ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 909/63/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представники учасників справи:

прокурора - Біньковська А.В.,

позивача-1 - не з'явився,

позивача-2 - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018

(головуючий суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Хабіб М.І.)

у справі № 909/63/18 Господарського суду Івано-Франківської області

за позовом заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області

в інтересах держави в особі: 1. Снятинської районної ради, 2. Снятинської центральної районної лікарні

до Громадської організації "Лікарняна каса "Прикарпаття"

про розірвання договору оренди майна та стягнення 18 464,31 грн заборгованості з орендної плати та 2 197,07 грн пені,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У січні 2018 року заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області звернувся в інтересах держави в особі Снятинської районної ради та Снятинської центральної районної лікарні до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Громадської організації "Лікарняна каса "Прикарпаття" про розірвання договору оренди майна та стягнення 18 464,31 грн заборгованості з орендної плати та 2 197,07 грн пені.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди майна від 16.05.2016 щодо орендної плати.

Крім того, заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області, звертаючись в інтересах держави в особі Снятинської районної ради та Снятинської центральної районної лікарні, зазначив наступні обґрунтування щодо підстав свого звернення:

1) прокурор встановив, що порушення інтересів держави полягає в недоотриманні доходів від оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району внаслідок невиконання договірних зобов'язань зі сторони відповідача. При цьому, позивач-1 є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки він здійснює повноваження власника майна комунальної власності, а позивач-2 є одержувачем коштів, які сплачуються відповідачем як орендна плата;

2) ні позивачем-1, ні позивачем-2 не було вжито заходів щодо розірвання договору оренди, за якими орендар здійснює обов'язки неналежно, а також заходів щодо стягнення цієї заборгованості, тобто ними не здійснено захисту інтересів держави.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 16.05.2016 між Снятинською районною радою (орендодавець) та Громадською організацією "Лікарняна каса "Прикарпаття" (орендар) було укладено договір оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста Снятинського району (далі - договір), згідно з умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста Снятинського району, а саме: вбудоване приміщення першого поверху нежитлової будівлі (лікувального корпусу) Снятинської ЦРЛ загальною площею 17,77 м2, оціночною вартістю 39 457,00 грн, розташоване за адресою: вул. Стефаника, 2а, м. Снятин, Івано-Франківська область, що перебуває на балансі Снятинської центральної районної лікарні, площу і вартість яких визначено станом на 17.03.2016 для розміщення громадської приймальні організації (п. 1.1 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата - це сума платежу, який вносить орендар орендодавцю згідно з Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району незалежно від наслідків своєї діяльності.

Згідно з п. 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць коригується на індекс інфляції.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що орендна плата вноситься не пізніше 15-го числа місяця, що слідує за звітним.

2.2. Снятинська районна рада належним чином виконала прийняті зобов'язання за договором оренди нерухомого майна від 16.05.2016 та передала у оренду приміщення відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 16.05.2016.

2.3. Однак, звертаючись з суду з позовом, прокурор зазначив, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання за договором від 16.05.2016 щодо оплати орендованого майна, внаслідок чого у відповідача наявна заборгованість у розмірі 18 464,31 грн за період з 01.01.2017 по 31.12.2017.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 11 квітня 2018 року рішенням Господарського суду Івано-Франківської області позов задоволено частково. Розірвано договір оренди майна від 16.05.2016 та стягнуто з відповідача на користь Снятинської центральної районної лікарні 18 464,31 грн заборгованості з орендної плати та 1 710,31 грн пені.

3.1.1. Рішення мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем умов договору оренди від 16.05.2016 в частині несплати орендної плати за користування частиною нежитлового приміщення Снятинської центральної районної лікарні площею 17,77 м2, балансоутримувачем якого є позивач-2.

3.2. 13 грудня 2018 року постановою Західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.04.2018 скасовано. Позов заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Снятинської районної ради та Снятинської центральної районної лікарні про розірвання договору оренди майна та стягнення 20 661,38 грн залишено без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

3.2.1. Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у прокурора підстав для звернення до суду з позовом у даній справі в інтересах держави в особі позивача-1 та позивача-2.

