Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.01.2021 року у справі №826/7251/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року

м. Київ

справа №826/7251/15

адміністративне провадження №К/9901/4087/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів -Кашпур О. В., Шевцової Н. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №826/7251/15

за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, за участю третьої особи - Прокуратури Святошинського району міста Києва, - про визнання протиправним і скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року, прийняте в складі: головуючого судді Вовка П. В., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Епель О. В., суддів Карпушової О. В., Степанюка А. Г.,

УСТАНОВИЛ:

І. Обставини справи

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури міста Києва (далі - відповідач), за участю третьої особи - Прокуратури Святошинського району міста Києва (далі - третя особа), з вимогами: визнати протиправним і скасувати наказ виконуючого обов'язків прокурора міста Києва від 20 березня 2015 року №757к; поновити на посаді першого заступника прокурора Святошинського району міста Києва; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 27 березня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на роботі.

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 14 травня 2015 року зупинено провадження в справі до вирішення Конституційним Судом України справ за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7,8,9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 вересня 2014 року №1682-VII "Про очищення влади" положенням Конституції України та конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої та шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої та восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 вересня 2014 року №1682-VII "Про очищення влади".

3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 23 червня 2020 року поновлено провадження в цій справі, визначено подальший розгляд справи здійснювати суддею одноособово у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

4. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що наказом виконуючого обов'язки прокурора міста Києва від 20 березня 2015 року №757к його звільнено із займаної посади відповідно до пункту 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (на підставах, передбачених Законом України "Про очищення влади").

5. Із зазначеним наказом позивач не згоден, уважає його незаконним, таким, що прийнятий всупереч законодавству України. Позивач стверджує, що не може нести відповідальності у вигляді заборони, встановленої у частині 1 статті 1 Закону України "Про очищення влади", лише на підставі факту зайняття ним у минулому посади першого заступника прокурора Святошинського району міста Києва.

Звільняючи його із займаної посади, відповідач, усупереч Конституції України, застосував міру колективної відповідальності, автоматично визначивши його винуватим в узурпації влади Президентом України Віктором Януковичем, при цьому такої винуватості жодним чином не довівши.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

6. ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури та з 10.01.2013 обіймав посаду першого заступника прокурора Святошинського району міста Києва відповідно до наказу виконуючого обов'язків прокурора міста Києва від 10 січня 2013 року №43к.

7.16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади".

8.18 лютого 2015 року розпорядженням прокурора міста Києва №21 призначено проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України "Про очищення влади".

9.20 березня 2015 року прокурором відділу роботи з кадрами прокуратури міста Києва складено довідку про результати вивчення особової справи позивача щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади".

10. У вказаній довідці зазначено, що позивач обіймав посаду, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади", а саме: у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 - посаду першого заступника прокурора Святошинського району міста Києва, у зв'язку з чим підлягає звільненню на підставі пункту 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України, частини 3 статті 1 та пункту 4 частини 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади".

11. Наказом виконуючого обов'язків прокурора міста Києва від 20 березня 2015 року №757к позивача звільнено із займаної посади відповідно до пункту 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України (на підставах, передбачених Законом України "Про очищення влади".

12. Уважаючи протиправним наказ про звільнення із займаної посади, а своє право на працю порушеним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

13. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 07 вересня 2020 року задовольнив адміністративний позов. Скасував наказ виконуючого обов'язки прокурора міста Києва від 20 березня 2015 року №757к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Святошинського району міста Києва. Поновив ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Святошинського району міста Києва з 21 березня 2015 року. Стягнув з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 602246,97 грн. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Святошинського району міста Києва з 21 березня 2015 року та стягнення з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 8170,20 грн.

14. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи або сприяв їх здійсненню, спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Звільнивши позивача з посади лише з обставин зайняття ним у певний період окремо визначеної посади, застосувавши до нього міру колективної відповідальності за формальними ознаками, відповідач таким чином порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не у спосіб і не з метою, що встановлені Законом.

15. Ураховуючи незаконність звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваного наказу і про поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено.

16. Вирішуючи спір у частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що середньоденний розмір заробітної плати позивача складає 408,51 грн (6944,74 грн/17 робочих днів).

17. При цьому, посадовий оклад позивача на час звільнення становив - 2606,00
грн, з 01.12.2015 по 05.09.2017 - 3257,50 грн, а з 06.09.2017 по теперішній час - 2606,00 грн, а отже, коефіцієнт підвищення становить з 01.12.2015 по
05.09.2017-1,25 (оклад 3257,50 грн/оклад 2606,00 грн).

18. З 21.03.2015 по 30.11.2015 кількість робочих днів складає 173, а тому за вказаний період сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, з урахуванням попередньо визначеної суми середньоденного розміру заробітної плати позивача, складає 70672,23 грн. (408,51 грн х 173).

19. З 01.12.2015 по 05.09.2017 (441 робочий день) середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача, з урахуванням коефіцієнту підвищення, який застосовується до раніше визначеної суми середньоденного розміру заробітної плати позивача, складає 225192,24 грн (510,64 грн х 441).

20. З 06.09.2017 по день прийняття судового рішення у цій справі - 07.09.2020 (750 робочих днів) середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням попередньо визначеної суми середньоденного розміру заробітної плати позивача, становить 306382,50 грн (408,51 грн х 750).

21. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що загальна сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу становить 602246,97 грн (70672,23 грн + 225192,24 грн + 306 382,50 грн).

22. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року з підстав порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано протиправним і скасовано наказ виконувача обов'язків прокурора міста Києва від 20 березня 2015 року №757к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Святошинського району міста Києва. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Святошинського району міста Києва з 21 березня 2015 року. Стягнуто з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 602246,97 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Святошинського району міста Києва з 21 березня 2015 року та стягнення з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 8170,20 грн.

23. Приймаючи це рішення, суд апеляційної інстанції указав, що ця справа не є малозначною та відповідно до приписів глави 10 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не підлягала розгляду судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а мала бути розглянута за правилами загального позовного провадження.

24. Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

25. Внаслідок допущення судом першої інстанції зазначеного порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначив, що таке судове рішення підлягає скасуванню. Проте суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції по суті спору, тобто щодо протиправності наказу про звільнення позивача із займаної посади, необхідності його скасування, поновлення позивача на займаній посаді зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу за розрахунком і за період, визначений судом першої інстанції.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

26.04 лютого 2021 року до Верховного Суду надіслано касаційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року.

27. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Данилевич Н. А., Кашпур О. В.

28. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись із рішенням суддів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

29. Скаржник указує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно з обставинами, зазначеними позивачем, а також застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі №826/7019/16.

30. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що аргументи скаржника є достатньо мотивованими та потребують перевірки у межах правильності застосування судами вимог статей 36, 235 КЗпП України, статей 1, 3 Закону України "Про очищення влади", а тому ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

31. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 29 березня 2021 року №536/0/78-21, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Данилевич Н. А., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

32. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 березня 2021 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Шевцовій Н. В.

33. Заперечень на касаційну скаргу не надійшло.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

34. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

36.16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 16 вересня 2014 року №1682-VII "Про очищення влади" (далі - ~law42~; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

37. Згідно з ~law43~ очищення влади (люстрація) - це встановлена ~law44~ або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

38. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (~law45~).

39. Протягом десяти років із дня набрання чинності ~law46~ посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у ~law47~, а також особи, які не подали у строк, визначений ~law48~, заяви, передбачені ~law49~ (~law50~).

40. ~law51~ передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

41. Відповідно до ~law52~ заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.

42. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені ~law53~.

43. Згідно з ~law54~ заборона, передбачена ~law55~, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.

44. При цьому, підпунктом 1 пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" ~law56~ визначено, що впродовж 10-ти днів з дня набрання чинності ~law57~ керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в ~law58~, на основі критеріїв, визначених ~law59~, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

45. Згідно з пунктом 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".

46. За змістом частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

47. Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VI. Позиція Верховного Суду

48. Суд зазначає, що звільнення ОСОБА_1 відбулося виключно з тих підстав, що у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 він займав посаду першого заступника прокурора Святошинського району міста Києва, яка підпадає під дію ~law62~, що визначає критерії здійснення очищення влади (люстрації).

49. Водночас, вирішуючи питання достатності самого факту перебування позивача на вказаній посаді для застосування заборон, визначених ~law63~, Суд виходить з такого.

50. Частинами 1 -3 статті 8 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) передбачалося, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

51.17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка, відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України, стала частиною національного законодавства України.

52. Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

53. Парламентська Асамблея Ради Європи у Керівних принципах для забезпечення відповідності законів про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права зауважила таке:

53.1. "Щоб відповідати вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед люстрація повинна бути спрямована на загрози основоположним правам людини і процесу демократизації; помста ніколи не може бути метою таких законів, також не допускається політичне або соціальне зловживання результатами люстраційного процесу. Мета люстрації полягає не в покаранні тих осіб, які вважаються винними, - що є завданням прокурорів, які використовують кримінальне законодавство, - а в захисті новоствореної демократії.

53.1.1 Люстрація має здійснюватися спеціально створеною незалежною комісією шанованих суспільством громадян, запропонованих главою держави та затверджених парламентом;

53.1.2. Люстрація може бути застосована тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб'єкт люстрації, створенню вільної демократії, зокрема шляхом використання конкретної посади, яку обіймає цей суб'єкт, для порушення прав людини або блокування демократичних процесів;

53.1.3. Люстрація не може бути використана для покарання, відплати або помсти; покарання може накладатися тільки за минулу злочинну діяльність на підставі чинного Кримінального кодексу України та відповідно до усіх процедур і гарантій кримінального переслідування;

53.1.4. Люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб'єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії, тобто посади державної служби, які передбачають значну відповідальність за визначення або виконання державної політики та заходів, що стосуються внутрішньої безпеки або щодо посад державної служби, які передбачають надання наказу та/або вчинення порушення прав людини, таких як правоохоронні органи, служба безпеки і розвідки, судові органи та прокуратура".

54. Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) на 101 Пленарній сесії схвалила проміжний висновок щодо Закону України "Про очищення влади", згідно з яким:

54.1. "Застосування люстраційних заходів до періоду правління радянської комуністичної влади через стільки років після закінчення цього режиму та набрання чинності демократичної конституції в Україні потребують переконливих причин для виправдання наявності конкретної загрози, яку колишні комуністи наразі становлять для демократії; Комісія вважає, що важко виправдати таку пізню люстрацію.

54.2. Застосування люстраційних заходів щодо недавнього періоду, упродовж якого пан Янукович був Президентом України, зрештою поставить під сумнів реальне функціонування положень Конституції та законодавства України, як демократичної держави, заснованої на принципі верховенства права.

54.3. Закон України "Про очищення влади" містить кілька серйозних недоліків і потребує перегляду принаймні таких положень:

54.3.1. Люстрація повинна стосуватися тільки посад, які дійсно можуть становити значну загрозу для прав людини та демократії; перелік посад, які підлягають люстрації, має бути переглянутий.

54.3.2. Вина має бути доведена у кожному конкретному випадку та не може припускатися на підставі лише приналежності до категорії органів державної влади; критерії для люстрації мають бути переглянуті.

54.3.3. Відповідальність за проведення процесу люстрації повинна бути знята з Міністерства юстиції України та покладена на спеціально створену незалежну комісію за активної участі громадянського суспільства.

54.3.4. Процедура люстрації повинна поважати гарантії справедливого судового розгляду (право на захисника, рівність сторін, право бути вислуханим особисто); судове провадження має призупиняти адміністративне рішення щодо люстрації до ухвалення остаточного рішення; Закон України "Про очищення влади" має прямо передбачати ці гарантії.

54.3.5. Люстрація суддів повинна регулюватися лише одним законом, а не законами, які дублюються, та здійснюватися лише з повним урахуванням конституційних положень, що гарантують їхню незалежність, і тільки Вища рада юстиції має нести відповідальність за будь-яке звільнення судді.

54.3.6. Відомості про осіб, що підлягають люстраційним заходам, мають оприлюднюватися тільки після ухвалення остаточного рішення суду".

55. За змістом статті 32 Конвенції питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ).

56. Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

57. За приписами статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

58. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

59. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

60. Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (пункти 190 та 191 рішення від 29 березня 2006 року в справі "Scordino v. Italy" ("Скордіно проти Італії" заява №36813/97; пункт 52 рішення від 14 жовтня 2010 року в справі "Щокін проти України", заяви №23759/03 та 37943/06).

61. У пунктах 294-300 рішення від 17 жовтня 2019 року в справі "Полях та інші проти України" (заяви № 58812/15 та 4 інші), досліджуючи питання щодо пропорційності звільнення заявників із посад через обіймання певних посад на підставі Закону України "Про очищення влади", ЄСПЛ зауважив:

61.1. "Суд зазначає, що застосування до заявників передбачених Законом "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України. Подальші твердження про проступки третього заявника не змінюють цього факту (пункт 305).

61.2. застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

61.3. у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено "презумпцію невинуватості" та "індивідуальну відповідальність". На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами.

61.3. Крім того, Суд не переконаний, що законодавчий механізм був достатньо розробленим для вирішення "нагальної суспільної потреби", яку мав би переслідувати Закон "Про очищення влади". У зв'язку з цим слід зазначити, що законодавчий механізм був набагато ширшим та універсальнішим, аніж розроблений, наприклад Польщею (див. пункти 27-29 рішення від 24 квітня 2007 року в справі "Matyjek v. Poland" ("Матиєк проти Польщі"), заява №38184/03) або Латвією (див. пункти 57 і 126 рішення від 16 березня 2006 року в справі "Zdanoka v. Latvia" ("Жданока проти Латвії"), заява №58278/00), сфера застосування яких обмежувалася особами, які відіграли активну роль у діяльності колишньої влади, яка не була демократичною.

61.4. передбачені Законом "Про очищення влади" заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан Янукович став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана Януковича.

61.5. Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", є прихід до влади пана Януковича (див. пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.

62. У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку про те, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників (пункти 323,324 вказаного рішення).

63. Із наведеного вбачається таке.

64. Застосування до осіб заборон, передбачених ~law69~, може здійснюватися виключно крізь призму приписів ~law70~, тобто з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та з урахуванням відповідних принципів, зокрема верховенства права, презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності.

65. Таким чином, має бути доведено, що відповідна особа причетна до дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо.

66. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2020 року в справі №805/1265/15-а та від 25 листопада 2020 року в справі №826/25523/15.

67. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд констатує, що ОСОБА_1 було звільнено виключно через обіймання ним певної посади. Під час розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідач не наводив жодних аргументів, які б спростували таке твердження.

68. Отже, у випадку, що розглядається, застосування до позивача заборон, передбачених положеннями ~law71~, не може вважатись ані пропорційним, ані необхідним у демократичному суспільстві, та створює передумови для порушення з боку України міжнародних зобов'язань за статтею 8 Конвенції.

69. З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність звільнення позивача та, як наслідок, про наявність підстав для скасування спірного у цій справі наказу про звільнення позивача та поновлення останнього на посаді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

70. Щодо висновку Верховного Суду, висловленого в постанові від 06 червня 2019 року у справі №826/7019/16, то Суд уважає за необхідне зазначити таке.

71. Дійсно у вказаній справі зазначено, що перебування на посаді/посадах (більше року), які зазначено, зокрема у ~law72~, передбачає безумовне застосування заборон, передбачених ~law73~.

72. Проте Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 червня 2020 року в справі №817/3431/14, дослідивши правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №826/7019/16, відійшов від такої правової позиції застосування норм ~law74~, оскільки при вирішенні цієї категорії справ застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у згаданій справі "Полях та інші проти України".

73. Стосовно доводів скаржника щодо необхідності обмеження розміру стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу розрахунком за один рік у зв'язку з виною позивача у розгляді справи понад один рік, Суд указує таке.

74. Вини позивача у розгляді справи протягом тривалого періоду часу немає, оскільки саме суд зупиняв провадження в справі, а позивач не вчиняв дій спрямованих на затягування розгляду справи.

75. Норми чинного законодавства не виключають період зупинення провадження в справі з періоду, за який має бути сплачений середній заробіток час вимушеного прогулу.

76. Посилання скаржника в касаційній скарзі на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", який визначає, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час, є безпідставними, оскільки викладені в ньому роз'яснення зроблені з урахуванням вимог частини 3 статті 117 КЗпП України, яку було виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року №3248-IV "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України".

77. За наведених обставин Суд уважає, що доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

78. За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

79. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

80. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року, якою скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року, - без змін.

VII. Судові витрати

81. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

82. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

83. Касаційну скаргу Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

84. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у цій справі, якою скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року, залишити без змін.

85. Судові витрати не розподіляються.

86. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська

Судді: О. В. Кашпур

Н. В. Шевцова