Історія справи

Постанова КАС ВП від 31.05.2020 року у справі №580/1117/19
Ухвала КАС ВП від 15.10.2019 року у справі №580/1117/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 травня 2020 року

Київ

справа №580/1117/19

адміністративне провадження №К/9901/27949/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Андрієнко Н.А.,

представника позивача - Мустіпан О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №580/1117/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у Черкаській області

про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою адвоката Мустіпан Ольги Володимирівни в інтересах ОСОБА_1

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Гайдаш В.А.)

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Пилипенко О.Є., суддів Бєлової Л.В., Беспалова О.О.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 22 лютого 2019 року №469 в частині звільнення позивача зі служби в Національній поліції України згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Черкаській області звільнити ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України відповідно до рапорту від 13 лютого 2019 року за власним бажанням.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що його протиправно звільнено зі служби в поліції згідно оскаржуваного наказу, оскільки позивач з 14 лютого 2019 року до 1 березня 2019 року перебував на лікарняному. Також позивач вказав, що він 13 лютого 2019 року надіслав відповідачу рапорт про його звільнення зі служби в Національній поліції України з 13 лютого 2019 року за власним бажанням, тому відповідач у відповідності до вищевказаних обставин зобов`язаний був звільнити його зі служби в Національній поліції України згідно поданого рапорту від 13 лютого 2019 року за власним бажанням.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, виходили з того, що відповідач правомірно провів службове розслідування. Відповідно до вимог пункту 2.4 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, визначено, що службове розслідування не проводиться в разі отримання інформації про повідомлення особі про підозру в учиненні кримінального правопорушення, якщо його було проведено на підставі підпункту 2.2.2 цього пункту, а до особи (осіб), винної (их) у його скоєнні, ужито заходів дисциплінарного впливу.

Оскільки на момент повідомлення позивачу про підозру до нього не було вжито заходів дисциплінарного впливу, проведення службового розслідування на підставі підпункту 2.2.2 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України в цьому випадку є правомірним.

Крім того, суди звернули увагу на те, що законодавець визначає як дві різні самостійні підстави звільнення: за результатами службового розслідування і за наслідками набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а тому дії відповідача є такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

Також службовим розслідуванням встановлено, що позивач 14, 15, 18, 19 і 21 лютого 2019 року був відсутній на службі без поважних причин, що підтверджується матеріалами службового розслідування, а тому позивач свідомо допустив прогули шести робочих днів.

Водночас суди попередніх інстанцій не встановили протиправність дій відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 в період його тимчасової непрацездатності, оскільки під час розгляду справи суди встановили, що на момент прийняття оскаржуваного позивачем наказу відповідач не був обізнаним і не міг бути обізнаним про тимчасову непрацездатність позивача. Як наслідок, вказані обставини не обмежували право застосувати до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, натомість позивач свідомо не повідомляв про свою тимчасову непрацездатність роботодавця.

Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що Головним управлінням Національної поліції в Черкаській області було дотримано законодавчо встановленої процедури службового розслідування вчинення дисциплінарних проступків, а оскаржуваний наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції є таким, що прийнятий на підставі і в межах норм чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі адвокат Мустіпан О.В. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, і ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 повністю.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. Скаржник посилається на незаконність звільнення позивача у зв`язку із недоведеністю вини у скоєнні кримінального правопорушення, у зв`язку із відсутністю на час звільнення вироку суду, який би набрав законної сили. Представник позивача зазначив, що на його думку, суди попередніх інстанцій провели розслідування кримінальної справи і встановили факт вини позивача у кримінальному правопорушенні.

Представник позивача так само як і в позовній заяві, апеляційній скарзі, так і в касаційній скарзі посилається на те, що позивача звільнили під час його перебування на лікарняному, що підтверджується листками тимчасової непрацездатності, відповідно до яких позивач з 14 лютого 2019 року і до 1 березня 2019 року перебував на лікарняному. На думку скаржника, суди дійшли помилкового висновку про те, що позивач був зобов`язаний повідомити своє керівництво про його перебування на лікарняному. Адже, як вказує скаржник, відповідач повинен був самостійно за власною ініціативою встановити причини відсутності позивача на службі, перевірити заклади охорони здоров`я і встановити місце знаходження позивача.

Крім того, скаржник зазначає, що доводи відповідача про низьку розслідуваність і показники не можуть братись до уваги, як такі, що не передбачені у законодавстві як визначальні фактори діяльності Національної поліції України.

Відповідач та інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не надали.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в поліції на посаді слідчого відділу розслідувань злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Черкаській області (надалі також - «ГУНП в Черкаській області»).

Наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 15 лютого 2019 року №388 призначено службове розслідування за фактом повідомлення про підозру слідчому відділу розслідувань злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Черкаській області лейтенанту поліції ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - «КК України»), що має ознаки дисциплінарного проступку.

За наслідками проведеного розслідування затверджено висновок від 22 лютого 2019 року і встановлено, що 19 вересня 2018 року до чергової частини Черкаського відділу поліції надійшло повідомлення про те, що цього ж дня, близько 20.20 год. ОСОБА_2 на автомобілі ВАЗ 2101 здійснив наїзд на пішохода, який від отриманих травм загинув на місці події. 20 вересня 2018 року за вказаним фактом відділом розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Черкаській області розпочато кримінальне провадження №12018250000000214 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, проведення досудового розслідування доручено позивачу.

У подальшому, з приводу вимагання позивачем неправомірної вигоди від ОСОБА_2 останній звернувся до Управління Служби безпеки України в Черкаській області й 28 вересня 2018 року за вказаним фактом Генеральна прокуратура України розпочала кримінальне провадження №42018000000002398 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, в рамках якого було проведено ряд заходів, направлених на викриття корупційних діянь позивача.

Внаслідок чого, 13 лютого 2019 року на підставі ухвал Печерського районного суду міста Києва від 8 лютого 2019 року працівники Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань і Управління Служби безпеки України в Черкаській області за місцями роботи і проживання позивача провели обшуки. Цього ж дня лейтенанту поліції ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, а 19 лютого 2019 року стосовно останнього обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби.

Водночас згідно протоколу оперативної наради слідчого управління ГУНП в Черкаській області від 6 лютого 2019 року №38 керівництво управління виявило ряд недоліків при проведенні позивачем досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні. Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018250000000214 за період з 20 вересня 2018 року до 13 лютого 2019 року позивач не провів всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження в порушення вимог частини другої статті 9 Кримінального процесуального кодексу України (далі - «КПК України»), пункту 2 частини третьої розділу VI Положення про органи досудового розслідування. А саме встановлено, що позивач під час проведення слідчого експерименту з водієм і пасажиром автомобіля порушив методику проведення слідчого експерименту. Внаслідок чого невірні вихідні дані, отримані під час проведення зазначеного слідчого експерименту, стали підставою для висновку про невинуватість водія у кримінальному провадженні №12018250000000214.

Крім того, 19 лютого 2019 року в рамках службового розслідування відповідач провів перевірку службової діяльності ОСОБА_1 , за результатам якої встановив грубе порушення позивачем вимог частин першої, другої статті 9, статті 28, пункту 8 частини другої статті 40 КПК України. Зазначене порушення виразилось у тому, що з 30 травня 2018 року досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016250220000357 позивач взагалі не проводив, а саме ОСОБА_1 більше 8 місяців не проводив жодних процесуальних дій у вказаному кримінальному провадженні.

Також відповідач під час службового розслідування встановив, що позивач 14, 15, 18, 19, 20 і 21 лютого 2019 року був відсутній на службі без поважних причин, що підтверджується матеріалами службового розслідування. Зокрема, поясненнями працівників відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Черкаській області, а саме заступника начальника майора поліції ОСОБА_3 , старшого слідчого в особливо важливих справах підполковника поліції ОСОБА_4 , старших слідчих, капітанів поліції ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також поліцейських, які в період з 14 до 21 лютого 2019 року несли службу по охороні адмінбудівлі за адресою: м. Черкаси, вул. Грибоєдова, 61, а саме: помічника дільничного офіцера поліції сектору превенції Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області сержанта поліції ОСОБА_8 , поліцейського БПОП ГУНП в Черкаській області старшого сержанта поліції ОСОБА_9 , начальника конвою роти конвойної служби ГУНП в Черкаській області старшого сержанта поліції ОСОБА_10 , молодшого інспектора-кінолога КЦ ГУНП в Черкаській області капрала поліції ОСОБА_11 .

Крім того, зазначені обставини підтверджуються відеозаписами з камер відеоспостереження, розташованих в адмінбудівлі за адресою: м. Черкаси, вул. Грибоєдова, 61 , за 14, 15, 18, 19, 20 і 21 лютого 2019 року, які долучені до матеріалів службового розслідування. Отже, враховуючи зазначене, відповідач дійшов висновку про те, що лейтенант поліції ОСОБА_1 свідомо допустив прогули шести робочих днів.

На підставі вказаних обставин ГУНП в Черкаській області видано наказ від 22 лютого 2019 року №469 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», згідно якого позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Вказаний наказ був реалізований шляхом видання відповідачем наказу по особовому складу від 22 лютого 2019 року №50 о/с про звільнення позивача зі служби в Національній поліції України за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію».

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» визначені основні обов`язки поліцейського, зокрема поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Статтею 19 Закону України «Про Національну поліцію» передбачені види відповідальності поліцейських. У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження, визначено Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі - «Дисциплінарний статут»).

Визначення службової дисципліни міститься у статті 1 Дисциплінарного статуту. Службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Відповідно до частини другої статті 1 Дисциплінарного статуту Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Статтею 11 Дисциплінарного статуту визначено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (стаття 12 Дисциплінарного статуту).

Статтею 13 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського врегульовано статтею 14 Дисциплінарного статуту.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Наказом Міністерства внутрішніх справ від 9 листопада 2016 року №1179 затверджено Правила етичної поведінки поліцейських (далі - «Правила»), які є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських і спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей.

Відповідно до пункту 1 Розділу І Правил встановлено, що вони поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - «поліція»). Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.

Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Правил під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен, зокрема, поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики.

Пунктами 3 і 4 Розділу IV Правил передбачено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики. При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику.

Поліцейський повинен бути коректним та не повинен допускати застосування насильства чи інших негативних дій щодо членів суспільства, а також, незважаючи на провокації, повинен залишатися об`єктивним.

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга представника позивача у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 грудня 1992 року, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147 (1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Верховний Суд наголошує на тому, що в основі поведінки працівника поліції законодавчо закладено етичні, правові і службово-дисциплінарні норми, дотримання яких є одним із головних обов`язків особи, що іде на службу до органів внутрішніх справ. Ця обставина зумовлює підвищений рівень відповідальності працівників поліції, у порівнянні з іншими громадянами, та застосування до них більш суворих дисциплінарних стягнень за дисциплінарні правопорушення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, службове розслідування було призначено за фактом повідомлення про підозру слідчому відділу розслідувань злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Черкаській області лейтенанту поліції ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, що має ознаки дисциплінарного проступку.

Однак, відповідачем у ході проведення службового розслідування не досліджувалось питання отримання позивачем неправомірної вигоди (що стало підставою для вручення ОСОБА_1 підозри у кримінальному провадженні). Факт повідомлення про підозру позивачу у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України став лише підставою для початку службового розслідування. Натомість службове розслідування стосувалось належного виконання позивачем своїх службових обов`язків, які передбачені законодавством. Зокрема, відповідач скликав оперативну нараду управління, під час якої керівництво управління виявило неналежне виконання позивачем своїх посадових обов`язків в частині повного, всебічного, і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження.

Крім того, відповідач склав довідки про оцінку результатів роботи позивача, відібрав пояснення від безпосереднього керівника позивача, а також вищого керівництва. Відібрав пояснення від працівників, які стали свідками свідомого прогулу позивача, а також дослідив відеозаписи з камер спостереження з приводу цього питання.

Відповідно до оскаржуваного наказу №469 від 22 лютого 2019 року вбачається, що на позивача було накладено дисциплінарне стягнення саме за результатами службового розслідування у вигляді звільнення за порушення службової дисципліни, що виразилось у порушенні вимог частини першої статті 8, пунктів 1, 2 частини першої статті 18, пунктів 2, 6 частини першої статті 23, статті 91 Закону України «Про Національну поліцію», частин першої і другої статті 9, статті 28, пункту 8 частини другої статті 40 КПК України, частини першої, пунктів 1, 2, 8, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, пунктів 1, 2, 5 частини першої розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України №1179 від 9 листопада 2016 року.

Отже, колегія суддів зазначає, що підставою для звільнення позивача зі служби в поліції стали обставини порушення ним службової дисципліни, тобто судом в межах розгляду цієї справи не досліджувалось питання наявності або відсутності вини в діях позивача щодо вчинення злочину, а надавалась правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення ним дисциплінарного проступку.

Водночас Верховний Суд зазначає, що реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за порушення службової дисципліни є окремою підставою для звільнення, яка не пов`язана із порушенням кримінального провадження і набрання законної сили вироком суду. А наявність кримінального провадження, відкритого стосовно особи, яка проходить службу в поліції, не виключає можливості застосування стосовно цієї особи наслідків, передбачених пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», у разі встановлення під час службового розслідування невиконання чи неналежного виконання поліцейським службової дисципліни.

Доводи представника позивача, з приводу того, що такий вид стягнення як звільнення зі служби може застосовуватись у тому випадку, коли буде доведена вина особи у вчиненні кримінального правопорушення є безпідставним, оскільки підставами для проведення службового розслідування можуть бути не тільки скоєння особою кримінального правопорушення, але і вчинення особою інших діянь, які порушують службову дисципліну, а також події, які сталися за участю таких осіб і можуть викликати суспільний резонанс. На переконання Суду, відсутність обвинувального вироку у кримінальному провадженні не може бути підставою для не проведення службової перевірки на дотримання поліцейськими дисципліни.

Окрім цього, колегія суддів наголошує на тому, що під час розгляду справи суди першої й апеляційної інстанцій не досліджували питання наявності чи відсутності вини в діях позивача щодо вчинення злочину, вони надавали виключно оцінку наявності дисциплінарного проступку у його діях.

Отже, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій провели розслідування кримінальної справи і встановили факт вини позивача у кримінальному правопорушенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі №826/7065/16, від 4 жовтня 2018 року у справі №805/996/16-а.

В касаційній скарзі представник позивача наголошує на тому, що позивача було звільнено в період його тимчасової непрацездатності, що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність поліцейського, а суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач був зобов`язаний повідомити своє керівництво про його перебування на лікарняному. Однак Верховний Суд відхиляє такі доводи скаржника з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 статті 91 Закону України «Про Національну поліцію» для поліцейських установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Розподіл службового часу поліцейських визначається розпорядком дня, який затверджує керівник відповідного органу (закладу, установи) поліції.

Наказом ГУНП в Черкаській області від 12 серпня 2016 року №1395 «Про затвердження внутрішнього розпорядку дня поліцейських, державних службовців та робітників ГУНП в Черкаській області» затверджено внутрішній розпорядок дня, яким визначено початок робочих днів з понеділка по четвер - з 9.00 до 18.00 годин, п`ятниця - з 9.00 до 16.45 годин, обідня перерва - 13.00 до 13.45 годин.

Відповідно до розділу IV Типових правил внутрішнього службового розпорядку, затвердженого Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 3 березня 2016 року №50 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 березня 2016 року за №457/28587, державний службовець повідомляє про свою відсутність на роботі свого безпосереднього керівника у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв`язку або іншим доступним способом, які поширюються на позивача у спірних правовідносинах, оскільки за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, однак загальне трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному визначеному законі.

Відповідно до пункту 2.6 Порядку звільнення від службових обов`язків через тимчасову непрацездатність осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, затвердженого заступником Міністра внутрішніх справ України від 27 січня 2004 року, про необхідність лікування у закладах охорони здоров`я інших центральних та місцевих органів виконавчої влади (крім випадків коли необхідна екстрена госпіталізація) працівник повідомляє безпосереднього начальника (командира) рапортом, який візується дільничним терапевтом амбулаторно-поліклінічного закладу органів внутрішніх справ при наявності його в даному населеному пункті.

Верховний Суд враховує, що позивачем не було виконано покладений на нього як на поліцейського обов`язок у разі хвороби повідомити негайно про це свого безпосереднього керівника, що визначений вказаними нормами чинного законодавства.

За змістом частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач про перебування на лікарняному не повідомляв кадрову службу ГУНП в Черкаській області і свого керівника. Варто також наголосити, що суд апеляційної інстанції встановив, що позивач перебував на амбулаторному лікуванні, а тому не був позбавлений фактичної можливості повідомити керівництво і кадрову службу про перебування на лікарняному.

З урахуванням вказаного, Суд не вбачає протиправності дій відповідача щодо звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності, оскільки під час розгляду справи судами встановлено, що на момент прийняття оскарженого наказу відповідач не був обізнаним і не міг бути обізнаним про тимчасову непрацездатність позивача, та як наслідок вказані обставини не обмежували право застосувати до працівника дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, натомість позивач свідомо не повідомляв про свою тимчасову непрацездатність роботодавця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №822/2973/17.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Мустіпан Ольги Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду