Історія справи

ВЕРХОВНИЙ

СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2018 Київ К/9901/1494/17 808/919/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу за позовом: ОСОБА_2

до господарського суду Запорізької області

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду в складі судді Стрельнікової Н.В. від 15 червня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Бишевської Н.А. (головуючий), суддів Семененка Я.В., Добродняк І.Ю. від 13 вересня 2017 року,

встановив:

10 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним позовом, у якому просила: визнати протиправними дії господарського суду Запорізької області щодо відмови у нарахуванні та виплаті їй вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою, без сплати податку, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що відповідач відмовляючи їй у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги з посиланням на положення Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Закон №1166-VII), яким виключено статтю 136 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI) та Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" діяв протиправно, оскільки правовідносини між ними виникли до прийняття зазначених законів.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 15 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року відмовив у задоволенні позову.

При цьому суди виходили з того, що при вирішенні питання щодо наявності у судді, який пішов у відставку, права на отримання вихідної допомоги, слід керуватися нормами закону, який врегульовує спірні відносини, у редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку. Станом на дату звільнення позивача з посади, були відсутні, передбачені Законом № 2453-VI, підстави для виплати вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм статті 136 Закону № 2453-VI, ОСОБА_2 просить скасувати зазначені рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позов.

У відзиві на касаційну скаргу господарський суд Запорізької області, посилаючись на законність постановлених у справі рішень, просить залишити їх без змін, обґрунтовуючи відсутністю у позивача права на виплату вихідної допомоги у зв'язку із виключенням статті 136 Закону № 245- VI, яка регламентувала виплату такої допомоги.

Судами встановлено, що з 19 серпня 2002 року по 12 жовтня 2016 року ОСОБА_2 перебувала на посаді судді господарського суду Запорізької області.

Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року № 1600- VІІІ "Про звільнення суддів" позивача звільнено з займаної посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

На підставі наказу голови господарського суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року суддю ОСОБА_2. відраховано зі складу суддів цього суду у зв'язку з виходом на пенсію.

10 листопада 2016 року позивач звернулася до господарського суду Запорізької області з заявою щодо нарахування та виплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

14 березня 2017 року відповідач листом за № 08-13-01/741/2017 повідомив про відсутність підстав для таких виплат.

Не погоджуючись з відмовою у виплаті вихідної допомоги, вважаючи її протиправною ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення ? без змін.

Відповідно пункту 4 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією із підстав для звільнення судді є подання заяви про відставку.

Згідно частини першої статті 100 Закону № 2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Частиною 1 статті 136 Закону № 2453-VI було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом № 1166-VII внесено зміни до Закону № 2453-VI та виключено статтю 136 Закону (пункт 28 розділу ІІ №1166-VII).

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону № 1166-VII зміни, передбачені Розділом II, набирають чинності з 1 квітня 2014 року.

У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що "< за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце >".

Внесені Законом № 1166-VII зміни до Закону № 2453-VI в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

Таким чином, у даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (22 вересня 2016 року).

Посилання позивача на те, що як на момент призначення її на посаду судді так і на час набуття нею права на відставку (13 серпня 2012 року) були чинними норми частини третьої статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII "Про статус суддів" (на сьогодні нечинний) та частина перша статті 136 Закону № 2453-VI, які передбачали право на отримання вихідної допомоги у разі виходу у відставку, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки виплата судді вихідної допомоги законом пов'язувалася із певною подією ? виходом у відставку.

Щодо посилань позивача на звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді в частині позбавлення права на отримання вихідної допомоги при виході у відставку, колегія суддів зазначає, що у Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Конституційний Суд України зазначив, що "< за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю>".

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційного суду, що підстав для виплати такої допомоги позивачу немає.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2017 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року - залишенню без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року по справі № 808/919/17 за позовом ОСОБА_2 до господарського суду Запорізької області про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич