Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2018 року

Київ

справа № 812/808/16

провадження № К/9901/2838/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання дій протиправними та стягнення вихідної допомоги, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду прийняту 06 грудня 2017 року, у складі колегії суддів: Сухарька М.Г., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати незаконною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в нарахуванні та виплаті допомоги при виході у відставку в розмірі десяти заробітних плат за останньою посадою та зобов'язати нарахувати й виплатити таку допомогу, виходячи із заробітної плати станом на листопад 2013 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Первомайського міського суду Луганської області.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 06 грудня 2017 року скасував вказану постанову Луганського окружного адміністративного суду та прийняв нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, скаржник просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року по справі залишити без змін. Скаргу мотивує тим, що право на відставку ним реалізовано до набрання чинності Законом України № 1166-VII, а тому він має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону 2453-VI. Також у касаційній скарзі, скаржниця посилається на постанову ВАСУ від 13 жовтня 2016 року та постанову ВСУ від 01 серпня 2017 року, якими визнана протиправність бездіяльності ВРУ щодо її звільнення у відставку, і якими, на думку скаржниці, стверджено її право на відставку з моменту виникнення спірних відносин, тобто, з листопада 2013 року і встановлений факт порушення її права на отримання вихідної допомоги.

У відзиві на касаційну скаргу ДСА України просить залишити її без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачка, з 22 червня 1982 року працювала на посаді судді Первомайського міського суду Луганської області, з червня 1987 року по квітень 2000 року - обіймала посаду голови цього суду.

27 листопада 2013 року позивачка, за наявності необхідного стажу роботи на посаді судді, подала заяву про відставку.

24 грудня 2013 року рішенням ВРЮ № 1540/0/15-13 було внесено подання до ВРУ про звільнення позивачки з посади судді Первомайського міського суду Луганської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року № 59-VIII «Про звільнення суддів», в зв'язку з поданням заяви про звільнення ОСОБА_1 звільнено з посади судді Первомайського міського суду Луганської області у відставку. Наказом Голови Первомайського міського суду Луганської області від 26 грудня 2014 року № 10-г ОСОБА_1 відраховано зі штату зазначеного суду з виплатою суддівської винагороди з 01 липня 2014 року по 30 вересня 2014 року.

В подальшому, позивач звернувся до ДСА України із заявою про нарахування і виплату вихідної допомоги відповідно до статті 136 Закону України № 2453-VI.

Листом від 16 червня 2016 року за № 1136/16 відмовлено позивачці у такій виплаті, у зв'язку із тим, що таке право в редакції закону, що діяв на час прийняття постанови про звільнення Позивача, передбачено не було.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час звільнення позивачки положення статті 136 Закону України № 2453-VI, які регламентували виплату вихідної допомоги судді, втратили свою чинність на підставі Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27 березня 2014року (далі - Закон України № 1166-VII), а тому правові підстави до її нарахування та виплати відсутні. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 11 КАСУ.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 109 Закону України № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас за правилами частин другої та шостої статті 111 Закону України № 2453-VI питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Підпункт 1 пункт 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII): у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» статтю 136, якою було передбачено право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою було виключено.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У зв'язку з зазначеним, в цьому випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивачки з посади судді.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року, та 26 грудня 2014 року виключено зі штату Первомайського міського суду Луганської області, тобто на час, коли положення про вихідну допомогу, передбачену статтею 136 Закону № 2453-VI, втратили чинність.

Зважаючи на те, що право на отримання відповідної вихідної допомоги нерозривно пов'язане з датою виходу судді у відставку, а не з датою подання позивачкою заяви про відставку до Вищої ради юстиції, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивачки, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивачки у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Водночас посилання скаржниці на те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, є помилковим, позаяк у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Рішення щодо неконституційності Закону України № 1166-VII в частині виключення статті 136 із Закону України № 2453-VI Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Також правильно судом апеляційної інстанції спростовано посилання позивачки на постанову Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 01 серпня 2017 року, якими визнана протиправність бездіяльності ВРУ щодо її звільнення у відставку, оскільки врахувати зазначені рішення при розгляді цієї справи неможливо, позаяк ОСОБА_1 була звільнена ВРУ під час дії Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, на підставі якого втратила чинність стаття 136 Закону № 2453-VI. Однак суд вважає, що зазначені позивачкою рішення можуть бути підставою для звернення за захистом (у разі наявності) інших порушених прав, свобод та інтересів.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 3, 242, 243, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець