Історія справи
Ухвала КАС ВП від 22.05.2018 року у справі №817/1427/17
ф
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 лютого 2020 року
Київ
справа №817/1427/17
адміністративне провадження №К/9901/50538/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року (судді: Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., Франковська К.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати , -
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати йому грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов`язати Луцький прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити йому перерахунок та виплату грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;
- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати недоплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позову позивач вказав, що 30 травня 2017 року йому виплачено відповідачем грошову допомогу при звільненні в розмірі 32 766,00 грн, до якої безпідставно не включено щомісячну грошову винагороду, передбачену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 лютого 2016 року "Про затвердження інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України".
Позивач вважає, що щомісячна додаткова грошова винагорода мала постійний характер, а тому відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" розрахунок грошової допомоги при звільненні необхідно проводити з урахуванням такої щомісячної додаткової грошової винагороди. Також позивач зазначає, що перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України. Тому, відповідно до статей 116, 117 цього Кодексу просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати недоплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов`язано Луцький прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Стягнуто з позивача середній заробіток за весь період затримки виплати недоплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні, з 30 травня 2017 року по 15 листопада 2017 року в сумі 41743,50 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що здійснюючи розрахунок позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби склад грошового забезпечення має визначатись відповідно до положень частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII, та включати, зокрема, і щомісячну додаткову грошову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року № 889 (далі - Постанова № 889), а тому дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні без урахування зазначеної щомісячної додаткової грошової винагороди не ґрунтуються на нормах закону.
Тому, враховуючи, що відповідач не виплатив всю належну позивачу суму грошового забезпечення при звільненні і не довів в судовому засіданні відсутності в цьому своєї вини, суд першої інстанції вважав, що відповідно до приписів статті 117 КЗпП України на користь позивача підлягає до виплати середній заробіток за весь період затримки по день постановлення рішення у розмірі 41743,50 грн. Відповідно до довідки Військової частини 9971 від 14 листопада 2017 року № 1973, середньоденне грошове забезпечення за останні два місяці, що передували звільненню, становить 245,55 грн. Період з 30 травня 2017 року по 15 листопада 2017 налічує 170 календарних днів. Середній заробіток позивача за вказаний період становить 41743,50 грн. (245,55 х 170).
При цьому суд першої інстанції посилався на висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року (справа № 21-8а/15), відповідно до яких за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний адміністративний суд дійшо висновку, що винагорода, встановлена Постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога при звільненні на підставі частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
При цьому суд апеляційної інстанції також посилався на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №761/17387/17.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати повністю та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі позивач вказав, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889, є видом грошового забезпечення військовослужбовця та входить в його склад. Така винагорода виплачується на постійній основі та не залежить від будь-яких додаткових критеріїв чи обставин, які військовослужбовець повинен виконати понад свої обов`язки, а тому вона носить постійний характер та є видом грошового забезпечення.
Тому у зв`язку з невиплатою йому належної суми при звільнення вважав обґрунтованою вимогу стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі статті 117 КЗпП.
Позиція інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року.
Рух касаційної скарги
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Желтобрюх І.Л., суддів: Білоус О.В., Стрелець Т.Г.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року № 709/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 лютого 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України на підставі контракту, укладеного 20 листопада 2012 року.
Наказом начальника Луцького прикордонного загону від 18 травня 2017 року № 106о/с припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби в запас за пунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з урахуванням підпункту "ї" (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону) пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону із застосуванням пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" від 06 грудня 2016 року № 1769-VIII та підпункту "б" частини другої статті 26 Закону старшого солдата ОСОБА_1 , водія 2 секції автомобільних перевезень автомобільної групи відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення інженерно-технічного відділу, без права носіння військової форми одягу.
Наказом начальника Луцького прикордонного загону від 22 травня 2017 року № 108 о/с старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків частини та усіх видів забезпечення з 22 травня 2017року.
Відповідно до наказу № 108 о/с від 22 травня 2017, вислуга років станом на 22 травня 2017 року становить: календарна - 14 років 04 місяці 14 днів, пільгова - 00 років 00 місяців 00 днів, загальна - 14 років 04 місяці 14 днів.
Цим же наказом відповідно до пункту 4.10 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425 зобов`язано виплатити грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 14 повних календарних років служби в сумі 32766 грн. 16 коп.
Виплата грошової допомоги при звільненні в сумі 32766,16 грн. сторонами не заперечувалась.
Відповідно до довідки № 1941 від 17 жовтня 2017 року грошове забезпечення позивача станом на травень 2017 року становить всього 7489,41 грн. з урахуванням: посадовий оклад 530,00 грн., оклад за військовим званням 35,00 грн., надбавка за вислугу років 141,25 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби 635,63 грн., надбавка за особливі умови служби, пов`язані з підвищеним ризиком для життя 79,50 грн., премія 3259,50 грн., додаткова грошова винагорода 2808,53 грн.
Листом Луцького прикордонного загону від 21 червня 2017 року №11/8143 позивача повідомлено, що розрахунок місячного грошового забезпечення розрахований з посадового окладу 530,00 грн., окладу за військовим званням 35,00 грн., надбавки за вислугу років 141,25 грн., надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби 635,63 грн., надбавки за особливі умови служби 79,50 грн., премії 3259,50 грн.
Вважаючи не включення вказаної додаткової грошової винагороди до розрахунку неправомірним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № № 2011-ХІІ.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Підпунктом 2 пункту 1 Постанови № 889 встановлено, що з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у рішенні від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) вказав, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов`язків, пов`язаних з ризиком для життя та здоров`я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі і права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім`ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними державних функцій.
Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув відповідно до статті 15 Закону № 2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.
Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, що має включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.
Як свідчать матеріали справи позивача звільнено з військової служби на підставі пункту "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII; вислуга позивача становить 14 років 04 місяці 14 днів, пільгова - 00 років 00 місяців 00 днів, загальна - 14 років 04 місяці 14 днів днів календарної служби;
Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, про що видано відповідний наказ; щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі Постанови КМУ від 22 вересня 2010 року № 889 становила 60% місячного забезпечення.
Однак, додаткову грошову винагороду у зазначеному розмірі до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.
Апеляційний суд до спірних правовідносин застосував положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 02 лютого 2016 року року № 73, виданої на виконання Постанови КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, за змістом якої додаткові винагороди не включаються до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.
При цьому, застосовуючи Інструкцію № 73 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, суд апеляційної інстанції, не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Матеріалами справи підтверджується, що дана винагорода виплачувалась позивачу постійно щомісяця з дня запровадження до дня звільнення його із військової служби.
Колегія суддів ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Оскільки додаткова грошова винагорода на підставі Постанови КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою № 889, а суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Аналогічні правові висновки Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 16 травня 2019 року справа № 826/11679/17, від 31 липня 2019 року №826/3398/17, від 08 серпня 2019 року № 802/955/17-а, від 16 грудня 2019 року справа №825/812/17, від 19 лютого 2020 року справа №822/2741/17.
Посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року (справа № 761/17387/17) колегія суддів не бере до уваги, оскільки, виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду України, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Верховного Суду України.
За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, а суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Отже, рішення суду першої інстанції по своїй суті є правильним. У свою чергу, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.
Враховуючи, що відповідач не виплатив всю належну позивачу суму грошового забезпечення, суд першої інстанції обґрунтовано відповідно до статті 117 КЗпП України стягнув на користь позивача середній заробіток за весь період затримки виплати недоплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 41 743,50 грн на підставі довідки Військової частини 9971 від 14 листопада 2017 року № 1973.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.
Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанцій підтвердилися під час розгляду касаційної скарги Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Стаття 352 КАС України визначає підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції у відповідній частині
Відповідно до частини першої статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, касаційну скаргу відповідача необхідно задовольнити, скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року і залишити в силі постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року скасувати.
Залишити в силі постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О.Єресько
В.М. Соколов