3.2.2. Так, суд апеляційної інстанції, врахувавши суть спірних правовідносин, особу відповідача (контрагента за договором оренди) та відсутність доказів, які б свідчили про виняткову суспільну значимість правовідносин між позивачем-1 та відповідачем щодо оренди частини нежитлового приміщення площею 17,77 м2, дійшов висновку про відсутність порушення інтересів держави при виконанні зобов'язань за спірним договором оренди.

3.2.3. Крім того, апеляційним судом звернуто увагу, що при поданні позову заступником керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області не було зазначено причин неможливості позивачами, які є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю, самостійно здійснювати захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 14 січня 2019 року заступник прокурора Львівської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 та залишити в силі рішення суду першої інстанції від 11.04.2018.

4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.

4.2.1. Заступник прокурора Львівської області вважає, що при винесенні постанови, що оскаржується, Західним апеляційним господарським судом порушено вимоги ст.ст. 7, 53, 226, 236 ГПК України, неправильно застосовано норми 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"; за наявності підстав для цього - не застосовано норми ст.ст. 3, 49, 142 Конституції України, ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що відповідно до положень ст. 311 ГПК України є підставою для її скасування.

4.2.2. Скаржник зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для звернення прокурора до суду за фактичної їх наявності для цього порушує положення ст. 7 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", що надає перевагу відповідачу по відношенню до прокурора та перешкоджає органам прокуратури у реалізації своїх повноважень.

4.2.3. Крім того, на думку скаржника, при звернення прокурора з відповідним позовом, визначальним є обґрунтування прокурором підстав для його звернення з позовом в інтересах відповідного суб'єкта владних повноважень, у даній справі - Снятинської районної ради. Судом не враховано, що звертаючись до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом, прокурор відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив в чому полягає порушення інтересів держави та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

4.2.4. Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстави представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

У позовній заяві по даній справі наведено факт того, що орган місцевого самоврядування неналежно здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави в частині стягнення заборгованості за користування комунальним майном.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, у т.ч. на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї із сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад якщо правопорушення зачіпає інтереси великої кількості людей або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси чи майно (справа "Корольов проти РФ", справа "Менчінська проти РФ").

В даному випадку, позовні вимоги звернені на захист комунального підприємства, метою якого є надання медичної допомоги невизначеному колу осіб та районної ради, як представницького органу територіальних громад (жителів) Снятинського району.

4.3. 13 березня 2019 року відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому він просить у задоволенні касаційної скарги заступника прокурора Львівської області відмовити, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 залишити без змін.

4.3.1. Відповідач у відзиві на касаційній скаргу зазначив, що саме лише посилання у позовній заяві заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури про неналежне здійснення Снятинською районною радою своїх повноважень щодо захисту інтересів держави в частині стягнення в судовому порядку заборгованості за користування комунальним майном, - недостатньо для прийняття судом позовної заяви до розгляду.

Снятинська районна рада мала і має всі необхідні засоби правового захисту та повноваження, передбачені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", для самостійного звернення до суду та ефективного захисту власних інтересів.

4.3.2. Також відповідач зазначив, що обставини дотримання прокурором встановленої ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів ст.ст. 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.

4.3.3. Коломийською місцевою прокуратурою не з'ясовано причин неможливості самостійного захисту своїх прав Снятинською районною радою та, відповідно, не повідомлено таких причин суду першої інстанції. Водночас абзацом 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

4.3.4. Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, перевіривши наведені прокурором доводи в обґрунтування підстав для звернення з позовом у даній справі для захисту інтересів держави, дійшов правомірного висновку про відсутність в прокурора підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особах Снятинської районної ради та Снятинської центральної районної лікарні, а відтак, правильно скасував рішення Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується розірвання договору оренди майна та стягнення 18 464,31 грн заборгованості з орендної плати та 2 197,07 грн пені.

5.2.2. При цьому, як зазначено вище, з позовом до суду звернувся заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області звертаючись в інтересах держави в особі Снятинської районної ради та Снятинської центральної районної лікарні.

5.2.3. Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 цього Кодексу передбачено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. При цьому передумовою участі органів та осіб, зазначених у цій статті, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, і наявність процесуальної правосуб'єктності, яка охоплює процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою зазначеної участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені у ст. 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь у процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

За змістом ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

5.2.4. У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

5.2.5. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

За змістом ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

5.2.6. Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, передбачає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

5.2.7. При зверненні з даним позовом в інтересах держави заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області зазначив, що в даному випадку порушення інтересів держави полягає у тому, що в недоотриманні доходів від оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селища, міста району внаслідок невиконання договірних зобов'язань зі сторони відповідача. При цьому, позивач-1 є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки він здійснює повноваження власника майна комунальної власності, а позивач-2 є одержувачем коштів, які сплачуються відповідачем як орендна плата; ні позивачем-1, ні позивачем-2 не було вжито заходів щодо розірвання договору оренди, за якими орендар здійснює обов'язки неналежно, а також заходів щодо стягнення цієї заборгованості, тобто, ними не здійснено захисту інтересів держави.

5.2.8. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 25.01.2018 було відкрито провадження у справі, проте у вказаній ухвалі суд не надав оцінки підставам звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі позивача-1 та позивача-2, які були зазначені ним у позовній заяві, а лише зазначив про те, що позовна заява відповідає вимогам, встановленим ст. 162 ГПК України. Також таку оцінку не було надано ні в подальших ухвалах суду, ні в рішенні суду від 11.04.2018.

5.2.9. Водночас судом апеляційної інстанції на відміну суду першої інстанції зауважено, що між позивачем-1 та відповідачем виникли господарські відносини щодо користування частиною нежитлового приміщення площею 17,77 м2.

Відповідно порушення, допущені однією з сторін договору оренди, не мають наслідком порушення інтересів держави. Стверджуючи про таке, прокурор безпідставно застосовує надмірно широке трактування поняття "інтереси держави".

При цьому, сам лише той факт, що стороною договору є орган місцевого самоврядування, не свідчить про автоматичну наявність інтересів держави щодо виконання цього договору.

Крім того, розпорядником коштів, отриманих як орендну плату за користування приміщеннями Снятинської центральної районної лікарні, є сама центральна районна лікарня, що визначено в рішенні Снятинської районної ради від 23.01.2015 №620-35/2015. Таким чином, несплата відповідачем орендної плати жодним чином не впливає на права та інтереси позивача-1, оскільки він сам визначив, що цими коштами розпоряджається позивач-2, який не є органом місцевого самоврядування, а комунальною організацією, що створена позивачем-1.

Інших доводів щодо порушення інтересів держави прокурором наведено не було.

У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції, врахувавши суть спірних правовідносин, особу відповідача (контрагента за договором оренди) та відсутність доказів, які б свідчили про виняткову суспільну значимість правовідносин між позивачем-1 та відповідачем щодо оренди частини нежитлового приміщення площею 17,77 м2, дійшла цілком обґрунтованого висновку про відсутність порушення інтересів держави при виконанні зобов'язань за спірним договором оренди.

5.2.10. Суд апеляційної інстанції врахував, що саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є підставою для прийняття судом рішення у такому спорі по суті, оскільки за змістом ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Доказів того, що позивачі, які є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю, не мають можливості самостійно захистити права у наведеному випадку, як і неналежності здійснення ними такого захисту, прокурором не надано та, відповідно, матеріали справи не містять.

Більш того, твердження прокурора про те, що спірна сума заборгованості відповідача виникла ще у січні 2017 року, проте ні власником, ні балансоутримувачем переданого в оренду нерухомого майна не вживалися заходи, спрямовані на стягнення заборгованості, не спростовують факту наявності у позивачів об'єктивної можливості самостійно звернутися з позовом до суду за захистом своїх прав.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у наведеному випадку немає передбачених законом виключних підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави в особі районної ради; наявності правових підстав для представництва прокурор не підтвердив.

5.2.11. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 226 зазначеного Кодексу передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Ураховуючи наведені положення законодавства та зважаючи на обставини, установлені апеляційним господарським судом, які не були взагалі досліджені судом апеляційної інстанції, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду є обґрунтованим.

5.2.12. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Між тим, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні.

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, про що зазначено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17.

Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не спростував висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави в особі Снятинської районної ради та Снятинської центральної районної лікарні та не довів неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятої ним постанови.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарського суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду обґрунтованим. При цьому, доводи скаржника у касаційній скарзі висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги заступника прокурора Львівської області без задоволення, а постанови апеляційної інстанції - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 у справі №909/63/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Баранець

Л. Стратієнко