Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.02.2018 року у справі №804/207/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2018 року

Київ

справа №804/207/16

провадження №К/9901/11828/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 804/207/16

за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, Генеральної Прокуратури України про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийняту 30 березня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Захарчук-Бориченко Н.В., суддів: Борисенко П.О., Турової О.М. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду прийняту 23 червня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Ясенової Т.І., суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

в с т а н о в и в :

У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Дніпропетровської області, Генеральної Прокуратури України, в якому просив:

- визнати протиправними дії Прокуратури Дніпропетровської області в частині складання та затвердження висновку від 09 грудня 2015 року за результатами службового розслідування (перевірки) за фактом вимагання неправомірної вигоди прокурором Петриківського району Дніпропетровської області молодшим радником юстиції ОСОБА_1;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №39дк від 17 грудня 2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1»;

- зобов'язати уповноважену особу Генеральної прокуратури України розірвати трудовий договір про публічну службу, укладений з ОСОБА_1 (Наказ № 1728-к від 25.12.2014 року) та здійснити всі необхідні дії пов'язані з виконанням цього обов'язку передбачені пунктом 1 частини першої статті 40 (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу), статті 47 Кодексу законів про працю України, пункту 9 частини першої статті 51, статті 56 Закону України «Про прокуратуру» і видати ОСОБА_1 трудову книжку в належному вигляді у день звільнення, що передбачено статтею 47 Кодексу законів про працю України, пункту 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року та провести повний розрахунок відповідно до статті 116 КЗпП України, згідно з приписами якої, у разі затримки видачі трудової книжки, виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Генерального прокурора України №39дк від 17 грудня 2015 року його незаконно притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено з посади прокурора Петриківського району Дніпропетровської області з позбавленням класного чину.

Підставою для видання наказу є висновок службового розслідування (перевірки) за фактом вимагання неправомірної вигоди, з яким його було ознайомлено лише 24 грудня 2015 року. Під час службового розслідування його вини у вимаганні 60 000 гривень неправомірної вигоди у ОСОБА_2 будь-якими особами не підтверджено, а в кримінальному провадженні №42015000000002323 за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) досудове розслідування триває та обвинувальний вирок відсутній.

Позивач зазначає, що Прокуратура Дніпропетровської області не уповноважена проводити дисциплінарні провадження, оскільки за нормами статті 44 Закону України «Про прокуратуру» таке провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів. З огляду на викладене позивач вважає дії відповідачів протиправними та такими, що порушують його права та інтереси, тому позовні вимоги, на його думку, підлягають задоволенню, а оскаржуваний наказ - скасуванню.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 30 березня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 червня 2016 року, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року змінив в частині застосування норм матеріального права, викладених в мотивувальній частині постанови, в решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 31 січня 2018 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в впоєному обсязі.

Вимоги касаційної скарги позивач обгрунтовує незаконністю притягнення його до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення з посади, а також порушенням процедури та порядку проведення службового розслідування, вважає, що судами попередніх інстанцій були неналежним чином досліджені усі обставини справи, що потягло за собою постановлення незаконного рішення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 08 квітня 2008 року.

Наказом Генерального прокурора України від 25 грудня 2014 року №1728к позивача призначено прокурором Петриківського району Дніпропетровської області строком на 5 років. Позивач мав спеціальне звання - молодший радник юстиції, прийняв присягу працівника прокуратури.

Відповідно до наказу прокурора Дніпропетровської області від 25 листопада 2015 року № 198 комісією прокуратури проведено службове розслідування за фактом вимагання прокурором Петриківського району Дніпропетровської області ОСОБА_1 неправомірної вигоди у ОСОБА_2 у сумі 60000 гривень (2500 доларів США) за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні №12015040520000643.

У ході проведення службового розслідування ОСОБА_1 на підставі статті 63 Конституції України відмовився надати пояснення, що підтверджено особисто написаною заявою від 08 грудня 2015 року.

15 грудня 2015 року ОСОБА_1 надано письмові пояснення Генеральному прокурору України щодо обставин вступу у позаслужбові стосунки з учасником кримінального провадження ОСОБА_2, відповідно до яких позивачем було прийнято ОСОБА_2 на особистому прийомі.

Проте, відповідно до журналу особистого прийому прокуратури Петриківського району прокурором району ОСОБА_1 прийом громадянина ОСОБА_2 не здійснювався.

