Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.04.2019 року у справі №820/3874/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2019 року

Київ

справа №820/3874/16

адміністративне провадження №К/9901/9923/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Колонтаївський" до Сектору державної реєстрації Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, треті особи: фізична особа-підприємець ОСОБА_1, Відділ Держгеокадастру в Краснокутському районі Харківської області про скасування рішення за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року у складі судді Панченко О. В. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Калитки О. М., Кононенко З. О., Бондара В. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року Сільськогосподарський виробничий кооператив "Колонтаївський" (далі - СВК "Колонтаївський", позивач) звернувся до суду з позовом до Сектору державної реєстрації Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області (далі також - відповідач, сектор державної реєстрації), за участю третіх осіб: ОСОБА_1 (далі - третя особа 1, ФОП ОСОБА_1), відділу Держгеокадастру в Краснокутському районі Харківської області (далі також - третя особа 2, Держгеокадастр), у якому просило скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 24569309 від 18 вересня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6323583700:04:001:0088, номер запису про інше речове право: 11243067 орендар - ФОП ОСОБА_1, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 24569061 від 18 вересня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6323583700:04:001:0070, номер запису про інше речове право: 11243067 орендар - ФОП ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 18 вересня 2015 року державним реєстратором сектору державної реєстрації Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери № 24569309 та № 24569061 щодо державної реєстрації права оренди земельних ділянок, кадастрові номери 6323583700:04:001:0070 та 6323583700:04:001: 0088, а також відповідно внесені записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На думку позивача, внесення даних записів призвело до прямого порушення його прав та законних інтересів, оскільки, строк дії договорів оренди на земельні ділянки, укладені між СВК "Колонтаївський" та ОСОБА_2, не закінчився, договори в установленому законом порядку не розірвані та не оспорені в суді. Таким чином, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права оренди вказаної ділянки за ФОП ОСОБА_1 є такими, що підлягають скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, адміністративний позов Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Колонтаївський" задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд виходив з того, що на момент реєстрації договорів оренди земельних ділянок, укладених між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1, діяла державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок, укладених між ОСОБА_2 та СВП "Колонтаївський".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_4 в інтересах фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 21 грудня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 820/3874/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 жовтня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 820/3874/16 та рекомендовано надати сторонам додаткові письмові пояснення у межах доводів касаційної скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28 березня 2012 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено два договори оренди земельних ділянок:

- площею 3,3891 га (кадастровий номер 6323583700:04:001:0088), номер земельної ділянки № НОМЕР_1, розташованої за межами населених пунктів на території Колонтаївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, строком на 8 років. Вказаний договір зареєстрований відділом Держкомзему у Краснокутському районі Харківської області за № 632358374001737;

- площею 3,2912 га (кадастровий номер 6323583700:04:001:0070), номер земельної ділянки № НОМЕР_1, розташованої за межами населених пунктів на території Колонтаївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, строком на 8 років. Вказаний договір зареєстрований відділом Держкомзему у Краснокутському районі Харківської області за № 632358374001736.

Як встановлено судом першої інстанції, навесні 2016 року, приступаючи до весняно-польових робіт СВК "Колонтаївський" було виявлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6323583700:04:001:0070 та 6323583700:04:001:0088 вже оброблені іншими особами.

Так, орендодавець - ОСОБА_2 померла, а земельні ділянки з кадастровими номерами 6323583700:04:001:0070 та 6323583700:04:001:0088, що розташовані за межами населених пунктів на території Колонтаївської сільської ради Краснокутського району Харківської області успадкував гр. ОСОБА_3.

Із долученої до матеріалів справи довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16 червня 2016 року, встановлено, що державним реєстратором Краснокутського районного управління юстиції Бежановим В. В. 12 вересня 2015 року здійснено записи № 11242897 та № 11243067, яким за ФОП ОСОБА_1 зареєстровано право оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 6323583700:04:001:0070 та 6323583700:04:001:0088.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано той факт, що термін "перехід права на землю", вжитий у договорі оренди позивача, визначений у статті 120 Земельного кодексу України, та у даному випадку не може бути застосований і тлумачитись по-іншому. Крім того, позивачем декілька років не оброблялась земельна ділянка, орендна плата не сплачувалась, що свідчить про його добровільну відмову від прав оренди землі та про порушення умов договору оренди, тому спадкоємець міг і не знати про укладення померлою ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки з позивачем.

27 лютого 2017 року від СВП "Колонтаївський" надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач вказує, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Від інших учасників справи відзиву або заперечення на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).

У цій справі спірні правовідносини виникли стосовно правомірності рішень державного реєстратора Краснокутського районного управління юстиції Бежанова В. В. щодо державної реєстрації прав, якими за ФОП ОСОБА_1 зареєстровано право оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 6323583700:04:001:0070 та 6323583700:04:001:0088, з підстав існування чинного договору оренди цих же земельних ділянок, укладеного між СВП "Колонтаївський" та ОСОБА_2. Відтак, у даній справі фактично оскаржується чинність договорів оренди, на підставі яких було прийнято рішення про державну реєстрацію речового права, тобто існує спір між двома суб'єктами господарської діяльності щодо права оренди на земельні ділянки (чинності одного з договорів оренди землі).

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами - договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з положеннями статті 17 цього ж Закону об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю майнових вимог суб'єктів господарювання щодо чинності одного з договорів оренди землі на одну й ту ж саму земельну ділянку.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо правомірності рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права за договорами оренди не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між СВП "Колонтаївський" та ФОП ОСОБА_1 стосовно права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами undefined та undefined. Крім того, сторони не інформували Суд про розгляд цього спору в інших судах.

Відповідно до статті 1 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно статті 1 ГК України господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Важливо, що на момент розгляду цієї справи, Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 14 квітня 2009 року у справі № 21-367во09, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме стосовно державної реєстрації права оренди на земельні ділянки.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справах № 823/584/16 та № 823/397/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/398/16, а також у постановах Верховного Суду від 18 січня 2019 року у справі № 823/460/16, від 21 січня 2019 року у справі № 823/539/16.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_5 (Нідерланди), ОСОБА_9 (Швейцарія), ОСОБА_6 (Сполучене Королівство), ОСОБА_8 (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених Частиною 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга ОСОБА_4 в інтересах фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 238,239,341,344,349,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Колонтаївський" до Сектору державної реєстрації Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, треті особи: фізична особа-підприємець ОСОБА_1, Відділ Держгеокадастру в Краснокутському районі Харківської області про скасування рішення закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко