Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2018 року

Київ

справа №826/28067/15

провадження №К/9901/11884/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/28067/15

за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Апеляційного суду Дніпропетровської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Погрібніченка І. М., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Аліменка В. О., суддів: Безименної Н. В., Кучми А. Ю.,

в с т а н о в и в :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДКС України у Дніпропетровській області), Апеляційного суду Дніпропетровської області, в якому просила:

визнати протиправною бездіяльність ДСА України, Апеляційного суду Дніпропетровської області, ГУ ДКС України у Дніпропетровській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення позивачу 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з пунктом 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів";

зобов'язати ДСА України виділити Апеляційному суду Дніпропетровської області кошти для проведення виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення позивачем 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з пунктом 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в сумі 241164,00 грн.;

стягнути з Апеляційного суду Дніпропетровської області на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньої посадою в сумі 241164,00 гривень.

В обґрунтування позову зазначає, що згідно з постановою Верховної Ради України від 14 грудня 2000 року позивач була обрана безстроково суддею Апеляційного суду Дніпропетровської області, в якому працювала до грудня 2014 року.

Позивач вказує, що вона, маючи необхідний для відставки судді та отримання вихідної допомоги стаж роботи, встановлений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", звернулась із заявою від 27 листопада 2013 року про відставку.

Рішенням Вищої ради юстиції № 1531/0/15-13 від 24 грудня 2013 року внесено подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Однак, 25 грудня 2014 року, тобто через рік після звернення відставка була прийнята постанова Верховної Ради України № 59-VШ "Про звільнення суддів", якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв'язку з відставкою, на підставі якої видано відповідний наказ голови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2014 року № 229-К.

Позивач наголошує, що ДСА України не було здійснено нарахування та виплату їй вихідної допомоги в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою з урахуванням довідки про суддівську винагороду Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2015 року.

Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо ненарахування вихідної допомоги протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою про зобов'язання виплатити їй вихідну допомогу у зв'язку з відставкою в розмірі десяти місячних заробітних плат.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року, в позові відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Свою касаційну скаргу мотивує тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що постановою Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року визнано протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення позивача з посади судді, а відтак відмова у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги з посиланням на те, що на момент прийняття відставки та звільнення її з посади дія статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" була змінена, а норма, яка регулювала питання вихідної допомоги, виключена, є неправомірною.

Водночас Апеляційний суд Дніпропетровської області у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Верховної Ради України від 14 грудня 2000 року позивача було обрано безстроково суддею Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Маючи необхідний стаж для відставки судді, який встановлений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", позивачем до Вищої ради юстиції та Верховної Ради України у відповідності до пункту 9 частини п'ятої статті 126, статті 131 Конституції України, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин та статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус судді" №2453 від 07 липня 2010 року подана заява від 27 листопада 2013 року про звільнення з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з відставкою.

Постановою Верховної Ради України № 59-VШ від 25 грудня 2014 року "Про звільнення суддів" ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв'язку з відставкою.

Згідно з наказом в. о. голови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2014 року № 229-к ОСОБА_1 відраховано зі складу суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Звернувшись до відповідачів із заявою про нарахування та виплати вихідної допомоги відповідно до статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ОСОБА_1 отримала відмову у проведенні виплати вихідної допомоги, мотивуючи тим, що на момент прийняття відставки та звільнення її з посади дія статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" була змінена, а норма, яка регулювала питання вихідної допомоги, виключена.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є дата виходу у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції.

Таку позицію Окружного адміністративного суду міста Києва підтримав і Київський апеляційний адміністративний суд, який здійснив перегляд цієї справи.

Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої, шостої статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", який набрав чинності 01 квітня 2014 року було внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з поміж іншого, виключено статтю 136 даного Закону, якою було передбачено право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнено у зв'язку з поданням заяви про відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року, тобто на час, коли положення про вихідну допомогу, передбачену статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", втратили чинність.

Слід зазначити, що ОСОБА_1 скористалась правом оскаржити протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, та відповідною постановою Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року було визнано протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду подання про звільнення позивача.

Однак вказаним судовим рішенням не визнано протиправною та не скасовано постанову Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року № 59-VIII, визначивши іншу дату звільнення позивача, а відтак датою звільнення позивача у відставку є 25 грудня 2014 року.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що відмова відповідачів у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Водночас, доводи ОСОБА_1 стосовно того, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, є помилковими, оскільки у рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Крім того, рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідачів здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з відставкою у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/11938/15, № провадження К/9901/3775/18 та від 07 лютого 2018 року у справі № 820/858/16, № провадження К/9901/1758/18.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець