Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.11.2019 року у справі №243/6656/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 243/6656/17

адміністративне провадження № К/9901/20294/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Кравчука В. М., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради Донецької області на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області (у складі головуючого судді Сидоренко І. О.) від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Васильєвої І. А., суддів Компанієць І. Д., Ястребова Л. В. ) від 07 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради Донецької області про визнання неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Слов'янського міського суду Донецької області з позовом до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради Донецької області (далі - УСЗН Слов'янської міськради, Управління), у якому просила:

- визнати протиправними дії Управління щодо припинення виплати їй державної допомоги на неповнолітню дочку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з квітня 2016 року;

- зобов'язати УСЗН Слов'янської міськради поновити позивачці виплату державної допомоги на неповнолітню дочку ОСОБА_2 та виплатити заборгованість, починаючи з квітня 2016 року.

Слов'янський міський суд Донецької області постановою від 02 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправними та дискримінаційними дії УСЗН Слов'янської міськради щодо припинення виплати ОСОБА_1 державної допомоги на неповнолітню доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з квітня 2016 року. Зобов'язав Управління поновити ОСОБА_1 виплату держаної допомоги на неповнолітню доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та виплатити виниклу заборгованість за весь період часу, починаючи з квітня 2016 року.

Не погодившись з такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2017 року УСЗН Слов'янської міськради подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просило скасувати постанову Слов'янського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року і прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Управління зазначило, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права і не дослідили належним чином усі обставини справи. За позицією скаржника, Управління правомірно зупинило ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини, оскільки ним було встановлено нецільове використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини, що відповідно до ст. 11 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі - ~law13~, тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття розпорядження про зупинення виплати допомоги).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 листопада 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ~law15~), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27 листопада 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції ~law16~) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

ОСОБА_1 є громадянкою України, яка постійно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

Як убачається з матеріалів справи, м. Макіївка-24 Донецької області відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, відноситься до районів проведення антитерористичної операції.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка є матір'ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім того, відповідно до посвідчення № НОМЕР_1, виданого Виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області 03 листопада 2010 року (строком дії до 13 серпня 2024 року), ОСОБА_1 разом з її чоловіком ОСОБА_4 мають право на пільги, передбачені законодавством для багатодітних сімей, оскільки на момент розгляду справи вони були батьками вісьмох дітей.

Згідно з довідками Управління від 30 жовтня 2014 року № 1429002080 та від 06 липня 2017 року № 0000255309; № 0000255348; № 0000255383 позивачка разом з вісьмома неповнолітніми дітьми, серед яких і ОСОБА_2, перебувають на обліку в УСЗН Слов'янської міськради, як особи, що переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Місце тимчасового проживання: АДРЕСА_2.

З матеріалів справи також убачається, що 30 жовтня 2014 року позивачка звернулася до УСЗН Слов'янської міськради із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсації та пільг, які в подальшому були призначені відповідачем на підставі положень законодавства України. Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 було призначено, у тому числі й допомогу при народжені дитини (ОСОБА_2), яка виплачувалася Управлінням з 2014 року по березень 2016 року.

Проте, відповідач призупинив ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини з 01 травня 2016 року, оскільки в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 07 квітня 2016 року № 11-18/1773 зазначено, що ОСОБА_1 за місцем тимчасового проживання не перебуває.

Вважаючи, що УСЗН Слов'янської міськради протиправно призупинило виплату допомогу при народженні дитини, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду цього позову, є предметом касаційного перегляду в даній справі.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.

При ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Управління безпідставно припинило ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини (ОСОБА_2).

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ~law17~ громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених ~law18~ та іншими законами України.

Відповідно до ~law19~ допомога при народження дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

За приписами ст. 10 зазначеного вище Закону допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

На підставі п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми) виплата допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги; виникнення інших обставин.

Отже зазначеними нормами визначено вичерпний перелік обставин припинення виплати допомоги при народженні дитини.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абз. 7 ~law20~, з наступними змінами, згідно з якими виплата допомоги при народженні дитини припиняється "у разі виникнення інших обставин". Конституційний суд зазначив, що дискреційні повноваження органу державної влади щодо припинення виплати допомоги при народженні дитини мають бути однозначно визначені у Законі. Натомість існування в ньому нечітко визначеного переліку підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини і наявність у органів соціального захисту населення таких дискреційних повноважень без визначення їх меж у Законі може призвести до порушення права особи на отримання допомоги при народженні дитини. Законодавче врегулювання підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини, передбачене в абзаці сьомому ч. 9 ст. 11 Закону, свідчить про недотримання принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, гарантованого ч. 1 ст. 8 Основного Закону України.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на норми ~law21~, відповідно до якої однією з умов припинення виплати допомоги при народження було - "нецільове використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини", суд не бере до уваги з таких підстав.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому відмова або зупинення її виплати, у першу чергу, призводить до порушення інтересів дитини.

Крім того, як убачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для зупинення виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини слугував акт державного соціального інспектора про відсутність особи за місцем проживання, що не відноситься переліку підстав припинення виплати допомоги, визначених ~law22~ та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми.

Отже, доводи відповідача про зупинення виплати позивачці допомоги при народженні дитини у зв'язку з нецільовим використанням коштів і незабезпеченням отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини, є безпідставними і не підтверджуються жодними доказами.

За таких обставин колегія суддів погоджується з твердженнями судів, що припинення виплати допомоги позивачці відбулось не з підстав, передбачених нормами ~law23~, а тому Управління, зупинивши ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини, діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - ~law25~) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно зі ~law26~ факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ~law27~. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в ~law28~, на момент їх виникнення. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

~law29~ передбачено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац 7 ~law30~).

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що безстрокові довідки позивачки та її малолітньої доньки - ОСОБА_2, як внутрішньо-переміщених осіб, не скасовані в установленому законодавством України порядку.

Подібна за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 243/10573/16-а, від 08 серпня 2019 року у справі № 541/394/17 тощо.

Виходячи з наведеного, та беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що відповідач протиправно зупинив виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини, а тому зобов'язаний поновити відповідні виплати, у зв'язку з чим судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими і не підлягають скасуванню.

Крім того, розглядаючи наведені відповідачем аргументи, колегія суддів виходить з того, що всі доводи УСЗН Слов'янської міськради, викладені в його касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено. Висновки судів скаржник не спростував.

Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Слов'янського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді

В. М. Кравчук

С. М. Чиркін