Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 24/753-А

адміністративне провадження № К/9901/4768/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 24/753-А

за адміністративним позовом Державного підприємства завод «Арсенал» до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, треті особи - Будівельне управління Служби безпеки України, Київська обласна державна адміністрація, Гніденська сільська рада, за участю Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про визнання недійсним рішення;

за касаційною скаргою Державного підприємства завод «Арсенал» на постанову Господарського суду міста Києва (у складі колегії суддів: Бондарчук В. В., Ломака В. С., Марченко О. В.) від 05 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Костюк Л. О., Твердохліб В. А., Бужак Н. П.) від 05 березня 2015 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2006 року Державне підприємство завод «Арсенал» (далі - ДП завод «Арсенал») звернулося до суду з адміністративним позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бориспільська РДА), в якому просило:

- визнати недійсним та скасувати розпорядження Бориспільської РДА від 05 серпня 2004 року;

- визнати недійсним та скасувати Державний акт на право постійного користування землею, виданий 06 серпня 2004 року Будівельному управлінню ГАГУ ДЗ СБ України.

2. В обґрунтування вказаних вимог позивач, серед іншого, зазначив:

- що земельні ділянки, на які Будівельному управлінню Служби безпеки України видано державний акт від 06 серпня 2004 року, співпадають на місцевості із земельною ділянкою ДП завод «Арсенал». Тому Розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації №637 від 05 серпня 2004 року та Державний акт на право постійного користування землею №ІІ-КВ №002711 від 06 серпня 2004 року видані з порушенням вимог ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, тобто без вилучення у встановленому законодавством порядку земельної ділянки у користувача, а тому, вищевказані спірні розпорядження та державний акт мають бути визнані недійсними.

3. Постановою Господарського суду міста Києва від 05 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач у березні 2015 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 05 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України 01 квітня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

6. 16 червня 2015 року до Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення Будівельного управління Служби безпеки України, в яких третя особа просить оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалась.

8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9. 16 січня 2018 року касаційну скаргу ДП завод «Арсенал» на постанову Господарського суду міста Києва від 05 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року у справі № 24/753-А передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

10. Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2018 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- рішенням Гнідинської сільської ради Бориспільського району від 25 лютого 2000 року затверджено технічну документацію по складанню Державного акту на право постійного користування землею ДП заводу «Арсенал» для бази відпочинку «Райдуга», загальною площею 6,7 га земель в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

- 27 березня 2000 року ДП завод «Арсенал» було видано державний акт на право постійного користування землею І-КВ № 002718 для бази відпочинку, загальною площею 6,7 га земель в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25/345.

- 05 серпня 2004 року розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації № 637 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою Будівельному управлінню ГАГУ ДЗ СБ України під існуючою базою відпочинку в адміністративних межах Гнідинської сільської ради.

- згідно п. 2 вказаного розпорядження, Будівельному управлінню ГАГУ ДЗ СБ України було передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 0,868 га під існуючою базою відпочинку в адміністративних межах Гнідинської сільської ради.

- 06 серпня 2004 року Будівельному управлінню Служби безпеки України було видано державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ № 002711 під існуючу базу відпочинку. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 454.

12. Вважаючи дії та рішення відповідача протиправними, а Державний акт на право постійного користування землею, таким, що порушує права ДП завод «Арсенал», позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог виходили з оцінки фактичних обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також з аналізу норм земельного законодавства у спірних правовідносинах.

Суди попередніх інстанцій, проаналізувавши ст. 17, 122, 123 Земельного кодексу України та інші нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини, дійшли висновку, що спірне розпорядження та державний акт прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки спірні земельні ділянки, надані відповідачу у постійне користування під існуючою базою відпочинку, знаходяться за межами населених пунктів Гнідинської сільської ради.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій у зазначених судових рішеннях неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

Зокрема зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані норми ст. 198 Земельного кодексу України, якими передбачено погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконаних для визначення та відновлення маж земельних ділянок.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

16. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

17. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

18. Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

19. На підставі п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

20. Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

21. Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

22. Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

23. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

24. Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права користування земельною ділянкою.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з передачею третій особі - Будівельному управлінню Служби безпеки України, у постійне користування земельної ділянки загальною площею 0,868 га під існуючою базою відпочинку в адміністративних межах Гнідинської сільської ради та видачею державного акта на право постійного користування землею, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися в порядку господарської юрисдикції, оскільки виникає спір про право користування земельною ділянкою.

25. З наведеного випливає, що спір, предмет якого охоплює перегляд рішення суб'єкта владних повноважень, стосується відносин щодо права користування третьої особи на спірну земельну ділянку і з посиланням на певні конкретні обставини вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами господарського, а не адміністративного судочинства.

26. Конституційний Суд України в п. 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

27. Аналогічна правова позиція, щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 та 18 квітня 2018 року у справах № 761/33504/14-а та № 802/950/17-а відповідно.

28. Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених прав, що виникають із земельних відносин, колегія суддів вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.

29. За нормами ч. 3 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

30. Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст. 238, 240 цього Кодексу.

31. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст. 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

32. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись ст. 242, 345, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства завод «Арсенал» задовольнити частково.

Постанову Господарського суду міста Києва від 05 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року у адміністративній справі № 24/753-А скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз'яснити позивачу, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції господарських судів.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач Т. О. Анцупова

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб