Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.01.2018 Київ К/9901/2043/17 821/1957/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів - Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року (Варняк С.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року (Коваль М.П., Домусчі С.Д., Кравець О.О.) у справі №821/1957/16 за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 (далі - позивач, ОСОБА_5.) звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006181405 від 06 грудня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на проведення контролюючим органом перевірки з порушенням норм податкового законодавства, що свідчить про відсутності її правових наслідків.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0006181405 від 06 грудня 2016 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7 795,50 грн.

Суди першої та апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним, у зв'язку з порушенням процедури проведення перевірки.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5

У доводах касаційної скарги відповідач обмежується виключно цитуванням норм матеріального та процесуального права, посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, які, на думку контролюючого органу, полягають у правомірності проведення перевірки та застосування до позивача штрафних санкцій, натомість доводів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права не наводить.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу відповідно до направлень на проведення перевірки від 17 листопада 2016 року №1454, № 1455 та наказу № 494 від 02 листопада 2016 року «Про проведення фактичної перевірки» було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1, де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_5 з метою проведення перевірки.

У зв'язку з відмовою від підпису у направленні та отримання копії наказу на проведення перевірки представником позивача, фахівцями контролюючого органу складено акт від 17 листопада 2016 року №322.

За результатами проведення фактичної перевірки контролюючим органом складено акт від 02 листопада 2016 року №439/21-22/РРО/НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем пункту 2.6 статті 2 Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 №637, зареєстрованого Міністерством юстиції України 13 січня 2005 року №40/10320 (далі-Положення), у частині не забезпечення своєчасного оприбуткування готівкових коштів у сумі 1 559,10 грн. в Книзі обліку розрахункових операцій, які надійшли до каси (місця розрахунків).

На підставі акту перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення №0006181405 від 06 грудня 2016 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 7 795,50 грн.

Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно із пунктом 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

В силу пункту 2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктом 80.2. статті 80 Податкового кодексу України.

Статтею 81 Податкового кодексу України передбачені умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

Таким чином, для встановлення правомірності чи протиправності проведення спірної перевірки визначальними є обставини щодо пред'явлення, направлення або надіслання платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення, копії наказу та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, наказ про проведення фактичних перевірок та перелік суб'єктів/об'єктів, які підлягають опрацюванню шляхом проведення фактичних перевірок, який затверджений наведеним наказом, містять різні підстави для проведення перевірки позивача.

Також, колегія суддів зазначає, що згідно підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Проте, відповідачем не вказано, яка інформація ним була отримана щодо порушень з боку позивача, коли та ким така інформація надана, а також відповідачем не надано взагалі жодного доказу отримання такої інформації/звернення.

Крім того, відповідачем не надано будь-яких доказів наявності підстав для проведення перевірки позивача, що визначені статтею 80 Податкового кодексу України.

З наданого відповідачем акту відмови від 17 листопада 2016 року №322 вбачається, що при проведенні фактичної перевірки позивача контролюючим органом були пред'явленні направлення на перевірку та наказ про проведення перевірки ОСОБА_6, який відмовився від підпису та отримання будь-яких матеріалів перевірки, однак не був уповноважений на представлення інтересів позивача.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність дій посадових осіб відповідача щодо проведення перевірки у зв'язку з тим, що ОСОБА_6, не є уповноваженим представником позивача, а також не перебуває з ним у трудових відносинах.

В свою чергу, у контролюючого органу наявний законодавчо встановлений обов'язок щодо ознайомлення платника податків у встановлений законом спосіб, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення до її початку.

Відтак, здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутні компетенція на прийняття зазначеного вище рішення про застосування штрафних санкцій, прийнятого в результаті порушення Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 №637, зареєстрованого Міністерством юстиції України 13 січня 2005 року №40/10320, яке предметом спору у даній справі.

Відповідно до пункту 2.6 Положення Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (далі РРО) або використанням розрахункових книжок (далі - РК), оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Пунктом 7.5 Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій (далі ОРО), і РК, затвердженого наказом ДПА України № 614 від 01 грудня 2000 року, передбачена наявність книги ОРО, зареєстрованої на РРО на місті проведення розрахунків, де встановлено підклеювання фіскальних звітних чеків ("Z-звіту") на відповідних сторінках книги ОРО, щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців(клієнтів) та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо.

Таким чином, у випадку проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є відображення повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та здійснення обліку зазначених готівкових коштів у КОРО.

Тобто, з метою встановлення факту виконання суб'єктом господарювання вимог Положення необхідним є дослідження книги ОРО та відповідних чеків РРО.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, книга ОРО під час перевірки не надавалась та не досліджувалась.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що прийняте на підставі незаконної перевірки податкове повідомлення-рішення не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статі 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статі 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пуратос Україна» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року у справі №821/1957/16 17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова