Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №756/7205/15

адміністративне провадження №К/9901/1097/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий Стародуб О.П.,

судді Берназюк Я.О., Кравчук В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 07.07.2015р. (суддя Яценко Н.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2015р. (судді Ганечко О.М., Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.) у справі за її позовом до управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити дії,

встановив:

У червні 2015р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва №597/09 від 15.01.2015р. в призначенні їй дострокової пенсії з 24.12.2014р. відповідно до ст. 49 Закону України «Про зайнятість населення»;

- зобовязати призначити дострокову пенсію та виплатити заборгованість починаючи з 24.12.2014р.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 49 Закону України «Про зайнятість населення» набула право дострокового виходу на пенсію, водночас відповідачем у призначенні дострокової пенсії відмовлено. Вважає відмову відповідача у призначенні вказаної пенсії протиправною, оскільки за її призначенням вона не змогла вчасно звернутись через хворобу, крім того право на призначення вказаної пенсії виникло в неї у період дії статі 49 Закону України «Про зайнятість населення».

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 07.07.2015р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2015р., у задоволенні позову відмовлено.

З ухваленими судовими рішеннями не погодилась позивач, звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування касаційної скарги посилалась на те, що відповідачем не прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, а надано відповідь листом. Крім того, посилалась на те, що судами не вірно проаналізовано ч. 1 ст. 45 Закону №1058, відповідно до якої пенсія призначається з дня звернення за пенсією, оскільки, на думку позивача, вказана норма застосовується до тих, хто не звернувся із заявою про призначення пенсії протягом трьохмісячного строку з дня виникнення права на пенсію.

Також посилалась на те, що відповідно до ст. 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують чи скасовують відповідальність особи.

Посилалась на те, що в клопотанні Державної служби зайнятості України зазначена конкретна дата з якої позивач має право на пенсію 24.12.2014р., в свою чергу законодавством не встановлено конкретні строки щодо звернення до пенсійного органу із заявою щодо призначення дострокової пенсії після його отримання.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній до 01.01.2015р.) працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи роботодавця у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, та військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, яким на день вивільнення залишилося не більше півтора року до встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про прокуратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність», за умови їх реєстрації в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та відсутності підходящої роботи гарантується право на достроковий вихід на пенсію, якщо вони мають страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

01.01.2015р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-VІІІ, відповідно до пп.2 п.39 розділу І якого, з 01.01.2015р. статтю 49 Закону України «Про зайнятість населення» виключено.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 16.05.2012р. по 19.12.2014р. працювала на ТОВ Фірма «Авілоно» на посаді головного спеціаліста конструктора та звільнена на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату.

У зв'язку із розірванням трудового договору з ініціативи роботодавця, досягненням на цей день особою 56-річного віку та вичерпного виконання умов щодо дострокового виходу на пенсію, відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про зайнятість населення», Державна служба зайнятості України надала клопотання від 24.12.2014 року про достроковий вихід на пенсію ОСОБА_1 з 24.12.2014 року.

05.01.2015р. позивач звернулась до Пенсійного фонду з заявою та документами про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

15.01.2015р. листом №597/09 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для призначення їй пенсії з 05.01.2015р. - дати звернення, з посиланням на те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-VІІІ з 01.01.2015р. не призначаються дострокові пенсії відповідно до ст. 49 ЗУ «Про зайнятість населення».

Не погоджуючись з відмовою у призначенні дострокової пенсії позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що з заявою про призначення пенсії позивач звернулась 05.01.2015р. тобто після набрання чинності Законом №76-VІІІ. Враховуючи положення ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої пенсія призначається з дня звернення за пенсією, суди дійшли висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії, оскільки на день її звернення до відповідача норма статті 49 Закону України «Про зайнятість населення» щодо дострокової пенсії втратила чинність.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують і є безпідставними, оскільки станом на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії законодавством не було передбачено право дострокового виходу на пенсію відповідно до статті 49 Закону України «Про зайнятість населення», відповідач правомірно відмовив у достроковому призначенні пенсії, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на статтю 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також є безпідставним і висновки судів не спростовує, оскільки за правилами цієї статті пенсія призначається з часу звернення за її призначенням, а передбачені нею підстави для призначення пенсії з більш раннього періоду відсутні.

Також безпідставним є посилання позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог, на те, що відповідачем рішення про відмову в призначенні пенсії не приймалось, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що заява позивача про призначення пенсії позивачу розглянута, за результатами такого звернення відповідач вирішив питання наявності підстав для її призначення та повідомив позивача про відсутність таких підстав.

В свою чергу позивач скористалась правом оскарження такого рішення відповідача і в судовому порядку було перевірено правомірність дій відповідача по відмові у призначенні пенсії позивачу.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись статтями 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Оболонського районного суду м. Києва від 07.07.2015р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2015р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Я.О. Берназюк

В.М. Кравчук