За результатами службового розслідування складено висновок, затверджений 09 грудня 2015 року прокурором Дніпропетровської області, відповідно до якого службовим розслідуванням підтверджено факт вступу прокурора Петриківського району Дніпропетровської області ОСОБА_1 у позаслужбові стосунки з учасником кримінального провадження ОСОБА_2

Також службовим розслідуванням встановлено, що прокурор Петриківського району Дніпропетровської області ОСОБА_1 через старшого оперуповноваженого кримінальної поліції Петриківського відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області ОСОБА_3 вимагав у громадянина ОСОБА_2 неправомірну вигоду у сумі 2500 доларів США за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності за статтею 246 КК України у кримінальному провадженні №12015040520000643, яку отримав 19 листопада 2015 року та 25 листопада 2015 року в сумі 500 доларів США та 50000 гривень відповідно, після чого був затриманий в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Наказом Генерального Прокурора України від 17 грудня 2015 року № 39дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» на підставі п.п. 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», частини першої статті 8, п.6 статті 9, статей 10,11,16 Дисциплінарного статуту прокуратури України та п.10 Положення про класні чини працівників прокуратури, за грубе порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і викликають сумніви у його об'єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури прокурора Петриківського району Дніпропетровської області молодшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та з органів прокуратури, з позбавленням його класного чину «молодший радник юстиції».

Відповідно до змісту вказаного наказу підставою звільнення позивача стало встановлення, що прокурор Петриківського району Дніпропетровської області молодший радник юстиції ОСОБА_1 грубо ігноруючи вимоги статті 19 Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики вчинив дії, що порочать звання прокурора, викликають сумніви у його об'єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури. Діючи усупереч інтересам служби, упродовж листопада поточного року ОСОБА_1 вступив у позаслужбові стосунки і через посередника вимагав та отримав у громадянина грошові кошти за не притягнення останнього до відповідальності.

Проведеним прокуратурою Дніпропетровської області службовим розслідуванням підтверджено вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку. За вказаним фактом Генеральною прокуратурою України розслідується кримінальне провадження.

ОСОБА_1 25 листопада 2015 року затримано в порядку статті 208 КПК України та йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив Присягу працівника прокуратури, вимоги Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, скоїв проступок, який порочить його як працівника прокуратури і є несумісним з подальшим перебуванням в органах прокуратури.

З вказаним наказом позивач ознайомлений 24 грудня 2015 року.

Не погоджуючись з висновком службового розслідування та наказом про звільнення позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що встановлені службовим розслідуванням обставини засвідчують, що позивачем вчинено проступок, який порочить працівника прокуратури. Цей проступок належним чином зафіксовано, йому надано вичерпну оцінку в ході проведення службового розслідування, за результатами якого до ОСОБА_1 застосовано один із видів дисциплінарної відповідальності - звільнення з позбавленням класного чину.

Зазначена позиція підтримана Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін змінивши лише в частині застосування норм матеріального права, викладених в мотивувальній частині постанови.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені з урахуванням встановлених обставин справи. Судом апеляційної інстанції правильно змінено рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині щодо застосування норм матеріального права.

Відповідно до статей 3 та 4 Закону України від 14 листопада 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII, тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.

Частиною третьою статті 48 Закону №1697-VII встановлено, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України встановлено, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини четвертої статті 19 Закону №1697-VII, прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом. Також, прокурор зобов'язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Правила прокурорської етики визначені Кодексом професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленим всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженим наказом Генерального прокурора України 28 листопада 2012 року № 123.

Розділом III зазначеного Кодексу встановлено основні вимоги до позаслужбової поведінки працівника прокуратури.

Відповідно до частин першої та третьої статті 18 цього Кодексу працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб, працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.

Відповідно до статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Відповідно до пункту 6 статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України одним із видів дисциплінарного стягнення є звільнення з позбавленням класного чину.

Відповідно до статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Частиною першою статті 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України встановлено, що дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України, у разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення проводиться незалежно від часу вчинення проступку.

Пунктом 5 частини першої статті 43 Закону №1697-VII встановлено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1697-VII на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

1) догана;

2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора України);

3) звільнення з посади в органах прокуратури.

З матеріалів справи вбачається, що підставою притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади, стали матеріали службового розслідування яким встановлено, що позивач з використанням свого службового становища, вступив у позаслужбові стосунки з громадянином і через посередника вимагав та отримав у громадянина грошові кошти за не притягнення останнього до відповідальності.

Суди встановили, що службове розслідування проведено відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року № 104 (далі - Інструкція № 104).

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 104 службове розслідування (перевірка) - це комплекс заходів, які проводяться у випадках скоєння працівниками прокуратури ганебних вчинків - кримінальних, корупційних правопорушень, керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння або відмови від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння, порушення Присяги працівника прокуратури, а також за фактами порушень виконавської та трудової дисципліни, неправомірного втручання у службову діяльність працівників прокуратури, передбачених цією Інструкцією.

