Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2020 року

Київ

справа №826/14417/18

касаційне провадження №К/9901/7611/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 (головуючий суддя: Шевченко Н.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 (головуючий суддя: Пилипенко О.Є., судді: Кузьмишина О.М., Степанюк А.Г.) у справі №826/14417/18 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа: Державне підприємство «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний Інститут міського господарства» про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2018 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 або позивачка-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка-2) звернулися до суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України або відповідач), третя особа: Державне підприємство «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний Інститут міського господарства», в якому просили зобов`язати ДАБІ України анулювати дозвіл на виконання будівельних робіт із будівництва адміністративно-житлового будинку по вул. В. Липківського 35 у Солом`янському районі м. Києва, виданий ДП «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства».

На обґрунтування позовних вимог позивачки стверджують, що виданий відповідачем дозвіл № 44 від 12.12.2007 на виконання будівельних робіт із будівництва адміністративно-житлового будинку по вул. В. Липківського, 35 у Солом`янському районі м. Києва є протиправним, а тому підлягає анулюванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019, позовну заяву залишено без розгляду на підставі частини четвертої статті 123 КАС України у зв`язку із пропуском строку звернення до суду, встановленого статтею 122 цього Кодексу.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Суди встановили, що про порушення своїх прав та інтересів позивачки фактично були обізнані з 2007 - 2008 років, проте за їх захистом у встановлений законом строк не зверталися. Будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачками не наведено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Скаржниця зазначає, що вперше про незаконне будівництво адміністративно-житлового будинку за вказаною адресою позивачкам стало відомо у січні 2008 року, а не з 2007 року, як помилково встановили суди попередніх інстанцій, у зв`язку з чим протягом тривалого часу останні намагалися врегулювати спір у досудовому порядку шляхом листування з дозвільними органами. З березня 2009 року по січень 2016 року незаконне будівництво було зупинене, а тому у цей період права та інтереси позивачок не були порушені. Однак, починаючи з 22.01.2016, незаконне будівництво відновилося, у зв`язку з чим позивачки були змушені знову звертатися до дозвільних органів щодо вжиття заходів реагування. Врешті, лише отримавши у березні 2018 року відповідь від Департаменту ДАБІ України у м. Києві про відсутність підстав для анулювання дозволу на виконання будівельних робіт №44 від 12.12.2007, позивачкам стало відомо про порушення їх прав та інтересів незаконним будівництвом.

Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 25.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25.02.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Від відповідача на адресу суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

На зазначений відзив від скаржниці надійшла письмова відповідь із спростуванням доводів ДАБІ України, зазначених у своєму відзиві.

Третя особа правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалася.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.12.2007 ДАБІ України було видано ДП «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний Інститут міського господарства» дозвіл на виконання будівельних робіт із будівництва адміністративно-житлового будинку по вул. В. Липківського 35 у Солом`янському районі м. Києва.

Вважаючи цей дозвіл протиправним, позивачки у березні 2018 року звернулися з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Скаржниця наполягає на тому, що про порушення своїх права та охоронюваних законом інтересів фактично дізналася у березні 2018 року з інформації, зазначеної у листі ДАБІ України №10/26-7/0603/10, яким було повідомлено про відсутність підстав для анулювання оскаржуваного у цій справі дозволу. Отже з огляду на подання цього позову у вересні 2018 року, на переконання скаржниці, строк звернення до суду не пропущений.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.

Колегія суддів зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

При цьому, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, позивачки з 2008 року були обізнані про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Обставин, які об`єктивно унеможливлювали реалізацію прав щодо своєчасного звернення до суду позивачками не наведено.

Та обставина, що у період з 2009 року по 2016 року будівництво зупинялося, не спростовує наявності у цей час чинного дозволу на його проведення.

Вчинення дій щодо врегулювання спору у досудовому порядку шляхом тривалого (2008 - 2018 роки) листування з дозвільними органами не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки ця обставина не є непереборною та такою, що унеможливила своєчасне звернення до суду, зважаючи на негативні відповіді щодо порушених позивачками у зверненнях питань.

Також судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилені доводи позивачок про те, що строк на оскарження дозволу має відраховуватись саме: з 06.03.2018 - день надання Департаментом ДАБІ України у м. Києві відповіді, оскільки доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу. Судами попередніх інстанцій встановлено тривале безрезультатне листування позивачок з дозвільними органами, а тому вважати, що саме з цього листа останні дізналися про неможливість врегулювання спору у досудовому порядку, є недоречним.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

З огляду на те, що провадження у цій справі вже було відкрито суд першої інстанцій правильно застосував до спірних правовідносин наслідки, встановлені частиною четвертою статті 123 КАС України.

Правильність висновків судів попередніх інстанцій доводами касаційної скарги не спростовані.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій - відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 у справі №826/14417/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

І. В. Саприкіна