Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.04.2020 року у справі №809/859/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 квітня 2020 року

Київ

справа №809/859/16

адміністративне провадження №К/9901/17616/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.

розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами адміністративну справу №809/859/16

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, ухвалену в складі головуючого судді Гундяка В.Д., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Іщук Л.П., суддів Дяковича В.П., Онишкевича Т.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (далі - ТУ ДСА в Івано-Франківській області, відповідач), із вимогами: визнати неправомірними дії ТУ ДСА України в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати йому коштів за щорічну та додаткову відпустку без урахування доплат до посадового окладу та зобов`язати ТУ ДСА України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок і виплату недоплачених відпускних за час щорічної основної та додаткової відпусток за період з 14 серпня 2013 року по 13 серпня 2014 року з урахуванням доплат до посадового окладу за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач протиправно не включив до складу його суддівської винагороди доплати за вислугу років, перебування на адміністративній посаді та роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

3. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що позивач втратив право на доплати до посадового окладу, оскільки його повноваження щодо здійснення правосуддя припинилися 12 лютого 2016 року у зв`язку з досягненням ним шістдесяти п`яти річного віку. Натомість винятки, передбачені частиною десятою статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон №2453-VI), стосуються виключно суддів, які мають право здійснювати правосуддя, однак не здійснюють його у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням у щорічній оплачуваній відпустці.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 у грудні 1992 року був призначений на посаду судді Богородчанського районного суду Івано-Франківської області. Із квітня 1996 року позивач виконував обов`язки голови вказаного суду.

5. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 досягнув 65 річного віку, у зв`язку з чим припинилися його повноваження щодо здійснення правосуддя.

6. Незважаючи на досягнення позивачем віку шістдесяти п`яти років, з посади судді Богородчанського районного суду Івано-Франківської області його звільнено не було.

7. Відповідно до наказу виконуючого обов`язки голови Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2016 року №02-06/8 ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за період роботи з 14.08.2013 по 13.08.2014 тривалістю 30 робочих днів і додаткову оплачувану відпустку за вислугу років тривалістю 15 календарних днів за 2013 рік, починаючи з 04.05.2016 по 02.07.2016, із наданням допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що нарахування виплат за час указаних відпусток було проведено з розрахунку посадового окладу без урахування доплат до посадового окладу за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

9. Постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року №1120-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Богородчанського районного суду Івано-Франківської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

10. Наказом виконуючого обов`язки голови Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2016 року №02-03/26 ОСОБА_1 відраховано зі складу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області з 02 липня 2016 року у зв`язку з поданням заяви про відставку.

11. 16 травня 2016 року позивач звернувся до ТУ ДСА України в Івано-Франківській області із заявою, в якій просив провести йому нарахування та виплату суддівської винагороди за час основної та додаткової відпусток з урахуванням визначених у частині другій статті 133 Закону №2453-VI доплат: за вислугу років; перебування на адміністративній посаді; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

12. У відповідь на вказане звернення ТУ ДСА України в Івано-Франківській області надіслало позивачу листа від 16 червня 2016 року №04-45/611/1, у якому повідомила, що суддівська винагорода за основну та додаткову відпустки нарахована й виплачена з урахуванням вимог частини десятої статті 133 Закону №2453-VI, і підстав для її коригування немає.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

13. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року, адміністративний позов задоволено:

13.1. визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Івано-Франківській області щодо нарахування виплат за час щорічної та додаткової відпусток без урахування доплат до посадового окладу;

13.2. зобов`язано ТУ ДСА України в Івано-Франківській області провести перерахунок і виплатити недоплачені відпускні за час щорічної основної і додаткової відпусток за період з 14.08.2013 по 13.08.2014 із урахуванням доплат до посадового окладу за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

14. Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій керувались тим, що положення частини десятої статті 133 Закону №1402-VIII, які обмежують розмір суддівської винагороди суддів, що не здійснюють правосуддя, не поширюються на суддів, повноваження яких припинились, але які перебувають у щорічній оплачуваній відпустці.

15. Суди попередніх інстанцій також зазначили, що розмір суддівської винагороди є тим правом, обсяг якого не може бути звуженим у зв`язку з прийняттям нових законів або внесення змін до чинних законів.

IV. Провадження у суді касаційної інстанції

16. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ТУ ДСА в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року.

17. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2017 року задоволено клопотання ТУ ДСА в Івано-Франківській області та зупинено виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року до закінчення касаційного провадження в справі.

18. 15 грудня 2017 року, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

19. 07 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

20. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Желтобрюх І.Л., суддям Білоусу О.В., Стелець Т.Г.

21. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 06 червня 2019 року №641/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

22. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року, касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

23. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

24. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини десятої статті 133 Закону №1402-VIII, за змістом якої судді, що не здійснюють правосуддя, не мають права на отримання доплат до посадового окладу. При цьому скаржник стверджує, що наведені у вказаній статті виключення із загального правила щодо суддів, які перебувають у стані тимчасової непрацездатності, у щорічній оплачуваній відпустці, стосуються тих суддів, повноваження яких щодо здійснення правосуддя не припинялися.

25. Позивач із доводами касаційної скарги ТУ ДСА в Івано-Франківській області не погодився. У відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій було повно і всебічно встановлені обставини у справі та надана їм правильна оцінка. Водночас доводи касаційної скарги є необґрунтованими та висновків судів про незаконність обмеження розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 не спростовують.

26. Позивач стверджує, що твердження відповідача про те, що відсутність у судді повноважень для здійснення правосуддя є підставою для позбавлення права на отримання доплат до посадового окладу під час перебування у щорічній оплачуваній відпустці є безпідставним.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

27. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15.12.2017, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

28. Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

29. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

31. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

32. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.

33. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

35. Пунктом 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України передбачено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі подання суддею заяви про відставку або звільнення з посади за власним бажанням.

36. Відповідно до частини першої статті 122 Закону №2453-VI порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.

37. Частиною другою статті 122 Закону №2453-VI встановлено, що питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

38. Згідно з частиною третьою статті 122 Закону №2453-VI повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

39. Відповідно до статті 113 Закону №2453-VI суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років.

40. Вища кваліфікаційна комісія суддів України не пізніш як за місяць до дня, зазначеного в частині першій цієї статті, зобов`язана повідомити Вищу раду юстиції про наявність підстав для звільнення судді.

41. Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді у зв`язку з досягненням ним шістдесяти п`яти років до органу, який обрав або призначив суддю, не пізніш як за п`ятнадцять днів до дня, зазначеного в частині першій цієї статті.

42. У разі якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження щодо здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років.

43. Згідно з частиною першою статті 133 Закону №2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

44. Відповідно до частини другої статті 133 Закону №2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

45. Частиною п`ятою статті 133 Закону №2453-VI встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям Конституційного Суду України, які вперше призначені на посаду судді, виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 5,5 відсотка за кожен рік роботи.

46. Частиною шостою статті 133 Закону №2453-VI передбачено, що суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря судової палати, секретаря пленуму вищого спеціалізованого суду, секретаря Пленуму Верховного Суду України, виплачується щомісячна доплата у розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

47. Відповідно до частини сьомої статті 133 Закону №2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

48. Згідно з частиною восьмою статті 133 Закону №2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

49. Частиною десятою статті 133 Закону №2453-VI передбачено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

50. Відповідно до частини першої статті 134 Закону №2453-VI суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів із виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

VI. Позиція Верховного Суду

51. Аналіз положень статті 126 Конституції України у взаємозв`язку з положеннями статті 113 Закону №2453-VI свідчить, що повноваження судді щодо здійснення правосуддя припиняються з наступного дня після досягнення ним віку шістдесяти п`яти років, незалежно від того, чи був такий суддя звільнений з посади у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на посаді судді.

52. Суддя, повноваження якого щодо здійснення правосуддя припинилися, не має права на отримання доплат до посадового окладу, перелік яких визначений у частині другій статті 133 Закону №2453-VI.

53. Ураховуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 досягнув граничного віку перебування на посаді судді (шістдесяти п`яти років), з 12 лютого 2016 року припинились його повноваження здійснювати правосуддя, у зв`язку з чим він втратив право на отримання доплат до посадового окладу, незалежно від відпустки.

54. Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 7 Закону України від 13 липня 2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №2136-VIII) до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

55. Відповідно до частини першої статті 91 Закону №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

56. Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-рп/2018 справа №1-7/2018(4062/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:

56.1. частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

56.2. частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

56.3. частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

57. У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 в справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

58. Отже, рішення Конституційного Суду України ретроспективному застосуванню не підлягають (крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи) і змінюють правове регулювання лише для правовідносин, що виникнуть із дати ухвалення такого рішення («на майбутнє»).

59. Таким чином дія частини десятої статті 133 Закону №2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VІII «Про забезпечення права на справедливий суд» втратила чинність 04 грудня 2018 року.

60. Оскільки спірні правовідносини стосуються суддівської винагороди за основну щорічну та додаткову відпустки, яка позивачеві була надана у період з 04 травня 2016 року по 02 липня 2016 року, то підстави, які б виключали можливість застосування до спірних правовідносин частини десятої статті 133 Закону №2453-VІ - відсутні.

61. Суд також ураховує, що спірні правовідносини не стосуються випадків, у яких застосування частини десятої статті 133 Закону №2453-VІ визнано неконституційними.

62. За такого правового регулювання і обставин справи Суд дійшов висновку, що суддівська винагорода позивачеві за час щорічної основної та додаткової відпусток правомірно була визначена без урахування доплат до посадового окладу, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій про зворотне зроблено на підставі неправильного застосування норм матеріального права.

63. Таким чином, Суд уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

64. Згідно з вимогами статті 349 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, скасувати судові рішення судові першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

65. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

66. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

67. З огляду на викладене, ураховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Суд уважає, що рішення судів попередніх інстанцій необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

VІI. Судові витрати

68. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

69. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

70. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області задовольнити.

71. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року в справі №809/859/16 скасувати.

72. Ухвалити в справі №809/859/16 нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області відмовити.

73. Судові витрати розподілу не підлягають.

74. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко