Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.02.2020 року у справі №826/15259/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 квітня 2020 року

м. Київ

справа №826/15259/14

адміністративне провадження №К/9901/3051/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.,

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/15259/14

за позовом Державної іпотечної установи до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідацій Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Банк Меркурій» Куліша Віктора Миколайовича (далі - Уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Меркурій») про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Меркурій»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2014, ухвалену у складі головуючого судді Шулежка В.П. та

ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Чаку Є.В., суддів Мєзєнцева Є.І., Старової Н.Е. -

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2014 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом, в якому просила:

визнати неправомірними дії Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Меркурій» щодо відхилення та неакцептування її вимог на суму 5 320 656, 57 грн;

зобов`язати Уповноважену особу Фонду на здійсненні ліквідації ПАТ «Банк Меркурій» акцептувати раніше неакцептовану її вимогу на суму 5 320 656, 57 грн (п`ять мільйонів триста двадцять тисяч шістсот п`ятдесят шість гривень та 57 копійок), що складається з: суми пені, яка нарахована на суму основного боргу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) (13%) - 1 408 799,39 грн; суми пені, яка нарахована на несплачені відсотки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (13%) - 24 241,20 грн; 3% річних на залишок заборгованості за основним боргом (кредит) згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у розмірі - 534 910,46 грн; 3% річних на нараховані та несплачені відсотки згідно зі статтею 625 ЦК України у розмірі - 18 505,94 грн; інфляційних втрат по відсоткам за користування кредитом у розмірі - 146 291,69 грн; інфляційних втрат на залишок заборгованості за кредитом - 3 187 907,89 грн і включити її до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

В обґрунтування позовних вимог Державна іпотечна установа зазначила, що відповідач, виконуючи владні управлінські функції щодо виведення ПАТ «Банк Меркурій» з ринку всупереч положенням Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) не включив до реєстру акцептованих вимог кредиторів її вимог позивача на суму 5 320 656, 57 грн, чим порушив її права як кредитора, гарантовані законодавством України.

2. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015, задовольнив позовні вимоги.

3. 06.03.2015 Уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Меркурій» звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015, ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.

4. Вищий адміністративній суд України ухвалою від 11.03.2015 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

5. 27.03.2015 від позивача до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану вище касаційну скаргу, в яких Державна іпотечна установа просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення - без змін.

6. 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

7. Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

8. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).

9. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 25.02.2020 №327/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями, на підставі ухвали Верховного Суду від 24.02.2020 про самовідвід судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів Пасічник С.С., Юрченко В.П.

10. Протоколом розподілу справи від 25.02.2020 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А.І.- головуючий суддя, судді: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.

11. Ухвалою судді Верховного Суду від 25.02.2020 прийнято зазначену справу до провадження.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Суди встановили, що між Державною іпотечною установою (далі - Кредитор) та ПАТ «Банк Меркурій» (далі - Позичальник) укладено кредитний договір від 01.11.2011 № 17/3 (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого Кредитор надає Позичальнику на умовах цього Договору, а Позичальник зобов`язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути Кредитору грошові кошти в сумі 48 000 000,00 грн (далі - Фінансовий кредит) та сплатити відсотки за користування Фінансовим кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

На виконання умов Договору, позивач надав відповідачу Фінансовий кредит у розмірі 48 000 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 02.11.2011 № 104.

Постановою Правління НБУ від 13.03.2014 № 133 ПАТ «Банк Меркурій» було віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.03.2014 № 15 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Меркурій» з ринку, запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Меркурій».

Відомості про відкликання банківської ліцензії ПАТ «Банк Меркурій» та про початок з 12.06.2014 процедури ліквідації Банку опубліковано 17.06.2014 в газеті «Урядовий кур`єр» № 107.

Державна іпотечна установа направила відповідачу заяву від 20.06.2014 № 117/15/1-1, в якій висловила прохання включити вимоги до ПАТ «Банк Меркурій» на загальну суму 35 957 364,83 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк Меркурій», в тому числі:

28 362 169, 86 грн. - сума залишку основного боргу (кредит);

2 274 538, 40 грн - сума заборгованості по відсоткам за користування кредитом;

1 408 799, 39 грн - сума пені, яка нарахована на суму основного боргу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (13%);

24 241, 20 грн - сума пені на нараховані та несплачені відсотки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (13%);

534 910, 46 грн - 3 % річних на залишок заборгованості за основним боргом (кредит) згідно зі статтею 625 ЦК України;

18 505,94 грн - 3 % річних на нараховані та несплачені відсотки згідно зі статтею 625 ЦК України;

146 291, 69 грн - інфляційні витрати по відсоткам за користування кредитом;

3 187 907, 89 грн - інфляційні витрати на залишок заборгованості за кредитом.

Відповідач листом від 22.08.2014 № 3957/03 повідомив позивача про задоволення його вимог в розмірі 30 636 708, 26 грн.

Решту вимог, на суму 5 320 656, 57 грн, відповідач не задовольнив, оскільки заявлені суми пені, 3 % річних за період з 01.11.2013 по 12.06.2014, інфляційні втрати не були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів у зв`язку з тим, що вимоги не відповідають фактичним даним, які є у розпорядженні відповідача. А саме, на балансі ПАТ «Банк Меркурій» на дату прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не обліковувалася заборгованість перед Державною іпотечною установою за вищезазначеними вимогами.

Не погоджуючись із таким невключенням до реєстру акцептованих вимог кредиторів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем суми штрафних санкцій та інфляційних витрат заявлені з урахуванням положень, передбачених ЦК України, Законом № 4452-VI, які були чинними на момент подачі заяви, тому вони підлягають акцептуванню та включенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк Меркурій».

IV ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Касаційну скаргу Уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Меркурій» мотивувала, зокрема тим, що у неї не було в розпорядженні підтверджених фактичними даними доказів заборгованості ПАТ «Банк Меркурій» перед позивачем на суму 5 320 656, 57 грн, як на дату прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Меркурій», так і на дату затвердження реєстру акцептованих вимог, тому в її діях відсутні ознаки неправомірності.

15. У запереченнях на касаційну скаргу відповідача Державна іпотечна установа вказала на її необґрунтованість та зазначила, що відповідач, маючи в наявності всі фактичні дані, що підтверджують вимоги Позивальника та з метою звірки розміру заборгованості міг самостійно розрахувати заборгованість за пенею, 3 % річних ті інфляційні витрати за кредитним договором від 01.11.2011 № 17/3 на підставі наявних в нього документів та а подальшому здійснити відображення відповідної заборгованості в балансі ПАТ «Банк Меркурій», але не здійснив цього.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Верховний Суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

17. Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

18. Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

19. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

20. Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.1978) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

21. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

22. Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина перша статті 6 КАС України; ту й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

23. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

24. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

25. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

26. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частини друга статті 2 КАС України).

27. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

28. У справі, яка розглядається, спір виник у зв`язку із невключенням відповідачем кредиторських вимог Державної іпотечної установи до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

29. Так, Законом № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

30. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

31. За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

32. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

33. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

34. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

35. Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

36. За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

37. Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

38. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

39. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

40. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

41. Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог юридичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.

42. Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.

43. Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.

44. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

45. Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між банком і Державною іпотечною установою кредитного договору, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

46. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини спрямовані на захист цивільного права позивача.

47. Саме така правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/7532/16, від 22.08.2018 у справі № 809/654//16 та від 17.10.2018 у справі № 826/25825/15.

48. За таких обставин, на думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій, розглянувши справу, не віднесену до їх юрисдикції, не можуть вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

49. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку господарського судочинства.

50. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтею 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

51. За змістом частини третьої статті 354 КАС України у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

52. За правилами частини першої статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідацій Публічного акціонерного товариства «Банк Меркурій» задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015 у справі №826/15259/14 за позовом Державної іпотечної установи до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідацій Публічного акціонерного товариства «Банк Меркурій» про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії, а провадження у справі - закрити.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.І. Рибачук

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду