Історія справи

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 826/18139/14

адміністративне провадження № К/9901/44488/21, №К/9901/42273/21, №К/9901/42989/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року (судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М., Кузьменко В.В.),

касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2020 року (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року

касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року (судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М., Кузьменко В.В.) у справі

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Закарпатської обласної прокуратури, третя особа - Міністерство юстиції України

про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1), Закарпатської обласної прокуратури (далі - відповідач-2), третя особа - Міністерство юстиції України (далі - третя особа), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року № 1446к;

- поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді заступника прокурора Закарпатської області з 24 жовтня 2014 року;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу.

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про те, що оскаржуваний наказ відповідач-1 прийняв всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, з огляду на те, що застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» не відповідає міжнародним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів, обмежує право позивача на працю та доступ до державної служби; наказ про звільнення видано в період тимчасової непрацездатності позивача, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2020 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №1446к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді заступника прокурора Закарпатської області з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 290 653,67 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 290 653,67 грн та стягнення на користь ОСОБА_1 понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 39 000, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким ці вимоги задоволено частково. Стягнуто з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 10 березня 2021 року у розмірі 1 207 964, 52 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2021 року залишено без змін. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу за перегляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку. Однак, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ОСОБА_1 указує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №826/18139/14 - скасувати частково та ухвалити нову постанову, якою стягнути з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 10 березня 2021 року у розмірі 1 290 653, 67 грн.

Підставою касаційного оскарження позивачем постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не правильно застосовані норми матеріального права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17, постанові Верховного Суду від 17 червня 2020року у справі №826/1505/18, постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020року у справі №826/5842/15, постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14.

У зазначених постановах Верховний Суд, у вимірі схожих фактичних обставин і правового регулювання правовідносин (щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на посаді відповідно до статті 235 КЗпП) висловив згоду і підтримав підхід судів нижчих інстанцій, які при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовували коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку № 100.

У касаційних скаргах Офіс Генерального прокурора та Закарпатська обласна прокуратура указують на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять рішення Окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року в частині задоволених вимог про поновлення позивача на рівнозначній посаді, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді заступника прокурора Закарпатської області, змінити та поновити ОСОБА_1 на посаді яку він займав на момент звільнення, а саме посаді заступника прокурора Закарпатської області.

Підставою касаційного оскарження відповідачами рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідачі указують на те, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 235 КЗпП України без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування, викладеного у постановах від 20 січня 2021 року у справах №640/18679/18, 804/958/16, від 23 грудня 2020 року у справі №813/7911/14, від 09 грудня 2020 року у справі №826/18134/14, від 19 листопада 2020 року у справі №826/14554/18, від 07 липня 2020 року у справі №811/952/15, від 19 травня 2020 року у справі №9901/226/19, від 15 квітня 2020 року у справі №826/5596/17, від 22 жовтня 2019 року у справі №816/584/17, від 12 вересня 2019 року у справі №821/3736/15-а, від 09 жовтня 2019 року у справі №П/811/1672/15, від 22 травня 2018 року у справі № П/9901/101/18 (Велика Палата Верховного Суду), від 27 жовтня 2021 року у справі №340/3563/20, від 20 січня 2021 року у справі №804/958/16, від 27 жовтня 2021 року у справі №340/3563/20 тощо.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №804/958/16 зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.

Позиція інших учасників справи

Від Закарпатської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких відповідач-2 просить залишити касаційні скарги позивача без задоволення.

Від позивача відзиви на касаційні скарги не надходили, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 вересня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом Генерального прокурора України від 03 вересня 2012 року №1257к, старшого радника юстиції Савченка А.М. призначено заступником прокурора Закарпатської області, звільнивши його з посади першого заступника прокурора цієї області.

Згідно з наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1446к, керуючись статтею 15, 16 Закону України «Про прокуратуру» та вимогою пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», на підставі довідки про результати вивчення особової справи та подання в.о прокурора області ОСОБА_3 , старшого радника юстиції ОСОБА_4 звільнено з посади заступника прокурора Закарпатської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Уважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Відповідачі у касаційних скаргах зазначають, що судові рішення в частині визнання протиправним та скасування наказу стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу не оскаржуються.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді заступника прокурора Закарпатської області з 24 жовтня 2014 року Рішення суду першої інстанції ухвалено 10 березня 2020 року.

Верховний Суд зазначає, що 19 вересня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань.

Законом № 113-ІХ визначено безальтернативну умову переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займали посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах на посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, а саме лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом.

При цьому, визначальною підставою для переведення прокурора на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах є рішення відповідної кадрової комісії про успішне проходження прокурором атестації.

Відсутність рішення про успішне або неуспішне проходження атестації не дозволяє суду дійти висновку про завершення цієї процедури для позивачки.

Положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону № 1697-VII та Закону № 113-ІХ, не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення.

Отже з метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення, існує необхідність субсидіарного застосовування до спірних правовідносин окремих норм КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Виключенням із цього правила є норма статті 240-1 КЗпП України, яка передбачає, що в разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, то орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу та одночасно визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.

Таким чином, у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації.

Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №П/9901/101/18, постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №826/12916/15, від 06 березня 2019 року у справі №824/424/16-а, від 13 березня 2019 року у справі №826/751/16, від 27 червня 2019 року у справі №826/5732/16, від 26 липня 2019 року у справі №826/8797/15, від 09 жовтня 2019 року у справі №П/811/1672/15, від 12 вересня 2019 року у справі №821/3736/15-а, від 22 жовтня 2019 року у справі №816/584/17, від 07 липня 2020 року у справі №811/952/15.

Водночас поновлення позивача на посаді, яку він не обіймав до звільнення, суперечить єдиному можливому способу захисту його порушеного права, який закріплений у частині першій статті 235 КЗпП України та спрямований на повернення сторін трудового спору (працівника і роботодавця) у положення, яке існувало на день звільнення. Крім того, такий спосіб захисту порушеного права позивача може викликати новий спір з приводу визначення "рівнозначної" посади та відповідного структурного підрозділу, де така посада передбачена.

Колегія суддів наголошує, що Закон №113-IX передбачає лише дві умови зайняття посад прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, а саме: переведення прокурорів, які займали посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом на підставі рішення кадрової комісії про успішне проходження атестації; успішне проходження добору на вакантні посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, які з`явилися після звільнення прокурорів за власним бажанням, неуспішного проходження прокурорами атестації або з інших підстав, особами, які не займали посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом.

У контексті наведеного, колегія суддів звертає увагу на положення пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, яким визначено, що у разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі".

Тобто реалізація судового рішення про поновлення працівника на попередній роботі фактично здійснюється шляхом повернення трудових відносин у попередній стан, який існував до внесення у трудову книжку запису про звільнення.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20.

Отже, ураховуючи обставини цієї справи, колегія суддів доходить висновку про необхідність поновлення позивача на посаді заступника прокурора Закарпатської області, тобто на посаді, яку позивач обіймав до звільнення.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої ОСОБА_1 касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком №100 (надалі - Порядок №100), відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці".

Згідно з пунктом 1 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати, передбаченої цим Порядком застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 Порядку 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.

Водночас, скаржник в касаційній скарзі зазначає про відсутність правових підстав для застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача згідно з пунктом 10 Порядку № 100.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до довідки від 17 вересня 2020 року №183-вих.2020, виданої Закарпатською обласною прокуратурою, заробітна плата позивача за серпень 2014 року складає 9 740,16 грн, за вересень 2014 року - 18 263,91 грн; середньоденна заробітна плата складає 756,87 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу розраховується: з 27 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року, з урахуванням Постанови №505 (756,87 грн х 276 днів); за період з 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року з урахуванням Постанови №1013 (946,09 грн х 441 днів); за період з 06 вересня 2017 року по 10 березня 2021 року з урахуванням Постанови №657 (756,87 грн х 878 днів).

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 10 березня 2021 року зазначив, що з 12 грудня 2020 року набрали чинності зміни, внесені до Порядку №100 постановою Кабінету Міністрів України №1213 від 09 грудня 2020 року. Вказаною постановою Уряду пункт 10 розділу ІV Порядку виключено, тому здійснити розрахунок середньої заробітної плати з коефіцієнтом підвищення заробітної плати, не вбачається можливим. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 1 207 964,52 грн.

Верховний Суд уважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування пункту 10 Порядку №100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу після внесених змін Постановою №1213, якою вказаний пункт виключено із Порядку №100 з 12 грудня 2020 року, з огляду на таке.

Пункт 10 Порядку №100 був чинним до 11 грудня 2020 року, а отже вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню по дату 11 грудня 2020 року. Підстави для застосування коефіцієнта підвищення з 12 грудня 2020 року відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі №826/6301/15, від 20 січня 2022 року у справі №826/17709/14, від 08 лютого 2022 року у справі № 826/17610/14.

Верховний Суд переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах визначених статтею 341 КАС України, погоджується із висновками суду першої інстанції та зазначає, що судом першої інстанції правомірно застосовано пункт 10 Порядку № 100 для розрахунку часу вимушеного прогулу позивача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

За встановлених обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року і викласти абзац третій в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 з 24 жовтня 2014 року на посаді заступника прокурора Закарпатської області» та скасування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року в частині стягнення з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 10 березня 2021 року у розмірі 1 207 964, 52 грн. У цій частині залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2020 року.

Судові витрати

З огляду на категорію справи та результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 250 341 344 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора, Закарпатської обласної прокуратури задовольнити.

2. Змінити резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року і викласти абзац третій в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 з 24 жовтня 2014 року на посаді заступника прокурора Закарпатської області».

3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

4. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року в частині стягнення з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 10 березня 2021 року у розмірі 1 207 964, 52 грн скасувати. У цій частині залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2020 року.

5. В решті рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді: Л.О. Єресько

В.М. Соколов