Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.07.2018 року у справі №818/1371/17
Ухвала КАС ВП від 01.07.2018 року у справі №818/1371/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 квітня 2020 року

Київ

справа №818/1371/17

адміністративне провадження №К/9901/54623/18 (К/9901/54090/18)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шишова О.О.,

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2018, ухвалене у складі колегії суддів: Павлічек В.О. (головуючий), Кунець О.М., Соколова В.М., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018, прийняту у складі колегії суддів: Сіренко О.І. (головуючий), Жигилія С.П., Перцової Т.С.

І. Суть спору

1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції , третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, в якому просив суд:

1.1. - визнати протиправним та скасувати наказ від 14.07.2017 № 1159 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника УПП в м. Суми ДПП», яким старшому юрисконсульту Управління патрульної поліції в місті Суми Департаменту патрульної поліції майору поліції ОСОБА_1 оголошено догану;

1.2. - стягнути в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що при виконанні покладених на нього повноважень із представництва інтересів сторін у справі діяв виключно на підставі довіреностей, був допущений до участі в адміністративних справах судом, використовував повноваження в межах наданих йому дорученнями, а тому, посилання відповідача на те, що позивач допустив порушення статей 49, 59 КАС України та повноважень визначених довіреністю від 04.01.2017 № 34 не ґрунтуються на фактичних обставинах, письмових доказах та є незаконними.

3. Крім того, позивач стверджує, що факт притягнення його до дисциплінарної відповідальності суттєво погіршує особисті відносини з колегами та безпосереднім керівництвом, які поновити до попереднього рівня довіри та неупередженості вже неможливо, що є реальної загрозою для подальшої його професійної діяльності, у зв`язку з чим він зазнав значних душевних страждань з приводу значного зниження ділової репутації, для відновлення якої необхідно буде багато часу та зусиль.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Судами попередніх інстанцій установлено, що з 07.11.2015 ОСОБА_1 проходить службу в Національній поліції, з 15.09.2016 призначений на посаду старшого юрисконсульта Управління патрульної поліції в м. Суми Департаменту патрульної поліції.

5. 16.05.2017 наказом Департаменту патрульної поліції № 2365 призначено службове розслідування можливого порушення службової дисципліни старшим юрисконсультом Управління патрульної поліції в м. Суми Департаменту патрульної поліції майором поліції ОСОБА_1 (а.с. 11).

6. 10.07.2017 за наслідками службового розслідування відповідачем складений висновок, який 13.07.2017 затверджено начальником Департаменту патрульної поліції підполковником поліції Жуковим Є.О. (а.с. 12-18).

7. Зазначеним висновком службового розслідування встановлено, що виконуючи функціональні обов`язки на посаді старшого юрисконсульта Управління патрульної поліції в м. Суми Департаменту патрульної поліції та здійснюючи свої повноваження на підставі довіреності від 04.01.2017 №34, виданої Департаментом патрульної поліції, майором поліції Москаленко Д.О. було порушено обсяг наданих йому вказаною довіреністю повноважень, що виразилось у визнанні ним позовних вимог ОСОБА_2 до інспектора роти №2 батальону Управління патрульної поліції в м. Суми Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Мірошниченка С.М. про скасування постанови АР №116000 від 14.12.2016 по справі № 591/7010/16, а також позовних вимог ОСОБА_3 до інспектора роти №1 батальону Управління патрульної поліції в м.Суми Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Дуброва О.В. про скасування постанови АР № 917231 від 24.01.2017 по справі № 592/1224/17-а, що призвело до скасування судами постанов АР № 116000 від 14.12.2016 та АР №917231 від 24.01.2017.

8. 14.07.2017 на підставі зазначеного висновку службового розслідування, наказом Департаменту патрульної поліції № 1159 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників УПП в м. Суми ДПП» за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось у порушенні вимог частини другої статті 49 та частини другої статті 59 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) старшого юрисконсульта Управління патрульної поліції в м. Суми Департаменту патрульної поліції майора ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану (а.с. 51-52).

9. Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Сумський окружний адміністративний суд постановою від 31.01.2018 позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ Департаменту патрульної поліції № 1159 від 14.07.2017 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника УПП в м. Суми ДПП», яким старшому юрисконсульту Управління патрульної поліції в місті Суми Департаменту патрульної поліції майору поліції ОСОБА_1 оголошено догану. В іншій частині позовних вимог - відмовив.

11. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що висновки службового розслідування не відповідають вимогам законодавства, а прийнятий на підставі цього розслідування наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності протиправний.

12. Щодо позавних вимог про стягнення моральної шкоди цей суд вказав, що в матеріалах справи відсутні докази заподіяння моральної шкоди позивачу саме внаслідок винесення оскаржуваного наказу, відтак в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню на підлягають.

13. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що заява позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки, в акті здачі-прийняття робіт відсутня деталізація обсягу наданих послуг та їх вартості, а в судовому засіданні адвокатом Молібог Ю.М. не надано відповідних пояснень з цих питань.

14. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.05.2018 підтримав позицію суду першої інстанції та за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

15. У касаційних скаргах ОСОБА_5 та Департамент патрульної поліції посилаються на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі.

16. У доводах касаційної скарги ОСОБА_1 стверджує, що протиправними діями відповідача йому були спричинені душевні страждання, оскільки догана є заходом дисциплінарного впливу морально-психологічного характеру, що містить негативну оцінку кункретних дій працівника, в результаті чого погіршилися його особисті відносини з колегами та керівництвом, а також значно знизилась ділова репутація.

17. Також позивач зазначає, що на підтвердження виптат на правову допомогу ним були надані всі необхідні докази здійснення таких витрат.

18. На підставі наведеного ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди та стягнення судових витрат і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю.

19. У касаційній скарзі Департамент патрульної поліції вказує, що оскаржуваний наказ від 14.07.2017 № 1159 виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Зазначає, що факт подання позивачем до суду заяви про визнання позову вже є фактом порушення ОСОБА_1 законодавства, що вже є підставою для дисциплінарної відповідальності. Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Відповідно до частини третьої статті 58 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), довіреності від імені органу, підприємства, установи, організації видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою цього органу, підприємства, установи, організації (за наявності).

22. Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді посвідчується нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності (частина четверта статті 58 КАС України).

23. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) передбачено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

24. Згідно з пунктами 1-2 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва;

25. Статтею 19 Закону № 580-VIII визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

26. Пунктом 9 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-ІV «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі - Дисциплінарний статут).

27. Дисциплінарний статут визначає сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

28. Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

29. Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

30. За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (стаття 5 Дисциплінарного статуту).

31. Згідно з вимогами статті 7 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна України базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

32. Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

VI. Оцінка Верховного Суду

33. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

34. Предметом спору у цій справі є правомірність притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани старшому юрисконсульту Управління патрульної поліції в місті Суми Департаменту патрульної поліції майору поліції Москаленку Д.О.

35. Підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугували порушення установлені службовим розслідуванням та викладені у Висновку службового розслідування від 13.07.2017 (том 1 а.с. 12-18; далі - Висновок).

36. Так, наказом Департаменту патрульної поліції від 16.05.2017 № 2365 призначено службове розслідування з метою встановлення причин та обставин можливого порушення службової дисципліни старшим юрисконсультом Управління патрульної поліції в місті Суми Департаменту патрульної поліції майором поліції ОСОБА_1 , що виразилось у порушенні ним обсягу повноважень, встановлених у довіреності № 34 від 04.01.2017, виданої Департаментом патрульної поліції України.

37. Матеріалами службового розслідування установлено, що дисциплінарний проступок ОСОБА_1 полягає саме в тому, що ним під час здійснення представництва інтересів відповідачів по адміністративним справам № 591/7010/16-а та № 592/1224/17 були визнанні позовні вимоги, чим порушено обсяг повноважень, наданих довіреністю № 34 від 04.01.2017.

38. Разом з тим, довіреністю № 34 від 04.01.2017 Департамент патрульної поліції Національної поліції України (довіритель) уповноважив Москаленка Д.О. здійснювати представництво Департаменту патрульної поліції та його структурних підрозділів (а.с. 50). Тоді як по адміністративним справам № 591/7010/16-а та № 592/1224/17 відповідачами були інспектори патрульної поліції Дубров О.В. та Мірошніченко С.М. (а.с. 35-36).

39. Відповідно до частини третьої статті 58 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), довіреності від імені органу, підприємства, установи, організації видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою цього органу, підприємства, установи, організації (за наявності).

40. Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді посвідчується нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності (частина четверта статті 58 КАС України).

41. Під час проведення розслідування було встановлено, що представництво інтересів інспекторів патрульної поліції Дубров О.В. та Мірошніченко С.М. здійснювалось на підставі довіреностей, що надавались ними на ведення конкретної справи на ім`я представника ОСОБА_1 (а.с. 33, 39).

42. Хоча цими довіреностями не було надано ОСОБА_1 право визнавати позов, проте, суди попередніх інстанцій вірно вказали, що позивача фактично притягнуто до відповідальності за те, що він вийшов за межі повноважень наданих йому довіреністю від № 34 від 04.01.2017 виданою Департаментом патрульної поліції, а не від інспекторів патрульної поліції. Департамент патрульної поліції не був залучений до участі у справах №№ № 591/7010/16-а, 592/1224/17 ні як співвідповідач, ні як третя особа.

43. Отже, вірно зазначено судами попередніх інстанцій, що висновки службового розслідування від 10.07.2017 спростовуються матеріалами справи, а оскаржуваний наказ не містить підстав накладення дисциплінарного стягнення, визначених Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України.

44. За таких обставин та правового регулювання Верховний Суд підтримує висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність фактів невиконання чи неналежного виконання позивачем службової дисципліни та порушення норм КАС України, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

45. Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди Верховний Суд зазначає таке.

46. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

47. Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

48. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

49. Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

50. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

51. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

52. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

53. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

54. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

55. Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

56. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 та 20.02.2018 (справи №№ 804/2252/14, 818/1394/17 відповідно).

57. Суди першої та апеляційної інстанції не знайшли підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову.

58. Верховний Суд підтримує такі висновки судів попередніх інстанцій, оскільки в матеріалах справи відсутні докази заподіяння моральної шкоди позивачу саме внаслідок винесення оскаржуваного наказу, відтак в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню на підлягають.

59. Стосовно позовної вимоги про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу Верховний Суд виходить з такого.

60. Відповідно до статті 87 КАС України (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду з цим позовом), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на правову допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

61. Згідно з частиною першою статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

62. Вказаною нормою КАС України закріплено механізм відшкодування витрат, зокрема, і витрат на правову допомогу, за рахунок суб`єкта владних повноважень, якщо рішення по справі винесено не на його користь.

63. Зі змісту частини першої статті 90 КАС України вбачається, що витрати на правову допомогу - це витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

64. Відповідно до частин першої, четвертої статті 134 КАС України (в редакції від 15.12.2017) витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави.

65. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт ( наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

66. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт ( наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт ( надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

67. Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.2011 № 4191- VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (діяв на момент звернення позивача до суду з цим позовом; далі - Закон № 4191- VI) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

68. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

69. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом № 4191- VI.

70. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

71. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

72. Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами (висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.10.2002 № 30/63).

73. У підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

74. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

75. Отже, підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв`язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

76. Матеріали справи містять акт здачі-прийняття робіт №5 від 31.01.2018 (том 1 а.с. 127), відповідно до якого ОСОБА_1 отримав від адвоката Молібог Ю.М. послуги повязані із представництвом інтересів позивача по цій адміністративній справі загальною вартістю 5000 грн.

77. Проте зі змісту вказаного акту неможливо встановити які саме були попередньо опрацьовані матеріали та надані консультації, які саме необхідно залучити додаткові матеріали. Відтак неможливо оцінити обсяг витраченого на дані послуги часу а отже і їх вартість. Також в матеріалах справи відсутні докази направлення адвокатом Молібог Ю.М. будь-яких адвокатських запитів, пов`язаних із цією справою. При цьому, в акті здачі-прийняття робіт зазначена загальна кількість часу і на підготовку позовної заяви і адвокатських запитів, відтак неможливо встановити окремо кількість витраченого часу на підготовку позову.

78. З огляду на зазначене, а також відсутність в акті здачі прийняття робіт деталізації обсягу наданих послуг та їх вартості, не надання суду в судовому засіданні адвокатом Молібог Ю.М. відповідних пояснень з цих питань, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що заява позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

79. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

80. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки установлених судами обставин справи.

81. Ураховуючи приписи пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ, а також те, що касаційні скарги на судові рішення в цій справі були подані до набрання чинності цим Законом і рогляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає їх у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020).

82. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

83. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.

2. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у справі № 818/1371/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Головуючий О.О. Шишов

Судді І.В. Дашутін

М.М. Яковенко