Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.03.2019 року у справі №806/2036/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2019 року

Київ

справа №806/2036/15

адміністративне провадження №К/9901/8306/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Нагірняк М.Ф. від 22 червня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Одемчука Є.В., суддів Бучик А.Ю., Майора Г.І. від 07 жовтня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросоюз» до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросоюз» (далі - позивач/Товариство) звернулося до суду з позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - відповідач/Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення від 15 травня 2015 року №0004602200.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за результатами господарських операцій із контрагентом, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року, позов Товариства задоволено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ «АТД Сервіс») є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а тому позивач правомірно та у відповідності до положень статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) включив до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У доводах касаційної скарги зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які встановлюють порядок формування податкового кредиту з ПДВ, прийняття рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Вважає, що операції між позивачем та його контрагентом безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки позивачем не надано товарно-транспортних накладних та сертифікатів відповідності, які б підтверджували транспортування відсіву і щебеню на склад покупця та їх походження. Крім того згідно аналізу податкової звітності встановлено відсутність у ТОВ «АТД Сервіс» трудових ресурсів, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення господарської діяльності підприємства.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за жовтень і листопад 2014року складено акт 27 квітня 2015 року №487/22-00/31191922, в якому відображено висновок про порушення позивачем положень пункту 198.6 статті 198 ПК України, у зв'язку з чим занижено ПДВ у листопаді 2014 року на суму 6295,00 грн.

До наведених висновків Інспекція дійшла, виходячи з того, що господарські операції з контрагентом ТОВ «АТД Сервіс» (щодо придбання щебеневої продукції і транспортних послуг по її перевезенню) не спричинили настання реальних правових наслідків з огляду на сукупність обставин, які наведені вище та покладені в основу мотивів касаційної скарги.

На підставі акту перевірки відповідачем 15 травня 2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0004602200, яким збільшено Товариству суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 9443 грн., в тому числі 6295 грн. основного платежу та 3148 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця можливості віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду й відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для нарахування податкового кредиту також необхідними умовами є наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної, її відповідність вимогам статті 201 ПК України.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та не спростовується відповідачем у касаційній скарзі, спірні господарські відносини зумовлені договором купівлі - продажу та договором про надання послуг на перевезення відсіву і щебеню, укладеними 03 листопада 2014 року між позивачем та ТОВ «АТД Сервіс».

Встановлено, що виконання договорів підтверджується: видатковими накладними, виписаними на кожну партію поставки; актами здачі-прийняття послуг з перевезення. Контрагентом оформлено податкові накладні.

Розрахунки між сторонами здійснені безготівково, що підтверджується копіями платіжних доручень.

Використання вказаної щебеневої продукції в господарській діяльності позивача підтверджується картками-рахунків за листопад 2014 року та актом №1356 від 28 листопада 2014 року про використання вказаних матеріальних цінностей для ремонту складу по зберіганню зерна №7.

За висновком судів первинні документи, складені між позивачем та ТОВ «АТД Сервіс», містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону.

Встановлено, що виписані контрагентом податкові накладні містять усі обов'язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник ПДВ.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «АТД Сервіс» документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Касаційний суд погоджується із висновком судів про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних сум податкового кредиту з ПДВ.

Відповідачем також не наведено й обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Доводи ж Інспекції про непідтвердження факту передачі товарів з огляду на ненадання до перевірки документів, які б свідчили про транспортування відсіву і щебеню на склад покупця та їх походження, за відсутності доказів витребування цих документів до початку чи в ході проведення перевірки та відмови позивача у їх наданні, не можуть свідчити про порушення позивачем податкового законодавства. Натомість матеріалами справи підтверджується отримання такого товару позивачем та його використання у межах господарської діяльності, зокрема для ремонту складу по зберіганню зерна.

По суті ж, як встановлено судами, доводи податкового органу ґрунтуються лише на отриманій за результатами здійснення податкового контролю інформації про відсутність у контрагента необхідних ресурсів і умов для ведення господарської діяльності, однак матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували такі обставини, у тому числі податкової звітності ТОВ «АТД Сервіс», матеріалів перевірок тощо.

Слід зазначити, що предметом доказування у справі, що розглядається, є обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість формування податкових вигод позивачем. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

За відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів, які б свідчили, що господарські операції позивача із вказаним контрагентом були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди, обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності підприємств у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності, наявність відхилень між сумами податкового кредиту/зобов'язань позивача та його контрагента, наявність недоліків у первинних документах тощо, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, підставою для прийняття якого стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

За правилами статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а тому прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням процесуальних норм. Відтак, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду