ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа №640/30483/21

адміністративне провадження № К/990/23679/22, К/990/23687/22, К/990/23760/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз»

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

за касаційними скаргами Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Акціонерного товариства «Укртрансгаз», Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року (постановлену у складі судді Іщука І.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Собківа Я.М., суддів Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.),

У С Т А Н О В И В :

1. 25 жовтня 2021 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» (далі також - позивач, АТ ОГС «Дніпрогаз») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києві з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі також - відповідач, НКРЕКП), в якому просило:

визнати протиправною бездіяльність НКРЕКП, що полягає у нерозгляді заяв від 13 вересня 2021 року №491007.1.-СЛ-8545-0921 та від 23 жовтня 2021 року №491007.1- СЛ-11042-1021;

зобов`язати НКРЕКП затвердити обсяг різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ ОГС «Дніпрогаз», та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими НКРЕКП в розмірі 778 161 тис. гривень;

зобов`язати НКРЕКП включити АТ ОГС «Дніпрогаз» в Реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу у відповідності до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

2. Разом із позовною заявою АТ ОГС «Дніпрогаз» подало до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив:

заборонити органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії зі стягнення заборгованості АТ ОГС «Дніпрогаз» перед Акціонерним товариством «Укртрансгаз» (далі також - АТ «Укртрансгаз») та Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі також - АТ «НАК «Нафтогаз України»), що підлягає врегулюванню в порядку визначеному нормами Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а саме, заборонити вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому стягненню заборгованості АТ ОГС «Дніпрогаз»:

- перед АТ «Укртрансгаз» у сумі 186 582 865 грн, яка виникла до 31 грудня 2020 року за договором про надання послуг з транспортування природного газу №1512000733 від 17 грудня 2015 року та стягнута на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 1 серпня 2019 року у справі №904/2732/18;

- перед АТ «НАК «Нафтогаз України» у сумі 104 708 654,02 грн, яка виникла до 31 грудня 2020 року за договором купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб №13-118-ВТВ від 4 січня 2013 року та стягнута на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року у справі №904/1224/18;

зупинити стягнення на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 7 серпня 2019 року у справі №904/2732/18, виданого на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 1 серпня 2019 року - до набрання рішенням у даній справі законної сили;

зупинити стягнення на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року та дубліката наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 1 березня 2019 року у справі №904/1224/18, виданих на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року - до набрання рішенням у даній справі законної сили.

3. В обґрунтування поданої заяви АТ ОГС «Дніпрогаз» зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у справі №640/30483/21, адже у разі задоволення позову та зобов`язання НКРЕКП включити АТ ОГС «Дніпрогаз» до Реєстру підприємств, які беруть участь у розрахунках згідно із Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14 липня 2021 року № 1639-IX (далі - Закон № 1639-IX), ніякі розрахунки вже неможливо буде провести з огляду на заходи примусового стягнення таких боргів. Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може звести нанівець ефективність захисту його порушених прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, виходячи з того, що наразі АТ ОГС «Дніпрогаз» не має об`єктивної можливості виконати рішення зі сплати заборгованості, яка утворилась і це підтверджено Законом №1639-IX, у зв`язку з неналежною тарифною політикою Держави в особі її органів. На переконання позивача, ухилення відповідача від виконання обов`язків, передбачених Законом, шляхом витребування у АТ ОГС «Дніпрогаз» додаткових документів, не передбачених статтею 3 Закону №1639-IX, свідчить про умисне затягування ним процесу створення Реєстру та початку реалізації процедур погашення заборгованості, передбачених Законом №1639-IX. Поряд з цим, позивачем деталізовано перелік невиправданих витрат, які в подальшому неможливо буде компенсувати жодним шляхом, а саме:

- накладаються арешти на банківські рахунки та щоденно списуються кошти;

- затримуються та вилучаються належні боржнику транспортні засоби, які задіяні у господарській діяльності, у тому числі у діяльності з виконання функцій по забезпеченню безперебійного та безаварійного функціонування газорозподільної системи міста Дніпро та Дніпропетровського району (крім сіл Любимівка, Перше травня, Балівка, Зоря, Маївка, Степове, Партизанське, Чумаки, радгоспу «Дзержинець») Дніпропетровської області, зокрема, оперативного виконання аварійних заявок, вчасного технічного обслуговування та усунення несправностей на об`єктах системи газопостачання, і таке втручання завдає неправдивих збитків боржнику;

- накладається арешт на все майно боржника (рухоме/нерухоме), що у випадку недостатньої кількості коштів на банківських рахунках може бути примусово реалізоване.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року, заяву АТ ОГС «Дніпрогаз» задоволено частково, а саме:

заборонено органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії зі стягнення заборгованості АТ ОГС «Дніпрогаз» перед АТ «Укртрансгаз» та АТ «НАК «Нафтогаз України», що підлягає врегулюванню в порядку визначеному нормами Закону №1639-IX, а саме, заборонити вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому стягненню заборгованості з АТ ОГС «Дніпрогаз»:

- перед АТ «Укртрансгаз» у сумі 186 582 865 грн, яка виникла до 31 грудня 2020 року за договором про надання послуг з транспортування природного газу №1512000733 від 17 грудня 2015 року та стягнута на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 1 серпня 2019 року у справі №904/2732/18;

- перед АТ «НАК «Нафтогаз України» у сумі 104 708 654,02 грн, яка виникла до 31 грудня 2020 року за договором купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб №13-118-ВТВ від 4 січня 2013 року та стягнута на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року у справі №904/1224/18.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

5. Ухвалюючи вищезазначені судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заборгованість, що стягнута за рішеннями судів у справах №904/2732/18, №904/1224/18 та яка підлягає врегулюванню у відповідності до процедур, передбачених Законом №1639-IX, стягується у примусовому порядку у межах виконавчих проваджень, які перебувають на виконанні у приватних виконавців Лисенка Ю.О. (ВП №67460056) та Щербакова І.М. (ВП №62704083), що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру боржників.

26 серпня 2021 року набув чинності Закону №1639-IX, статтею 2 якого визначено, що його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у АТ «НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

У зв`язку з прийняттям Закону №1639-IX позивач звернувся до НКРЕКП із заявами від 13 вересня 2021 року №491007.1.-СЛ-8545-0921 та від 23 жовтня 2021 року №491007.1- СЛ-11042-1021, в яких просив затвердити розрахунок різниці між фактично обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ ОГС «Дніпрогаз» за затвердженими тарифами на розподіл природного газу; включити АТ ОГС «Дніпрогаз» до Реєстру підприємств, які беруть участь у процесі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу у відповідності до положень Закону №1639-IX.

Однак, як стверджує позивач, регулятор ухиляється від прямих обов`язків, передбачених нормами чинного законодавства щодо затвердження розрахунку різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ ОГС «Дніпрогаз» та затвердженими НКРЕКП тарифами на розподіл природного газу, чим унеможливлює реалізацію положень Закону щодо участі позивача в процедурах врегулювання заборгованості.

При цьому суди вказують на те, що положення Закону №1639-IX є імперативними та містять спеціальний порядок виконання судових рішень про стягнення заборгованості, врегульованої цим Законом, який відмінний від Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, судові рішення про стягнення заборгованості що підлягають врегулюванню із застосуванням процедур, передбачених Законом №1639-ІХ, не підлягають примусовому виконанню за правилами Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про існування реальної загрози неможливості виконання рішення суду у цій адміністративній справі, оскільки на даний час вживаються заходи по фактичному стягненню з позивача боргів та штрафних санкцій, для яких нормами Закону №1639-IX встановлено особливий порядок їх врегулювання та виконання (реалізація) яких знаходиться в безпосередній залежності від дій відповідача.

У разі повноцінного проведення виконавчих дій та закінчення виконавчих проваджень №67460056 та №62704083 в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», застосування приписів Закону №1639-IX, відповідно до якого, на думку позивача, варто здійснити затвердження розрахунку різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, виконання судового рішення у цій справі буде неможливим.

Крім того, у разі невжиття заходів забезпечення позову у цій справі, існує об`єктивний ризик того, що до вирішення справи по суті органи та особи, які вчиняють виконавчі дії із стягнення заборгованості АТ ОГС «Дніпрогаз» перед АТ «Укртрансгаз» та АТ «НАК "Нафтогаз України», проведуть всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» в межах виконавчих проваджень №67460056 та №62704083, які призведуть до неможливості відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, АТ НАК «Нафтогаз України» звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.

7. В обґрунтування касаційної скарги АТ НАК «Нафтогаз України» зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували, зокрема, положення статей 150 151 КАС України, у зв`язку із чим дійшли протиправного висновку про заборону вчинення будь-яких дій по примусовому виконанню постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року у справі №904/1224/18. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

На підтвердження вказаного АТ «НАК «Нафтогаз України» наголошує на необхідності врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, про те, що заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Окрім того, скаржник наголошує, що заходи забезпечення позову, вжиті оскаржуваними судовими рішеннями, порушують закріплений Конституцією України принцип обов`язковості судових рішень, а також створюють невиправдані перешкоди у виконанні судового рішення у справі № 904/1224/18. З огляду на це вказує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18 про те, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Подібних висновків про недопустимість застосування заходів забезпечення позову, які можуть призвести до зупинення виконання іншого судового рішення дійшов Верховний Суд також у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 211/129/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 640/9158/19 та від 09 листопада 2021 року у справі № 160/10368/20.

8. Крім того, не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, АТ «Укртрансгаз» звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.

9. В обґрунтування касаційної скарги АТ «Укртрансгаз» зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували, зокрема, положення статей 150 151 КАС України, у зв`язку із чим, дійшли протиправного висновку про заборону вчинення будь-яких дій по примусовому виконанню постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року у справі №904/1224/18. Скаржник стверджує, що такий захід забезпечення позову є недопустимим. Скаржник наголошує, що заходи забезпечення позову, вжиті оскаржуваними судовими рішеннями, порушують закріплений Конституцією України принцип обов`язковості судових рішень, а також створюють невиправдані перешкоди у виконанні судового рішення у справі № 904/1224/18. З огляду на це вказує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18 про те, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Подібних висновків про недопустимість застосування заходів забезпечення позову, які можуть призвести до зупинення виконання іншого судового рішення дійшов Верховний Суд також у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18. На підтвердження доводів касаційної скарги АТ «Укртрансгаз» наголошує на необхідності врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, про те, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

10. Також, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, НКРЕКП звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.

11. В обґрунтування касаційної скарги НКРЕКП зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 150 151 КАС України, у зв`язку із чим, не врахували, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Окрім того, скаржник вказує, що розглядаючи питання про забезпечення позову, суди вийшли за межі адміністративних правовідносин і прийняли рішення, якими втрутилися у дискреційні повноваження державних органів. На підтвердження вказаного НКРЕКП наголошує на необхідності врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, про те, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

12. Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 26 жовтня 2022 року.

13. З касаційними скаргами скаржниками подані клопотання про розгляд касаційних скарг у судовому засіданні, в задоволенні яких було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року.

Позиція інших учасників справи

14. 29 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ ОГС «Дніпрогаз» на подані касаційні скарги, у якому зазначається про помилковість та необґрунтованість доводів касаційних скарг. Позивач вважає безпідставними твердження про начебто забезпечення позову шляхом зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки у резолютивній частині ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року вказаного не випливає. На думку позивача, в даному випадку судом першої інстанції застосовано такий вид забезпечення позову, як заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору, а не зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, як намагаються зазначити скаржники у свої касаційних скаргах.

15. Позивач наполягає на тому, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року про забезпечення позову у справі №640/30483/21 жодним чином не зупиняє та не впливає на можливість та порядок виконання рішень суду у справах №904/2732/18 та №904/1224/18 у спосіб, передбачений положеннями Закону №1639-ІХ. Так, позивач зазначає, що, приймаючи Закону №1639-ІХ, держава взяла на себе зобов`язання врегулювати заборгованість у сфері ринку природного газу у спеціальному порядку, в тому числі заборгованість, яка стягнута за судовими рішеннями, що набрали законної сили, в інший спосіб аніж це передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

16. Також позивач вважає безпідставними та необґрунтованими доводи касаційних скарг про те, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій недотримались принципу співмірності та адекватності, а також неправильно застосували положення Закону №1639-ІХ.

17. З огляду на вищезазначене, позивач вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а тому просить Верховний Суд касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги

18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам судів попередніх інстанцій та доводам касаційних скарг, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

19. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

20. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

21. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року не відповідають, а викладені в касаційних скаргах доводи є прийнятні з огляду на наступне.

22. Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

23. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

24. Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

25. Відповідно до пункту 4 роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

26. Згідно Рекомендацій № R (89) 8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», затверджених Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року (Recommendation R(89)8 of the Committee of Ministers to member States on provisional court protection in administrative matters (Adopted by the Committee of Ministers on 13 September 1989 at the 428th meeting of the Ministers' Deputies)), приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які стосуються цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

27. Крім того, відповідно до Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 15 грудня 2004 року (Recommendation REC(2004)10 of the Committee of Ministers to member States concerning the protection of the human rights and dignity of persons with mental disorder and its Explanatory Memorandum (Adopted by the Committee of Ministers on 22 September 2004 at the 896th meeting of the Ministers' Deputies)) , суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження. Цей принцип спрямований на забезпечення того, що виконання оскаржуваного заходу може бути призупинено у випадках, коли його виконання поставило б відповідну особу в незворотну ситуацію (рішення у справі Джабарі проти Туреччини (Jabari v. Turkey), заява №40035/98 та рішення у справі Чонка проти Бельгії (Conka v. Belgium), заява №51564/99). Суд повинен мати повноваження надавати тимчасові заходи захисту до завершення судового розгляду. Такі заходи можуть включати повне або часткове призупинення виконання оскаржуваного адміністративного акта, таким чином дозволяючи суду відновити фактичну та де-юре ситуацію, яка б панувала за відсутності адміністративного акта, або покладати відповідні зобов`язання на адміністративні органи. Цей принцип узгоджується з Рекомендацією № R(89)8 Комітету міністрів держав-членів Ради Європи «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», яка передбачає, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходів про тимчасовий захист від адміністративного акта.

28. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див., наприклад, Dzinic v. Croatia (Джиніч проти Хорватії) , № 38359/13, п.п. 61-62 та Karahasanoglu v. Turkey (Карагасаноглу проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153)).

29. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб - позивачів та юридичних в адміністративному процесі та механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

30. Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах, від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21, від 5 липня 2022 року у справі №380/13491/21, від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20 та від 16 серпня 2022 року у справі №640/35685/21.

31. Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.

32. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

33. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

34. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21, від 5 липня 2022 року у справі №380/13491/21, від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20 та від 16 серпня 2022 року у справі №640/35685/21.

35. Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень, задовольняючи заяву про забезпечення адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що заборгованість, яка стягнута за рішеннями судів у справах №904/2732/18, №904/1224/18 та яка підлягає врегулюванню у відповідності до процедур, передбачених Законом №1639-IX, стягується у примусовому порядку у межах виконавчих проваджень, які перебувають на виконанні у приватних виконавців Лисенка Ю.О. (ВП №67460056) та Щербакова І.М. (ВП №62704083), що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру боржників. 26 серпня 2021 року набув чинності Закону №1639-IX, статтею 2 якого визначено, що його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у АТ «НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру. У зв`язку із прийняттям Закону №1639-IX позивач звернувся до НКРЕКП із заявами від 13 вересня 2021 року №491007.1.-СЛ-8545-0921 та від 23 жовтня 2021 року №491007.1-СЛ-11042-1021, в яких просив затвердити розрахунок різниці між фактично обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ ОГС «Дніпрогаз» за затвердженими тарифами на розподіл природного газу; включити АТ ОГС «Дніпрогаз» до Реєстру підприємств, які беруть участь у процесі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу у відповідності до положень Закону №1639-IX. Однак регулятор ухиляється від прямих обов`язків, передбачених нормами чинного законодавства щодо затвердження розрахунку різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ ОГС «Дніпрогаз» та затвердженими НКРЕКП тарифами на розподіл природного газу, чим унеможливлює реалізацію положень Закону щодо участі позивача в процедурах врегулювання заборгованості. При цьому суди вказують на те, що положення Закону №1639-IX імперативно вказують та містять спеціальний порядок виконання судових рішень про стягнення заборгованості, врегульованої цим Законом, який відмінний від Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, судові рішення про стягнення заборгованості що підлягають врегулюванню із застосуванням процедур, передбачених Законом №1639-ІХ, не підлягають примусовому виконанню за правилами Закону України «Про виконавче провадження».

36. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що про існування реальної загрози неможливості виконання рішення суду у цій адміністративній справі, оскільки на даний час вживаються заходи по фактичному стягненню з позивача боргів та штрафних санкцій, для яких нормами Закону №1639-IX встановлено особливий порядок їх врегулювання та виконання (реалізація) яких знаходиться в безпосередній залежності від дій відповідача.

37. Колегія суддів не погоджується із вищезазначеними висновками судів попередніх інстанції, виходячи із наступного.

38. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 7 серпня 2019 року №904/2732/18 стягнуто з АТ «Дніпрогаз» на користь АТ «Укртрансгаз» 186 582 865 грн, з яких: сума заборгованості за послуги балансування - 150 352 665,60 грн, 3 % річних у сумі 2 814 044,63 гривень.

39. Наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року №904/1224/18 стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 10 0931 333 грн 53 коп. заборгованості; 3 437 195 грн 64 коп. пені; 340 124 грн 85 коп. 3% річних; 616 700 грн судового збору за подання позову до Господарського суду Дніпропетровської області; 925 050 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2018 року у справі №904/1224/18.

40. Заборгованість, що стягнута за рішеннями судів (№904/2732/18 та №904/1224/18), стягується у примусовому порядку у межах виконавчих проваджень, які перебувають на виконанні у приватних виконавців Лисенка Ю.О. (ВП №67460056) та Щербакова І.М. (ВП №62704083), що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру боржників.

41. Зі змісту заяви АТ ОГС «Дніпрогаз» про забезпечення позову вбачається, що заявник просив: заборонити органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії зі стягнення заборгованості АТ ОГС «Дніпрогаз» перед АТ «Укртрансгаз» та АТ «НАК «Нафтогаз України», а саме: перед АТ «Укртрансгаз» у сумі 186 582 865 грн, яка виникла до 31 грудня 2020 року за договором про надання послуг з транспортування природного газу №1512000733 від 17 грудня 2015 року та стягнута на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 1 серпня 2019 року у справі №904/2732/18; перед АТ «НАК «Нафтогаз України» у сумі 104 708 654,02 грн, яка виникла до 31 грудня 2020 року за договором купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб №13-118-ВТВ від 4 січня 2013 року та стягнута на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року у справі №904/1224/18; зупинити стягнення на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 7 серпня 2019 року у справі №904/2732/18, виданого на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 1 серпня 2019 року та наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року та дубліката наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 1 березня 2019 року у справі №904/1224/18, виданих на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року.

42. Із вказаних обставин вбачається, що АТ ОГС «Дніпрогаз» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення виконання наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 7 серпня 2019 року у справі №904/2732/18, виданого на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 1 серпня 2019 року, наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року та дубліката наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 1 березня 2019 року у справі №904/1224/18, виданих на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року.

43. З огляду на вищезазначене, колегія судів Верховного Суду звертає увагу на наступне.

44. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

45. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

46. Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

47. На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

48. Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а, від 20 лютого 2020 року у справі № 15/6834/15 та від 18 лютого 2022 року у справі № 520/3601/19.

49. Також колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 24 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (Угоду ратифіковано із заявою Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року) сторони домовились надалі розвивати судове співробітництво у цивільних та кримінальних справах, повною мірою використовуючи відповідні міжнародні і двосторонні документи та ґрунтуючись на принципах юридичної визначеності і праві на справедливий суд.

50. Крім того, у доповіді, схваленій Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), зазначається, що принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ (пункт 44).

51. Суд також враховує сформовані та вже усталені позиції ЄСПЛ стосовно виконання судових рішень, які полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції («Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу («Бурдов проти Росії», заява № 589498/00, пункт 34).

52. Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема у справах «Hornsby v. Greece» (заява № 18357/91, пункт 40), «Деркач та Палек проти України» (заяви № 34297/02 та № 39574/02, пункт 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок («Immobiliare Saffi v. Italy», заява № 22774/93, пункт 74).

53. Відповідно до пункту 34 рішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії» (заява № 589498/00), пункту 52 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Крім того, у пункті 33 рішення ЄСПЛ «Сокур проти України» (заява № 29439/02) зазначено про те, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

54. Зазначений вище підхід був застосований Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 8 листопада 2018 року у справі № 642/917/17, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 7 лютого 2019 року у справі № 2-а-1259/11, від 14 лютого 2019 року у справі № 2-а-2727/11/2209, від 14 лютого 2019 року у справі № 813/673/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 815/2345/13-а, від 27 грудня 2019 року у справі № 757/42871/15-а, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі №640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.

55. Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що застосування у даному випадку задоволених судами попередніх інстанцій заходів забезпечення позову фактично призведе до зупинення виконання судових рішень господарського суду у справах №904/2732/18 та №904/1224/18, що суперечить статті 18 Господарського процесуального кодексу України та не відповідає положенням Конституції України (в частині обов`язковості судових рішень). Про що обґрунтовано зазначають АТ НАК «Нафтогаз України» та АТ «Укртрансгаз» у касаційних скаргах.

56. Отже, з огляду на те, що судові рішення у справах №904/2732/18 та №904/1224/18 були ухвалені у порядку господарського судочинства, то тільки у вказаному порядку може бути вирішено питання стосовно зупинення їх виконання.

57. При цьому колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що заявлені позивачем засобам забезпечення позову не відповідають позовним вимогам. Так, позивач звернувся до суду із вимогами до НКРЕКП, у якому просить визнати протиправною бездіяльність НКРЕКП, що полягає у нерозгляді заяв від 13 вересня 2021 року №491007.1.-СЛ-8545-0921 та від 23 жовтня 2021 року №491007.1- СЛ-11042-1021; зобов`язати НКРЕКП затвердити обсяг різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються АТ ОГС «Дніпрогаз» та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими НКРЕКП в розмірі 778 161 тис. гривень; зобов`язати НКРЕКП включити АТ ОГС «Дніпрогаз» в Реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу у відповідності до Закону №1639-IX.

58. Водночас звертаючись із заявою про забезпечення позову АТ ОГС «Дніпрогаз» фактично просило забезпечити позов шляхом зупинення виконання рішень господарського суду у справах №904/2732/18 та №904/1224/18.

59. Вказане свідчить про неадекватність/неспівмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, заявленим позовним вимогам у справі №640/30483/21.

60. При цьому, як обґрунтовано зазначили АТ НАК «Нафтогаз України» та АТ «Укртрансгаз» у касаційних скаргах, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18 про те, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Подібних висновків про недопустимість застосування заходів забезпечення позову, які можуть призвести до зупинення виконання іншого судового рішення дійшов Верховний Суд також у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 211/129/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 640/9158/19 та від 9 листопада 2021 року у справі № 160/10368/20.

61. Також колегія суддів Верховного Суду вважає, що частково задовольняючи заяву АТ ОГС «Дніпрогаз» про забезпечення позову у справі №640/30483/21, суди попередніх інстанцій не перевірили доводи та вимоги цієї заяви критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу

62. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим посилання АТ НАК «Нафтогаз України», НКРЕКП та АТ «Укртрансгаз» на те, що оскаржувані судові рішення у цій справі не відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, про те, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій не перевірили вказану заяву на відповідність критеріям, визначеним у вказаних постановах Верховного Суду, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову.

63. Водночас колегія суддів вважає безпідставним посилання судів попередніх інстанцій на положення Закону №1639-ІХ, статтею 2 якого визначено, що його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у АТ «НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру, оскільки вказаним Законом не врегульовуються питання стосовно зупинення виконання рішення судів, які набрали законної сили. Колегія суддів наголошує, що питання стосовно відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміна способу та порядку виконання судового рішення, ухваленого у порядку господарського судочинства, здійснюється відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України.

64. Також колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у відзиви на касаційні скарги, про те, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року про забезпечення позову у справі №640/30483/21 жодним чином не зупиняє та не впливає на можливість та порядок виконання рішень суду у справах №904/2732/18 та №904/1224/18, оскільки пунктом 2 резолютивної частини ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року постановлено «заборонити органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії зі стягнення заборгованості АТ ОГС «Дніпрогаз» перед АТ «Укртрансгаз» та АТ «НАК «Нафтогаз України…». При цьому з мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень чітко вбачається, що суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи заяву АТ ОГС «Дніпрогаз» про забезпечення позову у справі №640/30483/21, виходили із того, що виконання судових рішень у справах №904/2732/18 та №904/1224/18 у подальшому може ускладнити виконання судового рішення у справі, яка розглядається, у разі задоволення позову.

65. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим АТ ОГС «Дніпрогаз» у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України.

66. З огляду на вищезазначене, колегія судів Верхового Суду доходить висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №640/30483/21.

67. Доводи касаційних скарг АТ НАК «Нафтогаз України», НКРЕКП та АТ «Укртрансгаз» стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 150 151 КАС України та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права під час розгляду заяви АТ ОГС «Дніпрогаз» про забезпечення позову знайшли своє підтвердження.

68. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

69. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

70. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що касаційні Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Акціонерного товариства «Укртрансгаз», Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг підлягають задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Керуючись статтями 349 351 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2022 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні заяви Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» про забезпечення адміністративного позову у справі №640/30483/21 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Т.Г. Стрелець