Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.03.2018 року у справі №910/11560/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/11560/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Стратієнко Л.В., Чумак Ю.Я.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представників учасників справи

позивача - не з'явилися,

відповідача - 1 - Сиротін Д.В.,

відповідача-2 - Беніцька В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна фармацевтична компанія"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017

(головуючий - Жук Г.А., судді Мальченко А.О., Дикунська С.Я.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017

(суддя - Маринченко Я. В.)

у справі №910/11560/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна фармацевтична компанія"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна фармацевтична компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" (відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (відповідач-2) про визнання договору надання послуг факторингу №Ф200317 від 20.03.2017 недійсним.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами договір надання послуг факторингу від 20.03.2017 №Ф200317 є фіктивним, оскільки вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків.

1.3. Позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" не передало та не мало наміру передавати Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" грошові кошти в розмірі 858 623,25 грн на виконання договору факторингу.

1.4. Згідно з доводами позивача спірний договір насправді було укладено значно пізніше дати, зазначеної у самому договорі, про що свідчить посилання у тексті договору на нову редакцію правил надання фінансових послуг відповідача-1, яка була затверджена після дати укладення договору.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі №910/11560/17 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Центральна фармацевтична компанія" у задоволенні позову повністю.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 залишено без змін.

2.3. Розглядаючи справу, судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

30 березня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" (відповідач-1 у справі, фактор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (відповідач-2 у справі, клієнт за договором) укладено договір надання послуг факторингу №Ф200317, відповідно до п. 1.1 якого фактор зобов'язався передати грошові кошти у сумі 858 623,25 грн (кошти), у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язався відступити факторові своє право грошової вимоги за договором поставки товару №418 від 18.11.2014 до ТОВ "Центральна фармацевтична компанія" (позивач, боржник) в розмірі 858 623,25 грн.

Згідно з п.1.2 договору фактор підтверджує наявність у нього права за чинним законодавством укладати та виконувати цей договір.

Суди дослідили, що відповідно до п.2.1 договору детальна інформація про вимогу, строк та порядок відступлення вимоги, строки та умови проведення відповідних розрахунків між клієнтом та фактором визначені у додатку №1 та додатку №2 до цього договору.

Винагорода фактора дорівнює 5 % від суми відступленої грошової вимоги, визначеної п.1.1 договору. Фактор сплачує клієнтові у строк до 01.07.2017 шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти у розмірі 815 692,08 грн.

Пунктами 6.1, 6.2 договору сторони погодили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін. Строк цього договору складає 1 рік та починає свій перебіг з моменту, визначеного у п.6.1 цього договору та закінчується 20.03.2018.

Згідно з підписаними сторонами Додатками до договору ТОВ "Фрам Ко" відступило факторові право вимоги до боржника - ТОВ "Центральна фармацевтична компанія" за договором поставки товару №418 від 18.11.2014 та згідно з Актом від 20.03.2017 передало ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" всі оригінали документів, що стосуються права вимоги.

10 травня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" направило позивачеві повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та просило боржника - ТОВ "Центральна фармацевтична компанія" погасити заборгованість у розмірі 858 623,25 грн у триденний строк з дати отримання такого повідомлення.

30 червня 2017 року між сторонами було підписано Додаткову угоду №1, якою сторони внесли зміни у п. 2.2 договору та в додаток №2 до договору та узгодили, що фактор сплачує клієнту у строк до 01.10.2017 шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти у розмірі 815 692,08 грн.

2.4. Предметом спору у справі є вимоги ТОВ "Центральна фармацевтична компанія" про визнання зазначеного вище договору надання послуг з факторингу недійсним з підстав його фіктивності.

2.5. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій встановили, що станом на момент укладання спірного договору ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" відповідно до ст. 1079 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" мало право надавати фінансові послуги, а саме послуги з факторингу. Отже, суб'єктний склад договору факторингу відповідає вимогам ст. 1079 Цивільного кодексу України.

2.6. Дослідивши зміст спірного договору, суди зазначили, що предмет договору відповідає як вимогам ст.ст. 1077, 1078 Цивільного кодексу України, так і вимогам ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Тобто істотні умови договору факторингу відповідають вимогам, встановленим законом для такого виду договорів.

2.7. Суди попередніх інстанцій відхилили аргументи скаржника про фіктивність спірного договору, оскільки сторонами були вчинені дії на його виконання. Водночас, суди зазначили, що умови договору, які визначають для фактора строк надання грошових коштів не суперечать чинному законодавству України, оскільки ні Цивільний кодекс України, ні Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" не визначають обов'язковим проведення фінансування (в даному випадку надання клієнтові) коштів в день укладення договору чи в день підписання актів передачі документів, що підтверджують право грошової вимоги до боржника

2.8. Апеляційний господарський суд відхилив також аргументи позивача про неукладеність спірного договору, зазначивши, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 23.09.2015 у справі №914/2846/14, а також у постанові від 25.06.2011 у справі №7/221-09 та від 10.02.2009 у справі № 10/33/08 визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами. Відтак, враховуючи те, що сторонами спірного договору факторингу вчинялись конклюдентні дії щодо виконання такого правочину, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такий договір не може бути визнаний неукладеним.

2.9. Отже, за результатами розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна фармацевтична компанія" про визнання недійсним договору надання послуг факторингу №Ф200317 від 20.03.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

3.1. Не погоджуючись з вищезазначеними постановою та рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна фармацевтична компанія" звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 скасувати та задовольнити позов. Визнати недійсним договір надання послуг факторингу від 20.03.2017 №Ф200317, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко".

3.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник посилається на порушення судами ст.ст. 203, 207, 215, 234, 1077 Цивільного кодексу України, що знайшло свій прояв у такому.

3.2.1. Скаржник наполягає, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та є фіктивним.

3.2.2. Договір укладено з порушенням ст.1077 Цивільного кодексу України, оскільки він не відповідає правовій конструкції договору факторингу.

В аспекті зазначеного, позивач вказує, що договір факторингу передбачає, передусім, обов'язковість платності за відступлення права грошової вимоги, та мету отримання додаткового доходу. Проте, як слідує з умов спірного договору факторингу, останній хоч і передбачає в п.2.1 винагороду фактору в розмірі 5% від суми відступленої грошової вимоги, але не містить умов щодо способу та терміну сплати такої винагороди.

Скаржник стверджує, що ТОВ "Фрам Ко" не отримало будь-якого фінансування за відступлення права вимоги. ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" не отримало будь-якої плати за користування коштами, що мають бути надані в розпорядження клієнта. Тобто договір факторингу суперечить меті діяльності ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації".

3.2.3. Згідно з доводами позивача метою укладення договору факторингу було не отримання клієнтом ТОВ "Фрам Ко" фінансування для погашення кредиторських вимог, а позбавлення активів у вигляді дебіторської заборгованості.

3.2.4. На думку скаржника спірний договір є завідомо збитковим та призводить до фінансової неспроможності ТОВ "Фрам Ко".

3.2.5. ТОВ "Центральна фармацевтична компанія" також зазначає, що має підстави вважати, що час виготовлення договору факторингу не відповідає тій даті, що в ньому вказана, а в дійсності він виготовлений після отримання ТОВ "Фрма Ко" від позивача заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог. Відтак, скаржник стверджує, що метою договору факторингу є уникнення припинення взаємних зустрічних зобов'язань ТОВ "Фрам Ко" та ТОВ "Центральна фармацевтична компанія" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.04.2017, а не вчинення операції факторингу.

3.2.6. Скаржник вважає спірний договір неукладеним, оскільки його сторонами не надано письмової угоди про можливість підписання договорів за допомогою факсиміле.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Фрам Ко" заперечує проти її задоволення та просить судові рішення, що оскаржуються, залишити без змін.

Відповідач-2 зазначає, що судами попередніх інстанцій були досліджені усі обставини справи, які підтверджені відповідними доказами, та постановлені законні і обґрунтовані рішення, які не можуть бути скасовані.

Зокрема, ТОВ "Фрам Ко" вказує на те, що обставини справи, встановлені судами, спростовують доводи позивача про фіктивність спірного договору.

Сторонами договору факторингу дотримано умов про обов'язковість платності за відступлення права вимоги. При цьому, обставини подальшого виконання сторонами такого договору жодним чином не впливають на його чинність, оскільки стаття 215 Цивільного кодексу України пов'язує недійсність правочину з недодержанням вимог закону сторонами в момент його вчинення, а не з обставинами подальшого виконання сторонами договору факторингу.

3.4. ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" також подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Центральна фармацевтична компанія" - без задоволення.

Відповідач-1 наполягає на тому, що спірний договір було укладено фактором та клієнтом у повній відповідності з нормами законодавства України, тому підстав для його недійсності немає, а отже, судові рішення мають бути залишені без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

4.1.1. Відповідно до частини 1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.1.2. За приписами частини 2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.1.3. З урахуванням визначених меж розгляду справи судом касаційної інстанції, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність надання оцінки наявним у матеріалах справи доказам та повторного встановлення фактичних обставин справи (п.п.3.2.2, 3.2.6 постанови).

4.2. Щодо суті касаційної скарги

4.2.1. Згідно з ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

4.2.2. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України).

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

4.2.3. Як зазначено у 2.7 постанови, судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони вчинили відповідні дії з метою виконання спірного договору. А саме, на виконання умов договору факторингу Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" прийняло у повному обсязі право грошової вимоги до ТОВ "Центральна фармацевтична компанія", передало документацію згідно з додатком № 2 до договору та оригінали документів, що підтверджують право грошової вимоги до ТОВ "Центральна фармацевтична компанія" за договором поставки товару №418 від 18.11.2014. Відтак, переконливим є висновок судів про те, що сторони бажали настання правових наслідків, які обумовлені договором факторингу, що підтверджується відповідними наявними у матеріалах справи документами. Відтак оспорюваний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Аргумент касаційної скарги про те, що ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" не отримало плати за користування коштами, що мають бути надані у розпорядження клієнта та відтермінування початку фінансування клієнта (ТОВ "Фарм Ко"), обґрунтовано відхилені господарськими судами, оскільки такі обставини не свідчать про фіктивність правочину.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 18.06.2018 у справі №910/11559/17, розглянутої палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду.

У цій справі, що переглядається у касаційному порядку, колегія суддів не вважає за необхідне відступати від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

4.2.4. Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте доводи позивача, наведені у п.3.2.3 та п.3.2.4 постанови, ґрунтуються на власних припущеннях скаржника та не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи. Відтак, такі доводи не можуть бути прийняті до уваги судом касаційної інстанції як підстава для зміни та/або скасування оскаржуваних судових рішень.

4.2.5. Аргументи скаржника про неукладеність спірного договору (п.3.2.6 постанови) правильно відхилені судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові. При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що в судовому засіданні представники сторін підтвердили належність підписів уповноважених представників на спірному договорі факторингу та на додатках до нього.

Таким чином, за відсутності документів, які б свідчили про зворотне, зважаючи на вчинення дій, спрямованих на виконання спірного договору, суд касаційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржника про неукладеність спірного договору, які зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на зазначені вище положення ст.300 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічно не приймаються до уваги і доводи скаржника з посиланням на наданий до суду касаційної інстанції витяг з реєстру виконавчих проваджень (п.3.5. постанови).

4.2.6. Отже, звертаючись з касаційною скаргою, позивач не спростував висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та не довів неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ "Центральна фармацевтична компанія" без задоволення, а постанови та рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

6. Судові витрати

6.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна фармацевтична компанія" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі №910/11560/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді Ю. Чумак

Л. Стратієнко