Історія справи

Постанова КАС ВП від 31.08.2023 року у справі №400/4063/22
Постанова КАС ВП від 31.08.2023 року у справі №400/4063/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 400/4063/22

адміністративне провадження № К/990/13730/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Єзерова А.А., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Федусика А.Г., суддів Бойка А.В., Єщенка О.В.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач), у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУПФУ) оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 1 березня 2018 року, у відповідності до вимог статті 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-XII, положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), із обов`язковим зазначенням посадового окладу за 48 тарифним розрядом, для здійснення обчислення та перерахунку з 1 січня 2018 року основного розміру пенсії позивача;

зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача щодо підготовки та надання до ГУПФУ нової довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 1 березня 2018 року, відповідно до вимог статті 43 і 63 Закону №2262-XII, положень Постанови №704, із обов`язковим зазначенням посадового окладу за 48 тарифним розрядом, тарифний коефіцієнт 4,8, для здійснення обчислення та перерахунку з 1 січня 2018 року основного розміру пенсії;

зобов`язати відповідача підготувати та надати до ГУПФУ нову довідку про розмір грошового забезпечення позивача станом на 1 березня 2018 року відповідно до вимог статті 43 і 63 Закону №2262-XII, положень Постанови №704, із обов`язковим зазначенням посадового окладу за 48 тарифним розрядом, тарифний коефіцієнт 4,8, для здійснення обчислення та перерахунку з 1 січня 2018 року основного розміру пенсії позивача.

2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначав, що згідно з перерахунком пенсії з 1 січня 2007 року він отримував пенсію, виходячи з розміру посадового окладу 1680 грн, із урахуванням якого йому неодноразово здійснювався перерахунок пенсії.

3. 1 березня 2018 року набула чинності Постанова №704, якою збільшено грошове забезпечення військовослужбовців та затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу та начальницького складу. На виконання Постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року №103 (далі - Постанова №103) виготовлено та направлено до відповідача довідку №ЮН46956 від 15 березня 2018 року про розмір грошового забезпечення позивача, згідно якої його посадовий оклад становить 3950 грн, що відповідає тарифному розряду 16, водночас, позивач стверджує, що тарифний розряд за його посадою має складати 48, тарифний коефіцієнт 4,8, а оклад - 8460 гривень.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.

5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у справі №484/1989/15-а, роз`яснюючи резолютивну частину постанови від 15 листопада 2017 року, зазначив, що в резолютивній частині даної постанови посадовий оклад капітана ОСОБА_1 , як юрисконсульта військової частини НОМЕР_1 (юрисконсульта 201 зенітного ракетного полку, штатно-посадова категорія "капітан юстиції"), у розмірі 1680 грн відповідає 48 тарифному розряду відповідно до Постанови №704. Також вказано, що у судовому рішенні Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі №400/5584/20 встановлено, що в період до 1 березня 2018 року позивач отримував пенсію, розраховану виходячи із розміру посадового окладу 1680 грн, що відповідає 48 тарифному розряду. Суд також зазначив, що зважаючи на те, що обставина стосовно відповідності посадового окладу ОСОБА_1 48 тарифному розряду відповідно до Постанови №704 вже була предметом дослідження у справі №484/1989/15-а, а саме в ухвалі Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області від 19 червня 2018 року та в рішенні Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі №400/5584/20, то вказана обставина, в силу положень статті 78 КАС України, не потребує доказування. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що посадовий оклад позивача для перерахунку пенсії з 1 січня 2018 року згідно Постанови №103 повинен розраховуватись, виходячи із співвідношення його посадового окладу, встановленого до 1 березня 2018 року, тобто 1680 грн, що відповідає тарифному розряду "48", та розміру посадового окладу 8460 гривень.

6. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

7. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року скасовано, ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

8. Ухвалюючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1 до Постанови №704) встановлено, що тарифний розряд 16 відповідає тарифному коефіцієнту 2.24, а в абсолютному числовому виразі 3946,88 грн та 3950 грн з урахуванням заокруглення. Отже, враховуючи таке, та з огляду на положення додатку 11 до наказу Міністерства оборони України 1 березня 2018 року №90 «Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України» (далі - Наказ №90), яким передбачено, що посада юрисконсульта відповідає 16 тарифному розряду, який, в свою чергу, відповідає тарифному коефіцієнту 2.24 (Постанова №704), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача підготувати та надати до ГУПФУ нову довідку про розмір грошового забезпечення позивача із зазначенням посадового окладу за 48 тарифним розрядом, тарифний коефіцієнт 4.8, а посадового окладу у розмірі 8460 грн замість 3950 грн. Також суд апеляційної інстанції визнав безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що обставина щодо відповідності посадового окладу ОСОБА_1 48 тарифному розряду відповідно до Постанови №704 вже була предметом дослідження у справі №484/1989/15-а та у справі №400/5584/20 в рішенні від 11 листопада 2021 року, оскільки спори у вказаних справах стосувалися інших правовідносин.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

10. В обґрунтування касаційної скарги зазначається про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень Закону №2262-ХІІ та Постанови № 704, що призвело до ухвалення ним протиправного рішення про відсутність підстав для зобов`язання відповідача підготувати та надати до ГУПФУ нову довідку про розмір грошового забезпечення позивача із зазначенням посадового окладу за 48 тарифним розрядом, тарифний коефіцієнт 4.8, посадового окладу у розмірі 8460 гривень.

11. Також вказується на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 9 грудня 2020 року у справі № 0640/3861/18, про те, що відповідач при виготовленні довідки про грошове забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії протиправно та без наявності правових підстав не врахував попередньо встановлений (за результатами розгляду іншої справи) посадовий оклад у розмірі 2014 грн, що в подальшому призвело до невірного визначення тарифного розряду за посадою та застосуванню меншого тарифного коефіцієнта, що мало наслідком зменшення загального розміру грошового забезпечення, яке враховується при перерахунку пенсії та порушення конституційних прав позивача.

12. Скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції також дійшов хибних висновків, що позиція Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, викладена у справі №484/1989/15-а, про те, що посадовий оклад капітана ОСОБА_1 , як юрисконсульта військової частини (юрисконсульта 201 зенітного ракетного полку) (штатно-посадова категорія капітан юстиції), у розмірі 1680 грн відповідає 48 тарифному розряду, не може вважатись преюдиційною обставиною у межах справи, яка розглядається.

13. На цій підставі скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування частини четвертої статті 78 КАС України, викладені у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 400/1233/19, від 27 листопада 2020 року у справі №440/525/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 810/1625/16 та від 18 грудня 2020 року у справі №822/5450/15, про те, що преюдиція це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

14. 08 серпня 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло доповнення до касаційної скарги, де позивач повідомляє про набрання 11 квітня 2023 року законної сили рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 400/4428/22 та про набрання 29 березня 2023 року законної сили рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 400/4430/22, обставини у яких, на його думку, мають преюдиційне значення для справи, яка розглядається.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

15. Касаційна скарга відповідача надійшла до Суду 18 квітня 2023 року.

16. Ухвалою Верховного Суду від 8 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі №400/4063/22, витребувано адміністративну справу та запропоновано відповідачу надати відзив на касаційну скаргу.

17. Суддя-доповідач ухвалою від 30 серпня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 31 серпня 2023 року.

18. З касаційною скаргою позивачем подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року.

Позиція інших учасників справи

19. 18 травня 2023 року до Суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

20. Відповідач, зокрема зазначає, що з аналізу постанови Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 листопада 2017 року у справі №484/4989/15-а вбачається, що у вказаній справі встановлення розміру тарифного розряду, який належить до застосування, взагалі не було предметом позову, і суд у тій справі, відповідно, вказане питання не вирішував, натомість ним було досліджено питання лише числового розміру посадового окладу (у сумі 1680 гривень), застосованого для перерахунку пенсії. Більш того, у вказаній справі її предметом було визначення розміру пенсії позивача за інший період часу та за іншого законодавчого регулювання (на відміну від справи, яка розглядається і в якій предметом є перерахунок пенсії позивача на підставі Постанови №704, яка вступила у дію з 1 січня 2018 року, тобто вже після прийняття рішення у справі №484/1989/15-а), а тому роз`яснення ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року рішення у справі №484/1989/15-а (у вказаному контексті) не може бути застосовано в межах даної справи.

21. Таким чином, з урахуванням того, що під час розгляду справи №484/1989/15-а та прийняття у цій справі постанови від 15 листопада 2017 року, судом досліджувались питання визначення/перерахунку розміру грошового забезпечення позивача, яке враховувалось для призначення йому пенсії в 2006 році, та питання щодо проведення перерахунку пенсії в 2013 - 2016 роках, водночас у даній справі спірні правовідносини виникли значно пізніше та під час іншого законодавчого регулювання, зокрема, згідно Постанов №704 та №103, відповідач вважає, що обставини, встановлені судом у справі №484/1989/15-а в 2017 році, не можуть вважатись преюдиційними в межах даної справи.

22. З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції щодо необхідності зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , станом на 1 січня 2018 року з врахування положень Постанови №704 щодо визначення посадового окладу позивача саме за 48 тарифним розрядом (тарифний коефіцієнт 4,8), є безпідставними.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

23. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в ГУПФУ та отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону №2262-ХІІ.

24. Згідно з перерахунком пенсії, з 1 січня 2007 року позивач отримував пенсію, виходячи з розміру посадового окладу 1680 гривень.

25. 1 березня 2018 року набула чинності Постанова №704, якою збільшено грошове забезпечення військовослужбовців та затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу та начальницького складу.

26. На виконання Постанови №103 відповідачем виготовлено та направлено до ГУПФУ довідку №ЮН46956 від 15 березня 2018 року про розмір грошового забезпечення позивача, згідно якої його посадовий оклад становить 3950 грн, що відповідає тарифному розряду 16.

27. Позивач 26 липня 2022 року звернувся до відповідача із заявою щодо підготовки та направлення до ГУПФУ нової довідки із зазначенням відомостей про розмір його посадового окладу за 48 тарифним розрядом, тарифний коефіцієнт 4.8, для здійснення обчислення та перерахунку з 1 січня 2018 року основного розміру пенсії, тобто за посадою, яку він обіймав на час звільнення. Проте, відповіді на вказану заяву так і не отримав, що і стало підставою для звернення з до суду позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

28. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

29. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

30. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

31. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

32. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на таке.

33. У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.

34. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

35. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

36. Також, відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частини перша, друга, п`ята статті 17); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (частина перша статті 65).

37. Громадяни мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, установлених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

38. Обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей установлено частиною п`ятою статті 17 розділу I „Загальні засади" Конституції України, який визначає основи конституційного ладу в Україні, зокрема, суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України, захист яких покладено на Збройні Сили України та інші військові формування, створені відповідно до законів України.

39. Конституційний Суд України неодноразово розв`язував питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).

40. У Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 констатовано, що відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина (друге речення пункту 5 мотивувальної частини), а також наголошено на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, яка набула повномасштабного характеру з 24 лютого 2022 року (абзац перший підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини).

41. За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019].

42. Конституційний Суд України також висловлював ще низку юридичних позицій, які є значущими для розгляду справи №300/5520/21, а саме: „З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України"; припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей; „виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності"; заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України [абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022].

43. Конституційний Суд України в Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 наголосив на тому, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов`язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а з особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзаци шостий, сьомий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

44. Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України (Другий сенат) у Рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 вказав, що зі змісту частин першої, другої, п`ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв`язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов`язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня. Встановлений частиною п`ятою статті 17 Основного Закону України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.

45. Конституційний Суд України в аспекті частини п`ятої статті 17 Конституції України також наголошував, що держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності; невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", підриває довіру до держави (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).

46. Окрім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 звернув увагу на те, як витлумачено поняття юридичної визначеності в міжнародних актах та документах, згідно з якими, зокрема, „юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов`язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [поняття „виправданого (леґітимного) очікування"]" [Доповідь про правовладдя, ухвалена Європейською Комісією „За демократію через право" (Венеційська Комісія) на її 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), перше речення § 46, § 48]; принцип правомірних (легітимних) очікувань, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що „органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] очікувань" [спеціальне Дослідження Венеційської Комісії „Мірило правовладдя", CDL-AD(2016)007, пункт II.B.5.61]. Отже, юридичну визначеність в аспекті поняття правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти не лише як право особи розраховувати на розумну та передбачну стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а також як право особи на розумні очікування щодо послідовності та цілісності законотворчої діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні.

47. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

48. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон № 2262-ХІІ.

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

49. З доводів касаційної скарги вбачається, що позивач не погоджується з відмовою відповідача у видачі оновленої довідки для здійснення перерахунку і виплати пенсії з урахуванням розмірів посадового окладу та тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1, 12, 13, 14 Постанови № 704.

50. Правовою основою для реалізації гарантії перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення діючих військовослужбовців, є положення частини третьої статті 43 та частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII.

51. Так, згідно з частиною третьою статті 43 Закону № 2262-XII пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

53. Позиція Верховного Суду щодо застосування статті 63 Закону № 2262-ХІ, викладена, зокрема у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 711/9229/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 592/8793/17, від 06 березня 2018 року у справі № 127/19672/17, від 27 березня 2018 року у справі № 127/19672/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 817/2149/16, від 07 вересня 2018 року у справі № 371/771/16-а, від 07 вересня 2018 року у справі № 806/215/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 806/1472/16 та від 01 червня 2022 року у справі № 814/659/18.

54. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

55. Згідно з частинами першою, другою статті 51 Закону №2262-XII перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

56. Постановою № 45 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок № 45).

57. Згідно з вимогами пунктів 1-3 Порядку № 45 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

58. Аналіз наведених вище норм права в системному взаємозв`язку вказує, що підставою для проведення перерахунку пенсії особам, які отримують пенсію за нормами Закону № 2262-ХІІ, є зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, або введення для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, проведені на підставі рішення Кабінету Міністрів України, оскільки саме цьому органу законодавчо надано право на встановлення умов та порядку перерахунку пенсій, а також розмірів грошового забезпечення для такого перерахунку. Перерахунок пенсії здійснюється головними управліннями Пенсійного фонду після надходження від уповноваженого органу відповідної довідки та виключно з урахуванням тих складових грошового забезпечення, які вказані у такій довідці.

59. Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011- XII (далі - Закон № 2011- XII) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

60. Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

61. Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

62. Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

63. Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

64. Позиція Верховного Суду щодо застосування положень Порядку № 704 викладена, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 2315/4055/2012(2-а/2315/173/2012), від 11 грудня 2018 року у справі № 826/7404/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 440/1658/19, від 20 жовтня 2020 року у справі № 2040/7245/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 520/8290/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 0240/2802/18-а, від 21 жовтня 2020 року у справі № 520/2982/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 140/141/20 та від 26 липня 2023 року у справі № 380/16010/21.

65. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

66. Однак, 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до інших постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, у Постанову № 704, а саме: «пункт 4 викласти в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»;

2) у пункті 10 цифри і слова « 1 січня 2019 року» замінити цифрами і словами « 1 березня 2018 року».».

67. Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (1 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103.

68. Колегія суддів звертає увагу на те, що як встановлено судами попередніх інстанцій, а також вбачається зі змісту позовних вимог, спірним у цій справі є питання видачі довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 1 березня 2018 року, відповідно до вимог статті 43 і 63 Закону №2262-XII та положень Постанови №704. Тобто сам позивач наполягав на видачі йому довідки про розмір грошового забезпечення відповідно до положень Постанови №704.

69. Тому, відповідач при підготовці довідки для перерахунку пенсії позивачу повинен був враховувати вимоги Постанови №704 стосовно розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, зокрема, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

70. Так, згідно тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1 до Постанови №704) вбачається, що тарифний розряд 16 відповідає тарифному коефіцієнту 2.24, а в абсолютному числовому виразі 3946,88 грн та 3950 грн з урахуванням заокруглення.

71. Отже, враховуючи вищезазначене та з огляду на положення додатку 11 до Наказу МОУ №90, яким передбачено, що посада юрисконсульта відповідає 16 тарифному розряду, який, в свою чергу, відповідає тарифному коефіцієнту 2.24 (додаток 1 до Постанови №704), колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції про відсутність підстав для зобов`язання відповідача підготувати та надати до ГУПФУ нову довідку про розмір грошового забезпечення позивача із зазначенням посадового окладу за 48 тарифним розрядом, тарифний коефіцієнт 4.8, а посадового окладу у розмірі 8460 грн замість 3950 гривень.

72. З огляду на вищезазначені мотиви цієї постанови Верховного Суду, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень Закону №2262-ХІІ та Постанови № 704.

73. З приводу доводів касаційної інстанції стосовно застосування судом апеляційної інстанції положень частини четвертої статті 78 КАС України та помилковості неврахування судом апеляційної інстанції обставин, установлених у судових рішеннях, які набрали законної сили, а саме, у справах №484/1989/15-а та № 0640/3861/18, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

74. Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

75. Так, згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

76. Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.

77. Недотримання хоча б однієї умови робить неможливим для суду застосування преюдиції, що особливо важливо, коли у справі беруть участь нові сторони.

78. Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

79. У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

80. Преюдиційність відрізняється від поняття передсудність, яке означає можливість ініціювати особою вирішення спору в суді лише після отримання судового рішення в іншій, напряму пов`язаній справі, якщо того вимагає процесуальний закон.

81. Преюдиційність також відрізняється від обов`язковості правових висновків (позицій) Верховного Суду, які мають прецедентних характер та стосуються тлумачення законодавства, що здійснює Суд під час касаційного перегляду справи (відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права).

82. На відміну від прецедентного характеру правових висновків (позицій) Верховного Суду, преюдиція зберігатися як при зміні законодавства, так і зміні судової практики.

83. Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).

84. Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов`язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень.

85. Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є «правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)».

86. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від листопада 2022 року у справі № 140/6115/21.

87. Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

88. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17.

89. Одна з гарантій забезпечення обов`язковості урахування (преюдиційності) судового рішення, передбачено у пункті 3 частини першої статті 236 КАС України, згідно з якою суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

90. Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 5 липня 2021 року у справі № 160/9902/19, об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішенням суду в цій первісній справі будуть встановлені обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у пов`язаній справі та матимуть преюдиційне значення.

91. Крім того, колегія суддів зазначає, що особливістю преюдиційності в адміністративному судочинстві є те, що воно безпосередньо конкурує є принципом офіційності

92. Згідно з правовим висновком (позицією) Верховного Суду, сформованим у постанові від 20 квітня 2021 року у справі № 817/1269/17, преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

93. Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

94. Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує, в першу чергу, тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору, а також з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

95. Колегія суддів зазначає, що преюдиція - це обов`язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені обставини не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

96. Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

97. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:

ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі;

ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту);

ці обставини міститься у мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС України, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

судове рішення набрало законної сили;

у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні, ухваленому відповідно до глава 6 Цивільного процесуального кодексу України "Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення").

98. Аналогічні підходи застосовані Верховним Судом у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №822/1468/17, від 24 квітня 2018 року у справі №825/705/17, від 28 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 14 серпня 2018 року у справі №823/1097/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №2а-6859/10/1570, від 22 січня 2019 року у справі №816/1481/17, від 6 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а, від 14 травня 2019 року у справі №824/234/16-а, від 10 липня 2019 року у справі №826/6063/18, від 18 липня 2019 року у справі №464/2262/17, від 15 серпня 2019 року у справі №823/782/16, від 21 серпня 2019 року у справі №465/5960/14-а, від 6 вересня 2019 року у справі №804/10237/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 15 листопада 2019 року у справі №463/3704/15-а, від 21 листопада 2019 року у справі №344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі №826/6222/15, від 29 листопада 2019 року у справі №826/6222/15, від 13 серпня 2020 року у справі № 344/9283/16-а, від 10 вересня 2020 року у справі № 591/245/17, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 27 листопада 2020 року у справі № 440/525/19, від 20 квітня 2021 року у справі №817/1269/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/1581/18 та від 30 вересня 2021 року у справі №826/7424/17.

99. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги стосовно неврахування судом апеляційної інстанції ухвали Первомайського міськрайонний суд Миколаївської області від 19 вересня 2018 року у справі №484/1989/15-а, якою було роз`яснено резолютивну частину постанови Первомайського міськрайонний суд Миколаївської області від 15 листопада 2017 року та у якій зазначено, що в резолютивній частині даної постанови посадовий оклад капітана ОСОБА_1 , як юрисконсульта військової частини НОМЕР_1 (юрисконсульта 201 зенітного ракетного полку) (штатно-посадова категорія "капітан юстиції"), у розмірі 1680 грн. відповідає 48 тарифному розряду, а також рішення Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №400/5584/20, яким встановлено, що в період до 1 березня 2018 року позивач отримував пенсію розраховану виходячи із розміру посадового окладу 1680 грн, що відповідає 48 тарифному розряду, з огляду на таке.

100. З аналізу постанови Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 листопада 2017 року вбачається, що у вказаній справі встановлення розміру тарифного розряду, який належить до застосування, взагалі не було предметом позову, і суд у тій справі, відповідно, вказане питання не вирішував, натомість ним було досліджено питання лише числового розміру посадового окладу (у сумі 1680 грн), застосованого для перерахунку пенсії. Більш того, у вказаній справі предметом спору було визначення розміру пенсії позивача за інший період часу та за іншого законодавчого регулювання (на відміну від справи, яка розглядається і в якій предметом є перерахунок пенсії позивача на підставі Постанови №704, яка вступила у дію з 1 березня 2018 року, тобто вже після прийняття рішення у справі №484/1989/15-а), а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції, що вищезазначене роз`яснення ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року не може бути застосовано в межах справи, яка розглядається.

101. Колегія суддів також зазначає, що в рішенні Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №400/5584/20, роблячи висновок щодо 48 тарифного розряду, адміністративний суд посилався на постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 листопада 2017 року та ухвалу про її роз`яснення, які (як було зазначено вище) не можуть бути застосовані у справі, яка розглядається. Миколаївський окружний адміністративний суд у справі №400/5584/20 самостійно не установлював обставини, які можуть мати преюдиційне значення для справи, яка розглядається.

102. Таким чином, з урахуванням того, що під час розгляду справи №484/1989/15-а та прийняття у цій справі постанови від 15 листопада 2017 року судом досліджувались питання визначення/перерахунку розміру грошового забезпечення позивача, яке враховувалось для призначення йому пенсії в 2006 році, та питання щодо проведення перерахунку пенсії в 2013 - 2016 роках, водночас у справі, яка розглядається, спірні правовідносини виникли в 2018 році та під час дії іншого законодавчого регулювання, зокрема, Наказу МОУ №90 та Постанови №704, колегія суддів вважає, що обставини, встановлені судом у справі №484/1989/15-а в 2017 році, не можуть вважатись преюдиційними в межах справи №400/4063/22.

103. З тих самих підстав колегія суддів відхиляє доводи скаржника, викладені у доповненні до касаційної скарги, стосовно необхідності врахування під час здійснення касаційного перегляду справи № 400/4063/22 висновку щодо віднесення посади, яку займав позивач, до 48 тарифного розряду, викладеного судами у справах № 400/4428/22, № 400/4430/22, з урахуванням ухвали Первомайського міськрайонний суд Миколаївської області від 19 вересня 2018 року у справі №484/1989/15-а.

104. Колегія суддів погоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 400/1233/19, від 27 листопада 2020 року у справі №440/525/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 810/1625/16 та від 18 грудня 2020 року у справі №822/5450/15 про те, що преюдиція це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Водночас Суд відкидає доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не було ураховано висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду, оскільки, як було зазначено вище, обставини, встановлені у судових рішеннях у справі №484/1989/15-а та справі № 0640/3861/18, не мають преюдиційного значення під час розгляду справи №400/4063/22.

105. Окрім того, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 9 грудня 2020 року у справі № 0640/3861/18, оскільки у вказаній справі Суд не перевіряв правильності застосування судами Постанови №704 при визначення розміру посадового окладу позивача з огляду на посаду, яку він займав у Збройних Силах України, а погодився із судом першої інстанції стосовно врахування висновків, встановлених у іншій справі. Водночас у справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції було установлено, що чинним законодавством, а саме, Наказом МОУ №90 та Постановою №704 чітко визначено тарифний розряд та тарифний коефіцієнт посади юрисконсульта військової частини.

106. Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що розмір грошового забезпечення для обчислення його пенсії відповідно до Постанови №704 повинен розраховуватися виходячи з 48 тарифного розряду, якому відповідає визначений судовим рішенням у справі №484/1989/15-а розмір посадового окладу в сумі 1680 грн, оскільки відповідно до положень Постанови №704 та Наказу МОУ №90 тарифний розряд визначається в залежності від посади військовослужбовця, а не від розміру посадового окладу, який визначався за законодавством, яке діяло до запровадження нового правового регулювання Постановою №704 та Наказом МОУ №90. Суд нагадує, що положеннями Постанови №704 та Наказу МОУ №90 посаду юрисконсульта військової частини, яку позивач займав до звільнення, та грошове забезпечення за цією посадою є базою для нарахування йому пенсії, віднесено до 16-го тарифного розряду, яке повною мірою відповідає критерію передбачуваності законодавства та якості закону.

107. За результатами розгляду цієї справи колегія суддів вважає за необхідне сформулювати правовий висновок про те, що у випадку, коли положеннями Постанови №704 та додатку 11 до Наказу МОУ №90 передбачено конкретні посади військовослужбовців, відповідні цій посаді тарифні розряди та коефіцієнти, то при видачі довідки про складові грошового забезпечення військовослужбовця, передбаченого Постановою №704, тарифний розряд повинен визначається в залежності від конкретної посади військовослужбовця, а не від розміру посадового окладу, який визначався за законодавством, яке діяло до запровадження нового правового регулювання Постановою №704 та Наказом МОУ №90.

108. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а доводи касаційної скарги вказаних висновків судів не спростовують.

109. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та неврахування висновків Верховного Суду не знайшли свого підтвердження.

110. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

111. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

112. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

113. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

114. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

115. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42)).

116. Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

117. Також у пункті 71 рішення у справі "Peleki v. Greece" (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (рішення у справі "Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

118. До того ж, у пункті 80 рішення у справі "Perez v. France" (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі "Artico v. Italy", заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі "Van de Hurk v. the Netherlands", заява № 16034/90, пункт 59).

119. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

120. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява № 22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03, пункт 54).

121. Так, у пункті 54 рішення "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

122. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

123. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

124. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

125. Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

126. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: А.А. Єзеров

Н.В. Коваленко