Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 березня 2019 року

Київ

справа №820/1863/17

провадження №К/9901/22479/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Шевцової Н. В., суддів: Макаренко Я. М., Мінаєвої І. Т.

І. Суть спору

1. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМС України в Харківській області), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати пункт 9 (п.п. 9.1-9.3) наказу ДМС України від 17 травня 2016 року № 93 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки ОСОБА_1.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що 19 квітня 2017 року вона звернулася із заявою до ГУ ДМС України в Харківській області щодо обміну, виданої 07 червня 2004 року, посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з непридатністю її до подальшого використання, однак листом від 26 квітня 2017 року № 04/1-9697 ГУ ДМС України в Харківській області позивача повідомлено про те, що наказом ДМС України від 17 травня 2016 року № 93 скасовано посвідку на постійне проживання в Україні.

2.1. Вважаючи наведений наказ в частині пункту 9 (п.п. 9.1-9.3), що стосується скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні неправомірним та необґрунтованим, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. 07 червня 2004 року Відділом ГІРФО ГУМВС України в Київській області оформлено та видано ОСОБА_1 посвідку на проживання серії НОМЕР_1.

4. 19 квітня 2017 року позивач звернулася із заявою до ГУ ДМС України в Харківській області щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з непридатністю її до подальшого використання.

5. Листом ГУ ДМС України в Харківській області від 26 квітня 2017 року № 04/1-9697 року позивача повідомлено про те, що наказом ДМС України від 17 травня 2016 року № 93 скасовано посвідку на постійне проживання в Україні. Також, повідомлено про необхідність з'явитися ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Харківській області для роз'яснення положень міграційного законодавства.

6. Так, пунктом 9 (п.п. 9.1, 9,2, 9.3) наказу ДМС України від 17 травня 2016 року № 93 скасовано рішення Відділу ГІРФО УМВС України в Київській області від 07 березня 2004 року про видачу посвідки на постійне проживання громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі висновку ГУ ДМС України в Харківській області від 10 березня 2016 року та видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання від 07 червня 2004 року серії НОМЕР_1 визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.

7. Згідно з висновком ГУ ДМС України в Київській області від 10 березня 2016 року громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась з клопотанням щодо видачі їй посвідки на постійне проживання. Поряд із цим зазначається, що позивач прибула до України у 1993 році з метою працевлаштування, працювала на заводі "Ленінська кузня", в подальшому після звільнення залишилася проживати в Україні. З огляду на той факт, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено у порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки остання звернулась за оформленням посвідки на постійне проживання у період, коли чинним законодавством вже не було передбачено вчинення таких дій без наявності дозволу на імміграцію. Також зазначено, що висновок Відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 07 березня 2004 року про задоволення клопотання громадянки СРВ ОСОБА_1 про видачу посвідки на постійне проживання, прийнято з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію".

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року позовні вимоги задоволено.

8.1. Скасовано пункт 9 наказу ДМС України "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання" № 93 від 17 травня 2016 року щодо громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.

9. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року скасовано та прийнято нову, якою в позові відмовлено.

10. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та правомірності позовних вимог, оскільки відсутні підстави для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні.

11. Харківський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, прийшов до висновку, що рішення Відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 07 червня 2004 року про документування позивача посвідкою на постійне проживання позивача в Україні без оформлення дозволу прийнято з порушенням абз.4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ.

IV. Касаційне оскарження

12. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

13. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що позивач зверталась із заявою про видачу їй посвідки на постійне проживання в Україні до 07 лютого 2002 року, але ВГП та ІС УМВС України в Харківській області відмовляли їй у прийнятті такої заяви з посиланням на відсутність підзаконного акту, що регулює порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання.

14. Водночас представник ДМС України у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

16. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

20. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині шістнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.

21. Згідно зі статтею 16 цього Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.

22. Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України "Про імміграцію", в редакції чинній станом на червень 2004 року, особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

23. Абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

24. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

25. Відповідно до розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ, цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування.

26. Так, 07 липня 2001 року вказаний Закон опубліковано у виданні "Урядовий кур'єр" № 119.

27. Відповідно до пункту 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15 липня 2013 року № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року за № 1335/23867, рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом Голови ДМС України повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС України, визнаються недійсними та підлягають вилученню.

VI. Позиція Верховного Суду

28. Аналіз наведених правових норм дають підстави для висновку, що посвідка на постійне проживання видається у разі отримання дозволу на імміграцію.

29. При цьому, іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року посвідка на постійне проживання в Україні видається без оформлення дозволу на імміграцію у разі звернення із заявою про видачу вказаної посвідки протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ.

30. Враховуючи, що Закон України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ опубліковано 07 липня 2001 року у виданні "Урядовий кур'єр" № 119, отже цей Закон набув чинності 07 серпня 2001 року.

31. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 у 1993 році прибула до України з метою працевлаштування, працювала на заводі "Ленінська кузня", в подальшому після звільнення залишилася проживати в Україні. Із заявою щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 звернулася 27 березня 2003 року, тобто з пропуском шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ, як-то передбачено абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень вказаного Закону.

32. Водночас, при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2003 році відповідачем була проведена перевірка законності залишення її на постійне проживання на території України.

33. При цьому відповідач керувався пунктом 4 Розділу V "Прикінцеві положення "Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідачем виявлено не було та надано ОСОБА_1 посвідку на постійне місце проживання в Україні.

34. З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтованого скасування дозволу на імміграцію.

35. За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд прийшов до висновку про неправомірність наказу ДМС України від 17 травня 2016 року № 93 в частині пункту 9 з підпунктами 9.1, 9.2, 9.3, що стосуються ОСОБА_1.

36. Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно відмовив в позові.

37. Харківський апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції.

38. З огляду на викладене та, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року підлягає скасуванню, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Н. А. Данилевич