Історія справи
Ухвала КАС ВП від 27.03.2018 року у справі №813/1745/17
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 березня 2019 року
Київ
справа №813/1745/17
адміністративне провадження №К/9901/38708/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького»на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року (суддя З.В. Гавдик)та постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року (колегія у складі суддів: В.В. Ніколін, О.М. Гінда, Д.М. Старунський)у справі№813/1745/17 (876/9957/17)за позовомДержавного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького»доЗахідного офісу Державної аудиторської служби Українипроскасування вимоги,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» звернулося до суду із адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати пункт 6 вимоги Західного офісу Державної аудиторської служби України від 03 квітня 2017 року №05-15м/2371 «Щодо усунення порушень законодавства» про безпідставне покриття у 2014-2015 роках та січні-жовтні 2016 року комунальних витрат фізичних осіб, що проживають у приміщенні гуртожитку-профілакторію на загальну суму 634461,24 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ним жодних порушень чинного законодавства не порушено, з огляду на що вимога прийнята безпідставно, відтак є протиправною та підлягає скасуванню.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтував свої висновки тим, що оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір, а зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, що мають значення для вирішення справи, судами з'ясовані неповно. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його позову та апеляційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що відповідачем на виконання вимог п. 1.2.3.1 Плану контрольно-ревізійної роботи на IV квартал 2016 року проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» за період з 01 січня 2013 року по 31 жовтня 2016 року, якою, зокрема, встановлено порушення вимог чинного законодавства в частині безпідставного покриття позивачем комунальних витрат фізичних осіб, що проживають у приміщенні гуртожитку-профілакторію на загальну суму 634461,24 грн, за результатами якої складено акт від 06 березня 2017 року №05-21/01.
На підставі вказаного акта відповідач виніс вимогу від 03 квітня 2017 року №05-15м/2371 про усунення виявлених порушень законодавства в установленому законодавством порядку, у якій зазначено, що станом на 27 березня 2017 року позивачем не усунуто виявлені порушення законодавства, зокрема, порушення п. 4, 7, 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, у зв'язку з чим встановлено безпідставне покриття ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» у 2014-2015 роках та за січень-жовтень 2016 року комунальних витрат фізичних осіб, що проживають у приміщенні гуртожитку-профілакторію на загальну суму 634461,24 грн., чим підприємству завдано збитків на вказану суму.
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства., позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
У справі, що розглядається, спір виник щодо можливості здійснення судом перевірки вимоги органу державного фінансового контролю, що вказує на виявлені збитки та їх розмір, за позовом підконтрольної установи без судового контролю власне розміру збитків, а лише перевірки наявності встановлених порушень.
Відповідно до п.1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Згідно з пп.3 п.4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань зокрема реалізує державний фінансовий контроль через здійснення перевірки державних закупівель.
Відповідно до пп.6, 16 п.6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, дані на електронних носіях, проводити перевірку фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);- пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.
Також, п. 9 п. 4 Положення встановлено у разі якщо підконтрольною установою незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держаудитслужба має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями п. 7 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. Така вимога є обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Разом з тим, в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
Зважаючи на те, що збитки чи інші суми, які підлягають стягненню, відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю чи господарюючого суб'єкта, правильність їх обчислення та обґрунтованість вимог перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не адміністративний позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Вищевказаний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено Верховним Судом України, зокрема, в постановах від 7 жовтня 2014 року (справа №21-368а14), від 14 жовтня 2014 року (№21-453а14), від 18 листопада 2014 року (№21-461а14), від 20 січня 2015 року (№21-601а14), від 27 січня 2015 року (21-436а14), від 10 лютого 2015 року (№21-632а14).
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що оспорювана вимога, зокрема у пункті 6, вказує на виявлені збитки та їх розмір.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у зв'язку із визначенням розміру збитків у спірній вимозі, перевірку обґрунтованості вимог контролюючого органу має здійснювати суд, що розглядає позов про стягнення відповідних збитків, а відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Доводи касаційної скарги зазначеного висновку суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року - залишити без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
........................
........................
.........................
В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду