Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.05.2018 року у справі №825/2093/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа №825/2093/17

адміністративне провадження №К/9901/50833/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у судовому засіданні без виклику сторін в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року (суддя Д'яков В.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року (колегія суддів у складі: Лічевецького І.О., Земляної Г.В., Мельничука В.П.) у справі № 825/2093/17 за позовом ОСОБА_4 до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівської області про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з адміністративним позовом до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівської області (далі - відповідач, Чернігівська ОДПІ) про зобов'язання надати довідку про доходи.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року народження, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 15 липня 2004 року у справі № 2-774 зобов'язано Городнянське відділення Чернігівської МДПІ зробити довідки на неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 такого змісту «Має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру», засвідчити такий запис підписом відповідальної особи та гербовою печаткою Городнянського відділення Чернігівської МДПІ.

27 липня 2004 року, на виконання рішення суду, ОСОБА_5 видано довідку № 1937/8 про те, що вона має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

7 листопада 2008 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб із ОСОБА_9.

Згідно Свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 7 листопада 2008 року після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на «ОСОБА_4».

На 7 сторінці паспорта НОМЕР_2, виданого 29 січня 2009 року Городнянським РВ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_4, проставлено відмітку про те, що позивач має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру.

28 листопада 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Чернігівської ОДПІ із заявою, у якій просила видати довідку про доходи за раніше встановленими формами обліку - виключно за її ім'ям (прізвищем, по-батькові)місцем проживання без формування та присвоєння їй будь-якого з ідентифікаторів особи (цифрових, літеро-цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, тощо) та без збору і обробки даних щодо неї.

Листом від 30 листопада 2017 року № 12120/Г/25-22-08-01-40 відповідач відмовив у видачі довідки. Відмова обґрунтована тим, що починаючи з 1 січня 2011 року облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім'ям, по-батькові та серією і номером паспорта. Тобто, особа, яка має відмітку в паспорті про право здійснювати платежі без ідентифікаційного номера, внесену до 2011 року, втрачає таке право з січня 2011 року.

Вважаючи вищевказану відмову контролюючого органу протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Чернігівська ОДПІ, не надаючи позивачеві довідку про доходи, порушила його право на отримання відомостей.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення попередніх інстанцій та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що відповідно Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.12.2013 № 779, пошук у Державному реєстрі здійснюється за такою сукупністю відомостей: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності останнього), число, місяць та рік народження, місце народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта). Контролюючий орган відмовляє у прийнятті заяви та/або наданні відомостей з Державного реєстру у разі відсутності у запитувача законних підстав на отримання запитуваної інформації або якщо в заяві не вказані обов'язкові реквізити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач наполягає на тому, що судами попередніх інстанцій прийняті законні та обґрунтовані рішення, а приписи Податкового кодексу України (далі - ПК України) не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки її право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру встановлено рішенням суду до набрання чинності ПК України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 35 Конституції України кожному гарантоване право на свободу світогляду і віросповідання.

Статтею 7 Закону України від 22 грудня № 320/94-ВР «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів» (далі - Закон № 320/94-ВР), що був чинним на момент ухвалення Городнянським районним судом Чернігівської області рішення у справі № 2-774, передбачалось, що ідентифікаційний номер з Державного реєстру є обов'язковим для використання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи в разі: виплати доходів, з яких утримуються податки та інші обов'язкові платежі згідно з чинним законодавством України; укладення цивільно-правових угод, предметом яких є об'єкти оподаткування та щодо яких виникають обов'язки сплати платежів; відкриття рахунків в установах банків. Первинні звітні та облікові документи, пов'язані з проведенням операцій, передбачених частиною першою цієї статті, які не мають ідентифікаційних номерів, вважаються недійсними, за винятком звітних та облікових документів, у яких відсутні ідентифікаційні номери осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 320/94-ВР для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Частиною другою статті 5 Закону № 320/94-ВР передбачено, що до Реєстру не вноситься інформація про осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи.

Обсяг інформації про фізичних осіб, яка включається до Реєстру, було визначено статтями 3 та 5 Закону № 320/94-ВР. Зокрема, передбачалось, що до інформаційного фонду Реєстру включаються такі дані: індивідуальні ідентифікаційні номери, що надаються фізичним особам - платникам податків та інших обов'язкових платежів і зберігаються за ними протягом усього їх життя; інформація про сплату фізичними особами податків та інших обов'язкових платежів; прізвище, ім'я та по батькові; дата народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання; місце основної роботи; види сплачуваних податків та інших обов'язкових платежів; інформація про сплату фізичними особами податків та інших обов'язкових платежів.

Відповідно до частини 3 статті 9 цього Закону фізичні особи-платники податків та інших обов'язкових платежів, крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи, зобов'язані: зареєструватися у Державному реєстрі з моменту виникнення об'єкта оподаткування чи сплати податків та інших обов'язкових платежів; подавати до державних податкових інспекцій по районах, районах у містах і містах без районного поділу відомості про зміну даних відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону протягом місяця з дня виникнення таких змін.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що на період видачі позивачеві довідки від 27 липня 2004 року № 1937/8 у випадку, коли фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це органи державної податкової служби, до Реєстру не підлягала виключенню вся інформація про таку особу, а включена - мала бути вилучена.

1 січня 2011 року набув чинності ПК України.

Пунктом 2 Розділу ХІХ ПК України визнано таким, що втратив чинність з 1 січня 2011 року Закон № 320/94-ВР.

Відповідно до пункту 63.6 статті 63 ПК України облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта.

За змістом пункту 70.1 статті 70 ПК України облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім'ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року № 822 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2017 року за № 1306/31174 (далі - Положення № 822), облік фізичних осіб - платників податків ведеться у Державному реєстрі за реєстраційними номерами облікової картки платника податків, а осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім'ям, по батькові (за наявності), серією та/або номером діючого паспорта громадянина України без використання реєстраційного номера облікової картки платника податків (до паспортів зазначених осіб вноситься відмітка, яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що ПК України та Положенням № 822 встановлено інший порядок обліку в окремому реєстрі Державного реєстру осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган, а саме за прізвищем, ім'ям, по батькові (за наявності), серією та/або номером діючого паспорта громадянина України.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент набрання чинності названими правовими актами ОСОБА_4 вже мала відмітку в паспорті про її право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру.

При цьому, як вірно звернули увагу суди попередніх інстанцій, ПК України та Положенням № 822 не передбачено обов'язку особи повторного звернення із заявою для реєстрації у Державному реєстрі.

Таким чином, твердження відповідача про те, що з 1 січня 2011 року позивач втратив право здійснювати платежі без ідентифікаційного номера, обґрунтовано не взято судами до уваги.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки норми законодавства, на які посилається відповідач, не містять положень, які б скасовували вже отримане право особи на здійснення будь-яких платежів без ідентифікаційного номера за своїми релігійними переконаннями.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій та обставин справи не спростовують.

Отже, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року у справі № 825/2093/17 залишити без змін, а касаційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх Судді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець