Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 818/26/18

провадження № К/9901/50171/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів: Коваленко Н. В., Кравчука В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 818/26/18

за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сумського окружного адміністративного суду (суддя Соп'яненко О. В.) від 12 лютого 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Бондара В. О., Кононенко З. О., Калитки О. М.) від 18 квітня 2018 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Сумської міської ради, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у встановленні ОСОБА_2 статусу інваліда війни з видачею посвідчення інваліда війни;

- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради встановити ОСОБА_2 статус інваліда війни з видачею посвідчення інваліда війни.

2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом ІІ групи. Позивач вказує, що у період з 27 квітня 1986 року по 01 вересня 1987 року він у складі невоєнізованого формування цивільної оборони виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

На думку позивача, оскільки він став інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, він має право на встановлення статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення, у встановленні та наданні яких відповідач протиправно відмовив.

3. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 07 травня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року, і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

5. Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання копії вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.

6. 13 червня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради на касаційну скаргу, в якому останній просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

7. Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії. Позивач також являється інвалідом ІІ групи безстроково, причина інвалідності професійне захворювання, пов'язане з роботою на Чорнобильській АЕС.

9. Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_2 в період з 01 липня 1977 року по 01 вересня 1987 року працював на різних посадах на Чорнобильській АЕС. З грудня 1984 року і до моменту звільнення обіймав посаду електромонтера по ремонту електрообладнання електроцеху.

10. У період з 27 квітня 1986 року по 01 вересня 1987 року ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

11. 27 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Управління соціального захисту населення Сумської міської ради із заявою про надання її статусу інваліда війни, з видачею відповідного посвідчення інваліда війни на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ).

12. Листом Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради 08 грудня 2017 року № Ш-1429/1206-35 позивачеві повідомлено, що для надання йому статусу інваліда війни, необхідно подати розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) штабу цивільної оборони щодо залучення його до формувань Цивільної оборони та відомості про роботу, яку позивач виконував під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а саме у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони.

13. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що обов'язковими умовами, за яких особу можна віднести до інвалідів війни згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ є наявність у особи інвалідності, наявність доказів залучення такої особи до складу саме формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

15. Водночас, надані позивачем документи не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є обов'язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб, а тому підстави для поширення на позивача дії п. 9 ст. 7 Закону № 3551-XII відсутні.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

16. У касаційній скарзі скаржник вказує, що жодний нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документа про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

17. На переконання скаржника, висновки судів попередніх інстанцій про необхідність підтвердження розпорядчим документом його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, не ґрунтуються на нормах законодавства.

18. Скаржник зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що наданий ним маршрутний лист не містить беззаперечних доказів виконання ним робіт в складі формувань цивільної оборони, не відповідає фактичним обставинам справи. Зокрема, скаржник вказує, що роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС виконувались ним в складі створеного формування цивільної оборони команди по відновленню електротехнічного обладнання.

19. Також скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції порушене його право на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

21. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

22. Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

23. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

24. Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

25. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

26. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII. Водночас для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

27. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

28. Як вірно було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

29. Верховний Суд у постанові від 07 червня 2018 року (справа № 377/797/17) висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 796-ХІІ.

30. З огляду на наведене вище колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ.

31. Посилання позивача у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції його права на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції є безпідставними, оскільки як свідчать матеріали справи (а. с. 98- 100), судове засідання у справі № 818/26/18, призначене у Харківському апеляційному адміністративному суді на 18 квітня 2018 року, було неможливо з технічних причин провести в режимі відеоконференції з Сумським окружним адміністративним судом (у зв'язку з раніше існуючим бронюванням майданчику відеоконференцзв'язку для розгляду іншої справи), про що складено акт від 16 квітня 2018 року та постановлено відповідну ухвалу.

32. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

33. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

34. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

35. З огляду на наведене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

36. Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 818/26/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді Н. В. Коваленко

В. М. Кравчук