Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 240/33278/23

адміністративне провадження № К/990/41606/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 240/33278/23

за позовом Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року (суддя Семенюк М.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Моніч Б.С., судді: Кузьмишин В.М., Залімський І.Г.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова (далі - позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення витрат, пов`язаних з навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі у розмірі 170 718,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано наявністю у відповідача обов`язку, згідно з вимогами частини десятої статті 25 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), відшкодувати витрати з його утриманням у Житомирському військовому інституті імені С.П. Корольова внаслідок дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання відповідно до Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964 (далі - Порядок №964). Добровільно відповідач не відшкодував вказані витрати, що зумовило звернення позивача до суду.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова витрати, пов`язані з його навчанням та утриманням у вищому навчальному закладі, в розмірі 250,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суд першої інстанції мотивоване тим, що механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок № 260). Згідно з пунктом 13 Порядку № 260 грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає. Оскільки навчання курсанта є військовою службою і не виключає виконання під час навчання завдань військової служби, грошове забезпечення військовослужбовця (курсанта) отримане під час навчання поверненню не підлягає. Таким чином, підстави для стягнення з колишнього курсанта витрат на виплату грошового забезпечення відсутні, оскільки суми грошового забезпечення військовослужбовця не визначені законом такими, що включаються у витрати, пов`язані з утриманням військовослужбовця у вищому навчальному закладі. Разом із тим, відповідач зобов`язаний відшкодувати витрати пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі у сумі 250,00 грн, що складаються із витрат по медичному забезпеченню відповідача.

Суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача, що у вимірі спірних правовідносин позивач був зобов`язаний здійснити розрахунок витрат, пов`язаних з його утриманням у цьому вищому навчальному закладі (далі - ВНЗ), відобразити узагальнену суму відшкодування у відповідному наказі про звільнення курсанта, а також надати йому час на добровільне відшкодування таких витрат і лише, у разі відмови відповідача здійснити таке відшкодування у добровільному порядку, з наступного дня після спливу визначеного позивачем строку добровільного відшкодування, останній може звернутися до суду.

За позицією окружного суду, обов`язок відповідача відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з його утриманням у ВНЗ, прямо передбачений у контракті про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами військового навчального закладу, що був укладений між позивачем та відповідачем. Окрім того, в межах розгляду даної справи відповідач подавав відзив на позов, а отже достеменно знає про наявність обов`язку із відшкодування витрат, понесених позивачем на його навчання, утім, станом на дату розгляду справи відповідач в добровільному порядку такі витрати не відшкодував, позаяк заперечує проти фактичної необхідності їх відшкодування.

Сьомий апеляційний адміністративний суд погодився з позицією суду першої інстанції про те, що застосуванню підлягають саме норми Порядку № 260, а не Порядку № 964, а тому виплачене позивачу за час навчання грошове забезпечення відшкодуванню не підлягає. Апеляційний суд зауважив, що стягнення з відповідача відшкодування сум грошового забезпечення, виплаченого за час військової служби, є порушенням мінімальних державних гарантій в оплаті праці, втручанням не на підставі закону у конвенційне право на мирне володіння майном, яке не ґрунтується на законі. Разом із тим, оскільки відповідач, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту щодо витрат по медичному забезпеченню в сумі 250,00 грн і на даний час зазначену суму коштів не відшкодував, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання по медичному забезпеченню на суму 250,00 грн.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

30 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі її автор зазначає, що вона подається на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному рішенні застосував пункт 13 Порядку № 260 без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 400/4280/20 та від 01 лютого 2024 року у справі № 280/3770/22. За доводами касатора, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносинах у частині стягнення грошового забезпечення, виплаченого відповідачу під час навчання у ВНЗ, підлягають застосуванню норми Порядку №260, а не Порядку №964.

Скаржник просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року в частині позовних вимог, у якій було відмовлено, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У відзиві ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні на касаційної скарги, а рішення судів залишити без змін. На переконання відповідача, підстави для стягнення з колишнього курсанта витрат на виплату грошового забезпечення відсутні, оскільки суми грошового забезпечення військовослужбовця не визначені законом такими, що включаються до витрат, пов`язаних з утриманням військовослужбовця у ВНЗ.

У зв`язку з обранням судді Губської О.А. до Великої Палати Верховного Суду, яка перебуває у складі колегії суддів, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2025 року визначено новий склад суду для розгляду касаційної скарги у справі № 240/33278/23 у складі: Соколов В.М. - головуючий суддя, судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О.

Ухвалою від 29 квітня 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

26 серпня 2022 року між Міністерством оборони України в особі начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу (далі - Контракт), відповідно до якого відповідач зобов`язувався сумлінно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів та відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання), для проходження військової служби на посадах офіцерського складу в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого навчального закладу.

Згідно з наказом начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова від 02 листопада 2023 року № 25-К, з солдатом ОСОБА_1 розірвано Контракт, відраховано з числа курсантів через небажання продовжувати навчання та призначено оператором відділення навчально-бойового озброєння та техніки (радіоелектронної боротьби) взводу навчально-бойового озброєння та техніки (радіоелектронної боротьби) роти забезпечення навчального процесу батальйону забезпечення навчального процесу цього самого інституту, НОМЕР_1.

Відповідно до наказу начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова від 02 листопада 2023 року № 354 ОСОБА_1 виключено з усіх видів забезпечення 12 курсу та зараховано на всі види забезпечення до батальйону забезпечення навчального процесу, а на продовольче забезпечення з обіду - 02 листопада 2023 року.

Також у цьому наказі зазначено, що за час проходження військової служби (навчання) у Житомирському військовому інституті імені С.П. Корольова відповідно до розрахунку відшкодування витрат на утриманням у вищому навчальному закладі курсанта ОСОБА_1 нарахована сума 170 718,71 грн.

Згідно з розрахунком відшкодування витрат на утримання у вищому навчальному закладі курсанта ОСОБА_1 , витрати складають 170 718,71 грн:

- грошове забезпеченню 170 468,71 грн;

- речове забезпечення 0,00 грн;

- продовольче забезпечення 0,00 грн;

- медичне забезпечення 250,00 грн;

- забезпечення ВПД на час канікулярної відпустки 0,00 грн;

- забезпечення комунальними послугами та енергоносіями 0,00 грн.

Рапортом від 02 листопада 2023 року відповідач доповів, що зобов`язується відшкодувати Житомирському військовому інституті імені С.П. Корольова визначений розрахунком збиток за утримання його у військовому вищому навчальному закладі повністю або частково, оплативши до 15 листопада 2023 року.

У зв`язку з тим, що відповідач у добровільному порядку не відшкодував витрати, пов`язані з його утриманням у ВНЗ, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 2232-XII (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського та офіцерського складу проводиться у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів. Підготовка громадян України, прийнятих на військову службу за контрактом, може здійснюватися у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах), військових частинах шляхом навчання на спеціальних курсах підготовки. Порядок та умови направлення, проходження військової служби громадянами України під час такої підготовки визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 25 Закону № 2232-XII з громадянами України - курсантами закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами п`ятим, восьмим і дев`ятим частини другої статті 23 цього Закону.

Частиною десятою статті 25 Закону № 2232-XII передбачено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), в інших випадках, передбачених законом, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів «д», «е», «з», «и» пункту 1, підпунктів «д», «е», «ж», «з» пункту 2 та підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, відповідно до порядку та умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Механізм відшкодування курсантами витрат, зазначених у частині десятій статті 25 Закону № 2232-XII, визначає Порядок № 964 (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктами 3, 5, 6 Порядку № 964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом із Мінфіном, МВС, Управлінням державної охорони, СБУ та Службою зовнішньої розвідки. Витрати відшкодовуються у повному розмірі: курсантами, які вислужили встановлений законодавством строк строкової військової служби до вступу у заклад вищої освіти, курсантами жіночої статі - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлений законодавством строк строкової військової служби, - за період навчання, що перевищує цей строк; особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення закладу вищої освіти відповідно до підпунктів «д», «е», «є», «з», «и» пункту 1 та підпунктів «д», «е», «є», «ж», «з» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», - за весь період навчання. Витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю: курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлені законодавством строки строкової військової служби, - за період навчання, який відповідає строку строкової військової служби.

У разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку (пункт 7 Порядку № 964).

Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах визначений наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року №419/831/240/605/537/219/534 (далі - Порядок №419/831/240/605/537/219/534).

VІ. Позиція Верховного Суду

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Спір у цій справі виник щодо відшкодування коштів, які витрачено на утримання ОСОБА_1 у Житомирському військовому інституті імені С.П., у зв`язку із достроковим розірванням укладеного між ними Контракту через небажання продовжувати навчання.

Аналіз наведених у розділі V цієї постанови правових норм дає підстави для висновку, що у разі укладення контракту про проходження військової служби між вищим військовим навчальним закладом, військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу та курсантом та проходження ним військової служби (навчання) на останнього покладаються відповідні обов`язки передбачені чинним законодавством України та контрактом.

У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що 26 серпня 2022 року між Міністерством оборони України в особі начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова та ОСОБА_1 укладено Контракт, за умовами якого останній добровільно взяв на себе зобов`язання, зокрема, відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов Контракту, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону № 2232-XII та за умов, передбачених у розділі 3 цього Контракту (пункт 1 Контракту).

Також установлено, що 02 листопада 2023 року ОСОБА_1 відраховано з числа курсантів Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова у зв`язку із розірванням Контракту через небажання курсанта продовжувати навчання.

За вказаних обставин Верховний Суд погоджується з твердженнями позивача щодо виникнення у відповідача обов`язку відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у ВНЗ.

У цьому зв`язку колегія суддів ураховує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 25 Закону № 2232-XII, пунктів 3, 5, 6 Порядку № 964, у зіставленні з пунктами 2.1, 2.3 Порядку № 419/831/240/605/537/219/534, викладений у постанові від 01 лютого 2024 року у справі № 280/3770/22, за яким у разі дострокового розірвання контракту з курсантом, відшкодуванню підлягають усі понесені ВНЗ фактичні витрати за усіма видами забезпечення, у тому числі і грошове забезпечення.

Також у згаданій постанові Верховний Суд указав на помилкову позицію суду апеляційної інстанції про те, що у спірних правовідносинах щодо стягнення сум виплаченого грошового забезпечення застосуванню підлягають саме норми Порядку №260, а не Порядку № 964.

Зважаючи на це колегія суддів констатує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що полягає у застосуванні норм Порядку № 260, який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин, і незастосування Порядку № 964, який визначає механізм відшкодування курсантами витрат, зазначених у частині десятій статті 25 Закону № 2232-XII.

Надалі, повертаючись до обставин справи, Суд звертає увагу, що відповідно до витягу з наказу начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова (по стройовій частині) від 02 листопада 2023 року № 354, відповідачу оголошено суму до відшкодування за час навчання в інституті в розмірі 170 468,71 грн.

02 листопада 2023 року начальником Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова затверджено розрахунок відшкодування витрат на утримання у ВНЗ курсанта ОСОБА_1 , у зв`язку з відрахуванням згідно з Порядком № 964.

Водночас ОСОБА_1 наполягає, що не відмовлявся добровільно відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у ВНЗ, оскільки взагалі не отримував від позивача розрахунок належних до відшкодування витрат, тобто йому не було запропоновано у добровільному порядку відшкодувати витрати, які є предметом стягнення у цій справі.

У світлі доводів позивача Суд зауважує, що з аналізу положень частини десятої статті 25 Закону № 2232-XII та пункту 7 Порядку № 964 слідує, що право на звернення до суду у позивача у цій справі може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

При цьому також доцільно врахувати, що у разі дострокового розірвання контракту з курсантом, саме ВНЗ (позивач) здійснює розрахунок фактичних витрат за видами забезпечення відповідно до правил пунктів 2.1., 2.3 Порядку №419/831/240/605/537/219/534, про що складає відповідні довідки-розрахунки, а також зазначає суму відшкодування у наказі про відрахування курсанта.

Тож зважаючи на нормативне регулювання спірних правовідносин, правильне вирішення спору цієї категорії залежить від того, чи було курсанта ознайомлено із розрахунком витрат, пов`язаних з його утриманням у ВНЗ, здійсненим відповідно до приписів Порядку № 964 та Порядку № 419/831/240/605/537/219/534, та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати, адже саме з відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у ВНЗ законодавець пов`язує можливість звернення Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні навчальні заклади, з позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.

Застосовуючи таке праворозуміння та визначений у нормативних актах алгоритм дій ВНЗ у вимірі обставин цієї справи, колегія суддів констатує, що після отримання рапорту ОСОБА_1 про небажання продовжувати навчання позивач повинен був здійснити розрахунок витрат, пов`язаних з утриманням відповідача в інституті, відобразити узагальнену суму відшкодування у наказі про відрахування, а також надати останньому час на добровільне відшкодування таких витрат. І лише, у разі відмови ОСОБА_1 здійснити таке відшкодування у добровільному порядку, з наступного дня після спливу визначеного позивачем строку добровільного відшкодування, він міг набути право звернутися до суду з відповідним позовом.

Аналогічний підхід до правозастосування указаних норм при вирішенні подібних за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 340/685/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 140/721/19, від 28 травня 2021 року у справі № 320/7233/19, від 23 березня 2023 року у справі № 420/24331/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 400/4280/20, від 11 травня 2023 року у справі №400/4281/20, від 01 лютого 2024 року у справах № 400/210/21 та № 280/3770/22.

З уваги на викладене доводи ОСОБА_1 заслуговують на увагу, адже сама по собі його обізнаність з обов`язком відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у ВНЗ, та з розміром таких витрат, не може слугували підставою для їх стягнення у судовому порядку.

Так, обґрунтовуючи позовну заяву, Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова зазначає, що відповідачу було оголошено суму до відшкодування за час навчання у сумі 170 718,17 грн.

Однак матеріали справи не містять доказів, що відповідача було ознайомлено із розрахунком таких витрат та запропоновано добровільно відшкодувати такі витрати.

Ураховуючи, що перевірка наведених доводів відповідача має важливе значення при вирішенні спору, проте фактичні обставини щодо ознайомлення з розрахунком витрат і надання йому строку на добровільне їх відшкодування залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач фактично відмовився здійснити добровільне відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням у ВНЗ, є передчасним.

Допущення судами першої та апеляційної інстанцій помилки у правозастосуванні норм, що регулюють спірні правовідносини, призвело до того, що в межах справи, що розглядається, залишилися не встановленими обставини щодо того, чи було ОСОБА_1 ознайомлено з розрахунком відшкодування витрат на утримання у ВНЗ від 02 листопада 2023 року та чи був він обізнаний про строк, протягом якого він має добровільно відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у ВНЗ.

Отже, суди попередній інстанцій не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

За наведеного правового регулювання та обставин справи слід констатувати, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення з відповідача спірних витрат ґрунтується на неповному з`ясуванні всіх обставин справи та помилковому застосуванні норм матеріального права - частини десятої статті 25 Закону № 2232-XII та пункту 7 Порядку № 964, без урахування актуальної судової практики Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд, ураховуючи приписи статті 353 КАС України, дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 240/33278/23 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько