Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.01.2018 року у справі №910/19932/16

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/19932/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Чернівецької обласної ради та Чернівецької обласної державної адміністрації

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді Сулім В.В., Гончаров С.А.)

за позовом Державного агентства лісових ресурсів України

до Чернівецької обласної державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

1. Державне підприємство "Вижницьке державне спеціалізоване підприємство агропромислового комплексу"

2. Державне підприємство "Заставнівське державне спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу"

3. Державне підприємство "Герцаївське державне спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу"

4. Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Сторожинецький держспецлісгосп"

5. Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Карпатський держспецлісгосп"

6. Державне підприємство "Глибоцьке державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство агропромислового комплексу "Глибоцький держспецлісгосп АПК"

7. Державне підприємство "Кіцманський ліс агропромислового комплексу"

8. Державне підприємство "Новоселицьке державне спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу"

9. Державне підприємство "Хотинське державне спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1. Чернівецька обласна рада

2. Верхньостановецька сільська рада

3. Глиницька сільська рада

4. Драчинецька сільська рада

за участю прокуратури міста Києва

про визнання незаконним та скасування розпорядження

за участю

позивача: 1. Карманський В.Н. (довіреність від 21.02.2018)

2. Радоуцька І.О. (довіреність від 28.02.2018)

відповідача: Базюк Ю.Р. (довіреність від 16.11.2016)

третьої особи 1: Чернушка С.І. (довіреність від 09.01.2018)

прокурора: Кравчук О.А.,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Державне агентство лісових ресурсів України (далі - позивач) просило визнати незаконним та скасувати розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації (далі - відповідач) від 03.03.2016 № 98-р "Про передачу земельних ділянок".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним розпорядженням відповідач передав землі, які використовувались державними лісогосподарськими підприємствами агропромислового комплексу із державної власності у спільну комунальну власність, за відсутності на це згоди користувачів земельних ділянок.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 (суддя Зеленіна Н.І.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 вище вказане рішення суду скасоване та прийнято нове, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі Чернівецька обласна рада просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги Чернівецька обласна рада посилалася на те, що позивач не подав правовстановлюючих документів, які б свідчили про те, що до його сфери управління передані земельні ділянки та позивач набув відповідних прав щодо них, а відтак права та охоронювані законом інтереси позивача не порушені. При цьому заявник вказує на те, що спірне розпорядження є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, а відтак скасування його в судовому порядку не тягне за собою наслідків для власників земельних ділянок, оскільки право володіння у них виникло на підставі відповідних документів, що відповідає правовим позиціям Верховного суду України, які викладені у постановах від 11.11.2014 у справі № 21-405а14, від 19.10.2016 у справі № 916/187/15-г.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що спірним розпорядженням відповідача земельні ділянки у користувачів не вилучалися, оскільки вони не належать до об'єктів цивільного обігу. Разом з тим, відповідач зазначає, що позивач не довів наявності в нього відповідного права або інтересу щодо земельних ділянок, які порушені спірним розпорядженням відповідача, відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, рішенням Чернівецької обласної ради від 06.06.2000 № 68-11/2000 "Про впорядкування користування землями лісового фонду системи агропромислового комплексу області" надано у постійне користування землі лісового фонду агропромислового комплексу загальною площею 66,7 тис. га спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, створеним на базі міжгосподарських лісгоспів та лісництв для ведення лісового господарства.

Після прийняття зазначеного рішення про надання у постійне користування земельних ділянок лісового фонду замовлено та виготовлено матеріали лісовпорядкування (планово-картографічні матеріали, планшети та інше), які згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України є документами, що підтверджують право постійного користування на раніше надані землі до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками.

Також встановлено, що Державне підприємство "Вижницьке державне спеціалізоване підприємство агропромислового комплексу" отримало державні акти на право постійного користування земельними ділянками лісового фонду.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.07.2013 № 584-р передано цілісні майнові комплекси державних лісогосподарських підприємств згідно з додатком із сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.

Апеляційним судом встановлено, що розпорядженням відповідача від 03.03.2016 № 98-р "Про передачу земельних ділянок" передано з державної у спільну власність територіальних громад Чернівецької області земельні лісові ділянки загальною площею 66160,7 га відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які використовувалися державними лісогосподарськими підприємствами агропромислового комплексу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не подано доказів передачі спірних земель в його управління, а відтак позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів спірним розпорядженням відповідача.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, свій висновок мотивував тим, що державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління позивача, не давали згоди на вилучення земельних ділянок, які зазначені у додатку до спірного розпорядження та дане питання не було погоджено з позивачем, у зв'язку з чим спірне розпорядження відповідача прийнято з порушенням вимог законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону. Аналогічне положення закріплено у пункті "а" ч.1 ст.17 Земельного кодексу України.

Частиною першою статті 155 зазначеного кодексу у редакції, чинній на час прийняття спірного акта, визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

Статтею 57 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ч.1). Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (ч.2).

Пунктом "в" статті 80 наведеного Кодексу передбачено, що суб'єктами права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно пункту 4 частини другої статті 31 Лісового кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Пунктом "б" частини першої статті 141 Земельного кодексу України унормовано, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 149 наведеного Кодексу земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом (ч.1). Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч.2).

Таким чином із вказаних норм права слідує, що право постійного користування земельною ділянкою відповідної особи може бути припинено шляхом її вилучення на підставі рішення відповідного органу влади, тобто наявність такого рішення та згода землекористувачів перебувають у правовому взаємозв'язку, які не можуть бути відокремлені один від одного.

Апеляційним судом не встановлено, а учасниками справи не спростовано, що відповідач приймав рішення про припинення права постійного користування спірними земельними ділянками відповідними особами з метою подальшого їх вилучення та передачі у спільну власність територіальних громад Чернівецької області.

При цьому апеляційним судом встановлено, що державні лісогосподарські підприємства, які замовили та виготовили матеріали лісовпорядкування та належать до сфери управління позивача, не давали згоди на вилучення земельних ділянок, які зазначені в додатку до спірного розпорядження відповідача.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірне розпорядження відповідача прийнято в порушення приписів статті 149 Земельного кодексу України, а тому підлягає визнанню недійсним, є законним та обґрунтованим.

Заявники касаційних скарг цих висновків не спростували.

Виходячи з правового аналізу наведених вище норм права, обласна державна адміністрація може передавати у власність або у постійне користування для ведення лісового господарства земельні ділянки, що перебувають у державній власності, лише за умови, якщо такі земельні ділянки перебувають саме у її розпорядженні та вони не мають певних користувачів, яким вони передані на підставі відповідних документів.

Отже суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційних скаргах, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Доводи Чернівецької обласної ради з посиланням на постанови Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14, від 19.10.2016 у справі № 916/187/15-г про те, що спірне розпорядження відповідача є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, є безпідставними та відхиляються судом касаційної інстанції з тих підстав, що у спірних правовідносинах це розпорядження безпосередньо впливає на права і охоронювані законом інтереси позивача, і обраний позивачем спосіб їх захисту є ефективним.

Твердження заявників касаційних скарг про те, що позивач не довів наявності в нього відповідного права або інтересу щодо земельних ділянок, які відчужені спірним розпорядженням відповідача, спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи про те, що: рішенням Чернівецької обласної ради від 06.06.2000 № 68-11/2000 "Про впорядкування користування землями лісового фонду системи агропромислового комплексу області" надано у постійне користування землі лісового фонду агропромислового комплексу загальною площею 66,7 тис. га спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, створеним на базі міжгосподарських лісгоспів та лісництв для ведення лісового господарства; матеріали лісовпорядкування (планово-картографічні матеріали, планшети та інше), які згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України є документами, що підтверджують право постійного користування на раніше надані землі до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками; розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.07.2013 № 584-р цілісні майнові комплекси державних лісогосподарських підприємств згідно з додатком були передані до сфери управління позивача; Державне підприємство "Вижницьке державне спеціалізоване підприємство агропромислового комплексу" отримало державні акти на право постійного користування земельними ділянками лісового фонду.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що спірним розпорядженням відповідача земельні ділянки у користувачів не вилучалися, оскільки вони не належать до об'єктів цивільного обігу, є безпідставними та висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Так, статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно статті 324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу (ч.1). Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України (ч.2).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційних скарг у справі належить покласти на заявників касаційних скарг.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Чернівецької обласної ради та Чернівецької обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2017 у справі Господарського суду міста Києва №910/19932/16, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов