, коли кримінальне правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою тощо.

58. Натомість, на теперішній час, компенсація за рахунок Державного бюджету України у випадку коли шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, не була відшкодована через відсутність у засудженого майна, Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" чи іншим законом не передбачена.

59. Верховний Суд неодноразово зауважував, що лише неприйняття відповідного закону про порядок компенсації державою шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, не унеможливлює розгляд справи за позовом потерпілого від кримінального правопорушення (злочину). Тобто потерпіла від злочину особа може захищати порушене право, в тому числі шляхом подання позову про компенсацію шкоди в цивільному судочинстві на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, такий позов є ефективним для захисту її прав.

60. Однак, якщо за результатами розгляду такої справи з`ясується, що обставини завдання шкоди кримінальним правопорушенням, які позивач зазначає на обґрунтування своїх вимог, не віднесено законом до випадків за яких завдана потерпілому шкода компенсується за рахунок Державного бюджету України, то стягнення лише на підставі частини другої статті 1177 ЦК України не вбачається можливим і судам слід виходити з того, що компенсація державою шкоди у такому випадку законом не передбачена.

61. Зазначене узгоджується із висновками Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалах щодо прийнятності від 30.09.2014 у справі "Петльований проти України" (заява № 54904/08) і від 16.12.2014 у справі "Золотюк проти України" (заява № 3958/13) у яких, дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у зазначеній вище редакції та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами потерпілих, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, ЄСПЛ вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави.

62. Цей висновок ЄСПЛ також врахований Великою Палатою Верховного Суду в контексті застосування положень статті 1177 ЦК України (пункт 57 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, пункт 30 постанови від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, пункт 6.13 постанови від 22.09.2020 у справі № 910/378/19).

63. Верховний Суд звертає увагу, що як редакція статті 1177 ЦК України, що була чинною до 09.06.2013, так і чинна наразі редакція вказаної статті передбачають необхідність прийняття спеціального закону, який визначить умови (випадки) та порядок компенсації шкоди. Тобто висновки ЄСПЛ щодо застосування положень статті 1177 ЦК України в цій частині не втратили актуальності з прийняттям нової редакції вказаної статті.

64. Враховуючи наведене Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про неможливість компенсації в порядку статті 1177 ЦК України за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої ФОП Лентюгову А. В. кримінальним правопорушенням, передбаченим частиною першою статті 191 КК України, що не була відшкодована через відсутність у засудженого майна, оскільки у такому випадку Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" чи іншим законом компенсація державою шкоди потерпілому не передбачена.

65. Верховний Суд також зауважує, що Велика Палата Верховного Суду аналізувала подібний за своєю правовою конструкцією механізм відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, у постанові від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, і виснувала, що з огляду на зміст приписів статті 1177 ЦК України та статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" у редакції, що була чинною до 28.04.2023, реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. Більше того, у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24.04.2014 у справі "Будченко проти України", заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30.09.2014 у справі "Петльований проти України").

66. До того ж, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 54 - 56 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 виснувала, що положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за аналогією застосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі. У 2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів від 24.11.1983 (не була ратифікована). Втім ця Конвенція передбачає обов`язок держави щодо виплати компенсації не всім потерпілим від злочину, а лише фізичним особам - жертвам насильницьких злочинів. Отже, держава Україна за цими приписами зобов`язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, фізичним особам відповідно до ЦК України та спеціального закону.

67. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги стосовно неврахування висновку Верховного Суду у постанові від 01.06.2022 у справі № 757/59501/19-ц, позаяк наведений касантом висновок стосується саме права потерпілої від кримінального правопорушення особи звертатися до суду за захистом порушених прав, в тому числі, шляхом подання позову про відшкодування шкоди в цивільному судочинстві на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, проте, не утверджує обов`язкового задоволення таких вимог.

68. До того ж, суд касаційної інстанції неодноразово наголошував, що невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржників. Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 761/7165/17, від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19, від 01.02.2023 у справі № 910/14431/18).

69. Враховуючи наведене Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову та вважає, що доводи касаційної скарги ФОП Лентюгова А. В. не знайшли свого підтвердження в якості підстави для скасування оскаржуваних рішень.

70. Тому касаційна скарга ФОП Лентюгова А. В. є необґрунтованою, а правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

71. Верховний Суд звертає увагу, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

72. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

73. Тому, аргументи скаржника стосовно ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки окремим фактам і доказам, що за своєю суттю зводяться до вимоги про переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, виходять за межі повноважень касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

74. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

75. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

76. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ФОП Лентюгова А. В. належить залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі № 357/5940/19 - без змін

Щодо судових витрат

77. Зважаючи на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.

Висновки щодо застосування норм права

78. За загальним правилом державу не може бути визнано винною за дії приватних осіб з покладенням на неї обов`язку з відшкодування завданої злочинами шкоди, держава не бере на себе обов`язок відшкодовувати шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням. Однак із загального правила існують винятки, про що законодавець зазначив у нормі частини другої статті 1177 ЦК України, коли держава компенсує потерпілому шкоду, завдану йому кримінальним правопорушенням.

79. Водночас, за конструкцією частини другої статті 1177 ЦК України держава фактично не взяла на себе зобов`язання з відшкодування шкоди усім потерпілим від усіх правопорушень в Україні.

80. Системне та лексичне тлумачення приписів частини другої статті 1177 ЦК України з урахуванням міжнародних зобов`язань України у цій сфері, не дає підстав стверджувати, що ця норма сама по собі може бути підставою для застосування безумовної та повної деліктної відповідальності держави за будь-яку шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, адже нею передбачено компетенцію законодавця визначити у законі випадки за яких така шкода компенсуватиметься потерпілому за рахунок Державного бюджету України та порядок здійснення такої компенсації.

81. Держава може брати на себе відповідний обов`язок з компенсації шкоди за частиною другою статті 1177 ЦК України шляхом прийняття спеціального закону щодо конкретних випадків (за категорією кримінальних правопорушень, їх наслідками, суб`єктом чи за особою потерпілого тощо) з визначенням порядку компенсування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України.

82. Неприйняття відповідного закону про порядок компенсації державою шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, не унеможливлює розгляд справи за позовом потерпілого від кримінального правопорушення (злочину). Тобто потерпіла від злочину особа може захищати порушене право, в тому числі шляхом подання позову про компенсацію шкоди в цивільному судочинстві на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, такий позов є ефективним для захисту її прав.

83. Якщо за результатами розгляду такої справи з`ясується, що обставини завдання шкоди кримінальним правопорушенням, які позивач зазначає на обґрунтування своїх вимог, не віднесено законом до випадків за яких завдана потерпілому шкода компенсується за рахунок Державного бюджету України, то стягнення лише на підставі частини другої статті 1177 ЦК України не вбачається можливим і судам слід виходити з того, що компенсація державою шкоди у такому випадку законом не передбачена.

На підставі наведеного та керуючись статтями 286 300 301 308 309 314 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лентюгова Андрія Вячеславовича залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі № 357/5940/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. В. Білоус

В. Г. Пєсков