Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.01.2019 року у справі №826/16738/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 квітня 2020 року

Київ

справа №826/16738/17

адміністративне провадження №К/9901/69022/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №826/16738/17

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про скасування постанов, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року (суд у складі головуючого судді - Пащенка К.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року (суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Коротких А.Ю., суддів: Ганечко О.М.,Сорочка Є.О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просив скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 12.12.2017 року №736, якою до позивача було застосовано штраф, передбачений абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у сумі 384 000,00 грн.

2. Позовна заява мотивована тим, що норма абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України не встановлює жодної відповідальності за неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Крім того, як вказує позивача, на час здійснення відповідачем перевірки усі необхідні платежі були сплачені в повному обсязі, у т.ч. і штрафні санкції за порушення вимог податкового законодавства. Позивач зазначає, що ним були укладені в письмовій формі трудові договори з працівниками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Однак ці трудові договори не були запитані під час перевірки у передбачений Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, спосіб. Вказівка в акті інспекційної на те, що указані документи відсутні (із посиланням на нібито слова самого позивача), не відповідає дійсним обставинам справи і спростовуються заявами про зарахування працівників, наказами про взяття їх на роботу, трудовими договорами, копії яких супровідним листом №17492/5 від 01.12.2017 були подані до канцелярії відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

4. Рішення судів мотивовані тим, що в ході судового розгляду справи відповідачем підтверджено правомірність винесеної постанови про накладення штрафу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, стверджуючи про вчинення позивачем порушення у вигляді допущення осіб до виконання роботи без укладення трудових договорів, виходили лише з акту перевірки від 20.10.2017 №59/26-15-42-03// НОМЕР_1 та не надли оцінку доводам позивача про існування трудових договорів від 01.07.2017 року.

7. Верховний Суд ухвалою від 11 січня 2019 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року.

8. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. На підставі листа Головного управління ДФС у м. Києві №17193/9/26-15-43-03-12 від 26.10.2017 року та наказу про проведення інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) від 23.11.2017 року №2849 Головним управлінням Держпраці у Київській області було проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет дотримання законодавства про працю.

10. 28.11.2017 року за результатами проведеної перевірки було складено Акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №26-62/1255 про порушення позивачем вимог ч. 2 ст. 21 КЗпП України, а також статей 15 та 18 Закону України від 23.09.1999 року №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

11. Відповідно до акту фактичної перевірки Головного управління ДФС у м. Києві від 20.10.2017 року №59/26-15-42-03/ НОМЕР_1 у ФОП ОСОБА_1 наявні працівники, які виконують свою роботу без повідомлення про прийняття працівника на роботу до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві та відповідно до наданих відомостей, за період з 01.07.2017 року по 30.09.2017 року, вищезазначеним працівникам була виплачена заробітна плата у розмірі 60 000,00 грн., з якої не сплачено податок з доходів фізичних осіб, єдиний соціальний внесок та військовий збір.

12. 28.11.2017 року начальником відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів Борисенком Є.С. було складено протокол про адміністративне правопорушення №26-62/839 про порушення позивачем ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

13. 12.12.2017 року перший заступник начальника Головного управління Держпраці у Київській області Андрієнко В.С. виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими службовими особами №736, якою до позивача застосовано штраф у сумі 384 000,00 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

14. Позивач, вважаючи вищезазначені дії відповідачів протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

16. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

17. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

18. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

19. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

20. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

21. Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

22. Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який, серед іншого, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

23. Відповідно до пп. 6 п. 4, 7 Положення №96, Державна служба України з питань праці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Державна служба України з питань праці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. У свою чергу ГУ Держпраці у Київській області є таким територіальним управлінням, юрисдикція якого поширюється на Київську область та місто Київ.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначається постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою затверджений Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295).

Відповідно до п. 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.

Відповідно до пп. 6 п. 5 Порядку № 295, інспекційні відвідування проводяться за інформацією ДФС та її територіальних органів про факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень.

24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для проведення перевірки діяльності позивача став лист Головного управління ДФС у м. Києві №17193/9/26-15-43-03-12 від 26.10.2017 року та наказ про проведення інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) від 23.11.2017 року №2849 Головним управлінням Держпраці у Київській області.

За результатами такої перевірки посадовими особами відповідача встановлено порушення позивачем вимог КЗпП України щодо допуску осіб до роботи без належного оформлення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено постанову про накладення штрафу на позивача за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

25. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 затверджено порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок №509).

Відповідно до п. 2 Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

26. Щодо висновків акту перевірки по суті та оскаржуваної постанови від 12.12.2017 року №736 колегія суддів зазначає наступне.

27. Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі; додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При цьому, Верховний Суд України у пункті 7 постанови Пленуму від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

28. Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що обов`язковою передумовою допуску працівника до роботи є укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

29. Як встановлено судами та не спростовано касатором, фактичний допуск працівників до виконання ними роботи лікарів ветеринарної медицини у ветеринарному кабінеті «Чотири лапи» відбувся саме 01.07.2017.

Заробітна плата працівникам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виплачувалась позивачем протягом липня-жовтня 2017 року без сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

Лише після проведення перевірки позивача службовими особами ДФС та складення акту від 20.10.2017 №59/26-15-42-03/ НОМЕР_1 позивач сплатив 13.11.2017 податкові зобов`язання із військового збору, визначеного йому контролюючим органом, штраф, податковий борг з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за актом перевірки від 20.10.2017 №59/26-15-42-03// НОМЕР_1 , податковою вимогою №Ф-78 від 02.11.2017, податковим повідомленням-рішенням №0022114203 від 02.11.2017.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем було фактично допущено працівників до виконання ними роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Дана обставина, в свою чергу, ставить під сумнів факт укладення із такими працівниками трудових договорів, оскільки, як вказано вище, допуск працівника до роботи можливий одночасно із укладенням трудового договору та повідомленням центрального органу виконавчої влади про прийняття працівника на роботу.

30. Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до п.п. 27-29 Порядку №295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

31. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідачем було правомірно застосовано до позивача санкції за порушення вимог статті 265 КЗпП України.

32. Відтак, суди правильно зазначили, що при прийнятті оскаржуваної постанови від 12.12.2017 року №736 відповідач діяв на підставах, у спосіб та в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

33. Стосовно доводів касатора про те, що суди попередніх інстанцій, стверджуючи про вчинення позивачем порушення у вигляді допущення осіб до виконання роботи без укладення трудових договорів, виходили лише з акту перевірки від 20.10.2017 №59/26-15-42-03// НОМЕР_1 та не надли оцінку доводам позивача про існування трудових договорів від 01.07.2017 року, колегія суддів зазначає наступне.

34. У касаційній скарзі позивач стверджує, що мж ним та працівниками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладалися трудові договори саме 01.07.2107 року - в день фактичного допуску їх до роботи.

Проте, як встановлено судами та не спростовано касатором, такі договори не були надані ним під час судового розгляду справи, що трудові договори із зазначеними працівниками були укладені, а накази про прийняття на роботу - видані у зазначену в них дату: 01.07.2017, тобто до проведення перевірки позивача службовими особами ДФС та складення акту від 20.10.2017 №59/26-15-42-03/ НОМЕР_1 .

Крім того, факт укладання вказаних договорів саме 01.07.2017 не спростовує факт виплати позивачем заробітної плати (винагороди) цим працівникам без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків, що передбачає застосовування санкцій, визначених статтею 265 КЗпП України.

35. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

36. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

37. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

38. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

39. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року по справі №826/16738/17 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Г.Стрелець

Судді С.Г. Стеценко

Л.В. Тацій