Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.07.2018 року у справі №815/6725/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2019 року

Київ

справа №815/6725/17

адміністративне провадження №К/9901/54443/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/6725/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року (суддя - Катаєва Е.В.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року (головуючий - Лук`янчук О.В., судді - Бітов А.І., Ступакова І.Г.)

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила визнати протиправними дії відповідача та скасувати рішення відповідача від 02.08.2013 року про реєстрацію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином України.

2. На обґрунтування поважності причин пропуску звернення до суду з даним позовом та подання його лише 19 грудня 2017 року зазначено, що вона дізналась про наявність спірного рішення відповідача 06 грудня 2017 року при ознайомленні з матеріалами цивільної справи про визначення місця проживання дитини.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 02 серпня 2013 року відповідачем прийнято рішення про реєстрацію ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином України.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року, вказаний позов залишено без розгляду.

5. Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що даний позов подано до суду з пропуском встановленого ст. 122 КАС України строку, а причин, які б могли слугувати достатньою підставою вважати їх поважними, позивачем не наведено, оскільки з дня прийняття оскаржуваного рішення минуло більше чотирьох років і позивач достовірно знала про наявність спірного рішення відповідача з 2013 року.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

6. Позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм процесуального права.

7. У касаційній скарзі позивач вказує, що судами належним чином не було досліджено питання чи надавала позивач свою згоду на оформлення ОСОБА_3 громадянства України та згоду на оформлення йому проїзного документа громадянина України для виїзду за кордон. Та обставина, що відповідач не має можливості надати підтверджуючі документи з причини закінчення строку їх зберігання, на її думку, повинно тлумачитись на її користь, оскільки відповідач не спростовує її доводів.

8. У скарзі позивач просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

9. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому висловив свою згоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

10. Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

11. Згідно ч.2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

12. Відповідно до ч.1-2 ст. 122 КАС України (у редакції від 15 грудня 2017 року), норми якого кореспондуються з положеннями ч. 1-2 ст. 99 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

13. Водночас, за приписами ч.ч.1,3 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

14. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

VI. Позиція Верховного Суду

15. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

16. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено спеціальний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, недотримання, яких є підставою для залишення такого позову без розгляду.

17. Поряд з цим, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

18. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

19. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

20. Разом з тим, для встановлення чи пропущено позивачем строк звернення до суду необхідно встановити дату, з якої особа дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав.

21. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що видача проїзного документа дитині серії НОМЕР_1 у 2013 року та неодноразові нотаріально посвідчені заяви позивачем про згоду на відкриття віз та виїзд за кордон дитини у супроводі батька із повідомленням у вказаних заявах свідчать про обізнаність позивача про те, що з 2013 року її син є громадянином України.

22. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що даний позов подано до суду з пропуском встановленого ст. 122 КАС України строку, а причин, які б могли слугувати достатньою підставою вважати їх поважними, позивачем не наведено, оскільки з дня прийняття оскаржуваного рішення минуло більше чотирьох років і позивач достовірно знала про наявність оскаржуваного рішення з 2013 року.

23. Верховний Суд відхиляє доводи позивача про порушення судами норм процесуального права з посиланням на те, що нотаріально посвідчені заяви про надання згоди на відкриття віз та виїзд за кордон сина у супроводі батька не свідчать про обізнаність позивача стосовно існування у дитини громадянства України, а лише засвідчують згоду матері на відвідування сином у супроводі батька інших держав, оскільки сутність та правова мета нотаріально посвідченої згоди другого з батьків на перетинання державного кордону України (виїзд за межі України) з одним із батьків полягає у дотриманні законодавства України про правила перетинання державного кордону України саме громадянами України.

24. Посилання позивача на наявність у неповнолітньої дитини проїзного документа (закордонного паспорта), який виданий РФ та виїзд дитини за межі держави за документами, які виданні РФ, не спростовують правильних висновків судів про те, що позивач знала про наявність оскаржуваного рішення з 2013 року.

25. За такого правового регулювання та обставин справи, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

26. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

19. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

20. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О. В. Калашнікова