ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 902/326/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк",

представник позивача - Бажуков А.К (довіреність від 14.05.2013 № 010-01/3474),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Оспром",

представник відповідача - Семенков О.І., керівник (протокол від 03.10.2014 № 10); Шиманський В.М., адвокат (договір від 11.03.2019 б/н, ордер від 11.03.2019 № 094248, свідоцтво від 24.10.2012 № 777),

третя особа - ОСОБА_7,

представник третьої особи - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк"

на рішення господарського суду Вінницької області від 11.06.2018 (головуючий суддя Матвійчук В.В.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018 (головуючий Миханюк М.В., судді: Коломис В.В. і Огороднік К.М.)

у справі № 902/326/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" (далі - Банк)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром" (далі - Товариство),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7.),

про стягнення 20 786 931,26 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Банк звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_7, про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 20 786 931,26 грн., з яких: 4 000 000,00 грн. - основний борг; 4 668 631,86 грн. - проценти, нараховані станом на момент подання позову, за період з 01.07.2010 по 31.03.2016; 1 680 267,36 грн. - проценти, донараховані банком за період з 01.04.2016 по 31.03.2018; 11 325,00 грн. - комісія за управління, нарахована за період з 01.10.2010 по 27.12.2011; 4 225 588,79 грн. - пеня, нарахована в межах річного строку позовної давності за період прострочення з 15.04.2015 по 14.04.2016; 782 465,75 грн. - 3% річних та 5 418 652,50 грн. - інфляційні втрати, нараховані відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за період з жовтня 2011 року по лютий 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- 30.05.2007 АКБ "Трансбанк" та Товариством був укладений Кредитний договір № 2088 (далі - Кредитний договір), за умовами якого Товариству була відкрита відновлювальна кредитна лінія;

- 08.05.2009 АКБ "Трансбанк" та Банком укладено договір, за яким (з урахуванням додатку № 1-3) АКБ "Трансбанк" відступив Банку право вимоги за Кредитним договором, а також 08.07.2009 АКБ "Трансбанк" та Банком були укладені договори про відступлення прав за забезпечувальними зобов'язаннями;

- відповідно до умов Кредитного договору (з урахуванням змін та доповнень) Банк надав, додатково до вже отриманих Товариством у АКБ "Трансбанк", кошти в сумі 3 655 000,00 та додатковий транш у сумі 345 000,00 грн., які Товариство повинно було погасити в повному обсязі до 28.09.2011;

- зобов'язання з погашення кредиту Товариством не виконані, і прострочена заборгованість Товариства за розрахунком Банку складає 20 786 931,26 грн.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.06.2018, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Банку в дохід Державного бюджету України 105 103,96 грн. судового збору.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що: Банк правомірно звернувся з позовом до суду для захисту свого порушеного права, однак, з посиланням на статті 254, 256, 257, 261, 267 ЦК України, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку із спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено Товариством.

Також додатковим рішенням господарського суду Вінницької області від 03.09.2018, за заявою Товариства, судом було здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Банк звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій:

- дійшли необґрунтованого висновку про відсутність підстав для переривання позовної давності;

- не надали правової оцінки поясненням Банку щодо поважності причин пропуску позовної давності.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від ОСОБА_7 відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 30.05.2007 АКБ "Трансбанк" (банк) та Товариством (позичальник) було укладено Кредитний договір, за умовами якого банк надає позичальнику грошові кошти в межах відновлювальної кредитної лінії лімітом 3 000 000,00 грн. на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов визначених договором.

17.08.2007 банком та позичальником було укладено додаткову угоду № 1, згідно з умовами якої сторони змінили межі відновлювальної кредитної лінії, зокрема на 5 000 000,00 грн. Надання кредитних коштів здійснюється траншами, строк дії яких не перевищує 12 місяців. Крім того, було змінено відсоткову ставку за користування кредитом, а саме: 18,5% річних за використану частину кредитних коштів та 0,5% річних за невикористану частину кредитних коштів.

10.03.2009 банком та позичальником було укладено додаткову угоду № 2, згідно з умовами якої сторони внесли зміни до пункту 2.1 Кредитного договору та виклали його у такій редакції: "2.1. Кредит надається на строк до 28.05.2010 (включно), з наступним графіком погашення:

Транш у сумі 200 000,00 грн. від 11.03.2008 на строк до 09.03.2010;

Транш у сумі 200 000,00 грн. від 19.03.2008 на строк до 17.03.2010;

Транш у сумі 300 000,00 грн. від 28.03.2008 на строк до 26.03.2010;

Транш у сумі 50 000,00 грн. від 31.03.2008 на строк до 29.03.2010;

Транш у сумі 100 000,00 грн. від 31.03.2008 на строк до 29.03.2010".

07.04.2009 банком та позичальником було укладено додаткову угоду № 3, згідно з умовами якої сторони дійшли згоди викласти пункт 2.1 Кредитного договору в такій редакції: "2.1. Кредит надається на строк до 28.05.2010 (включно), з наступним графіком погашення:

Транш у сумі 57 000,00 грн. від 01.12.2008 на строк до 30.11.2009;

Транш у сумі 200 000,00 грн. від 11.03.2008 на строк до 09.03.2010;

Транш у сумі 200 000,00 грн. від 19.03.2008 на строк до 17.03.2010;

Транш у сумі 300 000,00 грн. від 28.03.2008 на строк до 26.03.2010;

Транш у сумі 50 000,00 грн. від 31.03.2008 на строк до 29.03.2010;

Транш у сумі 100 000,00 грн. від 31.03.2008 на строк до 29.03.2010;

Транш у сумі 300 000,00 грн. від 07.04.2008 на строк до 05.04.2010;

Транш у сумі 350 000,00 грн. від 11.04.2008 на строк до 09.04.2010;

Транш у сумі 370 000,00 грн. від 14.04.2008 на строк до 10.04.2010;

Транш у сумі 400 000,00 грн. від 08.04.2008 на строк до 16.04.2010;

Транш у сумі 300 000,00 грн. від 21.04.2008 на строк до 19.04.2010;

Транш у сумі 100 000,00 грн. від 29.04.2008 на строк до 27.04.2010;

Транш у сумі 50 000,00 грн. від 05.05.2008 на строк до 03.05.2010;

Транш у сумі 100 000,00 грн. від 12.05.2008 на строк до 10.05.2010;

Транш у сумі 100 000,00 грн. від 27.05.2008 на строк до 25.05.2010;

Транш у сумі 100 000,00 грн. від 03.06.2008 на строк до 28.05.2010;

Транш у сумі 100 000,00 грн. від 17.06.2008 на строк до 28.05.2010;

Транш у сумі 150 000,00 грн. від 26.06.2008 на строк до 28.05.2010".

08.05.2009 Банком та АКБ "Трансбанк" було укладено договір про переуступку права вимоги за Кредитним договором, укладеним АКБ "Трансбанк" та Товариством.

У зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги 30.06.2009 Банком та позичальником було укладено додаткову угоду № 151109К29/2088-1 до Кредитного договору, згідно з умовами якої текст преамбули договору викладено в новій редакції.

Банком та позичальником до Кредитного договору були укладені додаткова угода від 07.09.2009 № 74309К6/151109К29/2088-2, додатковий договір від 04.12.2009 № 74309К6/151109К29/2088-3, додатковий договір від 22.01.2010 № 74309К6/151109К29/2088-4, від 11.03.2010 додатковий договір № 74309К6/151109К29/2088-5, від 06.08.2010 додатковий договір № 74309К6/151109К29/2088-6, від 30.09.2010 додатковий договір № 74309К6/151109К29/2088-7, від 05.11.2010 додатковий договір № 74309К6/151109К29/2088-8, від 08.02.2011 додатковий договір № 74309К6/151109К29/2088-9, якими сторони змінювали умови Кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором було укладено такі договори іпотеки:

- 30.05.2007 АКБ "Трансбанк" (іпотекодержатель), право вимоги якого перейшло до Банку, та ОСОБА_7 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки з додатковою угодою від 17.08.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., за реєстровим № 3366, відповідно до якого забезпеченням повернення кредиту є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами № АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право приватної власності на будівлі від 06.05.2003 № 1488, та земельна ділянка за вказаною адресою, на якій розташований цей житловий будинок, площею 0,10 га, що належить іпотекодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку від 20.03.2003 № 11270;

- 30.05.2007 АКБ "Трансбанк" (іпотекодержатель), право вимоги якого перейшло до Банку, та Товариством (іпотекодавець) укладено договір іпотеки з додатковою угодою від 17.08.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., за реєстровим № 3368, відповідно до якого забезпеченням повернення кредиту є будівлі по АДРЕСА_2, що належать іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право приватної власності на будівлі від 10.02.2006 № 43, та розташовані на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні іпотекодавця на підставі рішень виконавчого комітету Вінницької міської ради від 26.02.1998 № 224 та від 12.12.1998 № 1572. У разі, якщо протягом строку дії договору іпотекодавець стане власником земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки, вказана земельна ділянка стає частиною предмета іпотеки з моменту одержання іпотекодавцем відповідного державного акта на право власності на земельну ділянку.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 20 786 931,26 грн.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтями 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами частини другої статті 345 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Банк належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, а саме кошти в сумі 3 655 000,00 грн. були отримані Товариством від АКБ "Трансбанк" та транш у сумі 345 000,00 грн. від Банку, що разом складає 4 000 000,00 грн.

Товариство свої зобов'язання щодо погашення основного боргу не виконало, а тому заборгованість останнього перед Банком складає 4 000 000,00 грн.

На момент розгляду справи Товариством не надано судам доказів погашення заборгованості.

З урахуванням наведеного позивачем правомірно нараховано проценти за користування кредитом.

Перевіривши надані Банком розрахунки заборгованості по нарахованих процентах, заборгованість по комісії за користування кредитними коштами, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, суди дійшли висновку, що вони є арифметично вірними та здійснені відповідно до умов Кредитного договору та чинного законодавства.

Також судами встановлено, що розрахунок пені, викладений у висновку судово-економічної експертизи від 30.11.2017 № 25/25/2016, є обґрунтованим.

Водночас Товариством подано заяву про застосування позовної давності до вимог Банку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням як додаткової підстави для відмови у задоволенні позову спливу позовної давності не відповідає вимогам закону.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, аналізуючи умови Кредитного договору та зміст зазначених правових норм, суди дійшли висновку, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено 28.09.2011, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення, а саме з 28.09.2011.

Судами встановлено, що Банк звернувся до господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Товариства про стягнення 12 905 545,65 грн. 14.04.2016, що підтверджується штемпелем господарського суду Вінницької області на позовній заяві, у той час як позовна давності сплила 28.09.2014.

Що ж до посилань Банку на переривання позовної давності відповідно до положень статті 264 ЦК України, то судами встановлено, що згідно з частиною другою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися у разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

При цьому 08.05.2012 заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Банку звернувся до Ленінського районного суду м. Вінниці з позовом про стягнення з Товариства, ОСОБА_7 та Семенкова О.І. заборгованості за Кредитним договором у сумі 5 749 039,58 грн. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.10.2014 у цивільній справі № 127/12182/13-ц позовну заяву заступника прокурора області в інтересах держави в особі Банку в частині вимог до ОСОБА_7 залишено без розгляду. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.02.2015 позов було задоволено частково, зокрема, стягнуто з Товариства на користь Банку заборгованість за Кредитним договором у розмірі 5 517 377,57 грн.

Верховний Суд України за наслідками перегляду судових рішень у справі № 127/12182/13-ц постановою від 17.02.2016 (справа №6-1965цс15) скасував рішення Вінницького міського суду від 10.02.2015 в частині позовних вимог заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Банку до Товариства про стягнення заборгованості за Кредитним договором, а провадження в цій частині закрив. Підставою для закриття провадження Верховний Суд України вказав на порушення правил підвідомчості, оскільки такий позов повинен був розглядатись за правилами господарського судочинства.

Також судами встановлено, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 03.04.2012 у справі № 6/3(02-2)/2012/5003 відмовлено заступнику прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Банку у прийнятті позову до Товариства, Семенкова О.І., ОСОБА_7 про стягнення 5 749 039,58 грн.

Вказана ухвала не була оскаржена сторонами.

За змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК України) або її повернуто (стаття 63 ГПК України), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Разом з цим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.05.2018 у справі № 903/509/17 зазначено, що перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

За таких обставин суди дійшли висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності.

Крім того судами встановлено, що 10.06.2013 Банк звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.06.2013 відкрито провадження у справі № 127/13803/13-ц.

Згідно з частиною другою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Частиною першою статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до частини першої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" розкрито поняття "майнового поручителя", зокрема, майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Згідно із статтею 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

З огляду на положення статей 510, 583 ЦК України, статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" суди дійшли висновку, що майновий поручитель не є боржником у розумінні статті 510 ЦК України, відтак подання позову до майнового поручителя не перериває позовну давність за зобов'язаннями боржника у правовідносинах, що виникли між Банком та Товариством у розумінні частини другої статті 264 ЦК України.

Поважність пропуску строку на звернення до суду за захистом порушених прав повинна довести саме особа, яка просить визнати правочин недійсним.

При цьому судами зазначено, що Банк як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції не просив визнати поважними причини пропуску строку на звернення із позовом до суду, натомість вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений.

За наведених обставин та враховуючи, що вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором у сумі 20 786 931,26 грн., з яких: 9 418 652,50 грн. - основний борг з врахуванням індексу інфляції; 6 348 899,22 грн. - проценти; 11 325,00 грн. - комісія за управління кредитом; 4 225 588,79 грн. - пеня; 782 465,75 - 3 % річних, які, враховуючи зміни, внесені до Кредитного договору додатковим договором 11.03.2010, мали бути погашені у строк до 28.09.2011 включно, заявлено після спливу трирічної позовної давності, суди дійшли висновку, що вимоги Банку не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом позовної давності.

Однак Касаційний господарський суд з такими висновками судів попередніх інстанцій не може погодитись, оскільки судами з посиланням на те, що Банк як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції не просив визнати поважними причини пропуску строку на звернення із позовом, залишено поза увагою та не надано належної правової оцінки клопотанням Банку про визнання причин пропуску позовної давності поважними, які були ним викладенні у запереченнях на заяву Товариства щодо застосування позовної давності (т.5, а.с.144) та в апеляційній скарзі Банку (т.6, а.с.44).

Крім того, застосовуючи до спірних правовідносин положення статей 510, 583 ЦК України, статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку", суди залишили поза увагою положення статті 554 ЦК України.

Таким чином, доводи скаржника про те, що суди не надали правової оцінки поясненням Банку щодо поважності причин пропуску позовної давності, наведені в касаційній скарзі, приймаються Касаційним господарським судом з огляду на викладені обставини.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Зважаючи на викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені в даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 11.06.2018 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018 у справі № 902/326/16 скасувати.

Справу № 902/326/16 передати на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко