Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2018 року

Київ

справа №344/9789/17

адміністративне провадження №К/9901/5387/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Татарінової О.А. від 11 серпня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Носа С.П., Кухтея Р.В., Яворського І.О. від 05 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання дій протиправними щодо відмови у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку; зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 липня 2017 року.

Позовна заява мотивована тим, що позивач має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку як особа, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а відповідач протиправно відмовив йому у призначенні пенсії.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що особам, які проживали або працювали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для отримання державних пенсій.

Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що оскільки в поданих позивачем документах, не зазначена інформація стосовно кількості днів відпрацьованих у зоні відчуження, то відсутні підстави для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у жовтні 1986 року позивач був призваний Івано-Франківським обласним військоматом на учбові збори на 61 день, що підтверджується довідкою ВО «Геофізприлад» від 05 грудня 1986 року № 802-к та згідно архівної довідки від 24 січня 2013 року № 69 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі військової частини 3217 в період з 02 жовтня 1986 року по 27 листопада 1986 року.

Відповідно до довідки від 17 березня 1993 року з військової частини 3217, судами у цій справі встановлено, що позивач дійсно при проходженні зборів приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ніс службу в караулах по охороні 30-ти кілометрової зони.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, встановлено, що учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку до 10 років.

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році видаються відповідні посвідчення. В пункті 10 Порядку уточняється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені в Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 в (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1).

Відповідно до абзацу 6 підпункту 5 пункту 2.1 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Аналізуючи наведені норми права, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до висновку, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильскій АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року № 21-1048во06 та від 4 вересня 2015 року № 690/23/15-а.

Встановлені судами обставини справи свідчать, що позивач має посвідчення ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, він віднесений до 2 категорії осіб постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до запису в військовому білеті № НОМЕР_1 ОСОБА_3 з 03 жовтня 1986 року по 27 листопада 1986 року приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суд від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко