Історія справи

Постанова КАС ВП від 27.06.2023 року у справі №120/3505/22
Постанова КАС ВП від 27.06.2023 року у справі №120/3505/22
Постанова КАС ВП від 27.06.2023 року у справі №120/3505/22
Постанова КАС ВП від 27.06.2023 року у справі №120/3505/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 року

м. Київ

справа № 120/3505/22

адміністративне провадження № К/990/32559/22, К/990/9999/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Юрченко В.П., Дашутін І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційні скарги ОСОБА_1

на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 (Судді: Сторчак В.Ю., Полотнянко Ю.П., Граб Л.С.) та ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2022 (Судді: Сторчак В.Ю., Полотнянко Ю.П., Граб Л.С.) (про повернення апеляційних скарг)

у справі №120/3505/22

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області

про визнання бездіяльності протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) (а.с. 1-8). Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2022 позовну заяву повернуто позивачу (а.с. 9).

Не погоджуючись з ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2022, позивач звернулась до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою від 30.05.2022 року (вх. від 02.06.2022), до якої додала клопотання про звільнення від сплати судового збору (а.с. 13).

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2022 у зв`язку із тим, що до апеляційної скарги в порушення вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України не додано документ про сплату судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху для сплати судового збору за її подання в розмірі 2 481 грн, або наданням суду доказів наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених статтею 8 Закону № 3674-VI, а саме: довідку органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік, довідку органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік, тощо. При цьому суд апеляційної інстанції надаючи оцінку клопотанню про звільнення від сплати судового збору дійшов висновку, що воно не підтверджено доказами, позаяк долучена до матеріалів апеляційної скарги копія відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків не дає можливості встановити розмір річного доходу позивача за минулий рік. Посилаючись на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 28.04.2022 року у справі № 9901/377/21 суд апеляційної інстанції зазначив, що факт відсутності доходів не є апріорі підтвердженням наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, оскільки скаржник може отримувати дохід із інших джерел, окрім заробітної плати, бути працевлаштованим станом на дату подання клопотання про звільнення від сплати судового збору, отримувати виплати із центру зайнятості, тощо (а.с. 19-20).

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2022 на виконання заяви позивача від 21.09.2022 повідомлено реквізити для сплати судового збору і продовжено термін для усунення недоліків апеляційної скарги, встановлених ухвалою суду від 06.09.2022 на десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали (а.с. 23, 25).

З метою усунення недоліків апеляційної скарги, встановлених ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.09.2022 позивачем 05.10.2022 на адресу суду подано клопотання, в якому вона зазначила про неможливість надання довідки з Пенсійного фонду, оскільки на вимогу її представника, адвоката Аврамич А.С., ця довідка не була надана працівниками Пенсійного фонду у Вінницькій області, зауваживши на тому, що її представником подано скаргу до Пенсійного фонду України з приводу бездіяльності цього органу щодо відмови в наданні довідки. Також, позивач посилалась на неоднакове застосування судом апеляційної інстанції норм права та вибірковий підхід в контексті звільнення від сплати судового збору, оскільки ухвалою Верховного Суду від 22.08.2022 року у справі № 120/19342/21 на підставі відомостей із довідки з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків її звільнено від сплати судового збору. Додатково позивач надала нові відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 28.06.2022 (про відсутність доходів за період з 1 кварталу 2021 року по 1 квартал 2022 року) (а.с. 28).

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2022 повернуто. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не надано до суду належних та вичерпних доказів наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, як на підставу для звільнення від сплати судового збору, а надані нею відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за висновками суду апеляційної інстанції не можуть безперечно свідчити, що у особи відсутні кошти на сплату судового збору, не є достатніми на підтвердження тяжкого майнового стану позивача, якими підтверджується факт неможливості сплати останнім судового збору, оскільки не містять відомостей про майновий стан заявника, який може мати інші джерела для існування та забезпечення своїх потреб, зокрема для сплати судового збору (довідка про склад сім`ї та про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, документів про нарахування субсидій, документів про надання соціальної допомоги, відомості про вклади, нерухоме та рухоме майно з якого отримується дохід, компенсації, сукупний дохід родини тощо). Також, суд апеляційної інстанції посилався на те, що правові позиції про необхідність підтвердження неможливості сплатити судовий збір викладені в ухвалах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 р. по справі №215/3329/19, від 16 жовтня 2019 року у справі №215/5288/18, від 17 жовтня 2019 р. у справі №215/3786/18, від 18 жовтня 2019 р. у справі №215/5427/18 і додатково зазначив, що сплата судового збору є обов`язком позивача, а зловживання правом на звільнення від його сплати є неприпустимим (а.с. 29-30).

Після повернення апеляційної скарги, позивач 07.11.2022 вдруге звернулася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2022, до якої додала клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обґрунтовано тим, що сума для сплати судового збору є для неї непід`ємною, вказала, що інших доходів немає, в підтвердження чого надала копію довідки ДПС України щодо відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків про відсутність доходів з 1 кварталу 2020 року по 3 квартал 2021 року і просила врахувати її важкий матеріальний стан, навела до прикладу судові справи, в яких заявників звільнено від сплати судового збору (а.с. 34-37).

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 апеляційну скаргу залишено без руху для сплати судового збору за її подання в розмірі 2 481 грн, або наданням суду доказів наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених статтею 8 Закону № 3674-VI, а саме: довідку органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік, довідку органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік, тощо. При цьому суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку клопотанню про звільнення від сплати судового збору дійшов висновку, що воно не підтверджено доказами, позаяк долучена до матеріалів апеляційної скарги копія відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків не дає можливості встановити розмір річного доходу позивача за минулий рік. Посилаючись на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 28.04.2022 року у справі № 9901/377/21 суд апеляційної інстанції зазначив, що факт відсутності доходів не є апріорі підтвердженням наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, оскільки скаржник може отримувати дохід із інших джерел, окрім заробітної плати, бути працевлаштованим станом на дату подання клопотання про звільнення від сплати судового збору, отримувати виплати із центру зайнятості, тощо (а.с. 43-44).

На усунення недоліків ухвали суду апеляційної інстанції позивач 09.12.2022 надала відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 28.06.2022 (про відсутність доходів за період з 1 кварталу 2021 року по 1 квартал 2022 року), а також зазначила, що чинне законодавство України не встановлює чіткий перелік документів, які підтверджують майновий стан сторони, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору. Також, додатково вказала, про те, що Сьомим апеляційним адміністративним судом неоднаково застосовано правовий підхід при розгляді різних справ, тим самим позбавивши її права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції (а.с. 46).

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2022 апеляційну скаргу повернуто скаржнику, внаслідок не надання до суду належних та вичерпних доказів наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, а надані позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за висновками суду апеляційної інстанції, не можуть безперечно свідчити, що у особи відсутні кошти на сплату судового збору, не є достатніми, не містить відомостей про майновий стан заявника, який може мати інші джерела для існування та забезпечення своїх потреб, зокрема для сплати судового збору (довідка про склад сім`ї та про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, документів про нарахування субсидій, документів про надання соціальної допомоги, відомості про вклади, нерухоме та рухоме майно з якого отримується дохід, компенсації, сукупний дохід родини тощо). Також, суд апеляційної інстанції посилався на те, що правові позиції про необхідність підтвердження неможливості сплатити судовий збір містяться і в рішеннях Верховного Суду від 10 жовтня 2019 р. по справі №215/3329/19, від 16 жовтня 2019 року у справі №215/5288/18, від 17 жовтня 2019 р. у справі №215/3786/18, від 18 жовтня 2019 р. у справі №215/5427/18, додатково посилаючись на дискреційне право суду вирішення питання звільнення від сплати судового збору і зазначивши про те, що зловживання правом на звільнення від його сплати є неприпустимим (а.с. 47).

До Верховного Суду надійшли касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 та від 12.12.2022 про повернення апеляційних скарг у справі №120/3505/22, підстави оскарження яких вмотивовані скаржником тим, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги частини 1 статті 293 КАС України та статті 55 Конституції України в частині права особи на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції. На думку заявника, чинне законодавство України не встановлює чіткий перелік документів, які чітко би підтвердили майновий стан сторони, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, а Сьомим апеляційним адміністративним судом неоднаково застосовано правовий підхід при розгляді різних справ. Враховуючи викладене, позивач просила суд скасувати ухвали суду апеляційної інстанції від 06.10.2022 та від 12.12.2022 як такі, що перешкоджають подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (а.с. 59,72,91,102).

Ухвалами Верховного Суду від 06.03.2023 та від 09.12.2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі (а.с. 85-87,105-107), ухвалою від 23.05.2023 року об`єднано в одне провадження касаційні скарги та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та переглянувши ухвали суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом касаційної інстанції із матеріалів адміністративної справи, залишаючи апеляційні скарги без руху і в подальшому, повертаючи останні скаржнику внаслідок не усунення встановлених судом недоліків, які обумовлені несплатою судового збору за подання апеляційної скарги на виконання вимог ч.5 ст. 296 КАС України і не наданням скаржником належних та вичерпних доказів наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, суд апеляційної інстанції керувався дискреційним правом суду на вирішення питання звільнення від сплати судового збору із власною оцінкою поданих позивачем доказів в підтвердження неможливості сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Оцінюючі надані позивачем в підтвердження наявності для звільнення від сплати судового збору докази, які вмотивовані посиланням на вимоги статті 8 Закону України «Про судовий збір», суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків не можуть безперечно свідчити, що у особи відсутні кошти на сплату судового збору, не є достатніми, не містять відомостей про майновий стан заявника, який може мати інші джерела для існування та забезпечення своїх потреб, зокрема для сплати судового збору (довідка про склад сім`ї та про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, документів про нарахування субсидій, документів про надання соціальної допомоги, відомості про вклади, нерухоме та рухоме майно з якого отримується дохід, компенсації, сукупний дохід родини тощо). Також, суд апеляційної інстанції посилався на те, що правові позиції про необхідність підтвердження неможливості сплатити судовий збір містяться і в рішеннях Верховного Суду від 10 жовтня 2019 р. по справі №215/3329/19, від 16 жовтня 2019 року у справі №215/5288/18, від 17 жовтня 2019 р. у справі №215/3786/18, від 18 жовтня 2019 р. у справі №215/5427/18, Великої Палати Верховного Суду в ухвалі від 28.04.2022 року у справі № 9901/377/21.

Однак, такі висновки суду апеляційної інстанції, на думку суду касаційної інстанції є передчасними і зробленими без повного дослідження повідомлених позивачем обставин важкого майнового стану і наданих доказів в підтвердження неможливості сплати судового збору і як наслідок, мали бути підставою для звільнення судового збору, з огляду на наступне.

Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, а також одним із принципів здійснення адміністративного судочинства, передбачених п. 6, 7 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». Також, Суд у справі Bellet v. Fгаnсе зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві».

Отже право на розгляд справи, означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень, а здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Повертаючись до процесуального питання звільнення від сплати судового збору, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Частиною другою статті 8 Закону № 3674-VI передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, з аналізу вищевикладеного вбачається, що питання, зокрема звільнення від сплати судового збору знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин, які мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами скрутного майнового стану сторони.

З огляду на наведене, звільнення від сплати судового збору є дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи.

Суд звертає увагу, що Законом № 3674-VI чітко визначено, як одну з умов для звільнення від сплати судового збору, обов`язок доведення заявником обставин, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Для звільнення від сплати судового збору заявник касаційної скарги має довести існування фінансових труднощів та такого майнового стану, що надає підстави вважати за можливе звільнити таку особу від сплати судового збору.

Суд враховує, що Закон № 3674-VI не містить вичерпного й чіткого визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку Суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2005 року у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland»), заява № 71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland»), заява № 73547/01).

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у справі №120/19342/21-а (адміністративне провадження №К/990/15466/22).

Повертаючись до наданих позивачем на виконання вимог ухвал про залишення апеляційних скарг без руху доказів вбачається, що на підтвердження того, що визначений судом до сплати розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, позивач надавала суду апеляційної інстанції довідки Державної податкової служби, які містять відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 кварталу 2021 року по 1 квартал 2022 року станом на 28.06.2022 (а.с. 28, 46/зв), з 1 кварталу 2020 року по 3 квартал 2021 року (а.с. 36), в яких вказано про відсутність доходів за вказаний період.

Тобто, з наданих скаржником доказів вбачається, що позивач, на виконання вимог статті 8 Закону № 3674-VI надала суду апеляційної інстанції відомості, які свідчать що розмір судового збору не тільки перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, а взагалі фактично свідчать про відсутність виплачених доходів у позивача - фізичної особи за календарний рік, який передував зверненню позивача із цим позовом та первісною апеляційною скаргою.

Разом із тим, позивач не змогла надати на виконання вимог ухвал суду апеляційної інстанції довідку органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік, обгрунтовуючи це тим, що на вимогу її представника, адвоката Аврамич А.С., ця довідка не була надана працівниками Пенсійного фонду у Вінницькій області, зауваживши на тому, що її представником подано скаргу до Пенсійного фонду України з приводу бездіяльності цього органу щодо відмови в наданні довідки, докази чого вона надасть суду пізніше (а.с. 28). Але судом апеляційної інстанції не надано оцінку таким посиланням скаржника враховуючи, що остання надала суду апеляційної інстанції підтверджуючі докази відсутності доходів і пояснила неможливість надання іншого доказу, на необхідність подання якого вказано судом апеляційної інстанції.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, Закону № 3674-VI не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи і у кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Але, як наголошено в постанові Верховного Суду у справі від 29 вересня 2021 року № 160/12251/20 (адміністративне провадження №К/9901/19150/21) документом, який відображає всю суму доходу позивача за попередній календарний рік може бути, зокрема, довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків, яка формується на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Крім цього, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позивач, вказуючи суду апеляційної інстанції про те, що Верховним Судом вже було її звільнено від сплати судового збору на підставі довідки про суми виплачених доходів та утриманих податків (ухвала Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у справі №120/19342/21-а), помилково не взято до уваги судом, оскільки особа, перебуваючи в скрутному матеріальному стані, за відсутності доходів за попередні календарні роки, які передували зверненню до суду і не маючи можливості навіть судового розгляду справи по суті, в якій предметом позову є вимоги, які впливають на її матеріальний стан (внаслідок повернення позовної заяви) і не взмозі в подальшому оскаржити це рішення в апеляційному порядку, одночасно вказуючи про те, що сума судового збору є для неї непід`ємною, маючи довідку про відсутність сум виплачених доходів та утриманих податків за попередній рік, а також, не маючи змогу отримати довідку з Пенсійного фонду, внаслідок оскарження бездіяльності цього органу її адвокатом, сподівається на повну, обґрунтовану оцінку судом апеляційної інстанції повідомлених нею підстав неможливості сплатити судовий збір і наданих підтверджуючих доказів, які передчасно оцінені судом апеляційної інстанції, як такі, що не можуть безперечно свідчити відсутність коштів на сплату судового збору/не є достатніми і як такі, що не містять відомостей про майновий стан заявника, який може мати інші джерела для існування та забезпечення своїх потреб, зокрема для сплати судового збору.

Вказане свідчить про не здійснення судом апеляційної інстанції перевірки реальної спроможності заявника сплатити судовий збір, враховуючи відсутність в останньої доходів за попередній календарний рік і неможливість отримання довідки пенсійного фонду. Мотивувальна частина ухвал суду апеляційної інстанції не містить мотивів достатності/недостатності, належності/неналежності доказів, наданих заявником на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, а містить посилання на ухвали Верховного Суду від 10 жовтня 2019 р. у справі №215/3329/19, від 16 жовтня 2019 року у справі №215/5288/18, від 17 жовтня 2019 р. у справі №215/3786/18, від 18 жовтня 2019 р. у справі №215/5427/18, які ухвалені за інших фактичних обставин справи, які не є подібними даній справі, оскільки, як вказувалось судом вище, питання про звільнення вирішується судом в кожному окремому випадку враховуючи надані в підтвердження скрутного матеріального стану докази, тоді, як у прийнятих до уваги судом апеляційної інстанції рішеннях Верховного Суду скаржники, в підтвердження незадовільного матеріального стану надавали відомості з УПСЗН щодо сум щомісячної компенсації/компенсації по догляду за дитиною/компенсації по догляду за інвалідом І групи, тому суд вірно пропонував заявникам надати довідки ДФС про наявність інших доходів і до речі, в ухвалі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 р. у справі №215/3329/19 судом також вказано про необхідність надання документа, з якого можна буде визначити сукупний розмір його доходу за попередній рік (зокрема відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за рік, що передує зверненню до суду, які надаються органами Державної фіскальної служби тощо), або документ про сплату судового збору.

Отже, повернення апеляційних скарг без належного дослідження реальної спроможності заявника сплатити судовий збір та без зазначення мотивів достатності/недостатності, належності/неналежності доказів, наданих заявником на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, фактично свідчить про позбавлення заявника доступу до правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, враховуючи статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права не перевіривши всі обставини, наведені судом касаційної інстанції в цій постанові, що є підставою для скасування ухвал суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Крім цього, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що навіть на виконання вимог ухвал суду касаційної інстанції в даній справі стосовно підтвердження неможливості сплатити судовий збір, скаржником надано копію довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 17.02.2023 №2044, відповідно до якої ОСОБА_1 як отримувач субсидії в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області не зареєстрована, виплат не отримує, копію довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 06.01.2023 №14/0200-0219-11, відповідно до якої ОСОБА_1 не перебуває на обліку у відділі обслуговування громадян №17 (сервісний центр) м. Тульчин Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області і не отримує пенсію згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, позивач, не маючи доходів за попередній календарний рік (докази чого надавала в суді апеляційної інстанції), як отримувач субсидії в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області не зареєстрована, виплат не отримує і не отримує пенсію згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що на думку суду касаційної інстанції повинно бути враховано судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про звільнення від сплати судового збору особи, яка підтверджує своє скрутне матеріальне становище відсутністю доходів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 та ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2022 у справі №120/3505/22. Справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: В.П. Юрченко І.В. Дашутін