Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.08.2018 року у справі №295/12485/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 квітня 2020 року

Київ

справа №295/12485/17

адміністративне провадження №К/9901/58362/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Желєзного І.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.

розглянув у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Богунського районного суду м. Житомира у складі головуючого судді Зосименка О.М. від 05.03.2018 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шевчука С.М., Мацького Є.М., Шидловського В.Б. від 09.07.2018

у справі №295/12485/17

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Житомирський обласний військовий комісаріат,

про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Житомирський обласний військовий комісаріат, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення Міністерства оборони України про відмову йому у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності з 19.06.2015 внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби, оформлене протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.11.2016 за №100;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності - 19.06.2015, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975;

- зобов`язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання постанови суду протягом п`ятнадцяти діб з дня набрання постановою законної сили.

2. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05.03.2018 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано пункт 2 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності з 19.06.2015 внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби, оформлене протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 18.11.2016 за №100; зобов`язано Міністерство оборони України розглянути питання та прийняти відповідне рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності з 19.06.2015 внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975; зобов`язано Міністерство оборони України подати до Богунського районного суду м. Житомира в строк до двох місяців з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.

3. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2018 дане рішення в частині зобов`язання Міністерства оборони України розглянути питання та прийняти відповідне рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності - 19.06.2015, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975. В решті рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05.03.2018 залишено без змін.

4. У серпні 2018 року відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05.03.2018 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2018, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

5. Ухвалою Верховного Суду від 16.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі.

6. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період проходження військової служби в Республіці Білорусь з 15.05.1979 по 28.12.1994 позивач отримав травму голови, яка була визнана такою, що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, у зв`язку з чим 12.01.1999 йому було встановлено ІІІ групу інвалідності.

8. З 19.06.2015 позивачу встановлено другу групу інвалідності, яка настала внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби, про що свідчить довідка МСЕК серії 12 ААА №211651 від 24.06.2015.

9. 15.03.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про отримання одноразової грошової допомоги, яка підлягає до виплати військовослужбовцю у разі настання інвалідності внаслідок отримання травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

10. Рішенням Міністерства оборони України, оформленим протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 18.11.2016 за №100, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності з 19.06.2015 внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби. Відмова мотивована тим, що позивач був звільнений зі Збройних Сил Республіки Білорусь 28.12.1994, а законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.

11. Документи та рішення про відмову позивачем отримано 17.08.2017.

12. Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

13. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що відмова відповідача є протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси.

14. Відповідач заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки оскаржуване в частині рішення прийнято 18.11.2016, натомість з даним позовом звернувся до суду лише у жовтні 2017 року. Зауважив, що позивач проходив військову службу та звільнявся зі служби в Збройних Силах Республіки Білорусь, а відтак підстави для виплати йому одноразової грошової допомоги відсутні.

15. Третя особа проти позову заперечувала, зазначивши, що рішення відповідача є правомірним та не підлягає скасуванню.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Суд першої інстанції, постановляючи рішення, виходив з того, що позивач має право на виплату йому одноразової грошової допомоги з моменту встановлення йому ІІ групи інвалідності, тобто з 19.06.2015, а відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість заявлених позивачем вимог та їх задоволення у повному обсязі. Однак, попри вказані висновки суду першої інстанції, викладені у його мотивувальній частині та у першому абзаці резолютивної частини, суд по суті задовольнив позовні вимоги частково, оскільки не зобовязав відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності - 19.06.2015 (як просив позивач у позовних вимогах, звертаючись до суду з позовом), а, зокрема, зобовязав відповідача розглянути питання та прийняти відповідне рішення про призначення і виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності 19.06.2015.

17. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в даній частині та ухвалюючи нове про задоволення позову шляхом зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності - 19.06.2015, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки оскаржувана відмова відповідача є протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, суд має повне право зобов`язати його вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства. При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції, не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки суд не вирішує в цьому разі питання, які відносяться лише до компетенції відповідного органу, а лише зобов`язує державний орган вчинити дії у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

18. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що судами під час розгляду справи не враховано, що позов поданий позивачем з пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом. Окрім цього, позивач проходив військову службу та звільнявся зі служби в Збройних Силах Республіки Білорусь, а законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

20. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

22. Щодо доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом колегія суддів зазначає наступне.

23. Частинами першою та другою статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача із позовом) встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

24. Аналогічні положення закріплені у статті 122 КАС України у чинній редакції.

25. Як встановлено судами, предметом оскарження у даній справі є, зокрема, пункт 2 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 18.11.2016 за №100, яке позивач отримав 17.08.2017.

26. До суду з даним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся 31.10.2017.

27. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач копію протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги №100 від 18 листопада 2016 року отримав 17 серпня 2017 року, а до суду за захистом своїх прав позивач звернувся 31 жовтня 2017 року, тобто в межах визначеного законом строку звернення до суду.

28. Колегія суддів звертає увагу, що аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів щодо застосування в частині визначення судом апеляційної інстанції моменту, з якого відповідно до статті 122 КАС України обчислюється строк звернення з позовом до суду. Водночас, за приписами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.

30. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на отримання одноразової грошової допомоги), легалізації правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

31. Щодо доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, про те, що позивач проходив військову службу та звільнявся зі служби в Збройних Силах Республіки Білорусь, а оскільки законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн, відтак оскаржуване рішення Міністерства оборони України є правомірним, колегія суддів зазначає наступне.

32. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

33. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

34. Положеннями статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

35. Частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

36. Згідно з підпунктом 4 частини другої вказаної статті одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

37. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, (далі також - Порядок №975, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

38. Як встановлено судами, предметом спору у цій справі є, зокрема, вимога нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІ групи, яка встановлена йому 19.06.2015, а відтак положення вказаного Порядку підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

39. Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

40. Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

41. Згідно з пунктом 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

42. Системний аналіз вказаних положень дає змогу дійти висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу настання інвалідності.

43. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №816/353/16 та від 26.09.2018 у справі № 760/9113/17.

44. Відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються. Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

45. Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов`язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

46. Законом України від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992.

47. Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

48. Зі змісту наведених положень вбачається, що вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.

49. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що громадяни України мають право, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

50. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.06.2018 у справах №816/958/16 та №607/10860/16-а, від 26.06.2018 у справі №816/353/16.

51. В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач є громадянином України, якому після звільнення з військової служби встановлено інвалідність ІІ групи, яка настала внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, а відтак колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги з моменту встановлення йому ІІ групи інвалідності, а відтак пункт 2 оскаржуваного рішення відповідача підлягає скасуванню.

52. Щодо ефективності обраних судами попередніх інстанцій способів захисту прав позивача колегія суддів зазначає наступне.

53. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

54. При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

55. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

56. Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

57. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

58. З огляду на викладене, суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

59. Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач отримав інвалідність ІІ групи, яка настала внаслідок травми отриманої під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, зазначений вище розмір одноразової грошової допомоги передбачений Законом, Міністерством оборони України досліджувались документи, подані позивачем, за наслідком розгляду яких було прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, яка, як встановлено судами під час розгляду даної справи, є протиправною, будь-яких інших передбачених законом підстав для відмови у виплаті допомоги відповідачем не наведено і їх наявність в ході розгляду справи на підставі відповідних доказів не доведено, відтак колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для зобовязання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності - 19.06.2015, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975.

60. Колегія суддів зауважує, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002).

61. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).

62. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

63. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

64. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

65. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), Заява 18390/9; пункт 29).

66. У зв`язку із викладеним, враховуючи положення статті 350 КАС України, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05.03.2018 в частині, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2018, та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2018 - залишити без змін.

67. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05.03.2018 в частині, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2018, та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Я.О. Берназюк

С.М. Чиркін