Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.12.2018 року у справі №826/18130/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 826/18130/16

адміністративне провадження № К/9901/67804/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л. Л.,

суддів: Кравчука В. М., Рибачука А. І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №823/1747/17

за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича про визнання дій та бездіяльності протиправними, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Намистюка Дениса Анатолійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року, прийняте у складі головуючого судді Клименчук Н. М., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Бужак Н. П., суддів: Костюк Л. О., Мельничука В. П. .

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, в якому, з урахуванням заяв про уточнення та доповнення позовних вимог, просила:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що полягає у ненаданні обґрунтованої письмової відповіді-повідомленні про причини невиплати гарантованої суми відшкодування, а також невключення даних про ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) "Перше знайомство" № 980-066-000243763 від 20.05.2015 та їх дії щодо обмеження розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на рахунку;

- визнати дії представника за довіреністю Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" О. В. Кобець незаконними;

- визнати недійсними відповідь № ЗГЗ (К)/1584 від 15.08.2016 та повідомлення про нікчемність правочину за № ЗГЗ (К)/1584/1 від 15.08.2016 за підписом представника за довіреністю Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Кобець О. В. ;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодувати ОСОБА_1 збитки у подвійному розмірі, а саме у розмірі 198352 гривень 18 копійок, оскільки реальний збиток дорівнює сумі у 99176 гривень 09 копійок, а також моральну шкоду у розмірі 124416 гривень 00 копійок.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідачів їй спричинено майнову шкоду, яка складається із упущеної вигоди, інфляційних витрат, неотриманих відсотків за договором банківського вкладу, витрат на проведення експертного дослідження, витрат на правову допомогу, а також понесених витрат на сплату судового збору та на поштові відправлення, та моральну шкоду внаслідок завдання майнової шкоди щодо невиплати коштів, які обліковуються на рахунку, відкритому у ПАТ "Банк "Михайлівський".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Перше знайомство" №980-066-000243763 від
20.05.2016, за умовами якого вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти вкладника та зараховує їх на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 у гривні, що відкривається Банком на ім'я Вкладника.

Як вбачається з копії довідки про стан рахунку № НОМЕР_1 за період з 19.05.2016 по 26.07.2016 на рахунок ОСОБА_1 перераховано кошти в розмірі 190625,00 грн.

На підставі рішення Правління Національного банку України №14/БТ від 23.05.2016 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №812 від 23.05.2016 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від
12.07.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №1213 від 12.07.2016 про початок процедури ліквідації банку з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №1702 від 01.09.2016 призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича з 05.09.2016.

З 15.07.2016 розпочато виплати гарантованої суми вкладникам.

26.07.2016 позивачка звернулася із заявою до Уповноваженої особи, у якій просила включити її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та подати до Фонду додаткову інформацію про неї як особу, яка має право на відшкодування коштів у ПАТ "Банк Михайлівський".

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" в особі представника за довіреністю Кобець О. В. листом № ЗГЗ (К)/1584 від 15.08.2016 з додатком повідомлено ОСОБА_1 про нікчемність правочину/транзакції, щодо переказу коштів (транзакції), здійсненого ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на рахунок позивачки.

Позивачка, вважаючи бездіяльність відповідачів щодо ненадання обґрунтованої письмової відповіді-повідомлення про причини невиплати гарантованої суми відшкодування та не включення даних про позивачку до загального реєстру вкладників - протиправною, а дії щодо направлення повідомлення про нікчемність правочину недійсними і свої права порушеними, звернулася з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що станом на час розгляду справи, а саме 27.01.2017 позивачці виплачено грошові кошти у розмірі 190711,12 грн за вкладом згідно договору банківського вкладу (депозиту) "Перше знайомство" №980-066-000243763 від 20.05.2016. Тобто, суди дійшли висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" про визнання протиправною бездіяльності та визнання протиправними дій є необґрунтованим та таким, що не підлягають задоволенню, оскільки на час розгляду та вирішення спору по суті грошові кошти, які були внесені позивачкою на її вкладний (депозитний) рахунок, відкритий у ПАТ "Банк Михайлівський", останній були виплачені, тому на момент постановлення судового рішення відсутнє порушене право позивачки.

Позивачка не погодилася із рішеннями судів і через свого представника подала касаційну скаргу з вимогами про їх касування та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі зазначає, що судами не надано належної правової оцінки тому, що Фонд та Уповноважена особа Фонду діяли з перевищенням повноважень та у супереч порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У поданому відзиві Уповноважена особа просить відмовити у задоволенні скарги, а судові рішення залишити без змін.

Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема ~law27~.

Відповідно до ~law28~ Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно зі ~law29~ основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

~law30~ встановлено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений ~law31~, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений ~law32~.

Згідно з ч.2 ст.27 Закону уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує:

1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ~law33~;

3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане;

4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду;

5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак.

Так, за приписами ~law37~ Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

З метою належного виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, уповноваженими особами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у неплатоспроможних банках та на підставі статті 6, пункту 10 частини 1 статті 12 та абзацу 11 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб своїм рішенням від 26.05.2016 № 826 затвердила Порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення.

Згідно з п.5 розділу ІІ Порядку перевірка правочинів (договорів) на предмет нікчемності проводиться Комісією у період здійснення Фондом тимчасової адміністрації банку. У разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку. За рішенням виконавчої дирекції Фонду перевірку може бути продовжено, але не більше, ніж на шість місяців.

Встановлено, що тимчасову адміністрацію запроваджено в ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.05.2016, а з 13.07.2016 - процедуру ліквідації Банку у зв'язку з цим, наказом №2 від 13.07.2016 Уповноваженою особою було продовжено проведення перевірки на строк 6 місяців.

Отже, вказані обставини свідчать, що відповідачем правомірно проводилась перевірка правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ~law39~, а тому відсутні підстави вважати, що відповідачі припустились бездіяльності невключивши дані про позивачку до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, оскільки такі дії були вчинені після закінчення перевірки, а гроші виплачені в повному обсязі 27.01.2017.

Не заслуговують на увагу і доводи позивачки щодо неправомірності дій представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" О. В. Кобець, який підписуючи інформаційний лист та повідомлення про нікчемність діяв на підставі довіреності, оскільки такі довіреності можуть видаватися уповноваженою особою, як це передбачено абз.2 ч.4 ст.37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" згідно з якою на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними листа № ЗГЗ (К)/1584 від 15.08.2016 про нікчемність правочину та повідомлення про нікчемність правочину за № ЗГЗ (К)/1584/1 від 15.08.2016, то колегія суддів враховує правовий висновок, сформований Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 04.07.2018 №819/353/16 у подібних правовідносинах щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії щодо можливості розгляду в судовому порядку цих позовних вимог.

Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що встановлена правова природа наказу (рішення) Уповноваженої особи Фонду про визнання правочинів нікчемними унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання недійсними повідомлень про визнання нікчемними трансакцій не можуть бути розглянуті в судовому порядку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статті 354 КАС України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними листа №ЗГЗ (К)/1584 від 15.08.2016 про нікчемність правочину та повідомлення про нікчемність правочину за № ЗГЗ (К)/1584/1 від 15.08.2016.

Щодо решти позовних вимог про зобов'язання відповідачів відшкодувати ОСОБА_1 збитки у подвійному розмірі, а саме у розмірі 198352,18 грн, оскільки реальний збиток дорівнює сумі у 99176,09 грн, а також моральну шкоду у розмірі 124416
грн, то колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про їх необґрунтованість, проте вважає помилковими посилання апеляційного суду на те, що вимоги позивачки про відшкодування шкоди підлягають розгляду за нормами ЦПК України з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2,4 та 19 (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Частиною 1 статті 6 КАС встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 6 КАС , звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За правилами частини 2 статті 21 КАС вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Згідно з частиною 2 статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені частиною 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1167 ЦК визначено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.

За правилами статті 1173 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №826/12003/16, аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що якщо вимоги про відшкодування шкоди пов'язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то такі вимоги підлягають розгляду за нормами КАС.

Аналогічних висновків дійшов і Цивільний касаційний суд в постановах у справах №761/10730/18 та №725/5833/16-ц.

Разом з цим, у даному випадку вимоги про відшкодування шкоди пов'язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Проте, такі є необґрунтованими, оскільки статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Отже, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

У статті 72 КАС України зазначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ч.1 ст.77 КАС України.

Аналогічні приписи містились і в ст.ст. 69, 71 КАС, чинному на момент подачі позову.

Колегія суддів зазначає, що всупереч вказаних вимог позивачкою не надано жодних доказів та не доведено, що діями відповідачів їй було спричинено матеріальну шкоду.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При цьому, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 825/1030/17.

У позовній заяві позивачка зазначала, що вона упродовж тривалого часу була позбавлена права володіти, користуватися та розпоряджатися власними коштами.

Однак, такі доводи не можуть слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Щодо розподілу судових витрат, то такий обґрунтовано не був здійснений судами попередніх інстанцій, оскільки судові рішення були прийняті не на користь позивачки.

Доводи касаційної скарги висновків судів про відсутність підстав для задоволення позову не спростовують.

Крім того, представником позивачки заявлено клопотання про звернення до Європейського суду з прав людини із запитом з метою отримання консультативного висновку стосовно порушеного права позивачки, гарантованого статтею 6 (І) Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод".

Колегія суддів при вирішенні вказаного клопотання виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно дот Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 16 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який Верховна Рада України ратифікувала Законом від 5 жовтня 2017 року №2156-VIII, вищі судові установи Високої Договірної Сторони, як визначено відповідно до статті 10, можуть звертатися до Суду щодо надання консультативних висновків з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї.

Суд та судова установа, яка звертається із запитом, може отримати консультативний висновок лише у тому випадку, якщо справа перебуває у його провадженні.

Суд та судова установа, яка звертається із запитом, зазначає причини свого запиту і надає інформацію щодо відповідних юридичних та фактичних обставин справи, яка перебуває у провадженні.

За змістом пункту 2 Закону України від 5 жовтня 2017 року № 2156-VIII "Про ратифікацію Протоколів № 15 і № 16 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод" найвищим судом, визначеним для цілей пункту 1 статті 1 цього Протоколу, є Верховний Суд.

Заявивши згадане клопотання, представник позивачки не навів переконливих аргументів для звернення до Європейського Суду з прав людини щодо отримання консультативного висновку.

Керуючись статями 345, 349, 350, 351, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

постановив:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Намистюка Дениса Анатолійовича задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними листа №ЗГЗ (К)/1584 від 15.08.2016 про нікчемність правочину та повідомлення про нікчемність правочину за № ЗГЗ (К)/1584/1 від 15.08.2016 - скасувати, а провадження у справі №826/18130/16 в цій частині закрити.

Виключити з мотивувальної частини постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року посилання на те, що ця справа в частині заявлених вимог про відшкодування шкоди підлягає розгляду за нормами ЦПК України.

В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Відмовити у задоволенні клопотання про звернення до Європейського суду з прав людини за отриманням консультативного висновку

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.........................................

Л. Л. Мороз

В. М. Кравчук

А. І. Рибачук,

Судді Верховного Суду