Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.12.2020 року у справі №810/3278/15

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 року

Київ

справа №810/3278/15

адміністративне провадження №К/9901/22826/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року (судді Щавінського В.Р, суддів: А.С. Волкова, Г.В. Панової) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року ( судді: Епель О. В Карпушової О. В., Кучми А. Ю. ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Голови Правління Пенсійного фонду України Зарудного Олексія Борисовича, третя особа - Броварське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Київській області, про визнання бездіяльності та дій протиправними і зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Голови Правління Пенсійного фонду України - Зарудного О. Б., Пенсійного фонду України, третя особа Броварське об`єднане управління пенсійного фонду України Київської області та просить (з урахуванням заяви від 16 червня 2016 року):

- визнати протиправними /дії/ бездіяльність Пенсійного фонду України та Голови правління Пенсійного фонду України Зарудного Олексія Борисовича за відмову надати об`єктивну відповідь позивачу на його звернення відповідно до ст.ст. 15, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян»;

- зобов`язати відповідачів надати позивачу обґрунтовану та вмотивовану відповідь відповідно до ст.ст. 15, 16, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян» з викладенням мотивів відмови;

- зобов`язати відповідачів притягнути до адміністративної відповідальності та звільнити з посади начальника Управління пенсійного фонду України в м. Броварах ОСОБА_2 за невиконання рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2011 року та за надання до виконавчої служби листів з повідомленням про повне виконання рішення суду, в той час коли перерахунок пенсії позивачу в повному обсязі не зроблений до цього часу;

- визнати протиправними дії відповідачів за відмову повідомити позивачу, які закони набрали законної сили з 01 листопада 2011 року та які всупереч статті 58 Конституції України були застосовані до позивача при нарахуванні пенсії;

- зобов`язати відповідачів повідомити позивача про зміни в пенсійному законодавстві України та Конституції України з 01 листопада 2011 року, згідно з якими було зроблено перерахунок пенсії позивачу;

- визнати протиправними дії відповідачів за відмову виконувати рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2011 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2013 року, яка до цього часу не виконана, не здійснено перерахунок пенсії позивачу відповідно рішення судів та не виплачено заборгованість по пенсійним виплатам;

- визнати протиправними дії відповідачів за відмову виконувати рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 згідно із заявленими принципами пропорційності і справедливості при нарахуванні пенсії позивачу та за відмову виконувати рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року;

- визнати протиправними дії відповідачів за здійснення перерахунку пенсії позивачу з 01 листопада 2011 року всупереч статті 58 Конституції України;

- визнати протиправними дії відповідача, який підвередив узурпацію прав позивача Управлінням пенсійного фонду України в м. Бровари та здійснив дискримінаційне переведення позивача на пенсію відповідно до заробітної плати без його заяви та згоди;

- визнати протиправними дії відповідачів за незабезпечення перерахунку пенсії позивачу з 01 січня 2014 року відповідно до статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» із розміру 110% від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати відповідачів забезпечити отримання пенсійних виплат з 01 січня 2014 року відповідно до статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» із розміру 110% від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком та як постраждалому від ЧАЕС III категорії;

- зобов`язати відповідачів забезпечити виконання рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 та заявленим принципам пропорційності підпорядкованими йому органами при нарахуванні пенсії позивачу та іншим особам, а також виконання рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року;

- зобов`язати відповідачів забезпечити отримання позивачем пенсійних виплат відповідно до статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" із розміру 110% від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком та як постраждалим від ЧАЕС III категорії з 01 листопада 2011 року;

- зобов`язати відповідачів, відшкодувати матеріальні збитки позивачу в розмірі 300000,00 грн, які підтверджуються безпідставним переведенням позивача з 01 листопада 2011 року з пенсії відповідно до статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» із розміру 110% від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, та призначенням йому пенсії на власний розсуд без його заяви та без повідомлення про правові підстави для переводу на іншу пенсію;

- зобов`язати відповідачів відшкодувати моральні збитки позивачу в розмірі 100000,00 грн, які зазнав позивач, отримуючи біля половини належної йому пенсії. При цьому позивач зазнав тяжких моральних страждань, через нестачу коштів на лікування та утримання сім`ї;

- зобов`язати відповідачів компенсувати втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати згідно із законом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є інвалідом війни II групи. Крім того, з 16 вересня 1983 року йому встановлена III група інвалідності, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. Позивач пояснив, що він має право отримувати пільги, встановлені відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», має право отримувати пенсію відповідно до статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та довгий час отримував пенсію відповідно до статті 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також він відноситься до інвалідів III групи, що підтверджується відповідним посвідченням, та має право на пільги і переваги, встановлені законодавством СССР для інвалідів Великої Вітчизняної війни.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Пенсійного фонду України та Голови правління Пенсійного фонду України Зарудного О.Б., що стосуються призначення, обчислення та перерахунку пенсії ОСОБА_1 позовну заяву залишено без розгляду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що частина позовних вимог, заявлених у даній справі (що стосуються призначення, перерахунку та виплати пенсії позивачу) збігається з позовними вимогами, що розглядаються Броварським міськрайонним судом Київської області в адміністративній справі № 810/5763/15, в цій частині позовна заява підлягає залишенню без розгляду. Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що скарга позивача була розглянута відповідачами з дотриманням вимог чинного законодавства, в його присутності, на особистому прийомі і за результатами її розгляду йому надано ґрунтовну та мотивовану відповідь, а також з того, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень притягнути до відповідальності та звільнити його працівника не належить до завдань адміністративного судочинства у розумінні ст.ст. 2, 17 КАС України. Правовідносини, що виникли між позивачем і вказаною посадовою особою, виходять за межі даного адміністративного спору у відповідності до положень ст.ст. 2, 17 КАС України, виявлення адміністративних правопорушень, встановлення осіб, винних у їх вчиненні, притягнення їх до адміністративної і дисциплінарної відповідальності не належить до завдань адміністративного судочинства і компетенції адміністративного суду та не є способом захисту прав особи в розумінні КАС України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій/бездіяльності Пенсійного фонду України та Голови правління Пенсійного фонду України Зарудного Олексія Борисовича за відмову надати ОСОБА_1 об`єктивну відповідь на його звернення відповідно до ст.ст. 15, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян» та зобов`язання Пенсійного фонду України та Голови правління Пенсійного фонду України Зарудного Олексія Борисовича надати ОСОБА_1 обґрунтовану та вмотивовану відповідь відповідно до ст.ст. 15, 16, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян». Визнано протиправними дії Пенсійного фонду України щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 19 травня 2015 року з порушенням порядку, визначеного законодавством. Зобов`язано Пенсійний фонд України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 19 травня 2015 року у порядку, визначеному законодавством, з урахуванням висновків, викладених в мотивувальній частині даного судового рішення. В задоволенні іншої частини зазначених позовних вимог відмовлено. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року в іншій частині залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідачі не довели перед судом дотримання права позивача бути обізнаним про дату, час та місце розгляду його звернення від 19 травня 2015 року і на участь у його розгляді. Скарга позивача від 19 травня 2015 року розглянута із наданням позивачу письмової відповідні у порядку, визначеному ст.ст. 18-20 Закону № 393/96-ВР та Інструкціями №№ 101, 107. Дії ПФУ при розгляді звернення позивача (скарга від 19 травня 2015 року) були вчинені не у спосіб, визначений чинним законодавством, недобросовісно, нерозсудливо та без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення, а отже, є протиправними, що помилково не було встановлено судом першої інстанції. Тому суд апеляційної інстанції вважав доцільним вийти за межі позовних вимог та задовольнити його адміністративний позов в цій частині шляхом визнання протиправними дій ПФУ щодо розгляду звернення позивача від 19 травня 2015 року з порушенням порядку, визначеного законодавством, та зобов`язати ПФУ повторно розглянути таке звернення позивача, з урахуванням висновків, викладених в мотивувальній частині даного рішення суду.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку обставинам, викладеним в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року було неправомірно роз`єднано його позовні вимоги шляхом виділення вимог щодо перерахунку і виплати пенсії в окреме провадження

Позиція інших учасників справи.

Заперечення на касаційну скаргу від відповідачів та інших учасників справи до суду не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Від відповідачів та інших учасників справи не надходило клопотань про розгляд справи за їх участю.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Голови Правління Пенсійного фонду України Зарудного Олексія Борисовича, третя особа - Броварське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Київській області, про визнання бездіяльності та дій протиправними і зобов`язання вчинити дії,15 грудня 2017 року припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду.

На виконання пп. 4 п. 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15 грудня 2017 року, дану касаційну скаргу разом з матеріалами адміністративної справи передані на розгляд Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, касаційне провадження №К/9901/22826/18 (адміністративна справа№810/3278/15) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача - Білоуса О. В., суддів: Бевзенка В. М., Желтобрюх І. Л.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 537/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 січня 2019 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Позивач звернувся до Пенсійного фонду України в порядку Закону України «Про звернення громадян» зі скаргою, в якій просив:

- зобов`язати УПФУ у м. Броварах нараховувати йому пенсію відповідно до статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» із розміру 110% від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» або зобов`язати УПФУ у м. Броварах перевести його на пенсію відповідно до статті 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі в два рази більшому за пенсію інваліда війни III групи. Відповідно рішення Конституційного суду від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 та заявленим принципам пропорційності і справедливості пенсія інваліда війни II групи має бути в два рази більшою за пенсію інваліда війни III групи;

- зобов`язати УПФУ у м. Броварах виконати рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2011 року та здійснити перерахунок пенсії за жовтень 2011 року відповідно рішення суду;

- притягнути до відповідальності ОСОБА_2 за невиконання рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2011 року за надання до виконавчої служби листів з повідомленням про повне виконання рішення суду, в той час, коли перерахунок пенсії позивачу в повному обсязі не зроблений;

- притягнути до відповідальності ОСОБА_2 за відмову перевести його на пенсію відповідно до статті 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення» без пояснення причин;

- компенсувати завдані йому збитки через неправомірні дії ОСОБА_2 , яка з 2007 року нараховувала та сплачувала заявнику зменшену пенсію, за рахунок ОСОБА_2 ;

- повідомити ким та коли внесені зміни до статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб»;

- повідомити, чому розмір нарахованої йому пенсії суперечить рішенню Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року;

- пояснити, чому заборгованість по пенсії не сплачена у вересні 2011 року;

- роз`яснити, на яких підставах представник УПФУ під час розгляду апеляційної скарги 02 грудня 2014 року в Київському апеляційному адміністративному суду в адміністративній справі № 361/3909/2014-а, щоб уникнути покарання, повідомив, що УПФУ неодноразово зверталося до казначейства з приводу сплати боргу, але ОСОБА_2 повідомила, що не зверталася до казначейства за сплатою боргу.

- роз`яснити, чи діють всі рішення Конституційного Суду України на території м. Бровари та чому ОСОБА_2 відмовляється виконувати ці рішення та не перераховує пенсію позивачу пропорційно та справедливо.

Позивач, вважаючи, що відповідачі протиправно не надали йому об`єктивну відповідь на вказане звернення, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з положеннями частини третьої статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні, з огляду на таке.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із частиною першою статті 10 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Відповідно до матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 , заявлені в адміністративному позові у даній справі, з урахуванням заяви про їх уточнення та збільшення, складаються з позовних вимог щодо перерахунку і виплати його пенсії та щодо оскарження дій/бездіяльності відповідачів при розгляді звернення позивача в порядку Закону України «Про звернення громадян», притягнення до відповідальності посадової особи за невиконання судового рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою КААС від 28 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 роз`єднані у самостійне провадження та передано на розгляд до Броварського міськрайонного суду Київської області.

Позивач оскаржив вказану ухвалу до суду апеляційної інстанції. В мотивувальній частині ухвали КААС від 18 січня 2016 року суд зазначив, що ухвала суду в частині роз`єднання позовів не може бути оскаржена окремо. Заперечення на ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.

Щодо посилань позивача викладених в апеляційній скарзі про неправомірність роз`єднання позовних вимог судом першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що такі вимоги не є нерозривно пов`язаними з вимогами щодо оскарження дій/бездіяльності ПФУ при розгляді скарги позивача та підсудні місцевому загальному суду як адміністративному. Крім того, правомірність їх роз`єднання також встановлена ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року, яка ухвалена за результатами перегляду вищевказаної ухвали КОАС від 26 листопада 2015 року в частині передачі справи за підсудністю та набрала законної сили, а отже, встановлені нею обставини у відповідності до частини першої статті 72 КАС України мають преюдиційне значення.

Однак, судом апеляційної інстанції не надано оцінку тому, чи був позивач належним чином був повідомлений про судове засідання, яке відбулось 26 листопада 2015 року.

Частиною першою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в адміністративному суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів розгляду справи. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення.

Відповідно до частини першої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов`язки.

Пунктом 1 частини третьої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) визначено, що особи, які беруть участь у справі, мають право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів.

Згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження.

Відповідно до вимог статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями.

Згідно з частинами першою-третьою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) повістка вручається під розписку. Повістка може бути вручена безпосередньо в суді. Суд може за згодою особи, яка бере участь у справі, видати їй повістку для вручення іншій особі, яка викликається до суду. Особа, яка вручає повістку, зобов`язана повернути до адміністративного суду розписку адресата про одержання повістки, яка приєднується до справи. Повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за три дні до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду.

Відповідно до матеріалів справи, позивача повідомлено про судове засідання телефонограмою на підставі частини першої статті 38 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Згідно із частинами першою та другою статті 38 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суб`єкту владних повноважень текст повістки надсилається електронною поштою (факсимільним повідомленням) на адресу електронної пошти або на номер факсу (телефаксу), які містяться у Єдиній базі даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб`єктів владних повноважень. Суб`єкт владних повноважень повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду і приєднується секретарем судового засідання до справи. Таке підтвердження є достатнім доказом належності повідомлення суб`єкта владних повноважень про дату, час і місце судового розгляду. Якщо протягом двох робочих днів з дня направлення тексту повістки підтвердження від суб`єкта владних повноважень не надійшло, секретар судового засідання складає про це довідку, що приєднується до справи і є достатнім доказом належності повідомлення суб`єкта владних повноважень про дату, час і місце судового розгляду.

Одночасно з надсиланням тексту повістки суд, у разі якщо справа розглядається за місцезнаходженням суб`єкта владних повноважень, повідомляє суб`єкта владних повноважень про наявні у нього матеріали, які підлягають врученню йому як стороні, та про можливість їх отримання лише безпосередньо у суді.

Порядок частини першої цієї статті може бути застосовано також щодо особи, яка бере участь у справі, незалежно від того, чи є вона суб`єктом владних повноважень, у разі, якщо вона зазначила адресу своєї електронної пошти (номер факсу, телефаксу) і не висловила заперечень проти її використання для одержання текстів судових рішень та інших документів.

Повідомлення судом першої інстанції позивача про дату, час та місце судового засідання телефонограмою з посиланням на частину першу статті 38 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції вважає помилковим.

Крім того, в обґрунтування вимог касаційної скарги, серед іншого, позивач вказує, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку тому, що позивач неналежним чином був повідомлений про судове засідання, яке відбулось 26 листопада 2015 року, так як позивач з 16 листопада 2015 року по 03 грудня 2015 року перебував на стаціонарному лікуванні, а повістку в судове засідання отримано ним 27 листопада 2015 року. Одночасно, матеріали справи взагалі не містять відомостей щодо прийнятого рішення за клопотанням відповідача щодо перенесення судового розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» постановив, що національними судами було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції, де визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні, вказуючи на порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції, виходив з того, що національне законодавство України містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін процесу про ключові процесуальні дії і дотримання таким чином принципу рівності сторін та зберігання відповідної інформації, оскільки загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу.

Так, Європейський суд з прав людини звернув увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять одну зі сторін у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення у справах «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» та «Авотіньш проти Латвії»). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі «Беер проти Австрії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 327, 341, 343, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О.Єресько В.М. Соколов