ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2019 року

Київ

справа №815/5786/15

адміністративне провадження №К/9901/25928/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І. Я.,

суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року (суддя Вовченко О. А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року (судді: Золотніков О. С. (головуючий), Осіпов Ю. В., Скрипченко В. О.) у справі № 815/5786/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.06.2015 № 25116-17.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 22.06.2015 № 25116-17, прийнятим відповідачем, позивачу було нараховано контролюючим органом транспортний податок за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн всупереч вимог статей 4 та 12 Податкового кодексу України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

4. Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що контролюючий орган приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22.06.2015 № 25116-17 діяв у межах та у відповідності до вимог податкового законодавства, оскільки з 1 січня 2015 року, набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України, було введено новий податок з громадян України, а саме - "транспортний податок".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішенням судів першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 згідно договору № 00000000000000000002 від 08.01.2014 придбала у ТОВ "АДІС-Авто" автомобіль марки Mitsubishi модель Pajero Wagon 3.2 AT Ultimate 2013 року випуску з робочим об'ємом циліндрів двигуна 3200 куб. см., що підтверджується, також, довідкою серії 125 № 126831/1.

22 червня 2015 року ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 25116-17 форми "Ф", яким позивачу згідно з п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України визначено податкове зобов'язання за платежем 18011000 "Транспортний податок з фізичних осіб" за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. В доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які на його думку допущено контролюючим органом при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 4, 12 та 267 Податкового кодексу України, що у своїй сукупності призвело до порушень судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень.

8. Відповідачем відзиву (заперечень) на касаційну скаргу надано не було.

9. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Податковий кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

10.1 Пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

10.2 Пункт12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

10.3 Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

10.4 Пункт 12.5 статті 12 Податкового кодексу України.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

11. Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - ~law30~):

11.1 Пункту 4 Прикінцевих положень ~law31~.

Рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування ~law32~ переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Встановлення податку на майно, зокрема у частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому, такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

У даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми ~law33~ набрали чинності з 1 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік, тому, рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності ~law34~, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.

Прикінцеві положення ~law35~ рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Прийняті за рекомендацією Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

13. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

14. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів зазначає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 1 січня 2016 року.

Колегія суддів зазначає, що у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку, що контролюючий орган приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 25116-17 форми "Ф" від
22.06.2015, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем 18011000 "Транспортний податок з фізичних осіб" за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн, діяв у межах та у відповідності до вимог податкового законодавства, оскільки зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 1 січня 2016 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

15. Судами першої та апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи.

16. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи положення статей 4, 12, 267 Податкового кодексу України (у редакції Закону, на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суд першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування (неправильне тлумачення) норм матеріального права, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у справі № 815/5786/15 підлягає задоволенню.

17. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

18. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341,345,349,351,355,356,359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у справі № 815/5786/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

І. Я. Олендер

І. А. Гончарова

Р. Ф. Ханова,

Судді Верховного Суду