Метою службових розслідувань (перевірок) є швидке, всебічне, повне та неупереджене з'ясування обставин, за яких скоєно ганебні вчинки, допущено неправомірне втручання у службову діяльність працівників прокуратури, посягання на їх життя, здоров'я та майно, виявлення причини і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження правопорушень серед особового складу( пункт 1.3. Інструкції № 104).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 104 службові розслідування (перевірки) проводяться незалежно від проведення стосовно працівників прокуратури досудового розслідування у кримінальних провадженнях, здійснення проваджень у справах про адміністративні правопорушення.

Підставами для проведення службового розслідування (перевірки) є:

невиконання або неналежне виконання працівниками прокуратури своїх службових обов'язків що призвело до порушення законних прав і свобод громадян та інтересів держави;

інші грубі порушення закону, трудової та виконавської дисципліни, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури шкодять авторитету органів прокуратури;

доручення Генерального прокурора України, його заступників про проведення службового розслідування (перевірки). (пп. пп. 2.1.11, 2.1.12, 2.1.13 п. 2 Інструкції № 104)

Відповідно до пункту 3.4 Інструкції № 104 про призначення службового розслідування (перевірки) уповноваженим керівником органів прокуратури видається розпорядження, у якому визначається склад комісії (голова та члени), підстава, мета та строки його проведення, прізвище, ім'я, по батькові особи щодо якої проводиться розслідування, та її посада.

Службове розслідування (перевірка) проводиться в строк не більше одного місяця з дня його призначення (пункт 3.5 Інструкції № 104).

Відповідно до пункту 4.2 Інструкції № 104 у випадках, не передбачених п. 4.1 цієї Інструкції, службові розслідування (перевірки) в центральному апараті проводяться за вказівкою першого заступника Генерального прокурора України, заступників Генерального прокурора України працівниками відповідних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, а в прокуратурах обласного рівня - працівниками структурних підрозділів апарату за рішенням їх перших керівників.

У проведенні службових розслідувань (перевірок) можуть брати участь працівники цього управління.

Підпунктом 6.2.12 Інструкції № 104 передбачено, що не пізніше наступного робочого дня після затвердження керівником висновку службового розслідування (перевірки) голова та члени комісії зобов'язані повідомити про його завершення особу, стосовно якої воно проведено, про що зробити відповідну відмітку.

З матеріалів справи вбачається і ці обставини встановлені судами попередніх інстанцій, що для ознайомлення ОСОБА_1 з висновком службового розслідування сканокопію висновку направлено 15 грудня 2015 року слідчому, у провадженні якого перебувало кримінальне провадження, оскільки на той час позивач перебував у слідчому ізоляторі в м. Києві на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Проте ОСОБА_1 15 грудня 2015 року в присутності понятих відмовився від ознайомлення із сканокопією вказаного висновку з посиланням на те, що ознайомиться лише з оригіналом документу.

При призначенні та проведенні службового розслідування Прокуратурою Дніпропетровської області дотримано вимоги Закону України «Про прокуратуру» та Інструкції № 104.

Аналізуючи встановлені обставини справи суди дійшли обгрунтованого висновку про правомірність дій посадових осіб прокуратури при складанні та затвердженні висновку службового розслідування та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Також, судами встановлено, що вимоги статей 11 та 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України відповідачем дотримано, оскільки від позивача 15 грудня 2015 року отримано письмові пояснення на ім'я Генерального прокурора України та дисциплінарне стягнення застосовано в межах строків, передбачений статтею 12 Дисциплінарного статуту.

Верховним Судом відхиляються доводи позивача про протиправність його звільнення, через недоведеність його вини у вчиненні кримінального правопорушення та з огляду на те, що звільнення можливе лише за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, оскільки відсутність кримінальної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожним із застосуванням до позивача дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника прокуратури. Набрання обвинувального вироку законної сили є підставою для звільнення прокурора з посади відповідно до пункту 5 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, а позивача звільнено з органів прокуратури з позбавленням класного чину, у порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом прокуратури України та на підставі пунктів 5 та 6 частини першої статті 43 Закону №1697-VII.

Також безпідставними є доводи позивача про протиправність його звільнення, з тих підстав, що на час прийняття оскаржуваного наказу від 17 грудня 2015 року, він перебував на амбулаторному лікуванні з 17 грудня 2015 року по 25 грудня 2015 року, в підтвердження чого позивачем надано медичну довідку.

Так, статтею 41 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що на період хвороби з тимчасовою втратою працездатності громадянам надається звільнення від роботи з виплатою у встановленому законодавством України порядку допомоги по соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року за № 1005/6196 (далі - Інструкція), тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Пунктом 1.2 Інструкції передбачено, що видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім обумовлених цією інструкцією випадків.

За приписами пункту 2.7 Інструкції особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-профілактичного закладу.

Вимоги щодо заповнення лікарняних зазначені в Інструкції Про порядок заповнення листка непрацездатності, яка затверджена спільним наказом Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 03 листопада 2004 року №532/274/136-оо/1406 «Про порядок заповнення листка непрацездатності», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2004 року № 1456/10055, з відповідними змінами.

Позивачем не надано відповідних документів, передбачених вказаною Інструкцією.

Надана позивачем медична довідка, що видана медичним центром «Медексперт» від 25 грудня 2015 року, не відповідає вимогам вказаних нормативних документів, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що зазначена довідка не може вважатись належним доказом тимчасової непрацездатності.

На час видання оскаржуваного наказу жодних відомостей про перебування ОСОБА_1 на лікуванні до Генеральної прокуратури України не надходило. При особистому ознайомленні 24 грудня 2015 року з оскаржуваним наказом про звільнення, ОСОБА_1 про зазначені обставини не повідомив. Зазначені обставини не заперечувались і самим позивачем під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги, про те, що 26 листопада 2015 року позивачем на адресу Генеральної прокуратури України була подана заява про звільнення його за власним бажанням з 27 листопада 2015 року, однак заява у встановлені законодавством строки розглянута не була, Верховним Судом також відхиляються, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи заява ОСОБА_1 від 26 листопада 2015 року про звільнення за власним бажанням зареєстрована у генеральній прокуратурі України 30 листопада 2015 року.

На час надходження вказаної заяви Генеральною прокуратурою України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні від 22 жовтня 2015 року за підозрою ОСОБА_1, у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, в ході якого ОСОБА_1 було затримано 25 листопада 2015 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Також на підставі наказу прокурора Дніпропетровської області від 25 листопада 2015 №198 проводилось службове розслідування.

Отже вказана заява була подана позивачем після його затримання в порядку статті 208 КПК України та після призначення службового розслідування.

Зважаючи на встановлені обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 брав участь у чотирирівневому відкритому конкурсі на зайняття адміністративних посад у Новомосковській місцевій прокуратурі Дніпропетровської області у зв'язку із набуттям чинності 15 липня 2015 року Закону України «Про прокуратуру». За результатами професійного тестування та тестування на загальні здібності позивача на наступний рівень тестування не допущено.

ОСОБА_1 брав участь у відборі кандидатів на посаду прокурора Новомосковської місцевої прокуратури згідно із пункту 1.5 розділу Порядку проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 20 липня 2015 року № 98, зареєстровано Міністерством юстиції України 31 липня 2015 року за № 928/27373.

Відповідно до матеріалів справи у рейтинговому списку кандидатів на посади прокурорів вказаної місцевої прокуратури ОСОБА_1 посів 21 місце та міг бути за його згодою призначений на посаду прокурора цієї місцевої прокуратури, оскільки успішно пройшов тестування на посаду прокурора місцевої прокуратури.

А тому, вірними є висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів позивача щодо незаконності оскаржуваного наказу, з посиланням на наявність підстав для його звільнення з 14 грудня 2015 року у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури на підставі статті 49І КЗпП України, пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру», Дисциплінарного статуту прокуратури України, особливість дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури полягає і в тому, що вона настає не тільки за порушення допущенні під час проходження служби, а й за допущені проступки, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Відповідно до оскаржуваного наказу Генерального Прокурора України № 39дк від 17 грудня 2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», позивача звільнено на підставі підпунктів 5 та 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», частини першої статті 8 пункту 6 статті 9, статей 10,11,16 Дисциплінарного статуту прокуратури України та пункту 10 Положення про класні чини працівників прокуратури, за грубе порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і викликають сумніви у його об'єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури. Своїми діями ОСОБА_1 порушив Присягу працівника прокуратури, вимоги Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, скоїв проступок, який порочить його як працівника прокуратури і є несумісним з подальшим перебуванням в органах прокуратури.

Стосовно доводів позивача в касаційній скарзі про порушення судом першої інстанції вимог процесуального права, що полягає у застосуванні судом у мотивувальній частині постанови норм законодавства, які регулюють проходження служби в органах внутрішній справ, Верховний Суд зазначає наступне.

Дійсно, мотивувальна частина постанови суду першої інстанції містить посилання на Закон України «Про міліцію», Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ, Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

При цьому, висновки суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи та оскаржуваних позивачем дій та рішень відповідачів, ґрунтуються на перевірці судом відповідності їх вимогам законодавства, що регулює проходження служби в органах прокуратури, що також відображено в мотивувальній частині постанови суду першої інстанції, а тому зазначені обставини були усунуті судом апеляційної інстанції, шляхом зміни мотивувальної частини рішення.

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів що характер накладеного дисциплінарного стягнення, відповідає ступеню вини та характеру вчиненого позивачем проступку, отже правові підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, враховуючи те, що обставини справи судом першої інстанції встановлені правильно, однак суд допустив порушення норм матеріального права, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року в не зміненій частині та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець