Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.01.2019 року у справі №910/9259/17
Ухвала КГС ВП від 30.01.2018 року у справі №910/9259/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/9259/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи - підприємця Фоменко Ірини Василівни на рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2017 (суддя Чинчин О.В.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 (головуючий: Яковлєв М.Л., судді: Тищенко А.І., Майданевич А.Г.)

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до фізичної особи - підприємця Фоменко Ірини Василівни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство"

про повернення земельної ділянки

За участю представників:

прокуратури - Гришина Т.А. - прокурор відділу, посвідчення,

позивача - ОСОБА_7 - представник, довіреність, посвідчення,

відповідача - Домашенко О.О. - адвокат, ордер, договір,

третьої особи - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2017 року заступник прокурора міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Київської міської ради до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання фізичної особи - підприємця Фоменко Ірини Василівни повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,14 га на проспекті Мінському у Подільському районі м. Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що фізична особа - підприємець Фоменко Ірина Василівна незаконно користується самовільно зайнятою земельною ділянкою площею 0,14 га, на якій розміщено самочинно збудований об'єкт нерухомості - заклад громадського харчування , без будь-яких правовстановлюючих документів, чим, за твердженням прокуратури, завдається шкода інтересам територіальної громади міста Києва та порушуються інтереси держави, а тому така земельна ділянка підлягає поверненню Київській міський раді з приведенням її у придатний для використання стан на підставі ст.212 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у справі №910/9259/17 позов задоволено повністю. Зобов'язано Фізичну особу - підприємця Фоменко І.В. повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,14 га на проспекті Мінському у Подільському районі міста Києва, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд. Стягнуто з відповідача на користь прокуратури міста Києва судовий збір.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 залучено в якості третьої особи - Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство".

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,14 га на проспекті Мінському у Подільському районі м. Києва без дотримання вимог, передбачених ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, тому спірна земельна ділянка є самовільно зайнятою фізичною особою - підприємцем Фоменко Іриною Василівною. При цьому суди вказали, що в даному випадку, право власності або право користування у встановленому законом порядку на спірну земельну ділянку під будівництво нікому не оформлювалось, а тому в подальшому не могло виникнути й перехід такого права визначеного приписами статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України. Самочинне будівництво нерухомості, яке здійснювалось без згоди власника земельної ділянки визнається протиправним втручанням у право мирного володіння майном громади міста та землекористувача.

10.01.2018 фізичною особою - підприємцем Фоменко Іриною Василівною подано касаційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у справі №910/9259/17 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

19.01.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

29.01.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення її до розгляду на 01.03.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до Касаційного господарського суду до 13.02.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що прокурор не мав підстав для представництва інтересів держави в особі Київської міської ради.

Крім того, заявник посилається на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи та недоведеність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи.

Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст.101 Господарського процесуального кодексу України не надав належної оцінки доводам відповідача, викладених у позовній заяві та наданих поясненнях, а також не обґрунтував, у зв'язку з чим вказані доводи відхилено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд.

Прокурор надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а прийняті судові рішення залишити без змін, оскільки вони винесені з дотриманням вимог чинного законодавства.

Від третьої особи відзив на касаційну скаргу не надійшов.

У судове засідання з'явилися прокурор, представники позивача та відповідача.

Представник відповідача підтримав доводи касаційної скарги.

Прокурор та представник позивача проти скарги заперечили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Доводи відповідача про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради судом не приймаються , оскільки суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до господарського суду з даним позовом направлено на захист охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Києва, уповноваженим органом якої є Київська міська рада.

Згідно з положеннями чинного законодавства саме до виключної компетенції Київської міської ради, як органу місцевого самоврядування, відноситься право розпоряджатися земельними ділянками в межах міста.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведено обстеження земельної ділянки за адресою: просп. Мінський у Подільському районі м. Києва, код ділянки НОМЕР_1, про що складено Акт обстеження земельної ділянки від 19.04.2017 №17-0548-07.

Вказаним актом встановлено, що земельна ділянка площею 1418,85 кв.м. на просп. Мінському у Подільському районі м. Києва обліковується на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування за Фоменко І.В. Згідно з дорученням Київської міської ради від 16.03.2001 №225-КР-1511/2 ТОВ "НВП "Топос" розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Фоменко І.В. для будівництва, обслуговування кафе з літнім майданчиком на перехресті просп. Мінського та Великої Окружної дороги у Подільському районі м. Києва. Рішень щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування) Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів не приймала. У міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї.

Під час обстеження встановлено, що зазначена земельна ділянка огороджена парканом, площа огородженої земельної ділянки становить орієнтовно 0,14 га. На огородженій земельній ділянці розміщені будівлі та споруди закладу громадського харчування "Лісова поляна". Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 20.04.2017 нежитлова будівля загальною площею 26,75 кв.м. (АДРЕСА_1) перебуває у власності Фоменко І.В. на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 року. У базі даних міського земельного кадастру інформація Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві стосовно боргу по земельному податку та орендній платі за земельну ділянку на просп. Мінському у Подільському районі м. Києва (код земельної ділянки НОМЕР_1) відсутня.

Таким чином, Актом обстеження земельної ділянки встановлено, що будь-яких рішень про передачу вказаної земельної ділянки відповідачу Київською міською радою не приймалось, а тому таке використання земельної ділянки є самовільно зайнятим.

Судами також встановлено, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 року по справі №2-3936/10 визнано за Фоменко Іриною Василівною право власності на нежитлову будівлю загального призначення, загальною площею 26,75 кв.м., яка розташована на перехресті Мінського проспекту та Великої окружної дороги у Подільському районі м. Києва (АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1).

Комунальним підприємством Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 21.09.2010 року за реєстраційним НОМЕР_2 зареєстровано право власності за Фоменко Іриною Василівною на нежитлову будівлю заг. площею 26,75 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 року.

Прокурор у своїй позовній заяві зазначає, що спірний об'єкт нерухомості, на який було зареєстровано права власності за Фоменко Іриною Василівною є самочинним.

Посилаючись на ст.375 Цивільного кодексу, ст.116 Земельного кодексу України суд першої інстанції зазначив, що єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження факту відведення Київською міською радою спірної земельної ділянки для будівництва, тому відповідачка використовує спірну земельну ділянку 0,14 га без правовстановлюючих документів.

За змістом ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, дає підстави для визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України.

Доводи судів попередніх інстанцій та прокурора, що будівництво закладу громадського харчування здійснено на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто, є самочинним, а тому в силу ст.376 Цивільного кодексу України право власності у відповідача, на даний об'єкт не виникло, колегією суддів не приймаються з наступних підстав.

Дійсно, відповідно до ч.ч.1,2 ст.376 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин:

"1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього."

Разом з тим, відповідно до ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 року по справі №2-3936/10 визнано за Фоменко Іриною Василівною право власності на нежитлову будівлю загального призначення, загальною площею 26,75 кв.м., яка розташована на перехресті Мінського проспекту та Великої окружної дороги у Подільському районі м. Києва (АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1).

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття вищевказаного рішення суду:

"Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. "

Згідно з п.9 ч.3 ст.129 Конституції України у наведеній редакції:

"Основними засадами судочинства є:

9) обов'язковість рішень суду."

Судами не встановлено факту скасування зазначеного рішення у встановленому законом порядку, а отже останнє є чинним та підлягає обов'язковому виконанню.

Крім того, як також було судами встановлено, Комунальним підприємством Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 21.09.2010 року за реєстраційним НОМЕР_2 зареєстровано право власності за Фоменко Іриною Василівною на нежитлову будівлю заг. площею 26,75 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 року.

На підставі викладеного, судом касаційної інстанції відхиляються, як необґрунтовані, доводи прокурора, що право власності у відповідача на спірний об'єкт нерухомості не виникло.

Посилання прокурора, що Верховним Судом України у постанові від 18.02.2015 №6-244цс14 сформовано правову позицію про те, що згідно зі ст.331 Цивільного кодексу України не передбачено виникнення права власності для новоствореного об'єкта на підставі судових рішень, колегією не може бути прийнято до уваги з наступних підстав.

В зазначених справах предметом позову було саме визнання права власності на будівлі і з посиланням на зазначену позицію в цих позовних вимогах судом було відмовлено.

Разом з тим, як зазначено вище, в даному випадку мається чинне, не скасоване та не змінене, а отже таке, що підлягає обов'язковому виконанню, рішення Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 року по справі №2-3936/10, яким визнано право власності на спірне нерухоме майно.

Даний суд касаційної інстанції не є уповноваженим судом по перегляду законності та обґрунтованості вказаного рішення Подільського районного суду міста Києва.

Положеннями ст.41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу на те, що зобов'язання відповідача в даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Судами попередніх інстанції не взято до уваги положення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, основною метою якого є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном, а також, з урахуванням того, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року), а тому, колегія суддів доходить висновку, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку шляхом звільнення від належної йому на праві власності будівлі призведе до недотримання справедливої рівноваги, що в даному випадку виключає можливість повного задоволення позовних вимог.

Крім того, згідно з ч.2 ст.120 Земельного кодексу України в редакції станом на 22.06.2010 та 21.09.2010 (дата судового рішення та реєстрації):

"Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача."

Відповідно до ч.1, абз.2 ч.2 ст.134 вказаного Кодексу у наведеній редакції:

"1. Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

2. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

- розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб."

Зазначене свідчить, що власник зареєстрованого за ним в установленому законом порядку та з установлених законом підстав жилого будинку, будівлі або споруди має право на отримання на позаконкурентних засадах, тобто, без проведення земельних торгів, земельної ділянки під цією нерухомістю.

Разом з тим, враховуючи, що в даному випадку суди попередніх інстанцій не встановили факту перебування спірної земельної ділянки у попереднього землекористувача, а, відповідно, і умов та обсягу такого перебування у користуванні, суд доходить висновку, що з моменту набрання рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 року по справі №2-3936/10 законної сили у позивача виникло право на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вищевказана будівля розміщена, та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування даної нежитлової будівлі.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, можна, зокрема, визначити шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.

Вищевикладене додатково підтверджує, що у наведеній частині земельної ділянки у відповідача відсутній факт саме самовільного її зайняття.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх судових інстанцій, площа вищевказаної нежитлової будівлі, належної відповідачу на праві власності, складає 26,75 кв.м.

Актом обстеження земельної ділянки від 19.04.2017 за №17-0548-07, складеним Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), встановлено, що шляхом огородження парканом відповідачем зайнято земельну ділянку площею орієнтовно 1400 кв.м., що більш ніж в 50 разів перевищує площу вказаної будівлі.

Крім того, під час обстеження встановлено, що на огородженій земельній ділянці розміщені будівлі та споруди закладу громадського харчування "Лісова поляна", щодо яких, крім вищевказаної, судами попередніх судових інстанцій не встановлено факту реєстрації права власності в установленому законом порядку та з установлених законом підстав.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель":

"Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними."

Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України:

"Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав."

Відповідно до ст.126 зазначеного Кодексу:

"Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"."

З урахуванням викладених норм земельного законодавства, а також того, що судами попередніх інстанцій не встановлено:

- що порядок звернення позивачем та мета отримання ним вищевказаної частини спірної земельної ділянки відповідали порядку отримання такої земельної ділянки для зазначеної мети, встановленому відповідним земельним законодавством;

- що відповідач оскаржував до суду дії чи бездіяльність позивача щодо надання йому зазначеної земельної ділянки в користування з прийняттям відповідного позитивного для відповідача судового рішення,

колегією суддів не приймаються доводи відповідача в цій частині.

Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність касаційну скаргу позивача задовольнити частково, судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Фоменко Ірини Василівни на рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від12.12.2017 у справі №910/9259/17 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у справі №910/9259/17 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський