Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №826/9658/15

адміністративне провадження №К/9901/3238/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 у справі №826/9658/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення від 04 березня 2015 року № 19769643,

УСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" (далі - позивач, ПАТ "Банк "Фінанси та кредит") звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорук А.В. від 04.03.2015 № 19769643 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

- зобов'язати Міністерство юстиції України розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з нотаріально засвідченим підписом Коломієць С.В., направлену 16.02.2015 в порядку, визначеному п. 5 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 та прийняти рішення за наслідками розгляду такої заяви щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", про що надати суду звіт протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дати набрання судовим рішенням законної сили.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2015 року визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорука А.В. від 04.03.2015 НОМЕР_2 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Зобов'язано Міністерство юстиції України (відповідний структурний підрозділ) повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.02.2015 за реєстраційним номером 10242161, яку подала Коломієць С.В. на підставі довіреності публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» від 26.01.2015. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2015 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2015 року. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" прирівнюється до відповідного застереження в договорі іпотеки саме посилання на ст. 37 вказаного закону та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Нова редакція ст. 36, 37 вказаного закону не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.

В судове засідання призначене на 31.07.2018 на 11:00 учасники справи не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції покликався на те, що правовою підставою передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання являється обов'язкове застереження в договорі іпотеки щодо задоволення вимог іпотекодержателя вказаним способом. Вказаний спосіб передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання безпосередньо передбачений у договорі іпотеки від 03.03.2008 №І-33-2008, а саме, в іпотечному договорі має місце посилання на статтю 37 Закону України "Про іпотеку", що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, вийшовши за межі апеляційної скарги, вказав, що відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що була чинна на момент укладення договору іпотеки № І-33-2008 від 03 березня 2008 року, правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є саме договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Доказів того, що позивач надавав державному реєстратору договір про задоволення вимог іпотекодержателя, як вимагало чинне, на момент укладення договору іпотеки, законодавство України, суду не надано. Крім того, апеляційним судом зазначено, що позовна вимога про зобов'язання Міністерства юстиції України зареєструвати право власності на предмет іпотеки є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та товариством з обмеженою відповідальністю інвестиційною науковою - промисловою компанією «Озот» укладено договір про відновлювальну кредитну лінію №К-33-2008. Згідно умов кредитного договору Банк відкрив відновлювальну кредитну лінію на суму 853 000 грн., 00 коп. (вісімсот п'ятдесят три тисячі гривень) строком користування до 03 березня 2011 року, сплатою відсотків за користування кредитом у відповідності до умов договору (із змінами та доповненнями).

В якості забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих товариству з обмеженою відповідальністю інвестиційній науково - промисловій компанії «Озот» за договором про відновлювальну кредитну лінію від 03.03.2008 №К-33-2008, позивачем із товариством з обмеженою відповідальністю інвестиційною науковою - промисловою компанією «Озот» укладено договір іпотеки від 03.03.2008 №І-33-2008, який посвідчений приватним нотаріусом Дяченком В.А., предметом якого є, зокрема: земельна ділянка загальною площею 806,0 квадратних метри, яка розташована за адресою: місто Полтава, вулиці Маяковського, 3, кадастровий номер НОМЕР_1.

Згідно із пунктом 11.3.1 договору іпотеки від 03.03.2008 №І-33-2008 задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

У лютому 2015 року представником публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» Коломієць С.В. цінним листом з описом направлено до реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, заяву про державну реєстрацію прав власності та їх обтяжень.

04 березня 2015 року держаним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України ОСОБА_3 за наслідками розгляду заяви публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень - для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, а саме: - земельна ділянка, що розташована за адресою: місто Полтава, вулиці Маяковського, будинок 3, кадастровий номер НОМЕР_1, прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень НОМЕР_2.

Підставою для відмови державний реєстратор зазначив: відповідно до редакції статті 37 Закону України «Про іпотеку», яка діяла на момент укладення договору іпотеки, правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є саме договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Враховуючи, що відповідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя позивачем для реєстрації не надано, рішенням від 04.03.2015 НОМЕР_2 у державній реєстрації прав та їх обтяжень було відмовлено.

Позивач не погоджуючись із названим рішенням державного реєстратора, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

За правилами підпункту 1 частини першої статті 19 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Частина перша статті 36 Закону № 898-IV (у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки, до набрання чинності Законом № 800-VI) передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог. Статтею 37 зазначеного Закону (в цій же редакції) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого згідно з частиною другою статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Нова редакція статей 36, 37 Закону № 898-IV, викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.

Аналіз наведених норм, як і Закон № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постановах Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 року (справа № 21-131 а 11) та від 18 вересня 2012 року (справа № 21236а12).

Виходячи з наведеного, вірним є висновок суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо відмови у реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки з огляду на те, що такий договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону № 898-IV, а тому є належним правовстановлювальним документом.

Щодо вимоги про зобов'язання Міністерства юстиції України зареєструвати право власності на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції вказав, що дана вимога є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Однак, суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам апеляційної скарги про те, що стосовно Міністерства юстиції України відсутній предмет спору, оскільки державна реєстрація є дискреційним повноваженням державного реєстратора, а Міністерство юстиції не є тим суб'єктом владних повноважень, який безпосередньо здійснює державну реєстрацію прав на нерухомість.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, оскільки апеляційним судом не надано оцінки доводам відповідача та не встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, щодо відсутності предмету спору щодо Міністерства юстиції України, справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року скасувати.

Справу направити для новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

Судді Верховного Суду