Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 560/5186/22

адміністративне провадження № К/990/22163/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №560/5186/22

за позовом ОСОБА_1

до Управління Держпраці у Хмельницькій області

про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів

за касаційною скаргою ОСОБА_1 - адвоката Латюка Петра Яковича

на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року (головуючий суддя: Гнап Д.Д.)

і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2022 року (головуючий суддя: Шидловський В.Б., судді: Боровицький О.А., Курко О.П.).

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

18 квітня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Латюк Петро Якович пред`явив позов до Управління Держпраці у Хмельницькій області, у якому просив суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області від 2 липня 2018 року №147-к про відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Хмельницькій області;

- визнати протиправним і скасувати наказ начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області від 25 березня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів 4 березня 2021 року на підставі пункту 4 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного кримінального правопорушення та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Хмельницькій області;

- зобов`язати Управління Держпраці у Хмельницькій області нарахувати й виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 2 липня 2018 року по час вирішення справи судом.

Одночасно з цим, представник позивача заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду.

У цьому контексті представник зазначив, що наказ про відсторонення діяв до звільнення з роботи, а відтак мав триваючий характер, тож строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, не пропущений.

Крім цього, зазначено, що Верховний Суд постановою від 26 січня 2022 року скасував ухвалу апеляційного суду, на основі якої набрав законної сили вирок районного суду, та направив справу на новий апеляційний розгляд. Водночас указано, що ОСОБА_1 не отримав копію цієї постанови, натомість представник отримав її копію 15 лютого 2022 року. Зазначено також те, що наказ про звільнення досі не вручений ОСОБА_1 , а його копію представник позивача отримав на адвокатський запит 22 лютого 2022 року. Зрештою указано, що з 25 лютого до 15 квітня 2022 року представник позивача перебував на військовій службі у зв`язку з мобілізацією.

У кінцевому підсумку представник стверджував, що ОСОБА_1 з поважних причин пропустив строк звернення до суду.

Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 28 квітня 2022 року залишив позовну заяву без руху, оскільки визнав неповажними причини пропуску місячного строку звернення до суду, та надав позивачу час для усунення її недоліків.

Надалі представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду. В її обґрунтування послався загалом на ті ж аргументи, що викладені у позовній заяві. Додатково зазначив, що війна зумовила ОСОБА_1 як інваліда другої групи виїхати з Хмельницької області до Закарпаття. На основі сукупності викладених обставин представник позивача стверджував, що строк звернення до суду був пропущений з поважних причин.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2022 року, відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду, а позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Повертаючи позовну заяву, суд виходив з того, що ОСОБА_1 міг знати про стан своїх прав та вчасно звернутися до адміністративного суду для оскарження наказів відповідача в строки, установлені частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, але пропустив їх без поважних причин.

У цьому контексті суд указав на необґрунтованість доводів про те, що відсторонення, оформлене наказом від 2 липня 2018 року, є триваючим порушенням. Суд зазначив, що триваючим порушенням може бути лише триваюча пасивна поведінка (бездіяльність) суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він був зобов`язаний і міг вчинити. Натомість у цьому випадку позивач оскаржує рішення відповідача.

Також суд зазначив, що звертаючись із запитом до відповідача про надання копії наказу про звільнення, позивач уже був обізнаний з його існуванням, тому отримання листа-відповіді не свідчить про початок перебігу строку звернення до суду.

Стосовно введення в Україні воєнного стану суд указав, що до його запровадження ОСОБА_1 мав можливість звернутися до суду, однак цього не зробив. Також суд указав, що вступ представника позивача до територіальної оборони не може вважатися поважною причиною пропуску строку, оскільки у ОСОБА_1 є право замінити його на іншого представника для належного захисту своїх прав та інтересів у суді, з метою дотриманням встановлених законодавством строків.

На указані судові рішення представник позивача подав касаційну скаргу.

Скаржник просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2022 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Позиція скаржника полягає в тому, що суди неправильно застосували статтю 122 КАС України і помилково не застосували положення статті 233 КЗпП України, згідно з якою у справах про звільнення строк звернення до суду встановлений в один місяць з дня вручення копії наказу про звільнення. У аспекті таких доводів скаржник зазначає, що до цього часу наказ про звільнення ОСОБА_1 не вручений.

Стосовно наказу про відсторонення, скаржник стверджує, що ОСОБА_1 не пропустив цей строк, оскільки наказ діяв до звільнення з роботи, а відтак був триваючим, з невизначеним строком дії.

Зрештою скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій помилково не звернули увагу на той факт, що одна з позовних вимог стосувалася виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 2 липня 2018 року, а тому за правилами частини другої статті 233 КЗпП України на цю вимогу не поширювався жоден строк звернення до суду.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

В обґрунтування своєї позиції відповідач указав, що з наказом про відсторонення ОСОБА_1 ознайомився 2 липня 2018 року і вже звертався до суду з метою його оскарження, проте ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі №560/1775/19, яка набрала законної сили, позов був повернутий через пропуск строку звернення до суду.

Також відповідач зазначив, що при звільненні з ОСОБА_1 був проведений остаточний розрахунок, а наказ про звільнення і повідомлення про необхідність отримання трудової книжки направлялися йому поштою.

На основі цього відповідач відстоює позицію, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду без поважних причин.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.

Спірні правовідносини у справі склались з приводу законності наказу відповідача від 2 липня 2018 року №147-к про відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків головного державного інспектора, а також наказу від 25 березня 2021 року про його звільнення з посади державної служби.

18 квітня 2022 року представник позивача пред`явив позов до відповідача, подавши його засобами поштового зв`язку.

На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом.

У цьому контексті Суд враховує, що частиною першою й другою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу).

За змістом частини першої статті 121 КАС України пропущений процесуальний строк, встановлений законом, суд може поновити за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України.

Згідно з частинами першою і другою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що для встановлення початку перебігу строку звернення до адміністративного суду має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини їхнього порушення.

Оцінивши доводи клопотання про поновлення строку звернення до суду та указавши на те, що предметом оскарження є накази відповідача від 2 липня 2018 року і 25 березня 2021 року, а позов пред`явлений 18 квітня 2022 року, суди констатували наявність у ОСОБА_1 об`єктивної можливості бути обізнаним про можливе порушення своїх прав, свобод чи інтересів і відсутність поважних причин, за яких він не міг дотриматися місячного строку на звернення до адміністративного суду.

Ці висновки Верховний Суд вважає частково правильними.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанції про необґрунтованість доводів скаржника про те, що у випадку відсторонення ОСОБА_1 мають місце триваючі правовідносини, оскільки предметом позову є правомірність наказу про відсторонення від 2 липня 2018 року №147-к, а не дії чи бездіяльність відповідача.

Також із відзиву на касаційну скаргу та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у червні 2019 року ОСОБА_1 пред`являв позов до Управління Держпраці у Хмельницькій області (справа №560/1775/19), у якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ від 2 липня 2018 року №147-к про відсторонення та зобов`язати відповідача поновити його на роботі на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів Управління Держпраці у Хмельницькій області.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року позовну заяву повернуто ОСОБА_1 у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. Постановляючи цю ухвалу, суд установив, що з наказом №147-к від 2 липня 2018 року про відсторонення ОСОБА_1 ознайомився 2 липня 2018 року, що підтверджується відміткою на наказі. Зазначена ухвала в апеляційному порядку не переглядалася.

Указані обставини свідчать про те, що за кілька років до пред`явлення позову в 2022 році ОСОБА_1 був обізнаний із ймовірним порушенням прав, свобод чи інтересів наказом від 2 липня 2018 року №147-к.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що аргументи представника позивача не є переконливими свідченнями того, що за наявності наміру поновити порушені права ОСОБА_1 був об`єктивно позбавлений можливості вчасно звернутися до адміністративного суду.

Оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність його зусиль і належної старанності, особливо з огляду на реальну обізнаність з наказом від 2 липня 2018 року №147-к і відстороненням від посади.

На основі цього Суд констатує, що у питанні дотримання позивачем процесуального строку для оскарження наказу від 2 липня 2018 року №147-к суди дійшли обґрунтованого висновку, що цей строк пропущений без поважних причин.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів щодо наявності підстав для повернення позовної заяви у частині, яка стосується вимог про скасування наказу про відсторонення.

Стосовно строку звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження наказу про звільнення від 25 березня 2021 року, колегія суддів звертає увагу на таке.

Вироком Хмельницького міськрайонного суду від 9 жовтня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 4 березня 2021 року, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та призначено покарання.

Зазначене стало для відповідача підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади 25 березня 2021 року на підставі пункту 4 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» (набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного кримінального правопорушення та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави).

Натомість постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №677/450/18 касаційна скарга захисника Латюка П.Я., подана в інтересах засудженого ОСОБА_1 , задоволена частково, ухвала Хмельницького апеляційного суду від 4 березня 2021 року щодо ОСОБА_2 скасована і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Як видно з додатків, долучених до позовної заяви, копія указаної постанови касаційного суду надіслана адвокату Латюку П.Я. листом від 9 лютого 2022 року, вручена 15 лютого 2022 року. Натомість з 25 лютого 2022 року Латюк П.Я. перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 Сил територіальної оборони Збройних сил України, звідки звільнений з 15 квітня 2022 року у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі.

Згідно з відміткою на конверті, позовна заява була здана на пошту 18 квітня 2022 року.

На тлі цих обставин Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що для обчислення строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі має застосовуватись частина перша статті 233 КЗпП України, якою визначено місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення. Цей спір виник з приводу проходження і звільнення з публічної служби, тому до спірних правовідносин застосовуються положення КАС України, якими встановлено спеціальні строки звернення до адміністративного суду у таких справах.

Аналогічний висновок стосовно пріоритету спеціального законодавства у частині звернення з позовом щодо звільнення з публічної служби викладений у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі №640/18439/19, від 29 вересня 2021 року у справі №420/334/19 і підстави для відступу від нього відсутні.

Також необґрунтованим є посилання скаржника на пункт 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2020 року у справі №9901/561/19, позаяк указана справа стосується неподібних правовідносин, а зазначений пункт не містить висновку про необхідність відліку строку звернення до суду у справах про звільнення з публічної служби з дати вручення відповідного наказу.

Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться у залежність від порядку отримання наказів, а вирішується з огляду на факт, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права.

Суд зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною другою статті 84 Закону України «Про державну службу» у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

З урахуванням цих обставин ОСОБА_1 мав високу вірогідність і повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів при звільненні у березні 2021 року.

Водночас, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на обставини перегляду касаційним судом рішень у справі №677/450/18, запровадження в Україні воєнного стану, мобілізацію представника позивача. Указані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивачем до суду за захистом його прав з поважних причин та можуть бути підставою для поновлення судом строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

За наведеного правового регулювання і обставин справи Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Частиною першою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими. Водночас часткова невмотивованість цих доводів не впливає на обґрунтованість вимог скарги в цілому.

Тож, з урахуванням викладеного, оскаржувані судові рішення в частині повернення позовної заяви щодо вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду у вказаній частині.

У іншій частині відсутні підстави для зміни чи скасування рішень, які оскаржуються.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Латюка Петра Яковича задовольнити частково.

Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2022 року скасувати в частині повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Хмельницькій області щодо позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.

У іншій частині ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………………

……………………………………

……………………………………

Н.М. Мартинюк

А.Г. Загороднюк

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду