Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.11.2019 року у справі №910/16236/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 910/16236/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.,

за участю представників:

позивача - Ковальова Л.П. (адвокат),

відповідача - Гапон В.С. (адвокат),

третьої особи - Кравчук О.А. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркомгруп"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 (судді: Буравльов С. І., Пашкіна С. А., Дідиченко М. А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 (суддя Зеленіна Н. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркомгруп"

до Акціонерного товариства "Сбербанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-ГТВ"

про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеркомгруп" (далі ‒ ТОВ "Інтеркомгруп") звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Сбербанк" (далі ‒ АТ "Сбербанк") про:

- зобов'язання АТ "Сбербанк" усунути перешкоди у користуванні майном ТОВ "Інтеркомгруп", яке належить йому на праві власності та знаходиться за адресою Київська область, місто Біла Церква, вулиця Леваневського, 85;

- зобов'язання АТ "Сбербанк" надати вільний доступ та не перешкоджати ТОВ "Інтеркомгруп" вільно володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому на праві власності майном, яке знаходиться за адресою Київська область, місто Біла Церква, вулиця Леваневського, 85.

1.2. Свої вимоги ТОВ "Інтеркомгруп" обґрунтувало тим, що АТ "Сбербанк" обмежує доступ до рухомого майна, яка належить позивачу. ТОВ "Інтеркомгруп" позбавлено можливості використовувати належне йому майно за призначенням, не може користуватися або розпоряджатися цим майном. Оскільки позивач не має доступу до належного йому майна, йому невідомо яким чином забезпечується збереження цього майна, чи не вчиняються дії, спрямовані на його пошкодження або приведення до стану непридатності. Відповідач, обмежуючи доступ позивача до належного йому майна, грубо порушує права позивача на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2019, відмовлено повністю у задоволенні позову.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що з огляду на предмет та підстави позовної заяви, позивач обрав невірний спосіб захисту.

Суди зазначили, що ураховуючи положення статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" позивач може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, суди звернули увагу на те, що вимоги до банку про усунення перешкод у користуванні майном хоч і кореспондуються зі способами захисту прав згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, проте не є взаємозамінними із визначеним статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" способом захисту прав шляхом звернення з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту.

Суди також зазначили, що оскільки спірне майно арештоване державним виконавцем в межах виконавчого провадження №57069086, відкритого щодо примусового виконання ухвали господарського суду Київської області від 23.07.2018 у справі №911/1595/18 про арешт всього рухомого і нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-ГТВ" (далі ‒ ТОВ "Інтер-ГТВ"), положення Закону України "Про виконавче провадження" є спеціальними нормами, які застосовуються у спірних правовідносинах, на відміну від загальних норм, що містяться у Цивільному кодексі України.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Інтеркомгруп" просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

3.2. В обґрунтування вимог скаржник зазначає, що, не зважаючи на скасування заходів забезпечення позову та зняття арешту з майна відповідно до постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №911/1595/18, АТ "Сбербанк" продовжує зловживати своїми правами та безпідставно відмовляє позивачеві у доступі до належного йому майна.

Також скаржник зазначає, що позивач обрав спосіб захисту, який передбачено чинним законодавством та є найбільш ефективним для відновлення порушеного права, оскільки право власності ТОВ "Інтеркомгруп" порушене протиправними діями банка, обмежуючи доступ товариства до належного йому майна.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій зазначили, що за доводами позивача, він є власником майна (обладнання та устаткування), яке знаходиться за адресою Київська область, м.Біла Церква, вул. Леваневського, 85, на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з Публічним акціонерним товариством "Білоцерківський завод гумових технічних виробів", а саме: договори купівлі-продажу від 20.07.2016 №33, від 31.05.2016 №28 та акта приймання-передачі від 01.07.2016; від 06.07.2016 №29 та акта приймання-передачі від 12.07.2016; від 07.07.2016 №30 та акта приймання-передачі від 31.07.2016; від 08.07.2016 №31 та акта приймання-передачі від 31.07.2016; від 11.07.2016 №32 та акта приймання-передачі від 31.07.2018; від 25.07.2016 №34 та акта приймання-передачі від 25.07.2016; від 30.08.2016 №37/38 та акта приймання-передачі від 10.01.2017; від 30.08.2016 №38/39 та акта приймання-передачі від 16.01.2017; від 30.08.2016 №40/41 та акта приймання-передачі від 12.01.2017; від 30.08.2016 №40/41 та акта приймання-передачі від 17.01.2017; на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з ТОВ "Інтер-ГТВ": від 14.08.2017 №95 та акта приймання-передачі від 14.08.2017; від 18.09.2017 №123, а також договору купівлі-продажу від 03.01.2017 №3, укладеного між позивачем та ПІІ Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Фінанс ЛТД" та акта приймання-передачі від 23.01.2017.

4.3. Позивач також зазначив, що відповідне майно знаходиться у користуванні (на підставі договору оренди від 01.09.2016 №1 та договору оренди від 01.01.2017 №4) і на відповідальному зберіганні (на підставі договору відповідального зберігання від 15.08.2017) у ТОВ "Інтер-ГТВ" за адресою Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, 85.

4.4. 23.07.2018 ухвалою Господарського суду Київської області у справі №911/1595/18 за заявою АТ "Сбербанк" вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ "Інтер-ГТВ".

4.5. При цьому, позивач зазначає, що належне йому майно знаходиться в будівлях і спорудах, на які відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 23.07.2018 у справі №911/1959/18 накладено арешт.

4.6. У зв`язку із неможливістю проведення подальшої виробничої діяльності в приміщеннях заводу, на які накладено арешт, позивач звернувся до третьої особи з вимогою про повернення належного йому майна. Згідно відповіді ТОВ "Інтер-ГТВ" від 27.06.2018 №01/788, у поверненні майна, належного позивачеві перешкоджає AT "Сбербанк".

4.7. Суди також зазначили, що за твердженням позивача, 20.08.2018 він намагався вивезти належне йому майно, проте відповідачем та найнятою ним охоронною фірмою чинились перешкоди, у зв`язку з чим директор ТОВ "Інтеркомгруп" змушений був звернутись до правоохоронних органів.

4.8. При цьому суди дослідили, що в межах виконавчого провадження №57069086, відкритого щодо примусового виконання ухвали господарського суду Київської області від 23.07.2018 у справі №911/1595/18 про арешт всього рухомого і нерухомого майна ТОВ "Інтер-ГТВ", державним виконавцем за участю відповідача описано та опечатано все наявне майно за адресою м. Біла Церква, вул. Леваневського, 85, зокрема і майно, що належить ТОВ "Інтеркомгруп".

4.9. Позивач звертався до начальника Білоцерківського міського відділу Державної виконавчої служби із листом від 29.08.2018 №29/08, в якому зазначив, що за адресою м. Біла Церква, вул. Леваневського, 85, знаходиться також майно ТОВ "Інтеркомгруп". Державним виконавцем було надано відповідь від 24.09.2018 №71612, що у відповідності до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

4.10. За доводами позивача, державний виконавець, так само як і представники відповідача, не здійснював ідентифікацію майна ТОВ "Інтер-ГТВ" та майна третіх осіб, яке не підпадає під дію ухвали господарського суду Київської області від 23.07.2018 у справі №911/1595/18. Описуючи все наявне у приміщеннях за вищезазначеною адресою майно, виконавець порушив вимоги частини дев'ятої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження".

4.11. Як зазначив позивач, на сьогоднішній день всі приміщення, які знаходяться за адресою м. Біла Церква, вул. Леваневського, 85, в яких знаходиться майно позивача, опечатані, доступу до майна немає. Відповідачем найнято охоронну фірму, яка не допускає працівників позивача до належного йому обладнання.

4.12. Предметом спору у цій справі є усунення перешкод у користуванні майном шляхом надання вільного доступу ТОВ "Інтеркомгруп" володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому на праві власності майном, на яке накладено арешт.

4.13. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

4.14. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист ‒ це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

4.15. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним

4.16. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

4.17. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

4.18. Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

4.19. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 28.01.2020 у справі №905/1513/16.

4.20. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі ‒ Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни.

4.21. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

4.22. Крім того, Європейський суд з прав людини вказав про те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

4.23. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

4.24. Суди зазначили, що за твердженням позивача, належне йому майно знаходиться в будівлях і спорудах, на які накладено арешт державним виконавцем в межах виконавчого провадження №57069086, відкритого щодо примусового виконання ухвали Господарського суду Київської області від 23.07.2018 у справі №911/1595/18 про арешт всього рухомого і нерухомого майна ТОВ "Інтер-ГТВ".

4.25. За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

4.26. Згідно з частинами першою-третьою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

4.27. Разом з тим Закон України "Про виконавче провадження" установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржувані сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 зазначеного Закону).

4.28. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

4.29. Господарський процесуальний кодекс України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи ‒ підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

4.30. Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.

За таких обставин особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

4.31. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18.

4.32. Доводи скаржника про те, що він обрав найбільш ефективний спосіб захисту для відновлення його порушеного права, оскільки право власності ТОВ "Інтеркомгруп" порушене протиправними діями банка, обмежуючи доступ товариства до належного йому майна спростовуються викладеним вище.

4.33. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що положення Закону України "Про виконавче провадження" є спеціальними нормами, які застосовуються у спірних правовідносинах, а відтак обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права позивача, тобто не є ефективним.

4.34. Положеннями статті 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

По суті позовні вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном є як додатковий спосіб захисту прав власника майна на здійснення ним користування та розпорядження майном.

Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним.

4.35. Разом з тим, з урахуванням предмету та підстав позову, а також з огляду на докази, надані позивачем у цій справі, питання приналежності майна щодо якого позивач звернувся за захистом прав судами не встановлювалось та не було заявлено скаржником.

4.36. За таких обставин, колегія суддів зазначає, що вимога позивача усунути перешкоди у користуванні майном, яке належить йому на праві власності може переслідувати мету встановлення певних фактів щодо визнання права власності на спірне майно за ТОВ "Інтеркомгруп", що не віднесено до компетенції господарських судів в цілому та касаційного господарського суду зокрема.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №907/804/17.

4.37. Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, отже вже були предметом дослідження та оцінки судом апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки доказів та установлених обставин справи, що не входить до повноважень Верховного Суду, передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

4.38. З огляду на імперативні положення статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не вправі встановлювати обставини, які не були встановлені у рішеннях судів попередніх інстанцій, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

4.39. За таких обставин, Верховний Суд, в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

5.3. Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.5. Відповідно до частини першої статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

5.7. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження та не спростовують обставин справи, на які посилався суд як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень у справі не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркомгруп" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 у справі №910/16236/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова