ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/904/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" - Глинки Р.Я.,

Бориславської міської ради - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 (у складі колегії суддів: Бойко С.М. (головуючий), Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2017 (суддя Крупник Р.В.)

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

до Бориславської міської ради

про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

11.05.2017 Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Бориславської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,2829 га, на якій розміщено будівлю ресторану "Борислав" та яка розташована за адресою: Львівська обл., м. Борислав, вул. Тернавка, 13, кадастровий №4610300000:03:020:0163.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ "Укрнафта" набуло право власності на будівлю ресторану "Борислав", яка розташована за адресою: Львівська обл., м. Борислав, вул. Тернавка, 13, а тому до нього автоматично перейшло право власності на земельну ділянку, на якій він розташований, однак Бориславська міська рада відмовила ПАТ "Укрнафта" у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж в натурі для оформлення права власності на зазначену земельну ділянку, що свідчить про те, що право власності позивача на таку земельну ділянку оспорюється відповідачем, а отже підлягає захисту на підставі ст. 392 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.06.2017 у позові відмовлено повністю.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що з набуттям права власності на відповідне нерухоме майно до позивача автоматично не перейшло право власності на земельну ділянку, на якій воно розташоване, оскільки відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття права власності на нерухоме майно) право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на неї та його державної реєстрації. За позивачем не було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, тому правові підстави для визнання за ним права власності на підставі ст. 392 ЦК України відсутні.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого господарського суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 20.10.2017 ПАТ "Укрнафта" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2017 скасувати, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ПАТ "Укрнафта" посилається на те, що: у зв'язку з набуттям права власності на відповідне нерухоме майно, у нього в силу закону виникло право власності на земельну ділянку, на якій воно розташоване; судами попередніх інстанцій порушено ст. 78 ГПК України, оскільки не враховано визнання відповідачем позову.

Учасники справи були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак Бориславська міська рада не скористалась передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією. Оскільки явка сторін не визнавалась судом обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, Верховний Суд в складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.04.2000 між позивачем (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич-Петрол" (далі - ТОВ "Славутич-Петрол") (боржник) укладено угоду про погашення боргу №1/04-284/374 згідно п.п. 1.1, 1.2 якої боржник визнає і підтверджує свій борг на користь кредитора станом на день укладення угоди в сумі 411 343,03 грн. Боржник відпускає кредитору належне йому майно на праві власності - майновий комплекс "Ресторан "Борислав" на суму 410 063,18 грн.

Цю угоду сторонами було укладено в простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення.

31.05.2000 між позивачем та ТОВ "Славутич-Петрол" складено акт приймання-передачі майнового комплексу "Ресторан "Борислав", згідно з яким ТОВ "Славутич-Петрол" передає, а відповідач приймає майновий комплекс "Ресторан "Борислав" в м. Борислав по вул. Тарнавка, 13 в сумі 410 063,18 грн, в тому числі будівлю: загальною площею приміщень - 651,9 кв.м., будівельний об'єм - 2 199 куб.м на суму 402 056,17 грн; обладнання та МШП на суму 8 007,01 грн; земельну ділянку площею 0,2829 га без оплати. До акту додається перелік та оцінка основних засобів та МШП; перелік документів, що посвідчують права ТОВ "Славутич-Петроль" на майно та земельну ділянку; акт зауважень комісії НГВУ "Бориславнафтогаз" до об'єкту, що приймається.

Судами встановлено, що земельна ділянка площею 0,2829 га, на якій знаходиться майновий комплекс "Ресторан "Борислав", перебувала у власності ТОВ "Славутич-Петрол" згідно з Державним актом на право власності на землю №031108 від 29.05.2000, виданим на підставі рішення Бориславської міської ради №511 від 21.10.1999 та договору купівлі-продажу №999 від 10.03.2000.

Відповідно до ст. 22 ЗК України 1990 року в редакції, чинній станом на 26.04.2000, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

За змістом ст. 23 ЗК України 1990 року документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку є державний акт, який видається і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Тобто на момент укладення між позивачем і ТОВ "Славутич-Петрол" угоди про погашення боргу №1/04-284/374 від 26.04.2000 право власності ТОВ "Славутич-Петрол" на спірну земельну ділянку не було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Ухвалою Господарського суду Львівської області №7/298-7/147 від 20.11.2003 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс та ліквідовано юридичну особу - ТОВ "Славутич-Петрол". В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні дані щодо реєстрації цієї юридичної особи.

Разом з тим, згідно з витягом з Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка кадастровий №4610300000:03:020:0163 (м. Борислав, вул. Тернавка, 13, за №НВ-4602986442015 від 24.12.2015) перебуває в приватній власності в ТОВ "Славутич-Петрол".

27.12.2005 виконавчим комітетом Бориславської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради №515 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомості за ВАТ "Укрнафта" у м. Борислав", прийнятого за клопотанням ВАТ "Укрнафта", оформлено право власності за ВАТ "Укрнафта" (назву організаційно-правової форми якого змінено на ПАТ "Укрнафта") на будівлю ресторану "Борислав" площею 505,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Борислав, вул. Тарнавка, 13 та видано свідоцтво про право власності від 24.01.2006 на вказане нерухоме майно і це право зареєстровано в єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №90152837 від 21.06.2017 позивач є власником будівлі ресторану площею 505,2 кв.м в м. Борислав, по вул. Сеник Ірини, 13 (колишня вул. Тарнавка).

05.03.2014 Бориславською міською радою прийнято рішення №1338, яким припинено право власності ТОВ "Славутич-Петрол" на земельну ділянку площею 0,2829 га на вул. Тернавка, 13 у м. Борислав для виробничих потреб та дозволено НГВУ "Бориславнафтогаз" ПАТ "Укрнафта" виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж в натурі земельної ділянки площею 0,2829 га на вул. Тернавка, 13 у м. Борислав.

Судами встановлено, що після виготовлення технічної документації із землеустрою, ПАТ "Укрнафта" звернулось до Бориславської міської ради із заявою про її затвердження.

Водночас у відповідь на вказане звернення Бориславська міська рада направила лист №3-18/1913 від 05.08.2016, в якому зазначила, що відповідно до ст. 12 ЗК України міська рада вправі розпоряджатися землями комунальної власності, в той час як спірна земельна ділянка перебуває у власності ТОВ "Славутич-Петрол" та рекомендувала позивачу звернутися до суду з позовом про визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку.

Предметом даного позову є вимога ПАТ "Укрнафта" до Бориславської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,2829 га, яка розташована за адресою: Львівська обл., м. Борислав, вул. Тернавка, 13, кадастровий №4610300000:03:020:0163.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Частиною 1 ст. 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом вказаної статті позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Передумовою для застосування зазначеної статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Разом із тим слід зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК передбачає лише у статтях 335 і 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів. Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 23.12.2014 у справі №3-191гс14 та від 06.07.2016 у справі № 3-576гс16.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Позивач обґрунтовує перехід права власності на спірну земельну ділянку з моменту укладення угоди про прощення боргу від 26.04.2000.

До відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

Відповідно до ст. 30 ЗК України 1990 року (в редакції чинній станом на 26.04.2000) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 30 ЗК України 1990 року право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Положеннями ст. 23 ЗК України 1990 року було передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право (ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року).

Судами встановлено, що позивач зареєстрував право власності на будівлю ресторану "Борислав" площею 505,2 кв.м на підставі Свідоцтва про право власності серія ЯЯЯ №647380 від 24.01.2006.

Відповідно до ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній станом на 24.01.2006) при переході права власності на будівлю і споруду, право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод.

Відповідно до ст. 125, 126 ЗК України (в редакції, чинній станом на 24.01.2006) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Отже, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачало автоматичного переходу права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на розташоване на ній нерухоме майно.

Судами встановлено відсутність будь-яких цивільно-правових угод, а також документів, що посвідчують право власності позивача на спірну земельну ділянку, та його державної реєстрації.

Таким чином, надавши оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам та встановивши недоведеність позивачем права власності на спірну земельну ділянку, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову на підставі ст. 392 ЦК України, оскільки з її змісту вбачається, що судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, не взяли до уваги визнання відповідачем позову, чим порушили ст. 78 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки за змістом вказаної статті у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову лише за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування законних рішення та постанови судів попередніх інстанцій.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2017 у справі №914/904/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий