Історія справи

Постанова КАС ВП від 29.06.2023 року у справі №580/614/21
Постанова КАС ВП від 29.06.2023 року у справі №580/614/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2023 року

м. Київ

справа № 580/614/21

провадження № К/9901/36371/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі №580/614/21 (у складі колегії суддів: головуючого судді - Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.),

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (далі - відповідач) про:

визнання протиправними дій посадових осіб відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити передбачену ст. 136 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу;

зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату передбаченої ст. 136 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу за період роботи з 05.11.2019 до 04.11.2020.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв`язку з використанням частини основної щорічної відпустки за період з 05.11.2019 до 04.11.2020 відповідно до наказу голови Катеринопільського районного суду Черкаської області від 01.12.2020 №58-О «Про виплату грошової допомоги ОСОБА_1 » відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу допомогу на оздоровлення. Проте відповідач листом відмовив у зв`язку з отриманням її за минулий рік, що не відповідає вимогам закону.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року позовну заяву задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 передбаченої ст. 136 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу за відпустку за період роботи з 05.11.2019 до 04.11.2020.

Зобов`язано Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (18015, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Гоголя, будинок 316; код ЄДРПОУ 26261092) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) передбачену ст. 136 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу за його відпустку за період роботи з 05.11.2019 до 04.11.2020.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

4. Суд першої інстанції із посиланням на статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначав, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу; Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. З наведених приписів суд першої інстанції дійшов висновку, що виплата матеріальної допомоги для оздоровлення під час щорічної відпустки є соціальною гарантією судді, закріпленою на законодавчому рівні спеціальним Законом.

5. Суд першої інстанції зауважував, що докази планування судом, який очолює позивач, на 2020 рік його відбуття у відпустки у спірні періоди за визначені періоди роботи з виплатою двох матеріальних допомог на оздоровлення, у т.ч. планування їх фінансування відсутні; накази про надання частини щорічної оплачуваної відпустки за вказані періоди роботи з виплатою допомог на оздоровлення не оспорені, докази невідбуття чи відкликання з відпустки відсутні; докази оскарження чи скасування вказаних наказів матеріали адміністративної справи не містять, а отже, вони є чинними та підлягаю виконанню.

6. Суд першої інстанції із посиланням на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 20 березня 2019 року у справі №809/474/17, зазначав, що трудовим законодавством право працівника на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення при отриманні відпустки в порядку, визначеному статті 80 КЗпП України, не обмежено фактом отримання такої допомоги при наданні чергової відпустки в одному календарному році.

7. Посилання відповідача на листи Мінсоцполітики суд першої інстанції визнав необґрунтованим, оскільки вони не мають нормативного характеру.

8. Зважаючи, що спір виник у зв`язку з не отриманням позивачем коштів, та відсутність доказів отримання позивачем допомоги на оздоровлення за відпустку за період роботи з 05.11.2019 до 04.11.2020, суд першої інстанції дійшов висновків, що саме бездіяльність відповідача (пасивна поведінка), а не дії посадових осіб, порушує його право на належну оплату праці та соціальне забезпечення. А відтак, з метою належного та ефективного відновлення порушеного права відповідно до ст.ст. 2 9 КАС України суд першої інстанції дійшов висновку, що належним, ефективним і достатнім способом повного захисту порушеного права позивача є визнання вказаної бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату передбаченої ст. 136 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу за період роботи з 05.11.2019 до 04.11.2020.

9. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області задоволено, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року скасовано. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії - відмовлено.

10. Суд апеляційної інстанції зазначав, що виплата матеріальної допомоги для оздоровлення під час щорічної відпустки є соціальною гарантією, закріпленою на законодавчому рівні. Тому, обсяг коштів, необхідний на її виплату, в обов`язковому порядку враховується при складанні бюджетного запиту. Проте, на виконання вимог Бюджетного кодексу України, бюджетний запит складається на початку року, що передує плановому; при підготовці бюджетного запиту та подальшого затвердження кошторису враховується виплата однієї допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді на відповідний рік, відповідно до ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

11. Суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що матеріальна допомога для оздоровлення видається до відпустки або його частини незалежно від того, за який він період. За своєю суттю - матеріальна допомога не прив`язана до конкретного періоду відпустки, а саме до бюджетного періоду і виплачується за заявою. Таким чином, виплата допомоги на оздоровлення суддям та працівникам апаратів судів здійснюється з бюджету один раз на рік незважаючи на займану посаду.

12. Суд апеляційної інстанції вказував, що листом Мінсоцполітики України від 19.09.17 № 2416/0/101-17 «Щодо грошової допомоги «на оздоровлення», роз`яснено, що під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік. Грошову допомогу не можна ділити на частини, і вона виплачується один раз на рік однією сумою під час надання будь-якої з частин щорічної відпустки. Якщо працівник не використав минулорічну відпустку і, відповідно, йому не виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення, її можливо здійснювати, але тільки за рахунок економії фонду оплати праці та без утисків для інших працівників. Подією, у зв`язку з якою призначається матеріальна допомога на оздоровлення, є щорічна основна відпустка та підставою нарахування допомоги - є заява та наказ;

крім цього, листом Мінсоцполітики України від 23.12.2016 № 1791/0/10!- 16/281 «Щодо виплати грошової допомоги до щорічної основної оплачуваної відпустки держслужбовцю», також роз`яснено, що під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік. Тобто, незалежно від того, чи змінив державний службовець місце роботи, він має право на отримання такої допомоги лише один раз.

13. Суд апеляційної інстанції зазначав, що враховуючи те, що позивачу у лютому 2020 року нарахована та виплачена матеріальна допомога на оздоровлення згідно до наказу голови Катеринопільського районного суду Черкаської області від 27.01.2020 № 7-В «Про надання відпустки ОСОБА_1 », позивачем реалізоване право як працівника на отримання допомоги на оздоровлення, яка є гарантованою державою виплатою один раз на рік під час надання щорічної відпустки за відповідний робочий рік.

14. На підставі наведеного суд апеляційної інстанції, із посиланням на постанову Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №813/2559/18, зазначав, що виплата матеріальної допомоги для оздоровлення під час щорічної відпустки є соціальною гарантією, закріпленою на законодавчому рівні. Тому, обсяг коштів, необхідний на її виплату, в обов`язковому порядку враховується при складанні бюджетного запиту. Проте, на виконання вимог Бюджетного кодексу України, бюджетний запит складається на початку року, що передує плановому. Матеріальна допомога для оздоровлення видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період. За своєю суттю матеріальна допомога прив`язана до бюджетного періоду, а не до конкретного періоду відпустки. Оскільки виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачено, можливість виплати такої допомоги до щорічної відпустки лише один раз на рік.

15. Суд апеляційної інстанції звертав увагу на те, що на виконання ухвали Шостого ААС від 27 липня 2021 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Черкаській області направлено клопотання, відповідно до якого зазначеного, що відповідно до кошторису на 2020 рік для виплати заробітної плати працівникам Катеринопільського районного суду Черкаської області було передбачено 3 618 554, 33 грн.; вказано, що дана сума вся фактично виплачена працівникам Катеринопільського районного суду Черкаської області у 2020 році.

16. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області не мало підстав для виконання наказу голови Катеринопільського районного суду Черкаської області від 01.012.2020 року № 58-0 «Про виплату грошової допомоги ОСОБА_1 », оскільки не було економії грошових коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї

17. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року і залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року.

18. В касаційній скарзі позивач зауважує, що фактичні обставини справи свідчать про те, що економія фонду оплати праці суддів існувала у значному розмірі, оскільки:

по-перше, у період з 07.05.2019 (прийняття Вищою радою правосуддя рішення N° 1298/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Катеринопільського районного суду Черкаської області у відставку») до 05.08.2020 (видання Указу Президентом України № 313/2020 «Про призначення суддів») позивач був єдиним суддею, який здійснював судочинство у Катеринопільському районі Черкаської області за наявності ще двох інших штатних посад суддів, одна з яких зайнята суддею, що перебуває у декретній відпустці з 2016 року по теперішній час, а друга була вакантною з 07.05.2019 року до 05.08.2020;

по-друге, як встановлено судами, внаслідок загострення хронічного захворювання позивач у 2020 році перебував на лікарняному протягом 147 днів, отримуючи відповідно, за вказаний період не кошти суддівської винагороди з фонду оплати праці, а компенсацію у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

19. 3 наведеного позивач вбачає, що тільки за рахунок виплати коштів Фондом соціального страхування України, не рахуючи економії від вакантної посади судді, економія фонду оплати праці (суддівської винагороди) у Катеринопільському районному судді в 2020 році була у значно більшому розмірі ніж був потрібен для виплати позивачу допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу; при цьому подальше використання відповідачем зекономлених коштів у межах кошторису, на виплати додаткових премій іншим працівникам суду не може свідчити про відсутність економії фонду оплати праці.

20. Однак, як зазначає скаржник, вказані обставини залишилися поза увагою апеляційного суду.

21. У доповненнях до касаційної скарги від 05.11.2021 скаржник, із посиланням на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №809/474/17.

22. Із посиланням на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник вбачає підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №813/2559/18. Так, позивач зазначає, що висновки Верховного Суду у вказаній справі ґрунтуються на твердженні, що відсутність бюджетного призначення коштів може бути правовою підставою для невиконання зобов`язань, вимога щодо виплати яких ґрунтувалась на чіткому положенні національного законодавства, що на переконання скаржника, суперечить практиці ЄСПЛ, зокрема висновку, викладеному у п. 24 рішення від 10.06.2011 у справі «Сук проти України», згідно якого державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань.

23. У доповненнях до касаційної скарги від 18.11.2021 скаржник просить врахувати позицію, викладену в рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020.

24. У доповненнях до касаційної скарги від 29.11.2021 скаржник просить додатково врахувати правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.09.2021 у справі № 240/722/20.

25. Відзиву (заперечень) на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, однак в силу частини 4 статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

26. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 04 жовтня 2021 року.

27. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2021 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Загороднюк А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.

28. Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі №580/614/21.

29. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2023 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Указом Президента України від 23.10.2009 №856/2009 позивача призначено на посаду судді Катеринопільського районного суду строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 21.05.2015 його обрано суддею безстроково.

29. Станом на 10.02.2021 позивач перебував на посаді голови Катеринопільського районного суду Черкаської області.

30. 27.01.2020 №7-В позивач видав наказ №7-В про своє використання невідбутої частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 05.11.2018 до 04.11.2019, терміном 16 робочих днів (22 календарних дні), з 10.02.2020 до 02.03.2020 включно та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

31. Даними розрахункового листа за лютий 2020 року підтверджується, що позивачу нарахована допомога на оздоровлення у сумі 63 060,00грн.

32. 01.12.2020 позивач видав наказ №40-В про надання собі частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 05.11.2019 до 04.11.2020, терміном 14 робочих (22 календарних) днів, починаючи з 14.12.2020 до 04.01.2021 включно. На його підставі видав наказ від 01.12.2020 №58-О, яким передбачено у зв`язку з використанням частини щорічної основної відпустки за період з 05.11.2019 до 04.11.2020 виплатити допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

33. Відповідач листом від 11.12.2020 №04-2090/20 повідомив, що під час планування видатків на оплату праці використовується поняття бюджетного періоду, що становить один календарний рік, який починається 01 січня кожного року та закінчується 31 грудня того ж року (ст.3 Бюджетного кодексу). Оскільки виплата допомоги на оздоровлення під час щорічної відпустки є соціальною гарантією, закріпленою на законодавчому рівні, обсяг коштів, необхідний на її виплату в обов`язковому порядку враховується під час складання бюджетного запиту. На виконання Бюджетного кодексу України бюджетний запит складається на початок року, що передує плановому. Враховуючи те, що позивачу відповідно до п.2 наказу від 27.01.2020 №7-В у лютому 2020 року нарахована та виплачена матеріальна допомога на оздоровлення, позивачем реалізовано право, як працівника, на отримання допомоги на оздоровлення, яка є гарантованою державною виплатою один раз на рік.

34. Тому відповідач повернув згаданий наказ №58-О без виконання.

35. Відповідно до табелю обліку робочого часу в Катеринопільському районному суді Черкаської області: від 17.04.2020 за період з 01.04.2020 до 30.04.2020 позивач фактично відпрацював 16 днів, 5 днів перебував на лікарняному; від 20.05.2020 за період з 01.05.2020 до 31.05.2020 відпрацовав - 10 днів, 11 днів перебував на лікарняному; від 19.06.2020 за період з 01.06.2020 до 30.06.2020 позивач 30 днів перебував на лікарняному; від 20.07.2020 за період з 01.07.2020 до 31.07.2020 позивач 31 день перебував на лікарняному; від 22.09.2020 за період з 01.09.2020 до 30.09.2020 відпрацював - 15 днів, 9 днів перебував на лікарняному; від 20.10.2020 за період з 01.10.2020 до 31.10.2020 позивач 31 днень перебував на лікарняному; від 24.12.2020 за період з 01.11.2020 до 30.11.2020 позивач 30 днів перебував на лікарняному.

36. Згідно із табелем обліку використання робочого часу в Катеринопільському районному суді Черкаської області:

в період з 01.12.2020 до 31.12.2020 позивач фактично відпрацював 9 днів, у відпустці перебував 18 днів;

в період з 01.01.2021 до 31.01.2021 позивач фактично відпрацював 18 днів, у відпустці перебував 4 дні.

37. Не отримавши матеріальної допомоги на оздоровлення, передбаченої наказом №58-О, позивач звернувся в суд з вищевказаним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

38. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).

40. Згідно з частиною 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

41. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, а також доповнень до неї, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

42. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

43. Статтею 45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні й святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

44. Згідно з частиною п`ятою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується: 1) особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; 2) недоторканністю та імунітетом судді; 3) незмінюваністю судді; 4) порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; 5) забороною втручання у здійснення правосуддя; 6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді; 7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; 8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; 9) функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування; 10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; 11) правом судді на відставку.

45. Відповідно до частини сьомої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

46. Згідно з частиною першою статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

47. Відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

48. Закон України «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

49. За правилами частини першої статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

50. Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про відпустки» щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

51. Наведене кореспондується з частинами шостою, сьомою статті 79 Кодексу законів про працю України.

52. Також частиною четвертою статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що функції розпорядника бюджетних коштів стосовно місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

53. Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

54. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачено, то можливість виплати такої допомоги до щорічної відпустки лише один раз на рік. (аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного суду від 04.03.2020 у справі №813/2559/18).

55. Як видно зі змісту доповнень до касаційної скарги, позивач окрім іншого, просить врахувати правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.09.2021 у справі № 240/722/20.

56. Так, 06 вересня 2021 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду прийняв постанову по справі № 240/722/20, правовідносини в якій є подібними, та у якій Суд відступив від висновків, викладених у постанові від 04 березня 2020 року у справі №813/2559/18 (посилання на яку міститься в оскаржуваній постанові), зважаючи на наступне.

57. Статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

58. Аналіз застосування інституту допомоги на оздоровлення судді повинен проводитися із урахуванням того, елементом системи гарантій якого права особи вона є.

59. Приписи статей 45 130 Конституції України, статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й субсидіарне застосування положень Кодексу законів про працю України та законодавства про відпустки у їхньому системному взаємозв`язку свідчать про те, що допомога на оздоровлення є елементом гарантій конституційного права судді на відпочинок та належного матеріального забезпечення.

60. Водночас право особи на відпочинок у формі щорічної основної відпустки є невідчужуваним та імперативно забезпечується відповідними правовими гарантіями обов`язковості надання відпустки або, у виняткових випадках, її грошовою компенсацією у встановленому законодавством порядку. Аналогічні ознаки властиві допомозі на оздоровлення судді, що виплачується у порядку статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», як нормативно визначеному елементу права на відпочинок.

61. За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 75 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

62. Порядок надання щорічних відпусток, який визначений нормами статті 10 Закону України «Про відпустки», також передбачає правило, що відпустка надається з прив`язкою до відповідного робочого року, відпрацьованого особою. Частиною десятою вказаної статті також встановлено, що щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

63. З моменту виникнення в особи права на щорічну основну відпустку за відпрацьований робочий рік, з урахуванням положень статті 10 Закону України «Про відпустки», за змістом статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у неї виникає право отримати таку відпустку, звернувшись до роботодавця, якому кореспондує безумовний обов`язок відповідно надати таку відпустку, що засвідчено нормативним формулюванням "Суддям надається...".

64. Також тлумачення нормативного припису статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» указує на обов`язок забезпечити виплату суддівської винагороди та надати разом із щорічною основною відпусткою допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

65. Отже, наявність у судді права на щорічну основну відпустку за відпрацьований рік, незалежно від порядку та строків його реалізації, передбачає обов`язкове надання йому допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, незалежно від часу звернення із заявою про це.

66. Разом з цим, посилання на аргументи щодо відсутності коштів бюджетних асигнувань для виплати допомоги на оздоровлення не може зумовлювати обмеження змісту конституційного права на відпочинок.

67. Указаний висновок обумовлений природою та значенням бюджетного законодавства, у тому числі Бюджетного кодексу України, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їхнє виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 цього Кодексу).

68. Бюджетні асигнування виступають елементами змісту акту про бюджет як плану формування та використання фінансових ресурсів, який має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

69. Метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).

70. Наведені приписи Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік не регулюють порядок виплати допомоги на оздоровлення. Водночас формування бюджету повинно здійснюватися з огляду на права осіб, яким призначені бюджетні виплати.

71. Тому бюджетне законодавство на поточний бюджетний рік та встановлення відповідних бюджетних асигнувань є наслідком соціально-економічних зобов`язань держави, необхідною фінансово-правовою гарантією виконання взятих на себе обов`язків перед особою, а не їхньою нормативною передумовою, від якого залежить визнання наявності чи відсутності в особи відповідного права .

72. До цього ж, вирішуючи питання правового значення виплати допомоги на оздоровлення при наданні судді щорічної основної відпустки, необхідно звернути увагу на те, що у зв`язку із безумовністю права особи на отримання відповідної виплати , на підставі статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», особа володіє матеріальним інтересом у формі гарантованої законом грошової виплати коштом державного бюджету і цей інтерес захищений статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року як видом "власності" в автономному тлумаченні положень Конвенції.

73. Водночас, ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року, заява №63134/00, пункт 26)". Така відмова по своїй суті є позбавленням права на ці кошти, позаяк вони у подальшому не компенсуються.

74. Крім цього, оскільки норми бюджетного законодавства не регулюють порядок виплати судді допомоги на оздоровлення, то є необґрунтованими посилання на них як на законну підставу втручання у таке право.

75. З огляду на викладене, відсутні підстави застосовувати положення бюджетного законодавства до спірних правовідносин для розв`язання питання щодо наявності в особи відповідного права. Інший підхід у цьому випадку свідчив би про свавільне втручання у сферу прав людини .

76. Зрештою необхідно звернути увагу й на те, що гарантування фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їхній правовий і соціальний захист, у всіх, передбачених законом аспектах, є умовою забезпечення незалежності суддів як конституційного принципу організації та функціонування судів, а отже , здійснення судової влади.

77. Указана правова позиція утверджена в результаті неодноразового повторення та доповнення у рішеннях Конституційного Суду України стосовно підходу щодо різних елементів системи забезпечення діяльності суддів (рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 08 червня 2016 року №4-рп/2016, 08 липня 2016 року №5-рп/2016, від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 та інші).

78. Тому, зважаючи на те, що за змістом Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відпустка судді з усіма складовими гарантіями цього права (у тому числі допомога на оздоровлення) є елементом забезпечення можливості здійснення його професійної діяльності, порушення відповідного права у цій частині зумовлює порушення гарантій незалежності суддів.

79. Узагальнюючи викладені висновки та приписи законодавства, Верховний Суд у справі №240/722/20 дійшов висновку, що закон не встановлює залежності забезпечення судді від необхідності звертатися із заявою про виплату допомоги на оздоровлення у межах того бюджетного року, у якому передбачені відповідні бюджетні асигнування.

80. Право судді на отримання допомоги на оздоровлення за попередні робочі роки не обмежене прив`язкою до конкретного бюджетного (календарного) року, а лише умовою щодо отримання щорічної відпустки за відпрацьований робочий рік і розміром допомоги .

81. Отже, суддя має право на виплату в одному бюджетному (календарному) році двох допомог на оздоровлення у розмірі посадового окладу, якщо він отримує відпустку за різні періоди роботи (різні робочі роки) і не скористався правом на отримання допомоги на оздоровлення у повному розмірі за відповідний відпрацьований рік при використанні частини відпустки попередньо.

82. До цього ж, немає істотної різниці між виплатою суддівської винагороди за період щорічної відпустки і матеріальною допомогою на оздоровлення, оскільки вони є елементами гарантій конституційного права судді на відпочинок. Тому у випадку накладання одного відпрацьованого робочого року на два бюджетних (календарних) роки, у розпорядника бюджетних коштів виникають позитивні зобов`язання, які вимагають застосувати необхідні засоби для гарантування вказаного права.

83. Для належного виконання вказаних обов`язків недостатньо передбачення у кошторисі видатків для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення. Невиплата судді цієї допомоги протягом бюджетного (календарного) року та повернення відповідних коштів до державного бюджету теж не може вважатися належним виконанням вказаних обов`язків і по суті свідчить про виникнення заборгованості перед особою. Позаяк право судді на одержання матеріальної допомоги на оздоровлення не обмежене рамками бюджетного (календарного) року, то розпорядник бюджетних коштів повинен забезпечити її виплату, наприклад, шляхом депонування відповідних коштів, що не призведе до порушення бюджетного процесу.

84. Інший підхід до розв`язання цього питання допускатиме порушення права особи мирно володіти своїм майном та здатний підважити гарантії незалежності суддів, що неприпустимо у демократичному суспільстві.

85. Таким чином, з огляду на встановлені обставини у цій справі та відповідно до наведеної правової позиції стосовно виплати допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року, висловленої у постанові Верховного Суду від 06.09.2021 у справі № 240/722/20 (пункти 67-94), колегія суддів Верховного Суду в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України враховує такі висновки під час розгляду даної справи.

86. А тому, дійшовши висновків про наявність підстав для задоволення даного позову, суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

87. Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

88. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

89. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

90. Підсумовуючи наведене, оцінивши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

91. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі №580/614/21 скасувати.

3. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року у справі №580/614/21 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

А.Г. Загороднюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду