Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.02.2018 року у справі №826/1042/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 травня 2019 року

Київ

справа №826/1042/14

адміністративне провадження №К/9901/18911/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А.,

суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

заяву Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.01.2017 (головуючий суддя: Нечитайло О. М., судді: Борисенко І. В., Олендер І. Я.)

по справі № 826/1042/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація"

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська автомобільна корпорація" (далі - позивач, ПАТ) звернулося до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.12.2013: № 0001524230 про збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки на 2146559,30 грн. за основним платежем та на 416190,89 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001534230 про збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки на 1079327,35 грн. за основним платежем та на 221712,59 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001544230 про збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки на 702524,54 грн. за основним платежем та на 113570,29 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0001554230 про збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки на 376701,01 грн. за основним платежем та на 73274,19 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001564230 про збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки на 171189,55 грн. за основним платежем та на 33299,65 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 27.12.2013: №0001524230, №0001534230, №0001544230, №0001554230, №0001564230.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.01.2017 касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

Офіс великих платників податків ДФС звернувся до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.01.2017, у якій з підстав, визначених пунктом 5 ст. 237 КАС України, просить скасувати цю ухвалу та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволення позовних вимог.

Свою заяву відповідач обґрунтовує тим, що вказана ухвала Вищого адміністративного суду України не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України від 14.03.2017 висновку щодо застосування норми підпункту 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК).

Ухвалою Верховного Суду України від 09.06.2017 відкрито провадження у цій справі.

У зв'язку з припиненням своєї діяльності Верховним Судом України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2018 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Васильєвої І. А. (суддя-доповідач), Пасічник С. С., Юрченко В. П.

Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2018 прийнято до свого провадження справу №№ 826/1042/14.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції Закону України від
03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Відповідно до пункту 5 частини 1 ст. 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстав: 5) невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 18.12.2013 №1476/42-30/03121566, про порушення позивачем норм підпункту 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК. У результаті вказаних порушень позивачем за період із 01.01.2011 по 30.04.2013 занижено податкові зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку, зокрема тих, які знаходяться на території Голосіївського району м. Києва у розмірі 2146559,30 грн., за земельні ділянки Дарницького району м. Києва - 1079327,35 грн., за земельну ділянку Деснянського району м. Києва - 702524,54 грн., за земельну ділянку Печерського району м. Києва - 376701,01 грн., за земельну ділянку Святошинського району м. Києва у розмірі - 171189,55 грн.

За наслідками висновків акту перевірки відповідачем відносно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.12.2013: №0001524230, №0001534230, №0001544230, №0001554230, №0001564230.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст пункту 5 частини 1 ст. 237 КАС України, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 ст. 14 ПК).

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Як на приклад невідповідності ухвали Вищого адміністративного суду України від
16.01.2017 висновку Верховного Суду України при застосуванні норми підпункту
288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК, відповідач додав до своєї заяви постанову від
14.03.2017 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТА" до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. У цій постанові Верховний Суду України, при застосуванні вищевказаних норм ПК, виклав правовий висновок, що законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Із набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК.

Такого ж змісту правовий висновок при застосуванні норми підпункту 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК міститься і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.01.2017. Так суд касаційної інстанції, зробив висновок, що у нормі підпункту 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК законодавцем визначено, що річна сума платежу не може бути меншою для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом. При цьому, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції, касаційний суд виходив із мотивів недоведення відповідачем того факту, що визначений сторонами у договорах оренди розмір орендної плати становить менший розмір від мінімально встановленого підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК.

Вищий адміністративний суд в постанові від 16 січня 2017 року крім іншого зробив висновок про те, що при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Верховний суд користуючись повноваженнями перегляду судових рішень, діє виключно з підстав і в порядку встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, отже не вправі перебирати на себе повноваження щодо переоцінки встановлених фактичних обставин у справі.

Таким чином, оскільки висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права до встановлених у справі обставин, то у задоволенні заяви відповідача слід відмовити.

Керуючись статтями 235, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 242, 244, 244-1, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Офісу великих платників податків ДФС про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.01.2017 у справі № 826/1042/14 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:І. А. Васильєва Судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко